ЛюдськістьЧервонобоким яблуком округлим Скотився день, доспілий і тяжкий, І ніч повільним помахом руки Широкі тіні чорним пише вуглем, Солодкою стрілою пізній цвіт, Скрадаючися, приморозок ранить. Дзвенить земля, як кований копит. Зима прийде – і серця не обманить. Все буде так, як писано в книжках: Зірчастий сніг, легкий на вітах іній, І голоси самотні у полях. Та й по снігах метелиця поплине, Як у дзвінких, незміряних морях, Невірний човен вірної людини. В.СВІДЗІНСЬКИЙ *** Холодна тиша. Місяцю надламаний! Зо мною будь і освяти печаль мою. Вона, як сніг на вітах, умирилася, Вона, як сніг на вітах, і осиплеться. Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання. Туги злобної Немає більше. Місяцю надламаний, Я виноград відновлення у ніч несу. На мертвім полі стану помолитися, І будуть зорі біля мене падати. БОГДАН РУБЧАК Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи». Нарциз Він просить перед дзеркалом: «Прости!» І знову – стрімголов до книгозбірні: як в катакомбах черепи примірні, лежать там сни, щоденники, листи. Чужим життям береться він брести, розкльовувати сторінки покірні, визбирувати з них слова добірні, – прообразом своє життя спасти. А як зневіжать образи невірні, кімнати знову клечає комірні кімнати знову клечає комірні своїми ж масками, – щоб знову їх нести в нові міста і на чужі мости. І знову входить в дзеркало несите, прощення знову у ньому просити. ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи». Любов І знову входить в дзеркало несите, Моя любов банальна, як смак банана в роті, та я мушу цілувати холодні уста моєї дівчини, доторкатись пальцями її шкіри, як цитрина, твердої, і казати: я кохаю тебе! бо я людина. Птах сидить на гілці Сидить птах на гілці, на дереві, що розгалужується від його ніг, притискає голову до ока, великого й прозорого як вікно, розсуває пір'я, немов важкі портьєри, чує, як від хвилювання б'ється у грудях серце. На другім боці лежить світ, поділений на дерева, траву, каміння, дії з'являються між і перед ними, як діти, перебігають з місця на місце, ховаються, немов справді вірять, що їх не видно. ЕММА АНДРІЄВСЬКА Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи». Час Від злости перегнутий ріг Змагається за першість з далечінню, Як і його змагалось покоління. Ще він її на цей раз переміг, А старість вже болотом по коліна. Від неба сіллю в горлі віддає. Сідлає вітер трави — і за обрій. На зміну рогу місяць робить обмір: Розділить, множить, потім додає. Але і в нім вже назрівають тіні.
|
