Травлення в порожнині рота

У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під язи­кових. Крім того, у слизовій оболонці міститься багато дріб­них залоз, які виділяють водянисту слину.

Слина — перший травний сік, який діє на їжу в порожнині рота. До складу слини входить секрет усіх залоз порожнини рота, тому її називають змішаною. Вона відрізняється від сли­ни, отриманої з вивідних проток тим, що у своєму складі міс­тить мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, злуще­ні епітеліальні клітини, слинні тільця тощо.

Склад слини різних залоз неоднаковий. Змішана слина мі­стить 99, 4—99, 5% води, решту становлять неорганічні та ор­ганічні речовини. До останніх належать ферменти (а-амілаза, мальтаза, які в слабколужному середовищі розщеплюють вуг­леводи; у невеликій кількості міститься ліпаза слизової оболо­нки язика, фосфатази, РНК-ази, ДНК-ази); муцин (глікопро­теїн), завдяки якому харчова грудка, зволожена слиною, стає слизькою, що сприяє ковтанню; у невеликій кількості в слині містяться білки, які за своїми властивостями схожі з аглюти­ногенами еритроцитів, лізоцим, завдяки якому слина має бак­терицидні властивості. Із речовин небілкової природи в слині містяться сечовина, аміак, креатинін тощо. Серед неорганіч­них речовин у слині переважають іони натрію, калію, каль­цію, хлору тощо.

У дорослої людини за добу утворюється 0, 5—2 л слини.

Функції слини:

• слина формує та вкриває слизом харчову грудку і сприяє ковтанню;

• під впливом ферментів починається гідроліз вуглеводів;

• сприяє виникненню смакових відчуттів завдяки розчи­ненню харчових речовин і дії на смакові рецептори;

• екскреторна функція полягає в тому, що зі слиною мо­жуть виділятися деякі продукти обміну, лікарські речо­вини;

• захисна функція полягає у відмиванні подразнювальних речовин, які потрапляють у порожнину рота, бактерицидній Дії завдяки лізоциму і кровоспинній дії у зв'язку з наявністю тромбопластичних речовин.

Регуляція секреторної функції слинних залоз відбувається Рефлекторно. Розрізняють умовнорефлекторні та безумовноре­флекторні впливи. Умовнорефлекторне виділення слини зумо­влено запахом, виглядом страви та іншими подразниками, які зв'язані з їжею. Безумовно-рефлекторне виділення слини відбувається як реакція на подразнення рецепторів ротової по­рожнини. Від них імпульси передаються через волокна V, VII, IX і Х пар черепних нервів у центр слиновиділення, який міс­титься у довгастому мозку. Звідси по волокнах VII та IX череп­них нервів вони йдуть до слинних залоз, унаслідок чого виділяється велика кількість слини, яка містить багато солей ( реакція на вплив парасимпатичної нервової системи). Унаслі­док стимуляції слинних залоз через симпатичні нерви виділя­ється багато слини з високим вмістом органічних речовин.

У людини, на відміну від тварин, слина може виділятися не тільки від вигляду та запаху їжі, на дію звукових подраз-ників, пов'язаних з приготуванням їжі, але й під час розмови та спогадів про неї — це теж умовнорефлекторне виділення слини.

Травлення в порожнині рота відбувається паралельно з пе­режовуванням їжі та її аналізом. У ній здійснюється первинне оброблення їжі, тобто механічне подрібнення і змочування її слиною.

Слизовою оболонкою рота всмоктуються переважно деякі лікарські препарати та високотоксичні речовини, наприклад синильна кислота та її солі.

Глотка

Глотка (pharynx) — непарний орган, розташований у ділян­ці голови і шиї, який є частиною травної та дихальної систем. Вона являє собою конусоподібної (лійкоподібної) форми труб­ку, яка починається від основи черепа, а на рівні VI—VII ший­них хребців переходить у стравохід.

За будовою поділяється на три частини: носова частина глотки, ротова частина глотки, гортанна частина глотки.

Глотка має сім сполучень: з носовою порожниною через хо­ани (парне сполучення), з ротовою порожниною через зів, із середнім вухом через отвір слухової труби (парне сполучен­ня), із стравоходом та гортанню.

Стінка глотки складається із слизової оболонки, яка є про­довженням слизової оболонки порожнини носа та рота. Вона розташовується на щільній сполучнотканинній пластинці, що замінює підслизову основу, яка у верхніх відділах глотки отримала назву глотково-основної фасції. У гортанній частині ця пластинка має будову пухкої підслизової основи. М'язова оболонка утворена поперечнопосмугованою м'язовою ткани­ною і формує два шари — циркулярний і поздовжній. Цирку­лярний шар утворює м'язи-стискачі (у кількості п'яти), які починаються від кісток основи черепа, виконують функцію звуження глотки. Поздовжній шар представлений двома м'я­зами, які підіймають і розширюють глотку. Зовнішньою обо­лонкою є адвентиціальна оболонка, яка утворена пухкою во­локнистою сполучною тканиною.

У стінках носової, гортанної частин глотки і частково в суміжних органах містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює лімфоїдне кільце Пирогова—Вальдеера — захисний бар'єр на межі зовнішнього середовища з внутрішнім середовищем організму.

Крім поодиноких лімфоідних фолікулів до складу цього кільця входять:

• піднебінні мигдалики, які розташовані між піднебінни­ми дужками;

• глотковий мигдалик, розташований у підслизовому шарі задньої стінки глотки, у її верхньому відділі;

• трубні мигдалики, що містяться на бічній стінці носової частини глотки поблизу отворів слухових труб;

• язиковий мигдалик, що міститься в ділянці кореня язика.

Функції глотки: проведення їжі (через рот та гортанну час­тину глотки), проведення повітря (через носову та ротову час­тини глотки).