Главное меню

 

Учебное пособие

 

Редактор Е.А. Александрова

Компьютерный набор и верстка Н.Н. Пушкаренко

 

 

Изготовлено в Редакционно-издательском отделе ЧИ МГОУ

Подписано в печать..05. Формат 148× 210.

Гарнитура Times New Roman. Бумага KYM lux.

Усл. печ. л. 5, 8. Тираж 100 экз. Заказ №

 

 

Отпечатано в Редакционно-издательском отделе ЧИ МГОУ

428000, г. Чебоксары, ул. К. Маркса, 54

Тел./факс (8352) 62-63-22

 

Призма

Призмою називається багатогранник, утворений перетином призматичної поверхні двома паралельними площинами (рис. 2.1, а, б).

Рис. 2.1

Лінії перетину граней призми називаються ребрами. Відрізняють бокові ребра призми та ребра основи. Основи призми являють собою рівні багатокутники з відповідно паралельними ребрами. Бокові грані призми в загальному випадку являють собою паралелограм. Призми бувають прямі (рис. 2.1, а) та похилі (рис. 2.1, б).

Проаналізуємо побудову тригранної прямої призми на комплексному кресленні. Основа призми вписана в коло діаметром 50 мм, висота призми дорівнює 60 мм (рис. 2.2).

Рис. 2.2

На площину проекцій П₁ призма проектується рівнобедреним три-кутником, що дорівнює верхній та нижній основам. Сторони трикутника є проекціями бокових граней призми, а його вершини – проекціями його бокових ребер. На площину проекцій П₂ призма проекціюється у вигляді двох прямокутників, а основи – у прямі горизонтальні лінії.

На площині П₃ призма проекціюється також прямокутником.

Зробимо аналіз креслення призми. Вона має 5 граней, 9 ребер, 6 вершин. На горизонтальну площину проекцій П₁ верхня та нижня основи проекціюються в натуральну величину. Бокова грань АЕДС паралельна фронтальній площині проекцій П₂, та проектується на неї в натуральну величину.

 

4. ВИКОНАННЯ ПОХИЛИХ ПЕРЕРІЗІВ

 

4.1. Виконання похилого перерізу фронтально-проекціюючою площиною

На рис. 4.1 наведено приклад виконання фронтального похилого перерізу А–А.

Рис. 4.1

На сліді січної площини А–А відмічають точки перетину сліду січної площини з лініями видимого та невидимого контурів деталі (опорні та проміжні точки) від 1₂ до 5₂.

На вільному полі креслення проводимо пряму 1₂ … 5₂, паралельну сліду січної площини А–А, на якій відкладаються натуральні величини відстаней між точками 1₂ – 2₂; 2₂ – 3₂ та ін. Через те що площина А–А перпендикулярна П₂, натуральні розміри перерізу в точках 1, 2, 3, 4, 5 у напрямку, перпендикулярному до П₂, будуть проекціюватися в натуральну величину.

Якщо січна площина проходить через вісь круглих отворів та заглиблень (циліндричних, конічних, сферичних), то контур такого заглиблення чи отвору показують повністю, тобто січення виконують як розріз. Якщо січна площина проходить через некруглий отвір, його зображення виконують за принципом перерізу (див. рис. 3.13).

 

3.4. Штрихування в розрізах та перерізах

 

Перерізи і розрізи виділяють на кресленнях та перерізах штрихуванням, яке виконують за ГОСТ 2.306-68 в залежності від матеріалу деталі.

Лінії штрихування виконують під кутом 45° до рамки креслення. Якщо напрямок штрихування збігається з напрямком ліній контуру, дозволяється виконувати штрихування під кутом 30° та 60°. Лінії штрихування дозволяється наносити з нахилом вправо чи вліво, не обов’язково в один бік для всіх розрізів і перерізів однієї і тієї ж деталі

Відстань між лініями штрихування повинна бути від 1 до 10 мм у за­лежності від матеріалу та площини штрихування. Для металу рекомендується 2...4 мм.

Довгі та вузькі площини, ширина яких на кресленні не перевищує 2...4 мм, рекомендується штрихувати від руки не повністю, а в окремих місцях. Вузькі площини (до 2 мм) дозволяється затушовувати, залишивши просвіт між сусідніми деталями (рис. 3.18).

Рис. 3.18

 

 

На площині П₁ видимою є тільки верхня основа призми; на П₂ – грані АЕГВ та ВГДС, на П₃ видимою буде тільки грань АЕГВ.

Визначення проекцій точок, що лежать на поверхні призми, виконується за належністю цих точок граням і відповідно до належності проекцій точок проекціям граней. На рис. 2.2 наведено находження горизонтальної та профільної проекцій точки (М₁ та М₃) за заданою М₂.

 

2.3. Піраміда

 

Пірамідою називається багатогранник, одна грань якого (основа) – багатокутник, а бокові грані – трикутники з загальною точкою – вершиною піраміди (рис. 2.3).

Рис. 2.3

Ребра піраміди поділяються на бокові та ребра основи. За формою основи піраміди бувають трикутні, чотирикутні, п’ятикутні та ін.

Піраміда називається правильною, якщо її основою є багатокутник і вісь проходить через центр основи. Якщо вершина піраміди разом з частиною бокових граней відсічена, то така піраміда називається зрізаною.

На рис. 2.4 показане комплексне креслення чотирикутної піраміди.

 

 

Рис. 2.4

Горизонтальна проекція піраміди являє собою прямокутник, поділений діагоналлю на трикутники. За формою та розмірами цей прямокутник дорівнює основі піраміди. Трикутники є проекціями бокових граней піраміди на горизонтальну площину проекцій П₁.

На фронтальну площину проекцій П₂ піраміда проекціюється трикутником, який є проекцією бокової грані АSД. На профільну площину проекцій П₃ піраміда також проектується трикутником, який є проекцією бокової грані ВSА.

Виконаємо аналіз комплексного креслення піраміди. Піраміда має 5 граней, 8 ребер, вершину та 4 вершини при основі. Грані BSA та ДSС є фронтально-проекціюючими площинами. Основа АВСД на П₁ проектується у натуральну величину.

На фронтальній площині проекцій П₂ видимою є тільки грань АSД, а на П₃ – грань ВSА. На горизонтальній площині проекцій видимими є всі 4 бокові грані, а основа – невидима.

 

Рис. 3.14

Рис. 3.13

Винесені перерізи за своєю побудовою та розташуванням повинні відповідати напрямку, вказаному стрілками. Дозволяється розташовувати перерізи на будь-якому місці креслення з поворотом зображення. У цих випадках до напису додають слово «повернуто» (рис. 3.17). Напрямок січної площини Повинен бути таким, щоб одержувати тільки нормальні поперечні перерізи. Для кількох однакових перерізів, які належать одному предмету, лінії перерізів позначають однією літерою і креслять лише один переріз (рис. 3.17).

Рис. 3.17

Рис. 3.16

Рис. 3.15

Подільною лінією виступає вісь симетрії фігури (рис. 3.12).

Рис. 3.12

Перерізом називають зображення, утворене при перетині в думці предмета однією чи кількома площинами.

У перерізі показують тільки те, що виходить у січній площині. Переріз, як і розріз, – зображення умовне. Умовність його полягає в тому, що фігура, утворена в перерізі, окремо від предмета не існує, її У думці відривають та зображають на вільному полі креслення.

Перерізи поділяють на винесені та накладені.

Переріз називають винесеним, якщо він виконаний окремо від основного зображення; його зображують такими ж позначеннями, як і розрізи (рис. 3.13).

Переріз, виконаний на продовженні сліду січної площини, не позначають літерами – та стрілками (рис. 3.14).

Переріз називають накладеним, якщо він розташований на зображенні предмета. Накладені перерізи обводять тонкою суцільною лінією та штрихують під кутом 45° до основного напису креслення (рис. 3.15).

Переріз дозволяється виконувати у розриві креслення предмета, якщо його профіль однорідний (рис. 3.16).

 

При визначенні проекцій точок, які лежать на елементах піраміди, користуються правилами нарисної геометрії. Якщо точка лежить на грані, то її проекції будуть лежати на проекціях прямої, проведеної через цю точку.

Приклад 1. На рис. 2.4 задана проекція точки М (М₁), яка лежить на проекції ребра піраміди А₁S₁. Треба знайти проекції точки М₂ та М₃.

Рішення: якщо М₁ лежить на А₁S₁, то М₂ буде лежати на А₂S₂, а М₃ – на А₃S₃. Проводимо вертикальну та горизонтальну лінії зв’язку до перетину відповідно до А₂S₂ та А₃S₃ і знаходимо проекції М₂ і М₃.

Приклад 2. Задана точка Р проекцією Р₂, що лежить на грані ВSС, яка на площині проекцій П₂ є невидимою. Знайти проекції Р₁ та Р₃.

Рішення: у грані піраміди ВSС потрібно через вершину та точку Р провести пряму лінію. На фронтальній площині проекцій її проекція буде S₂К₂. Знаходимо проекцію прямої SK на П₁. Причому точка К₁ лежить на прямій В₁С₁. Проводимо з точки Р₂ вертикальну лінію зв’язку до перетину з S₁К₁, одержимо точку Р₁, знаходимо проекцію прямої SК на П₃. S₃К₃ ≡ S₃В₃ ≡ S₃С₃. Провівши горизонтальну лінію зв’язку точки F₂ до перетину з прямою S₃K₃ одержуємо F₃.

 

2.4. Циліндр

Циліндром називається тіло, обмежене циліндричною поверхнею та двома паралельними площинами (основами).

Циліндр називається прямим, якщо його твірні перпендикулярні до основи. Технічні деталі найчастіше мають форму прямих кругових циліндрів.

Комплексне креслення прямого кругового циліндра показано на рис. 2.5. Горизонтальна проекція циліндра являє собою коло, дві інші проекції – прямокутники, висота їх дорівнює висоті циліндра, а ширина – діаметру основи.

На горизонтальній площині проекцій видимою буде тільки верхня основа; на фронтальній – тільки передня частина циліндричної поверхні; на профільній – тільки ліва частина циліндра. Проекція нарисних твірних А₂В₂ та С₂Д₂ відділяє видиму та невидиму частини циліндра на П₃.

Рис. 2.7

Визначення проекцій заданих точок здійснюється за допомогою твірних, на яких лежать ці точки. Потім з допомогою ліній зв’язку знаходять проекції заданих точок.

Нехай задана проекція точки Е (Е₂). Визначити проекції цієї точки Е₁ та Е₃. На П₁ задана точка проектується на коло. Проводимо з точки Е₂ горизонтальну лінію зв’язку. На П₃ по цій лінії від осі вправо відкладаємо координату Y, яку взято з П₁. Одержимо точку Е₃ координатним методом.

 

Конус

Конус являє собою геометричне тіло, обмежене боковою конічною поверхнею та площиною основи, яка перетинає всі його твірні.

Якщо вісь прямого кругового конуса перпендикулярна до однієї з площин проекцій, то на цю площину проекцій конус проектується в коло, рівне колу основи, а на дві інші площини – у вигляді рівнобедрених трикутників (рис. 2.6).

 

Рис. 3.10

Рис. 3.11

Штрихи розімкненої лінії не повинні торкатися та перетинати контур відповідного зображення. Біля стрілок з зовнішньої сторони ставлять літеру українського алфавіту, позначаючи назву розрізу. Розмір літер повинен бути на 1-2 номери більший за номер шрифту розмірних чисел на тому ж кресленні. Букви беруть в алфавітному порядку, причому на одному і тому ж кресленні вони не повинні повторюватися. Літери наносять біля стрілок з зовнішньої сторони кута. Біля розрізу виконують написання тих же літер через тире з тонкою лінією знизу.

Прості похилі розрізи позначають завжди. Для похилих розрізів літери біля стрілок не нахиляють, а напис над зображенням розрізу пишуть горизонтально.

Складні розрізи позначають завжди. У місцях переходу від однієї січної площини до іншої виконують кути без літер. (Останні ставлять тільки біля стрілок).

Місцеві розрізи, як правило, не позначають і не надписують.

 

3.2.3. З'єднання частини виду з частиною розрізу

У випадку проекціювання предмета у формі симетричної фігури допускається на одному зображенні з’єднувати половину виду з половиною розрізу.

 

Рис. 3.9

Рис. 3.8

Рис. 3.7

Прості фронтальні і профільні розрізи найчастіше розташовують на місцях основних видів, а горизонтальні – на місці виду зверху (рис. 3.5).

Якщо січна лощина збігається з площиною симетрії предмета та відповідні розрізи розташовані у проекційних зв’язках, то для горизонтальних, фронтальних і профільних розрізів положення січної площини не вказують і сам розріз літерами не позначають (рис. 3.10).

У тому випадку, коли січна площина не збігається з площиною симетрії предмета, положення січної площини вказують лінією перетину, тобто розімкненою лінією зі стрілками, які показують напрямок погляду (рис. 3.11).

Рис. 2.6

На горизонтальній площині проекцій П₁ видимою буде вся бокова поверхня конуса; на фронтальній – передня частина конічної поверхні, обмежена проекціями твірних АS та ВS, а на профільній – ліва частина конічної поверхні, обмежена проекціями твірних СS та АS.

Проекції точок на поверхні конуса знаходимо з допомогою допоміжних ліній (твірних чи кругів).

Наприклад, треба знайти горизонтальну та профільну проекції точки М, якщо відома її фронтальна проекція М₂. Проекція М₂, невидима. Через М₂ проводять на П₂, проекцію твірної. Знаходять її горизонтальну проекцію S₁1₁. На цій проекції та вертикальній лінії зв’язку, проведеній з М₂, лежить точка М₁. Використовуючи координату у₁, знаходять профільну проекцію М₃. Ця точка невидима.

 

 

3. ЗОБРАЖЕННЯ. ВИДИ, РОЗРІЗИ, ПЕРЕРІЗИ

 

3.1. Види. Розташування видів на кресленнях

Видом називається зображення повернутої до спостерігача видимої частини поверхні предмета.

Відрізняють основні, додаткові та місцеві види.

Види, які утворюються проекціюванням предмета на фронтальну, горизонтальну та профільну площини проекцій, називаються основними. Встановлено шість основних видів (рис. 3.1). 1 – вид спереду (головний вид); 2 – вид зверху; 3 – вид зліва; 4 –- вид справа; 5 – вид знизу; 6 – вид ззаду.

Рис. 3.1

Кожний вид має свою назву в залежності від напрямку проекціювання. Зображення на фронтальній площині проекцій прийнято називати головним видом. Кожний з інших видів розташовується в проекційних зв’язках відносно головного виду. Якщо один з видів виконано не в проекційних зв’язках відносно головного, то над ним вказується напис типу «Вид А», а напрям проекціювання показується стрілкою (рис. 3.2) з тією ж великою літерою.

 

Похилі розрізи розташовують на кресленні у напрямку проекціювання, тобто у напрямку, вказаному стрілками (рис. 3.6).

Рис. 3.6

У залежності від положення січної площини відносно предмета розрізи поділяють на поздовжні та поперечні. Розріз називають поздовжнім, якщо січна площина проходить вздовж довжини чи висоти предмета. На головному виді та на виді збоку (рис. 3.5) зображені поздовжні розрізи. Поперечний розріз показано на рис. 3.7.

Складним називається розріз, утворений двома або більше січними площинами. Складні розрізи поділяють на східчасті та ламані.

Східчастим називається складний розріз, утворений паралельними площинами (рис. 3.8).

Ламаним називається складний розріз, утворений декількома площинами, розташованими під кутом одна відносно одної (рис. 3.9).

У залежності від повноти виконання розрізи поділяють на повні та місцеві. Розріз повний, якщо січна площина перетинає предмет. Розріз місцевий, якщо зображується внутрішня будова деталі тільки в окремому, обмеженому місці. Місцевий розріз відокремлюється хвилястою лінією (рис. 3.10).

 

Вертикальним називається розріз, утворений січною площиною, перпендикулярною до горизонтальної площини проекцій. У тому випадку, коли січна площина паралельна фронтальній площині проекцій, розріз називають фронтальним; якщо січна площина паралельна профільній площині проекцій – профільним. Як правило, ці розрізи розташовують на місці основних видів: фронтальний – на головному виді, горизонтальний – на виді зверху, профільний – на виді зліва (рис. 3.5).

Рис. 3.5

Місце, де проходить січна площина, показують за допомогою розімкненої лінії, до якої проводять стрілки на відстані 2-3 мм від зовнішніх країв штрихів розімкненої лінії.

Похилим називають розріз площиною, яка складає з горизонтальною площиною проекцій кут, відмінний від прямого. Ці розрізи використовують у тому випадку, коли елементи деталі, потребуючи внутрішнього розкриття на кресленні, проектуються на основні площини під кутом, не рівним 90°.

Рис. 3.3

Рис. 3.2

 

Крім основних видів, відрізняють додаткові та місцеві. Додатковим називається вид, який отримується проекціюванням деталі чи її окремих елементів на площину, не паралельну площинам проекцій. Додатковий вид креслять у тому випадку, коли деталь чи її окремі елементи проектуються на площини проекцій (П₁, П₂, П₃) з викривленням. Для виконання натурального елемента деталі обирають площину проекцій, паралельну зображуваному елементу.

Напис на додатковому виді показуємо так: «Вид А», «Вид Б» та ін. Напрям проекціювання показуємо стрілкою з великою літерою українського, алфавіту (рис. 3.3, а). У тому випадку, коли додатковий вид, розташований у безпосередньому проекційному зв’язку з відповідними зображеннями, стрілку не показують і надписи не роблять (рис. 3.3, б). При цьому додатковий вид рекомендується розташовувати поблизу зображеного елемента на основній площині.

Дозволяється зображати додатковий вид повернутим відносно зображення предмета на основній площині. У цьому випадку до надпису додають знак повороту (рис. 3.4).

Рис. 3.4

Місцевим видом називається зображення обмеженої частини поверхні предмета. Місцеві види дозволяють виявити форму та розміри визначеного невеликого елемента предмета (форму отвору, прилив, фланця та ін.).

Місцевий вид отримується проекціюванням окремого елемента предмета на одну з головних площин проекцій. Позначаються місцеві види подібно до додаткових; розташовують на вільному місці поля креслення, але креслять якомога ближче до даного елемента, зображеного на основному виді. Місцеві види відокремлюють лінією обриву (приклад наведено на рис. 3.2, вид Б).

 

3.2. Розрізи

Креслення деталі повинно давати уявлення про зовнішню та внутрішню її будови. Зображення внутрішньої будови за допомогою штрихових ліній не завжди дає таке уявлення. Тому в кресленні користуються способом розрізів. Суть його полягає в тому, що предмет, який зображується, розрізають однією чи декількома площинами і на площині проекцій зображують те, що знаходиться в січній площині і за нею. Внутрішні контури предмета на розрізі зображують суцільними лініями. Тіло предмета (деталі), яке потрапляє в січну площину, на кресленні штрихують. Не штрихують ті місця, де січна площина проходить крізь порожнину.

Слід пам'ятати, що розріз – зображення умовне, тобто січну площину проводять умовно, в уяві, відкидаючи частину предмета, яка знаходиться між спостерігачем та січною площиною. Причому розрізання в уяві предмета стосується тільки даного зображення і не впливає на інші.

 

3.2.1. Класифікація розрізів

У залежності від кількості січних площин, які беруть участь у розрізі, розрізи поділяють на прості та складні.

Простими називаються розрізи, в котрих бере участь одна січна площина. Прості розрізи діляться на горизонтальні, вертикальні та похилі.

Горизонтальним називається розріз, утворений площиною, паралельною горизонтальній площині проекцій.

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ПРОЕКЦІЙНЕ КРЕСЛЕННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО самостійної роботи з курсу

«інженерна графіка»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ І-ІІ КУРСів Усіх СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Дніпропетровськ ДВНЗ «УДХТУ» 2008

Главное меню

Все нормативы

ГОСТы

СНиПы

ТУ

РДС

Пособия к СНиП

Рекомендации

РД

СанПиН

СП Проектирование Расчет

ВСН

НПБ

Инструкции

Древние

Контакты

Поделиться…

 

СП 23-102-2003 ЕСТЕСТВЕННОЕ ОСВЕЩЕНИЕ ЖИЛЫХ И ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ

 

Автор Редактор контента

25.08.2008 г.

Страница 13 из 32   ПРОВЕРОЧНЫЙ РАСЧЕТ КЕО ПРИ ВЕРХНЕМ ОСВЕЩЕНИИ 7.8 Проверочный расчет КЕО в точках характерного разреза помещения при верхнем освещении через фонари прямоугольные, шед и трапециевидные следует выполнять в соответствии с приложением Б настоящего Свода правил по формуле (Б.2). Расчет КЕО производят в следующей последовательности: а) график I (рисунок 8) накладывают на поперечный разрез помещения таким образом, чтобы полюс (центр) 0 графика совмещался с расчетной точкой, а нижняя линия графика - со следом рабочей поверхности. Подсчитывают число радиально направленных лучей графика I, проходящих через поперечный разрез первого проема (n 1)1, второго проема - (n 1)2, третьего проема - (n 1)3 и т. д.; при этом отмечают номера полуокружностей, которые проходят через середину первого, второго, третьего проемов и т. д.; б) определяют углы q1, q2, q3 и т. д. между нижней линией графика I и линией, соединяющей полюс (центр) графика I с серединой первого, второго, третьего проемов и т. д.; в) график II (рисунок 10) накладывают на продольный разрез помещения; при этом график располагают так, чтобы его вертикальная ось и горизонталь, номер которой должен соответствовать номеру полуокружности на графике I, проходили через середину проема (точка C). Подсчитывают число лучей по графику II, проходящих через продольный разрез первого проема (n 2)1, второго проема - (п 2)2, третьего проема - (n 2)3 и т. д.; г) вычисляют значение геометрического КЕО e B 1, в первой точке характерного разреза помещения по формуле e В 1 = 0, 01 [(n 1 qn 2)1 + (n 1 qn 2)2 + (n 1 qn 2)3 +... + (n 1 qn 2) P ], (3) где Р - число световых проемов; q - коэффициент, учитывающий неравномерную яркость участка небосвода, видимого из первой точки соответственно под углами q1, q2, q3 и т. д.; д) повторяют вычисления в соответствии с пунктами «а», «б», «в», «г» для всех точек характерного разреза помещения до N включительно (где N - число точек, в которых производят расчет КЕО); е) определяют среднее значение геометрического КЕО e ср по формуле (Б.7) приложения Б; ж) по заданным параметрам помещения и световых проемов в соответствии с приложением Б определяют значения r 2, kф, t o; з) последовательно для всех точек вычисляют расчетное значение КЕО по формуле (Б.2) приложения Б. 7.9 Проверочный расчет значений КЕО в точках характерного разреза помещения при верхнем освещении от зенитных и шахтных фонарей следует выполнять по формуле , (4) где Aф.в - площадь входного верхнего отверстия фонаря; Nф - число фонарей; q (a i) - коэффициент, учитывающий неравномерную яркость облачного неба МКО и определяемый по рисунку 11; a - угол между прямой, соединяющей расчетную точку с центром нижнего отверстия фонаря, и нормалью к этому отверстию; e cp - среднее значение геометрического КЕО; Kс - коэффициент светопередачи фонаря, определяемый для фонарей с диффузным отражением стенок по рисунку 12, а для фонарей с направленным отражением стенок - по рисунку 13 по значению индекса светового проема шахтного фонаря iф; Рисунок 11 - График для определения коэффициента q (a) в зависимости от угла a   1 - r д = 0, 9; 2 - r д = 0, 8; 3 - r д = 0, 7; 4 - r д = 0, 6; 5 - r д = 0, 5 Рисунок 12 - График для определения коэффициента светопередачи Kс фонарей с диффузным отражением стенок шахты   1 - r н = 0, 9; 2 - r н = 0, 8; 3 - r н = 0, 7; 4 - r н = 0, 6; 5 - r н = 0, 5 Рисунок 13 - График для определения коэффициента светопередачи Kc фонарей с направленным отражением стенок шахты при различных значениях коэффициента диффузного отражения стенок шахты Kз - расчетный коэффициент, учитывающий снижение КЕО и освещенности в процессе эксплуатации вследствие загрязнения и старения светопрозрачных заполнений в световых проемах, а также снижение отражающих свойств поверхностей помещения (коэффициент запаса). Индекс светового проема фонаря с отверстиями в форме прямоугольника iф определяют по формуле , (5) где Aф.н - площадь нижнего отверстия фонаря, м2; Aф.в - площадь верхнего отверстия фонаря, м2; hс.ф - высота светопроводной шахты фонаря, м. Рф.в, Рф.н - периметр верхнего и нижнего отверстий фонаря соответственно, м. То же, с отверстиями в форме круга - по формуле iф = (rф.в + rф.н) / 2 hс.ф, (6) где rф.в, rф.н - радиус верхнего и нижнего отверстий фонаря соответственно. Коэффициент t о определяют по формуле (Б.6), r 2 - по таблице Б.9 приложения Б, коэффициент запаса K3 - по таблице 3 СНиП 23-05. Вычисляют значение геометрического КЕО в первой точке характерного разреза помещения по формуле . (7) Повторяют вычисления для всех точек характерного разреза помещения до Nj включительно (где Nj - число точек, в которых производят расчет КЕО). Определяют e cp по формуле e cp = (e1 + e2 + e3 +... + e Nj) / Nj. (8) Последовательно для всех точек вычисляют прямую составляющую КЕО s пр по формуле s пр = e j t o / Kз. (9) Определяют отраженную составляющую КЕО s отр, значение которой одинаково для всех точек, по формуле s отр = e cp (r 2 - 1) t o / Kз. (10) Определяют расчетное значение КЕО в каждой точке характерного разреза с учетом отраженного от поверхностей помещения и прямого света по формуле . (11) 7.10 Проверочный расчет среднего значения КЕО в плоскости характерного разреза помещения при верхнем освещении следует выполнять по формуле (Б.8) приложения Б. Число расчетных точек в плоскости характерного разреза помещения должно быть не менее пяти.   «Пред. - След.»

раница 14 из 32