Архантропи (найдавніші люди)

1. Місце розселення та морфологічні ознаки Homo erektus.

2. Загальна характеристика Homo erektus.

3. Ашельська археологічна культура.

1. Місце розселення та морфологічні ознаки Homo erektus.

Ще Геккель в своїй книзі «Природна історія та створення світу» (1868) припускав, що в ході еволюції між приматами та людиною має існувати якась проміжна ланка, яка має як людські та і мавпячі ознаки. Цю ланку він називав пітекантропом (мавполюдиною). В кінці ХХ ст. багато вчених почали шукати цю проміжну ланку, в ході пошуків було виявлено, що приблизно 1, 5 млн років тому на земній кулі з'явилися перші " справжні" люди — архантропи.

Важливим осередком формування людей була Східна Африка, де в 1960 р. в другому (нижньоплейстоценовому) шарі Олдувайської ущелини Льюїс Лікі виявив мозковий череп так званого олдувайського пітекантропа разом із грубими кам'яними знаряддями праці. Місткість його черепної порожнини складала приблизно 1000 см³, тобто була значно вищою, ніж у попередніх представників виду. Згодом у цьому ж місці була знайдена й нижня щелепа, визначальною рисою якої є наявність помірно розвинутого підборідного виступу — морфологічної особливості, властивої людям сучасного фізичного типу. Велике наукове значення мало відкриття Р. Лікі на західному березі о. Туркана (стоянка Наріокомате III). Учений розкопав майже повний скелет підлітка, котрий визначався дуже великою довжиною кінцівок. Розрахунки показали, що в дорослому віці ця людина, яка жила близько 1, 5 млн. років тому, могла сягнути зросту 180 см..

Місцезнаходження архантропів відомі й у Північно-Західній Африці на території сучасних Алжиру та Марокко. Тут у 1954— 1956 рр. французький палеонтолог К. Арамбур розкопав кісткові рештки (три нижні щелепи й тім'яну кістку) так званих атлантропів, що мешкали приблизно 360—115 тис. років тому. Вони харак­теризувалися великими розмірами нижніх щелеп і корінних зубів, товстими стінками черепа та значним об'ємом мозку (близько 300 см³), нагадуючи ранніх європейських гомінідів.

Одним із найважливіших осередків гомінізації була Південно-Східна Азія, де, як відомо, ще в кінці минулого століття Е. Дюбуа вперше виявив зуби, черепну кришку і стегнову кістку архантропа, помилково назвавши його пітекантропом. Згодом на о. Ява гол­ландський палеонтолог В. Кенігсвальд та індонезійський геолог С. Сартано відкрили нові кісткові рештки первісних людей, які датуються 1, 2—0, 5 млн. років тому. Ще більш ранню дату має дитячий череп із Моджокерто (1, 7 млн років).

Яванські пітекантропи характеризувалися досить високим зростом (165— 175 см), загальною масивністю кісток і значним розвитком м'язового рельєфу, невисоким склепінням черепа, місткість якого коливалась від 750 до 975 см³ (в середньому, 930 см³), спадистим лобом із сильно розвинутим надбрівним рельєфом, вигнутою потиличною кісткою, відсутністю підборідного виступу на нижній щелепі, наявністю діастеми — проміжка між зубами, притаманного архаїчним морфологічним формам. Цікаво, що властивий пітекантропам фізичний тип зберігався на Яві принаймні ще 100 тис. років тому у так званого явантропа.

Ще одним осередком формування-людини сучасного фізичного типу була територія Китаю, де з 1921 по 1937 р. у печері Котцетанг поблизу селища Чжоукоудянь біля Пекіна експедиція під керівництвом шведського геолога Й. Андерссона та канадського анатома Девідсона Блека виявила кісткові рештки понад 40 чоловіків, жінок та дітей, включаючи п'ять черепів, дев'ять фрагментів черепних кришок, шість фрагментів лицевих кісток, 14 нижніх щелеп, 152 зуби, дві стегнові та одну плечову кістки. За будовою черепа ця істота, названа синантропом, тобто китайською людиною, загалом нагадувала пітекантропа, однак мала більший об'єм мозку, що ва­ріює від 880 до 1220 см (пересічна величина — 1055 см³). За розрахунками німецького анатома Карла Вайденрайха, зріст чоловіка-синантропа становив 163 см, а жінки — 152 см. Жила ця група архантропів 500— 400 тис. років тому.

Ще архаїчнішою будовою визначалися ранні архантропи Південного Китаю (юньнанська та лантьянська людина), місткість черепної коробки яких дорівнювала 775— 783 см³.

Що ж до Європи, то тут поодинокі групи першолюдей уперше з'явилися, вочевидь, близько 1, 5 млн. років тому. Проте масове заселення континенту відбулося значно пізніше. 450— 200 тис. років тому найдавніші люди, судячи з географії археологічних пам'яток, уже досить широко освоїли Південь, Центр та Схід Європи. їхні кісткові рештки виявлені у Німеччині (Гайдельберг, Більцингсле-бен), Франції (Араго), Греції (Петралона), Угорщині (Вертешсел-леш) і т. д.

Характерною рисою фізичної будови найдавніших " європейців" є поєднання архаїчних та прогресивних ознак. Так, нижня щелепа з каменоломні с. Мауер біля Гайдельберга, описана німецьким ученим О. Шйотензаком (1908), визначається дуже великими розмірами, загальною масивністю і відсутністю підборідного виступу, тобто рисами, властивими типовим архантропам. Разом із тим ця " гейдельберзька людина", яка жила близько 500 тис. років тому, за будовою зубів нагадує пізніші викопні форми.

У 1971 р. французькі археологи, подружжя Анрі та Марі-Антуа-нетт Люмле віднайшли у печері Араго поблизу м. Тотавель у Східних

Піренеях череп 20-річного чоловіка, який загинув приблизно 450 тис. років тому. Загалом у його зовнішності переважали архаїчні риси (сильний розвиток надбрівного рельєфу, випнуте вперед широ­ке обличчя, довга вузька мозкова коробка та ін.), однак будова ендокрана свідчить про прогресивний розвиток мозку.

Ще своєріднішим поєднанням архаїчних і " сапієнтних" рис характеризується потилична кістка 30-літньої людини з Вєртешселлеша поблизу Будапешта, що датується 350 років тому. Американський антрополог А. Тома з'ясував, що череп " вертешселлешця" на загал характеризувався архаїчними ознаками (товсті стінки, сильний роз­виток рельєфу), однак мав цілком сучасний об'єм мозку — приблиз­но 1400 см³.

Це ж стосується і черепа, знайденого в печері Петралона біля м. Салоніки. Визначаючись товстими стінками мозкової коробки, скошеним лобом з розвинутим надбрівним рельєфом, широким ли­цем і вигнутою потиличною кісткою, він разом із тим мав значну місткість — 1230 см³. Вік знахідки — близько 300 тис. років.

2. Загальна характеристика Homo erektus.

Загалом усі без винятку різновиди архантропів (олдувайський та яванський пітекантропи, атлантропи, деякі ранні гомініди Європи, синантропи та ін.) належать до виду Ноmо erektus (" людина прямоходяча"), що мешкав на земній кулі приблизно 1, 5— 0, 3 млн. років тому. Порівняно з Ноmо habilis архантропи характеризувалися значно більшими розмірами тіла (середній зріст чоловіків — 160— 110 см.) і об'ємом мозку (в' середньому 1029 см). Крім того, їм були властиві масивна будова черепа зі спадистим лобом, сильно розвинутим над­очним та потиличним рельєфом; прогнатне, тобто випнуте вперед, обличчя із плоскими носовими кістками; важка нижня щелепа без підборідного виступу та великі зуби.

3. Ашельська археологічна культура.

З архантропами пов'язана ашельська археологічна культура, або ашельська епоха розвитку первісної культури, яка розпочалася приблизно 1, 5 млн. і завершилася близько 150 тис. років тому. На думку багатьох учених, цю епоху можна розділити на два великих періоди: давній, або ранній, ашель (1, 5 млн. — 400 тис. років тому) та пізній ашель (400— 150 тис. років тому).

Визначальною рисою ашельської археологічної культури є по­ширення кам'яного рубила — масивного знаряддя мигдалеподібної форми з двобічною обробкою, яке виготовляли з кременю, кварциту тощо. Крім того, відомі також клівери — сокиро подібні рубила з Прямим чи вигнутим лезом, скребла, скребки, свердла тощо.

Уже в ранньому ашелі першолюди розселилися в багатьох регіонах Старого Світу, включаючи Європу (до 50-ї паралелі). Хоча цей історичний період за часом збігається з гюнцьким та міндельським зледеніннями, клімат Євразії ще залишався відносно теплим.

Значні площі займали ліси, які поширювалися трохи південніше, ніж тепер. У південних районах переважали степи та лісостепи, а в Центральній Азії — напівпустелі та пустелі. Поряд із тваринами помірного клімату (бізоном, кабаном, благородним оленем, лосем, косулею, ведмедем, вовком тощо) в Євразії в ранньому та середньому плейстоцені жили теплолюбні південний слон, етруський носоріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр та ін. Що ж до Африки, то тут переважали савани, напівсавани та тропічні джунглі, де мешкали теплолюбні тварини.

Колективи архантропів, чисельність котрих, вочевидь, коливалася від 35— 40 до 75— 90 особин, загалом вели рухомий спосіб життя, вільно пересуваючись з місця на місце. Це пояснюється пошуками харчових ресурсів, оскільки в екологічних умовах раннього палеоліту " кормова територія", яка забезпечувала продуктами харчування одну людину, становила 25 км². Однак уже принаймні в середньому ашелі з'явились обжиті стійбища, де першолюди жили протягом тривалого часу. Кілька з них (площею від 28—38 до 180—300 м²) було досліджено в Олоргесаіліє (Кенія), де знайдено понад тонну кам'яних знарядь та манупортів — необроблених каменів (Т. Айзек). На думку вчених, це свідчить про те, що архантропи перебували тут принаймні два— три місяці. Крім того, вони могли повертатися туди й пізніше.

Найдавніші стійбища архантропів розташовані переважно на берегах річок та проток, навколо озер і на морських узбережжях. Цікаво, що на деяких з них простежуються залишки штучних спо­руд. Наприклад, на стоянці біля водоспаду Каламбо (Замбія) були знайдені викладені напівколом камені, які, очевидно, слугували фундаментом огорожі від вітру; в Латамне (Сирія) — вапнякові брили, що могли бути залишками якихось більших за розмірами споруд; у Терра-Аматі (Франція) — рештки 21-ї халабуди — легких жител, споруджених із жердин. За спостереженнями А. Люмле, ці житла мали овальну форму; їхня довжина сягала 7— 15, а ширина — 4— б м. На долівках халабуд містилися ямки діаметром близько 30 см: очевидно, в них були закопані стовпчики, які підпирали стелю. Залишки штучних споруд виявлено також на стоянці Азих (Азербайджан) та в Назареті (Ізраїль).

Архантропи могли селитись і протягом тривалого часу мешкати в печерах, які захищали їх від негоди та холоду: сліди їхнього перебування залишилися в Печері Вогнищ у Південному Трансваалі (Південноафриканська Республіка), в печері Котцетанг поблизу селища Чжоукоудянь (Китай), про яку вже йшлося, в печері Ла Кап де Лараго біля м. Тотавель (Франція) тощо.

Важливу роль у життєдіяльності першолюдей відігравало збираль­ництво. На думку вчених, у тропічних та субтропічних зонах воно давало змогу отримати близько 60— 80% харчового раціону, а в тих регіонах Старого Світу, де переважав помірний клімат, — близько 20—40 %. Водночас в ашельську епоху дедалі більшого значення набуло загінне полювання на великих тварин. Про це, зокрема, свідчать розкопки стоянок Торральба та Амброна в Іспанії, де ви­явлені рештки понад 75 слонів. Ефективність полювання забезпечу­валася багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, зокрема дерев'яних списів, використанням вогню. Цікаві спостереження зробив американський антрополог К. Гоуелл в Амброні: на його думку, прадавні мисливці підпалювали траву, щоб гнати слонів у потрібному напрямку. Крім того, під час полювання на великих тварин вони послуговувалися палаючими головешками та списами з обпаленими загостреними кінцями.

Археологічні дослідження в печері Котцетанг показали, що синан­тропи регулярно застосовували вогонь для господарських потреб: попіл і дрібні часточки вугілля трапляються майже повсюдно, а в одній із галерей товщина шару попелу сягає 7 м. Це ж стосується і першолюдей Європи: у центрі кожної з халабуд, розкопаних у Терра-Аматі, знайдені залишки вогнищ (ями діаметром 30— 50 см або місця, вимощені галькою), захищені від північно-східного вітру кам'яною огорожею. Сліди використання вогню виявлені також у печерах Ескаль (Франція), на стоянках Вертешселлеш (Угорщина), Лантьян (Китай) та на інших ашельських місцезнаходженнях.

Вогонь захищав архантропів від холоду та хижаків. Він значно поліпшував смакові якості м'яса, а головне — термічна обробка сприяла кращому засвоєнню їжі людським організмом і, як наслідок, удосконаленню фізичної подоби першолюдей. " Зміна характеру харчування, — писав з цього приводу М. Нестурх, — відбилася на будові різних органів людського тіла... Ослабнув і скоротився жу­вальний апарат і лицевий відділ, видозмінився зубний ряд. Останні перетворення йшли корелятивно з потоншенням стінок мозкової коробки і зменшенням зовнішнього рельєфу черепа, які в свою чергу були пов'язані з прогресивним розвитком і збільшенням розміру головного мозку. Вплив нового складу їжі, більш концентрованої в розумінні багатства на складні хімічні органічні сполуки, мав сприятливо відбитись і на головному мозкові..."

З архантропами пов'язаний новий етап у розвитку суспільних відносин. У колективах первісних людей, яким доводилося спільно долати труднощі в боротьбі за існування, поступово утверджувалися нові, суто соціальні зв'язки. Значно поглибилася господарська спе­ціалізація статевовікових груп. Наприклад, вогонь у печерах скоріше іа все підтримували літні особини. В надрах ашельської доби, вочевидь, містяться витоки прагромади — основного типу соціальної організації палеоантропів, або неандертальців, — творців мустьєрської культури, яка зародилася 150— 100 тис. років тому.

 

Питання для самоконтролю:

 

1. Археологічні знахідки архантропів.

2. Характерні риси фізичної будови найдавніших людей.

3. Загальна характеристика Homo erektus.

4. Особливості ашельська археологічна культура.

 

Література:

Основна:

1. Антропология: Хрестоматия. Учебное пособие / Л.Б.Тарханов, Т.Е.Россолимо, И.А.Московина-Тарханова. – М.-Воронеж, 2002.
2. Алексеев В. П. Историческая антропология и этногенез. — М.: Наука, 1989.
3. Сегеда С. Основи антропології. — К.: Либідь, 1995.
4. Сегеда С. Антропологія. — К.: Либідь, 2001.
5. Столяренко В.Е., Антропология - системная наука о человеке: Учеб. пособие/ В.Е.Столяренко, Л.Д.Столяренко.– 2-е изд., перераб. и доп.– Ростов н/Д: Феникс, 2004.
6. Тегако Л., Антропология: Учеб. пособие/ Л.Тегако, Е.Кметинский.– М.: Новое знание, 2004.– 400 с.
7. Хомутов А.Е., Антропология.– Ростов н/Д: Феникс, 2003.
8. Хрисанфова Е. Н., Перевожчиков И. В. Антропология. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1991.

Додаткова:

1. Алексеев В. П. Становление человечества. — М.: Изд-во полит. лит., 1984.
2. Алексеева Т. И. Географическая среда и биология человека. — М.: Мысль, 1973.
3. Джохансон Д., Иди М. Люси: Истоки рода человеческого. — М., 1984.
4. Дубинин Н. П., Шевченко Ю. Г. Некоторые вопросы биосоциальной природы человека. — М.: Наука, 1976.
5. Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. — Прага: Артия, 1982.
6. Харрисон Дж., Уайнер Дж., Теннер Дж и др. Биология человека. — М., 1979.
7. Уайт Э., Браун Д. Первые люди. — М.: Мир, 1978.