Необхідність створення центрального банку як основного елементу банківської системи
До середини 18 ст. банки другого рівня і центральні банки не розрізнялися. Усі банки виконували функції комерційних та емісійних. Перший центральний банк - Банк Англії виник у 1694 р. в результаті укладення угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів-кредиторів. Наприкінці XVII ст. Англія опинилася на межі фінансового краху. 50 років майже безперервних воєн з Францією виснажили економіку країни. Тоді урядовці вступили в переговори з фінансистами-кредиторами з метою отримання грошей для фінансування військової кампанії. Шотландський фінансист Вільям Петерсон запропонував уряду від імені своєї фінансової групи інший план. У обмін на привілеї з боку держави він порадив створити банк, який випустить нові банкноти і покриє дефіцит коштів. Банк Англії був заснований актом Парламенту 27 липня 1694 р. Спочатку в нім працювало 19 співробітників. Капіталом Банку був перший державний борг Великобританії. Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що оберталися. Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві відмінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку окремих країн. Відмінна функція центральних банків – емісійна. Емісія – випуск в обіг нових грошових знаків. В історії розвитку кредитної системи існувало два шляхи формування центральних банків: 1. еволюційний – поступове закріплення за банком монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Голландії, Банк Франції); 2. · директивний – рішення держави про створення центрального емісійного банку з функціями регулювання діяльності комерційних банків і грошово-кредитного регулювання (Федеральна резервна система США, Резервний банк Австралії, Національний банк України).
Центральні банки пройшли три стадії розвитку: перша — вони розпочали як банки уряду, оскільки уряди домінували при визначенні їх завдань та безпосередньої політики, друга — центральні банки перестають бути комерційно зацікавленими і переходять до вирішення проблем забезпечення стабільності фінансово-банківської системи; третя — вони поступово отримують автономію від уряду і здобувають незалежність при визначенні завдань та вибору інструментів їх досягнення.
Виділяють п'ять історичних типів центральних банків: 1) тип епохи золотого стандарту й економічного лібералізму - сформувався під час утворення міжнародної системи золотого стандарту (1870-1914 рр.) і остаточно утвердився на початку XX ст. Головне завдання Центрального банку — забезпечення розмінності банкнот на золото та збереження резервів. Державне втручання в емісійний процес було мінімальним і виявлялося у такому: - фіксація валютного курсу, - вільне переливання капіталів; - автоматична корекція внутрішньої пропозиції грошей внаслідок багатостороннього врівноваження платіжних балансів; - розширення операційних можливостей центральних банків через встановлення ліміту фідуціарної емісії. Фідуціарна емісія — випуск банками банкнот за умови часткового їх покриття золотом.
2) акомодативний (кейнсіанський) тип (1944-1950-е) - значне зниження статусу центральних банків, монетарні регулятори переведено у статус акомодативних (підпорядкованих) державі; 3) монетаристський тип (1946-1962) - уведення ієрархічної структури монетарних цілей, контроль за динамікою грошової маси та процентних ставок з боку держави. 4) етатичний тип (1930-1990 – СРСР). Етатичний — державний. Роль банків другого рівня в банківській системі почала знижуватися з 30х років, і згодом в країні склалася монобанківська система, що складається з державних банків. Центральний державний банк мав широкі функції — емісійний центр, головний державний кредитний, розрахунковий і касовий інститут країни; державний банк, обслуговуючий сферу капітального будівництва; банк для зовнішньої торгівлі тощо. Державний банк СРСР мав монополію на емісію без обмежень. Його головне завдання — забезпечення господарського обороту грішми, привнесення елементів планування до грошового обігу. 5) сучасний тип.
|
