Міське і сільське розселення

 

Розміщення населення характеризує міське і сільське розселення. На розселення впливають соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні (рельєф, клімат тощо) й демографічні фактори, а також інтенсивність та напрями постійних і маятникових переміщень населення.

Основу єдиної системи розселення, становлять адміністративно-, виробничо- та культурно-побутові передумови й фактори. Виділяються регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна) й обласні системи розселення, які являють собою сукупність міських і сільських поселень, об'єдна­них навколо обласних центрів і керованих ними. Є й локальні системи розселення у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

Міське розселення. Найважливішим фактором розміщення населення, в тому числі місько­го, в Україні є соціально-економічний фактор, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2004 p. зросло майже у 5 разів, а сільське - зменшилося в 1, 6 рази. Станом на 1січня 2002 р. кількість міського населення складала 32 млн. 538 тис. осіб, сільського – 15 млн. 878 тис. осіб. Співвідношення міського і сільського населення становило відповідно 67 і 33%. Нині в Україні є 454 міст і 896 містечок.

Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а його населення складається з робітників і службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні) та неекономіч­ні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Міста, що виконують одну функцію, називають монофункціональними. Найчастіше вони є поліфункціональними.

Найгустіша мережа міст у Донецькій (51), Луганській (37), Київсь­кій (26), Одеській (19) та Харківській (17) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9), Рівненській, Закарпат­ській та Волинській (по 10) областях.

Містечка – це проміжна між містом і селом ланка поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та більше тисяч, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.

Містечка бувають індустріальні, агропромислові, сільськогос­подарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2004 p. їх було 897, або 66, 7% всіх міських поселень України в них проживало 13, 2% кількості міського насе­лення.

Міські поселення поділяються на групи: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), дуже великі (500-1000 тис.), міста-мільйонери (1 млн. осіб і більше).

Найчисельніша група - малі міста. Із загальної кількості міст (1345) вони становлять 1242, тобто 92, 3%, проте в них проживає 31, 8% міського населення України. Середніх міст 55 (11, 3% міського населення), великих - 37 (26, 2% міських жителів), дуже великих -4 (8, 4% мешканців міст). У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21, 6% міського населення. У великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57% міського населення України.

Міста-мільйонери - Київ (2, 602 млн. осіб), Харків (1, 470 млн.), Дніпропетровськ (1, 064 млн.), Донецьк (1, 016 млн.), Одеса (1, 029 млн.). Дуже великі міста - Запоріжжя (814 тис. осіб), Львів (732 тис.), Кривий Ріг (667 тис.), Миколаїв (514 тис.).

Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції вони є центрами областей і адміністративних районів. У них зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних ко­палин. Ці міста використовують власну робочу силу й трудові ресурси навколишніх сел.

Великі міста на сході й півдні України обслуговують потужну промисловість Донбасу й Придніпров'я, морський транспорт, курортно-рекреаційну галузь. Це - Горлівка, Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь, Керч та ін. У них як і у містах-мільйонерах чисельність населення зменшилася.

Існує пряма залежність між рівнем урбанізації та густо­тою населення. Високий рівень урбанізації в областях: Донецькій - 90, 2% (густота населення - 189, 0 осіб/км²), Дніпропетровсь­кій - 83, 6% (120, 8 осіб/км²), Харківській - 79% (95, 5 осіб/км²), Львівській - 60, 8% (125, 2 осіб/км²) та ін. Підвищена густота населення в цих областях за рахунок міського населення.

В Україні 19 міських агломерацій (понад 16 млн. осіб) - зосереджень функціонально пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровано потужні виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали. Великі міські агломерації породжують негативні явища: через надмірну концентрацію промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін. Моноцентричні агломерації (міста Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом, транспортом. Біцентрічні й поліцентричні міські агломерації характерні для ра­йонів інтенсивного розвитку важкої індустрії - Донецького та Придніпровського регіонів: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, та iн.

Центрами рекреації й оздоровлення населення є міста: Трускавець, Євпаторія, Моршин, Хмільник, Ялта, Алушта та ін.

Сільське розселення. Чисельність сільського населення в Україні зменшується. Якщо в 1913 p. його частка становила 81% всього населення України, то в 2004 p. - понад 33%, тобто зменшилася в 1, 7 раза. Сільське населення ще пере­важає у Вінницькій (54%), Закарпатській (63%), Івано-Франківській (58%), Рівненській (53%), Тернопільській (58%), Чернівецькій (60%) областях, тобто в західному регіоні України, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (9, 8%), Луганській (13, 6%), Дніпропетровській (16, 4%), Харківській (21%) областях та ін. Сільське населення живе в селах, їх загальна кількість зменшується (з 42229 у 1961 p. до 28162 у 2004 p., майже в 1, 5 раза). Половина сіл (54, 8%) зосереджена в Захід­ному регіоні.

 

Таблиця 7.3.