Фрагмент психодрами

П.: Олег, спробуйте зіграти роль хлопця, який є другом Марині, немовби ви нарешті наважилися говорити їй про свої почуття. Ви, Марина, повинні спонтанно реагувати, так як то було б у тій ситуації.

О.: Марина, розкажи про себе: що було сьогодні, що ти робила?

М.: Проводила аналіз малюнків.

О.: Тобі сподобалося? Що ти дізналася нового?

М.: Дуже сподобалося, дізналася багато нового про себе.

О.: А про мене?

М.: Про тебе вже давно знала дуже багато.

О.: Розкажи мені.

М.: А що ти хочеш почути?

О.: Все.

Коментар психолога: Ось тут момент незахищеності й тенденція до того, щоб мати перевагу. Ми потрапляємо в капкан зовсім непомітно. Коли запитують, то про тебе “я давно вже знала багато”. Якщо ви давно знаєте багато про чоловіка, то це не означає, що йому про це потрібно говорити. Але тут необхідно його «пришпилити», а він повертає це проти вас, говорячи: “Розкажи”. Там, де спрацьовує наше болюче місце, ми завжди потрапляємо в капкан. Бо є прагнення мати силу. Щоб мати психологічну силу, необхідно діяти за певними психологічними закономірностями, які враховують психологію іншої людини, а не бути зайнятою лише власним бажанням мати силу, перевагу. Продовжуйте далі.

М.: І що ти хочеш почути?

О.: Все.

М.: Я знаю, що ти дуже хороша людина.

О.: А в чому це виражається? Що я такого зробив хорошого?

М.: Ще раз хороший.

О.: А скільки ти мене вже знаєш?

М.: Стільки, скільки й ти мене.

О.: Скільки?

М.: Ти порахуй.

О.: У мене все, нічого додати.

П.: Олег, у відбулася втрата тези. Першопочаткове завдання полягало в тому, щоб розповідати Марині про свою любов, яка вона хороша. А тут проблема на проблему найшла. Вам, Олег, можна сказати, що ви проявляєте власні сумніви в тому, як вас дівчата сприймають. Вам дуже хочеться знати про те, як вони сприймають, і ви хочете зберегти захищену позицію у відносинах з жінкою, сидіти «в своїй мушлі», а її «смикати за ниточки», які вже виснажилися. А тепер повертайтеся до свого завдання і починайте з самого початку, ви говорите слова про своє кохання.

О.: Марина, я тебе дуже люблю.

М.: Та ти що! І в чому це проявляється?

О.: В тому, що я такий хороший.

М.: Це дуже добре, що ти про себе так думаєш!

О.: Ти ж так думаєш, ти мені про це сказала.

М.: Але добре, що і ти так думаєш про себе.

О.: Що ти очікуєш далі?

М.: Любові один до одного.

О.: Давай.

М.: Якби мені це сказав мій хлопець, то я б уже з ним не розмовляла.

П.: Не розмовляла б чому? Олег ще не любив, а тільки говорив про любов. Коли звучить фраза: “Добре, що і ти про себе так думаєш”, то відчувається, що ви готові давати йому аванс. Дещо більше, аніж він на це заслуговує, тому що в цьому є ваша перевага, високість. Він хапається за ваш аргумент, що «ти ж сама сказала, що я хороший». Але ж Юлю це не дуже влаштовує, бо він говорить, що любить не тому, що вона така красуня, а тому, що вона сказала, що він такий хороший.

М.: Він сказав: “Тому, що я такий хороший”.

П.: Якщо ви йому такий аванс давали, то дуже легко зачепитися за нього, і потім в захисній позиції так і перебувати. Тобто відступи від реальності дозволяють іншій людині за них чіплятися і знаходити собі нішу, в якій він буде сидіти, і ще добре, якщо не почне «стріляти» з цієї амбразурки.

М.: Ось тому я в реальному житті не говорю йому, наскільки він хороший.

Член групи: А про тебе він в реальному житті сказав, що ти - свята.

М.: Якщо чесно, то це мені не сподобалося.

М.: То дуже велика відповідальність - бути святою.

П.: Якщо б він сказав, що “ти на розпусницю схожа”, щоб до цієї спіднички наближатися, то було б легше? Ми самі створюємо ідеалізований образ, дуже хочемо щоб нас сприймали «з короною», а потім від того страждаємо. Ціною страждань платимо за «корону», «святість».

М.: Мені б було б дуже-дуже дивно, якби людина сказала мені, що я їй подобаюся.

П.: Але ж ти проговорюєш, що ти це знаєш.

М.: Але ж він цього не сказав. Значить, я сумніваюся.

П.: Ти сказала, що то назавжди, незалежно від того, як він ставиться до тебе. Ти повернута «дзьобиком на нього», і то при таких сумнівах у ньому?

М.: Він залишається для мене дуже дорогою людиною в моєму житті, і це назавжди. Я тоді сказала, що незалежно від того, будемо ми зустрічатися чи ні, але він буде для мене хорошою людиною. Я не буду злитися через те, що він не захоче зі моню зустрічатися.

П.: І це він знає?

М.: Ні.

П.: То проговори, що він знає. Бо Олег не відчуває, на що він повинен спиратися, як він на щось спирається таке, що ти говориш, то знову не так. А чому не так, то я це можу сказати на основі того, що коли він сказав слова любові, то ти відповіла: якби таке хлопець сказав, то б були його останні слова.

М.: Я говорю, що будемо любити один одного, а він відповідає: “То давай”. І що це значить, давай любити один одного?

П.: Хоч би повернутися один до одного, обійнятися, подивитися в очі. Між іншим, як ти поводила себе? Так, що ти весь час вислизала із ситуації. Олег був в ситуації, а ти сміхом, відсутністю погляду на нього не була в ситуації. Олегу всерйоз було дуже важко сприймати, що то дівчина.

О.: Дуже важко.

П. (До Олега): Тобто ти говориш, але боїшся, що сміятися вона може не лише з ситуації, а й з тебе?

О.: Так.

П.: Так сміються дівчатка, які дуже хотіли б, щоб їх любили, обнімали, але вони цього бояться, тому й сміються.

М.: Так.

П.: Тоді як повітряний прошарок створюється, і цього якби всерйоз не можна сприймати. І якщо хлопець просто піде, то вона може тоді легко перейти в сльози. Те каченя дається взнаки не лише в службовій ситуації, а й у стосунках (мал.14). Немовби «я хочу бути в таких стосунках маленькою дівчинкою, і можливо, мене зможе хтось виростити, а якщо не зможе, то я не виросту».

М.: Я згодна.

П.: А тепер спробуйте до пустого стільця як своєму хлопцеві більш зріло сказати про свою любов. Вважайте, що так трапилося, що він від’їжджає кудись назавжди, в інше місце. Бо потім все життя будете думати, «як же я цього не сказала», буде цьому присвячено усе життя.

М.: Я не можу сказати. Не можу абстрагуватися.

П.: Батьки для вас були пустим стільцем, з якогось моменту перестали для вас існувати. І зараз слова любові є, бо і до батьків вони весь час існують, але не можна їх виразити. А це значить, що якщо своєму хлопцеві ви щось і наважитесяся говорити, то зовсім перестанете його сприймати, взаємодія з ним буде повністю усічена, бо ви будете в такому хвилюванні і так зайнята собою, що не буде гармонійних партнерських стосунків при цьому. Адже сидить біля вас хлопець і ви не можете сказати про свою любов. Чи потрібно, щоб біля вас сидів дідусь? Вважайте, що це дідусь. І скажіть йому теплі слова. Можна спочатку спробувати сказати щось добре, тепле, тим паче він старенький, хворіє, невідомо, скільки іще буде жити. То скажіть йому щось про свої почуття.

М.: Я уявляю, що сиджу біля дідуся, годую його, і говорю: «Дідуля, я тебе дуже сильно люблю. Дивлюсь я на тебе, як ти лежиш в ліжку, і ти мені схожий на маленьку дитинку».

П.: Ви прирівнюєте дідуся до маленької дитини, і ми тільки що сказали, що в інтимних стосунках ви стаєте маленькою. Є потреба нарівних відчувати себе з іншою людиною. Ви робите дідуся рівним собі, не думаючи, чи дідусеві це приємно чути. Інша людина зовсім випадає з поля зору. Ви ж йому не сказали: «Ти хоч і в ліжку, але гарно виглядаєш, ми з тобою завтра чи післязавтра будемо разом прогулюватися». Йому це було б приємніше, бо чоловікові, який був красенем, могутнім, раптом кажуть: «ти маленька дитинка», адже у нього є тенденція до сили, яким би він не був старим і хворим. Ця тенденція тим більше буде підвищена. Він близький, бо він як маленька дитина. І ця маленька дитинка в хлопчикові втілюється. Гіпотетично можна сказати, що існує логіка: «я любила себе, коли була маленькою, жила з дідусем і мала можливість фізичного контакту з ним». Адже в ранньому дитинстві ви жили у дідуся і бабусі.

М.: Так. Я просто тоді не знала, як себе можна не любити.

Аналітико-корекційний коментар психолога: В академічній психології це називається егоцентризм, коли є лише «Я», яке тримає на руці всю земну кулю (мал.3). Тривога порподжується постійним невідчуттям інших людей і тому є малюнок, коли реакція інших людей зовсім не прогнозована. Важливо навчитися прогнозувати, залишати право людям бути такими, якими вони є, не засуджуючи їх. Інакше ми перетворюємо людей у таких, які є зручними. (До Марині): Для вас зручний хлопець, коли він - хороша людина, то будете йому це говорити. Олег відчував, що то на нього накладає якісь обов’язки. Так і на дідуся накладається щось, його перетворюють в маленьку дитину. Тепер знову повертаємося до психодрами, до того моменту, коли ви звертаєтеся до хлопця.

М.: Мені дуже шкода, що ти від’їжджаєш.

О.: Але ж я приїду.

М.: Я дуже скучатиму.

О.: Я теж.

М.: Я тебе люблю (плаче).

О.: Я теж.

П.(До групи): Здавалося б, радісні слова - „я тебе люблю”, а при цьому є сльози. Ми ніколи не плачемо, коли прикрощі комусь говоримо, ми тоді сильні, впевнені і гострі, бо тоді не до сліз, тоді активна діяльність. (До Марині): Хлопець запитує: “То чому ти плачеш, коли кажеш, що ти мене любиш? ”

М.: Від щастя.

П.(Від імені хлопця): А чому я раніше не відчував, що ти така щаслива, і раніше ти ніколи не говорила, що ти мене любиш.

М.: Тому, що я - пінгвін.

П.: А ти думала, що я з тієї категорії, що пінгвінів люблять, певної орієнтації? (Сміх).

М.: Колись ти сам сказав, що я в нас пінгвін.

П.: Він говорить: «ти - морозильна камера, а я – пінгвін».

М.: Я пінгвін, а він морозильна камера. Ми розуміємо, відчуваємо щось стосовно один одного, а сказати не можемо, ні він, ні я.

П. (До Марині): А коли він говорив, що він морозильна камера, то ви не сказали, що «я тебе розтоплю»?

М.: Я сказала, що треба тобою зайнятися, і собою.

П.: Тобою зайнятися, то це знову позиція зверхня. «Я займаюсь кимсь». Так як мавпа займалася всіма звірами (мал.14).

М.: Так. Я ще вчора сказала, що мені притаманний сарказм.

П.: Сарказм - це поширена форма вираження агресії. Сарказм, іронія – це все культурні форми вираження агресії. Ви агресуєте, але при цьому хочете стримувати потік своєї енергії, щоб «не прорвало дамбу». І весь час виражати те, що накопичилось за весь період проживання в своїй сім’ї. Тоді мамі скажіть, що «ти не просто мене народила, а ти мене сформувала. Тільки ти виражаєш агресію криком чи не зовсім прийнятними словами, а я її виражаю, виходячи зі свого червоного диплому психолога - у сарказмі, у відступі від ситуації, у невідчутті іншої людини». Це форми психологічного омертвіння. І за ним криється тенденція до смерті, інстинкт смерті, мортідо. Наше життя таке коротке, то навіщо його постійно руйнувати енергією мортідо, сарказмом руйнувати стосунки, створювати повітряний прошарок? У сім’ї інша людина не могла бути в центрі уваги, бо ви відчужували, і залишалися кожного разу лише зі своїм світом, а інших не пізнавали. Навіть ваші батьки мають свої цінності, особливості, а ви їх напевне дуже погано знаєте, як і вони погано знаються вас?

М.: Так.

П.: В цьому менше повинно бути смутку, аніж радості з того, що ви пізнали. Адже прожити такою крижаною, схожою на могилу, то не кращий варіант, не відповідний психологічній професії, бо заморожує той талант, потенціал, що є у вас. А тепер послухаємо Олега, який виконував роль вашого хлопця. Що ви переживали, відчували?

О.: Коли я був дідусем, то мені було погано, неприємно.

П.: Коли сказали, що «ти як дитина»?

О.: Так. Почувався старим, слабким, немічним.

П.: Так, дитина є саме такою безпорадною.

О.: В ролі хлопця - хороші відчуття.