Червоні фералітні грунти формуються під сє-
зонно-вологими лісами і високотравними саванами в тих же тер-
мічних умовах і за характером грунтоутворення подібні до чер-
воно-жовтих.
В Африці і Південній Америці ці грунти утворюють дві зони„
які розташовані на північ і на південь від червоно-жовтих грунтів.
Поширені вони також у північних районах Австралії, південних
районах Азії, в Центральній Америці і на о. Шрі-Ланка.
Клімат в зоні червоних фералітних грунтів має чітко вираже-
ний сухий сезон (3—4 місяці). Річна сума опадів 1300—1800 мм.
Розподіл їх протягом року нерівномірний. У сухий сезон грунт
пересихає, а трав’яниста рослинність жовтіє і припиняє вегетацію. В сезон дощів водний режим грунтів оптимізується, а на пониже-
них ділянках рельєфу можливе сезонне заболочування.
Рослинність сезонно-вологих лісів і високотравних саван має
свій видовий склад і рослинні угруповання, їх флористичний склад
бідніший, на окремих ділянках домінують певні породи дерев, ліс
розріджений, світлий, в ньому менше ліан, а під його покривом
розвиваються чагарники і трави. На безлісних ділянках буяє ви-
сокотравна савана, висота травостою якої досягає 4 м. По тери-
торії високотравних саван групами або поодиноко ростуть дерева
Межа між дощовими (темними) і сезонно-вологими (світлими)
тропічними лісами визначається наявністю сухого сезону.
Біомаса сезонно-вологих лісів високотравних саван менша
ніж біомаса вологого тропічного лісу. Щорічно опад органічних
решток в цій зоні становить 70—120 ц/га. Значна частина біома-
си трав’янистих рослин знаходиться в грунті. У вологий літній
сезон в період активної вегетації тропічної рослинності відбуває-
ться гуміфікація рослинних решток, а в сухий і жаркий зимовий
період гумусні речовини полімеризуються і закріплюються в
грунті.
Профіль червоних фералітних грунтів має таку будову (див.
рис. 28, 2):
Горизонт Ad — гумусний, у верхній частині задернований, те-
мно-сірого забарвлення, з грудкуватою структурою, легкого ме-
ханічного складу. Потужність 10—20 см.
Горизонт В 1 — перехідний, сірувато-червоного забарвлення,
структура неміцна, грудкувата. Потужність 30—40 см.
Горизонт В 2 — ілювіальний, важкого механічного складу, груд-
кувато-горіхуватої структури, червоний або жовтогарячий з тем-
ними залізистими і марганцевистими конкреціями. Потужність
60—70 см.
Горизонт С — червонобарвна грунтоутворююча порода, у скла-
ді якої є глинисті мінерали: іліт, гідрослюди і каолініт.
У гумусному горизонті червоних тропічних грунтів міститься
до 4% гумусу, у складі якого переважають фульвокислоти. Реак-
ція грунтового розчину слабкокисла, близька до нейтральної
(рН = 5,3—6,7), ємкість вбирання 10—20 мг-екв на 100 г грунту.
Крім червоних фералітних в даному регіоні трапляються тем-
но-червоні і темні лісові тропічні грунти. Ці типи грунтів займають
невелику територію (близько 40 млн га). Найбільші масиви їх
трапляються на територіях південної Азії, Індонезії, Південної
Америки і Африки. Ці грунти мають глинистий механічний склад
і відповідно більшу ємкість вбирання (до 30 мг-екв на 100 г грун-
ту). Вміст гумусу високий, реакція грунтового розчину слабко-
кисла. В їх складі багато глинистих мінералів: каолінітів і монт-
морилонітів.
Родючість темних тропічних грунтів висока, їх широко викори-
стовують у землеробстві.
Значні площі вологих і сезонно-вологих тропічних ландшафтів
займають гідроморфні грунти: лісові фералітні, глейові, тропічні
алювіальні, тропічні болотні і мангрові засолені.
Землеробство в областях вологих і сезонно-вологих тропічних
лісів слабко розвинене. Освоєно всього приблизно 120 млн га, або
5% загальної площі областей. На цих землях вирощують рис,
каучуконоси, цукрову тростину, батат, каву, какао, маніок, бана-
ни, ананаси та інші культури.
Основними заходами підвищення родючості грунтів цих об-
ластей є комплексне удобрення, вапнування, боротьба з ерозією,
система обробітку ділянок з близьким заляганням латеритних
панцирів. Тут є можливість освоєння нових територій.
