Зміна поглядів на духовну основу світу в ході розвитку філософії.

Античність - Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдиною основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря. У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Середньовіччя-. Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думки. Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес — релігії. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. — творити): світ створено з нічого Богом.

Відродження. Християнський релігійний світогляд, який сповідувала панівна в період Середньовіччя християнська церква, культивувала зневажливе ставлення до гідності людини. За вчення Біблії, людина – це перш за все, грішник, гній земний, черв’як. Звертаючись до Бога з молитвою, православний віруючий, наприклад, каже про себе: «Аз есьмь червь, а не человек, поношеніе человеком і унічіженіє гобзующій»; «Аз во грехах есмь і во грехах роді мя маті моя». Призначення цих рекомендованих православною церквою молитов – примусити людини визнати себе нікчемою і боятися Бога. Діячі Відродження рішуче виступили на захист людини, а звідсіль – проти церкви, проти релігії. Лозунгами гуманізму(Провідного філософського напрямку доби Відродження)стали слова: «Все – для людини»! Все – в ім’я людини!»

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон.

Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк (Англія), Джон Дьюї (США).

Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом
і достовірною основою пізнання й поведінки людини.

Марксистська філософія- Молодий Маркс сприймав революційний терор як універсальну зброю вирішення всіх соціальних проблем. Поєднання філософської основи фейєрбахівського гуманізму з критичним аналізом комуністичних доктрин — такий шлях, вибраний Марксом в для досягнення союзу філософії і пролетаріату

Пізніше в творчості Маркса зєднались важливіші компоненти для створення єдиної, цілісної філософсько-світоглядної концепції. Політико-економічний аналіз дійсності Маркс з’єднав з філософською традицією німецької класики і з критичним переробітком теорій утопічного соціалізму і комунізму. Таким чином, джерела марксиз­му — найбільш передова суспільна думка Європи. Маркс свідомо орієнтується на створення інтернаціонального, все­світньо-історичного вчення.

Сучасний етап розвитку філософії. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання.У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис:
1. Осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, а саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних і т.п.;
2. Переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду;
3. Визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у “Загальній декларації прав людини”;
4. Плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них;
5. Толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій;
6. Постановка проблеми формування планетарної свідомості