Виховання в колективі.

Процес виховання не обмежується особистою (парною) взаємодією вихователя і

вихованців. Як відомо, в реальному шкільному спілкуванні така взаємодія є багатокомпонентною,

і важливим компонентом тут виступає учнівський колектив. Тому рівень розвитку колективу має

чимале значення для успішного формування кожної особистості. Даний принцип вимагає

створення здорового згуртованого колективу вихованців і умілого використання його впливу для

різнобічного розвитку учнів. Колектив не має бути самоціллю. Основна мета – формування

особистості. У колективі учні навчаються враховувати як спільні, так і індивідуальні інтереси й

потреби, гармонійно їх поєднувати. Особливо цінним у вихованні А.С.Макаренко вважав

різновіковий колектив. На цій ідеї базуються сучасні школи-родини, які намагаються створити

сімейну атмосферу спілкування, забезпечити наступність у збереженні традицій.

Інтегративність – єдність і узгодженість педагогічних зусиль школи, сім'ї та

Громадськості.

Виховання, як правило, здійснюється не однією, а кількома педагогічними системами:

сім'єю, дошкільними дитячими закладами, школою, позашкільними закладами, різними

об'єднаннями за місцем проживання, громадськими спілками, самодіяльними об’єднаннями,

релігійними організаціями тощо. Цілісність виховного процесу можна забезпечити лише єдністю,

наступністю, узгодженістю у взаємодії усіх цих систем. Важко досягти успіху, якщо вони будуть

діяти, як лебідь, рак і щука.

Даний принцип вимагає вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх

виховних систем, причому організуючим виховним центром має бути школа: їй належить

координувати зусилля усіх суспільних інституцій, здійснювати педагогізацію мікрорайону.

Безперервність, послідовність, систематичність у вихованні, варіативність форм і

Методів виховання.

Цей принцип вимагає перетворення виховання на процес, що триває протягом усього життя

людини, має свою внутрішню логіку, здійснюється етап за етапом, більш і більш ускладнюючись,

включаючи вихованців у все ширші кола спілкування, ставлячи перед ними нові й нові завдання

щодо власного розвитку й формування. Він вимагає від вихователів постійної творчості у пошуку

виховних засобів.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи

1.На чому базується основна відмінність між процесами навчання і виховання?

2.Сформулюйте основні підходи до трактування поняття "процес виховання".

3.Чому виховання є двостороннім процесом?

4.Назвіть основні особливості процесу виховання.

5.За якими критеріями можна структурувати виховний процес?

6.У чому суть діагностики вихованості?

7.Як можна визначити рівень сформованості окремих якостей особистості?

8.Побудуйте діагностичну програму вивчення рівня вихованості конкретного учня (на

власний вибір), реалізуйте її в процесі безвідривної педагогічної практики і підберіть засоби для

підвищення цього рівня.

 

Література для самоосвіти.

1.Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний

збірник МО України. – 1996. -№13.

2.Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С. 20-21.

3.Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Рад. шк., 1990. – С.143-144.

4.Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. - К., 1999.

5.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка.-К.: ІЗМН, 1997.- С. 42-52.

6.Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві. П. 51 // Вибр. тв.: У 5 т. – Т.2. – К., 1978. – С.

532-535.

7.Шилова М.И. Учителю о воспитанности школьников. -М.: Педагогика, 1990. – С. 6-14.

8.Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних

закладів освіти.– К.: Видавничий центр „ Академія”, 2001.– С.214-241.

 

ТЕМА 2. СУБ'ЄКТИ І ОБ'ЄКТИ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.

ПЛАН.

1. Класний керівник:

а) місце класного керівника в системі виховання;

б) суть діяльності класного керівника;

в) планування виховної роботи класним керівником.

2. Учнівський колектив:

а) проблема взаємодії особистості та колективу:

б) поняття про колектив, ознаки колективу, його структура, типи, динаміка, стадії

розвитку, принципи організації колективної діяльності;

в) дитячі та юнацькі організації в Україні;

3. Сім'я:

а) місце сім'ї у системі виховання;

б) основні умови успішного сімейного виховання;

в) основні напрями виховання дітей у сім'ї.

 

Суб'єкт – це той, хто здійснює активну діяльність. У педагогіці суб'єктом є педагог, який

організовує і здійснює процес виховання. Об'єкт – це той матеріал, на який спрямована діяльність

суб'єкта. Для вчителя об'єктом є учень або учнівський колектив. Сучасна педагогіка, виходячи із

гуманістичних та демократичних засад, прагне до підвищення активності вихованців, що

перетворює їх з пасивного об'єкта на активний суб'єкт виховного процесу, на суб'єкт

самовиховання.

Виховну функцію реалізують у своїй діяльності всі вчителі, але найбільш сконцентрована

вона в роботі класного керівника, для якого виховна функція є основною. Проблема особистості

як об'єкта і суб'єкта виховання розглядалась у темі „ Особистість учня та її розвиток” (І модуль).

Тому в даному контексті ми розглядаємо класного керівника і учнівський колектив як суб'єкт і

об'єкт виховного процесу. Роль сім'ї у вихованні також надзвичайно складна і велика, а тому

школа не може здійснювати виховання ізольовано від сім'ї. Таким чином, сім'я є повноправним

суб'єктом процесу виховання.

 

1. а) Класний керівник – це педагогічний працівник, який призначається директором

школи для організації і здійснення виховного процесу в класі. Він здійснює педагогічну діяльність

з колективом учнів класу, окремими учнями, їхніми батьками, організацію її проведення,

позаурочної культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу

в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та

розвитку учнів, їх соціального захисту. 1 Класне керівництво є давньою традицією української

школи. В школах Західної України керівників класу називали опікунами2. Класний опікун дбав

про розвиток учнівського самоврядування, розподіляв обов'язки між учнями, допомагав їм

організувати позанавчальне життя. Як виховний інститут класне керівництво закріпилось у

радянській школі в 30-і роки XX століття. За роки свого існування воно накопичило чималий

досвід, узагальнений в працях Н.К.Гончарова, І.С.Мар'єнка, Н.І.Болдирєва, О.С.Богданової,

С.Х.Чавдарова та ін.

Нині інститут класного керівництва зазнає відчутних змін, оскільки змінились умови

здійснення виховного процесу і розвитку особистості. Змінюються цілі, завдання, зміст і методи

роботи класного керівника. Сучасний класний керівник основну увагу в своїй діяльності має

приділяти особистості учня, допомагати і підтримувати учня у його саморозвитку, самовихованні,

поєднувати уміння учителя-предметника, соціального педагога, практичного психолога,

наставника, старшого товариша, здатного увійти в референтне середовище школяра. Важлива

також варіативність у діяльності класного керівника в залежності від вікової групи учнів (підлітки

чи юнацтво), типу школи (загальноосвітня – із традиційною формою класного керівництва при

повному навчальному навантаженні чи нового типу – із звільненням – повним або частковим – від

навчальних обов'язків). Можливі й інші варіанти. Головне: вчитель, який бере на себе обов'язки

класного керівника, повинен бачити перед собою не абстрактний класний колектив, який потрібен

йому для підтримання дисципліни і впливу на окремих учнів, а самобутні особистості, окремі

індивідуальності, які живуть, діють, розвиваються під його духовним наставництвом, які

потребують його поради, захисту, підтримки у процесі своєї соціалізації.

б) У своїй роботі класний керівник керується державними документами про школу, освіту,

виховання, Положенням про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої

освіти, Статутом школи, інструкціями та наказами вищестоячих органів та директора.

 

1 Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Завуч.– 2003.–№ 7.–

С.1.

2 Див.: Скульський Р.П., Ступарик Б.М. Класний керівник: бути чи не бути // Рідна школа. – 1992. – № 7-8.

До діяльності класного керівника ставляться певні вимоги. Професіограма1 класного

керівника містить такі характеристики, як професійно-педагогічну спрямованість, національну

свідомість, громадянську активність, вимогливість до себе і до учнів, гуманізм, високу

відповідальність, комунікабельність, тактовність та ін. Класний керівник має володіти глибокими

психолого-педагогічними знаннями та уміннями (рефлективно-аналітичними, комунікативними,

організаторськими, прогностичними, конструктивними, гностичними, креативними тощо).

Функції (або призначення) класного керівника:

9 виховна (формування всебічно розвиненої особистості вихованця);

9 розвивальна (сприяння саморозвитку особистості кожного учня);

9 освітня (створення умов для формування компетенцій школяра);

9 організаторська (організація і здійснення позакласної та позашкільної роботи з

учнями);

9 діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу);

9 соціальна (виявлення впливу різних соціальних чинників на формування учнів,

нейтралізація небажаних впливів);

9 стимулююча (стимулювання ініціативи та самодіяльності учнів, учнівського

самоврядування);

9 координаційна (узгодження спільних зусиль і вимог адміністрації, вчителів-

предметників, батьків, громадськості, позашкільних закладів);

9 методична (надання допомоги активу учнів, батькам, представникам громадських

організацій).

Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти

(наказ Міністра освіти і науки України № 434 від 6.09.2000) визначає права і обов’язки класного

керівника.

Класний керівник має право на:

– відвідування уроків, занять із теоретичного і виробничого навчання, виробничої практики

та позакласних занять у своєму класі, присутність на заходах, що проводять для учнів навчальні,

культурно-просвітні заклади, інші юридичні або фізичні особи;

– внесення пропозицій на розгляд адміністрації навчального закладу та педагогічної ради

про моральне та матеріальне заохочення учнів;

– ініціювання розгляду адміністрацією навчального закладу питань соціального захисту

учнів;

– внесення пропозицій на розгляд батьківських зборів класу щодо матеріального

забезпечення організації та проведення позаурочних заходів у порядку, визначеному

законодавством;

– відвідування учнів за місцем їх проживання (за згодою батьків, опікунів, піклувальників),

вивчення умов їхнього побуту та виховання;

– вибір форми підвищення педагогічної кваліфікації з проблем виховання;

– вияв соціально-педагогічної ініціативи, вибір форм, методів, засобів роботи з учнями;

– захист професійної честі, гідності відповідно до чинного законодавства;

– матеріальне заохочення за досягнення вагомих результатів у виконанні покладених на

нього завдань.

Класний керівник зобов’язаний:

– вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів;

– здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями Статуту і Правил

внутрішнього трудового розпорядку навчального закладу, інших документів, що регламентують

організацію навчально-виховного процесу;

– інформувати педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків про етапи

виховного процесу в класі та рівень успішності;

– дотримуватись педагогічної етики, поважати гідність учня, захищати його від будь-яких

форм фізичного, психічного насильства, своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів

загальнолюдської моралі;

 

1 Див.: Практикум з педагогіки: Навч. Посібник / За заг. ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Іванченка. – К.: УСДО, 1996. –

С.312-313.

– пропагувати здоровий спосіб життя;

– постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

– вести документацію, пов’язану з виконанням повноважень класного керівника(класні

журнали, особові справи, плани роботи тощо).

Зміст роботи класного керівника –широкий, різноманітний і складний. Він спрямований

на:1

– виховання громадянина України;

– формування особистості учня, його наукового світогляду, розвитку його здібностей і

обдарувань;

– виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовку учнів до

подальшої освіти і трудової діяльності;

– виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, почуття

власної гідності, свідомого ставлення до обов’язків, прав і свобод людини й громадянина,

відповідальності перед законом за свої дії;

– реалізацію права учнів на загальне формування політичних і світоглядних переконань;

– виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв,

державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;

– виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як

найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення

фізичного і психічного здоров’я учнів.

Він містить традиційні аспекти виховного процесу: національне, громадянсько-

патріотичне, правове, трудове, моральне, естетичне, фізичне, статеве, екологічне виховання.

Вся організаційно-педагогічна робота здійснюється класним керівником у таких основних

напрямах: робота з класом, з учителями-предметниками, з батьками і громадськістю. Основною,

звичайно, є робота з класом. Сюди можна віднести згуртування колективу, формування активу,

специфічну роботу з хлопчиками (юнаками) і дівчатами, індивідуальну роботу з окремими

учнями; виховання у школярів національної самосвідомості та почуття громадянської гідності,

поваги до державних символів; підвищення правової освіченості, загальної культури, розвиток

пізнавальних інтересів і здібностей, відповідального ставлення до навчання, зміцнення трудової

дисципліни, запобігання тютюнопалінню, наркоманії, алкоголізму, правопорушенням, статевій

розпусті, прищеплення любові до праці, турботи про життя і здоров'я школярів, вивчення вікових

та індивідуально-психологічних особливостей, їхніх нахилів, інтересів, задатків, готовності до

певних видів діяльності, а також рівня сформованості учнівського колективу. Класний керівник

координує роботу всіх учителів-предметників, які працюють у його класі щодо здійснення

єдиних педагогічних вимог і впливів через методоб'єднання, педагогічні консиліуми. Навички

ділового спілкування допоможуть йому знайти разом із колегами взаємоприйнятні шляхи спільної

роботи. Класний керівник своєчасним втручанням може запобігти конфлікту учня і вчителя-

предметника або пригасити чи розв'язати його, виступивши у ролі посередника. Класний керівник

залучає вчителів-предметників до позакласної роботи з метою урізноманітнення її змісту і

підвищення ефективності. Співпрацюючи з батьками учнів, класний керівник вивчає умови

виховання дітей у сім'ї, надає консультації щодо організації ефективного сімейного виховання,

залучає батьків та громадські організації до виховної роботи з учнями.

Для того, щоб класні керівники могли узгодити свої дії, поділитися досвідом, у

загальноосвітніх закладах діють методичні об'єднання класних керівників, їхня мета –

підвищення кваліфікації класних керівників, сприяння їм у самоосвіті та самовихованні.

Методичне об'єднання, як форма методичної роботи, допомагає класним керівникам ознайомитися

з досягненнями психолого-педагогічної науки та практики виховання, відшукувати найбільш

ефективні виховні засоби, розвивати педагогічну творчість.

в) Планування – один із етапів управління процесом формування особистості та

учнівського колективу. Це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих щодо

визначення цілей, змісту й способів організації виховного процесу та життєдіяльності класного

колективу, організаторів і учасників намічених заходів, термінів проведення останніх.

 

1 Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти //Завуч.–2003.–№7.–С.1.

На допомогу класним керівникам Міністерство освіти і науки України розробило

Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної

середньої освіти, в якому зазначено, що завдання сучасної школи щодо формування творчої,

соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до

організації виховної роботи. Згідно цих Рекомендацій зміст плану роботи класного керівника має

задовольняти такі вимоги:1 зв’язку запланованих заходів із життям; всебічності виховної роботи; доцільності вибраних форм організації діяльності; визначення конкретних справ і раціонального

розподілу часу на їх виконання; залучення до роботи вихованців, сім’ї, громадськості. У плані

роботи класного керівника з колективом вихованців мають відображатися організаторська

діяльність педагога і діяльність колективу, участь колективу в загальних справах навчального

закладу. План має бути реальним, можливим для виконання, забезпеченим методично,

організаційно та матеріально. Класному керівнику важливо враховувати вік дітей та бути гнучким

у плануванні: оперативно вносити доповнення, передбачати варіанти заходів, мати резерв часу.

Планування виховної роботи повинно ґрунтуватися на науково-правовій базі освітньої

галузі, яку складають, зокрема: Загальна декларація прав людини, Конвенція ООН про права

дитини, Конституція України, Закони України „Про освіту” та „Про загальну середню освіту”,

Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма „Діти України”, інші законодавчі та

нормативно-правові документи.

Плануючи виховну роботу, слід виходити також з місцевих традицій, враховувати культуру

і звичаї населення, дати народного календаря, визначні історичні дати, ювілеї відомих державних,

громадських і культурних діячів України і світу, а також результати діагностичного вивчення

класу і окремих учнів, інтереси батьківської громадськості.

У практиці використовуються різні види педагогічного планування: перспективне,

оперативне, поточне. Перспективне планування передбачає складання плану роботи на тривалий

період, оперативне планування – складання плану підготовки і проведення конкретного заходу,

поточне – планування життєдіяльності класного колективу на день, тиждень, місяць тощо.

Структура плану будь-якого виду може включати такі розділи:

– характеристику педагогічної ситуації;

– навчальні, виховні та розвивальні завдання;

– зміст і основні форми навчальної та виховної роботи;

– очікуванні результати і показники ефективності роботи, критерії оцінювання

запланованої роботи.

За формою плани також можуть бути різними: план-графік, план-сітка, календарний,

циклічний, конспект тощо. У плані будь-якої форми мають бути зазначені:

– конкретні види занять, доручень, колективні(спільні) справи вихованців;

– відповідальні виконавці та учасники запланованої діяльності, які надаватимуть їм

допомогу;

– матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

– терміни і форми контролю, обліку, оцінювання ефективності виконаної роботи.

Уніфікованого плану виховної роботи класного керівника немає і не може бути. Форма

плану обирається відповідно до існуючих методичних рекомендацій і затверджується рішенням

педагогічної ради. У Рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо планування роботи

класного керівника пропонується десять різних варіантів можливої структури плану виховної

роботи. 2 Найбільш оптимальним варіантом є план, що має такі розділи: 3

1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.

2. Цілі та завдання виховної діяльності.

3. Психолого-педагогічна характеристика класу.

4. Основні напрями діяльності та справи класного колективу.

5. Індивідуальна робота з учнями.

 

1 Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти //

Директор школи.– 2003.– № 3.-С.8.

2 Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти //

Директор школи.– 2003.– № 4.–С.8.

3 Рекомендації щодо планування роботи класного керівника...//Директор школи.–2003.– № 3.– С.9.

6. Робота з батьками.

7. Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі.

План виховної роботи класного керівника погоджується на засіданні методоб'єднання

класних керівників і затверджується директором навчального закладу або його заступником з

виховної роботи.

 

2. а) Необхідність колективу для повноцінного спілкування і виховання особистості

ґрунтується на об'єктивних закономірностях її розвитку. Соціалізація особистості неможлива в

ізоляції від соціального середовища. Потребу в організації дитячого виховного колективу зрозумів

ще Г.Песталоцці, практично організовуючи дитячий притулок як великий сімейний колектив, але

справжній розвиток колективного виховання постав на часі на початку XX століття. Теоретично

цю проблему розглядав німецький педагог Август Лай. Він вважав за необхідне організувати в

стінах школи таке соціальне мікросередовище, яке змушувало б учнів узгоджувати свої дії з

законами природи і з волею даної спільності людей1. Практично в Європі в кінці XIX століття

починають формуватися дитячі організації військово-спортивного спрямування, такі, як

"Перелітні птахи" (Германія, 1887 р.), "Юнацька бригада" (Великобританія, 1883 р.), виникає

очолюваний британським полковником Р.Баден-Пауелом скаутський рух ("Скаут" – у перекладі з

англійської – розвідник), який швидко поширюється по всій Європі і в 1911 році в Західній

Україні знаходить своє втілення у молодіжній організації "Пластуни" (пластун – молодий

розвідник у запорізьких козаків), очолюваній Олександром Тисовським, вчителем біології та

Петром Франком, сином відомого письменника І.Франка. У 1905 році в Щелкові під Москвою

російський педагог Станіслав Теофілович Шацький організував колективне трудове виховання в

літній дитячій колонії. Усі західні шкільні системи з максимальною індивідуалізацією навчання

містять також і форми спільної діяльності школярів; дітей виховують у дусі співробітництва,

товариськості, взаємоповаги на спеціальних заняттях і у різноманітних об'єднаннях: клубах,

братствах, кооперативах тощо.

Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу та взаємодії колективу й

особистості розробляли такі педагоги, як А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, В.М.Сорока-

Росинський, М.М.Пістрак, І.П.Іванов, Ю.П.Азаров, В.А.Караковський, Н.Н.Анікієва, Л.І.Новікова

та ін.

А.С.Макаренко створив теорію колективу на основі багаторічної практичної діяльності

(ознаки, принципи організації, стиль і тон, стадії розвитку тощо). Він виступав за таку взаємодію

особистості і колективу, яка б вчила вихованця враховувати свої інтереси, підпорядковувати їх

колективним. Саме ця концепція підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу була

взята на озброєння тогочасною педагогікою. Багато шкільних і класних колективів перетворилися

на інструмент конформізму. Часто колектив використовувався як засіб розправи над особистістю

(виставлення на лінійку, обговорення).

Проти подібного тлумачення значення колективу виступив В.О.Сухомлинський. У роботі

Павлиської школи він прагнув організувати процес виховання колективу, мікроклімат якого

позитивно впливав би на розвиток кожного школяра. Він розглядав колектив як ідейну,

інтелектуальну, емоційну та організаційну спільність2, відзначав роль колективних емоцій, спільних переживань, спілкування у збагаченні життя колективу, застерігав, що колектив –

надзвичайно дієвий засіб, тому користуватися ним треба обережно. (Див. пораду 89 "Що можна і

чого не можна обговорювати в колективі")3.

Російський педагог І.П.Іванов розробив і практично втілив методику формування

колективістських відносин (колективне цілеутворення, колективне планування, колективну

організацію і виконання роботи, колективний аналіз) через організацію колективних творчих

справ. Ним вперше поставлено питання про нову позицію педагога в умовах співробітництва

вчителя і учнів – позицію старшого товариша: " Не за них і без них, а разом з ними і попереду них " 4.

 

1 Див.: Лай В.А. Школа действия // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение, 1981. –

С.501-526.

2 Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. П. 63 // Вибр. тв.: у 5 т. -Т.2. – К., 1978. – С. 562-566.

3 Сухомлинський В.О.Сто порад учителеві. П. 88. // Вибр. тв.: у 5 т. – Т.2. -К., 1978.-С. 624-626.

4 Див.: Іванов І.П. Виховувати колективістів // Педагогічний пошук. – К: Рад. шк. 1988. – С. 336-406.

Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки

А.С.Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту

гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах.

Науковими дослідженнями встановлено три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин

між особистістю і колективом:

1) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм);

3) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах1.

В оптимальному варіанті гармонізація відносин особистості й колективу можлива тоді,

коли вони будуватимуться на гуманній основі, коли колектив визнаватиме унікальність,

неповторність кожної особистості, коли кожен учень матиме право брати чи не брати участь у

різних видах діяльності, належати чи не належати до якої-небудь організації, відстоювати свою

думку, брати участь у виробленні колективних рішень.

Слід пам'ятати, що колектив – сильне джерело впливу на особистість через оцінку,

контроль, вимогу, емоційну підтримку, надання самостійності. Взаємодія в колективі також

відбувається завдяки дії відповідних психологічних механізмів: зараження, наслідування, емпатії,

ідентифікації. Тому, у стосунках вихованця з колективом недопустиме насилля над вихованцем,

над його свідомістю, беззастережне підкорення інтересів особистості інтересам колективу,

обмеження інтересів, заорганізованість, обговорення вчинків.

Таким чином, колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу

на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу, тобто досягне високого рівня розвитку

і як організм, і як спільність високо розвинених особистостей.

Поняття „колектив” вживається у двох значеннях: як будь-яка група і як група

високоорганізована. Та коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то слід говорити

про високий рівень соціально - психологічного розвитку людей, які мають спільну суспільно значущу

мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та

відповідальність за результат своєї діяльності.

Колективу властиві певні ознаки, які дозволяють вичленити його серед інших груп.

А.С.Макаренко вважав, що це:

- спільність і суспільна значущість мети;

- єдність дій;

- відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглості);

- уміння вихованця і наказувати, і підкорятися;

- психологічний клімат – загальний настрій, який створює емоційний комфорт для всіх і

можливість самореалізації для кожного;

- дисципліна.

Сучасні психологічні дослідження дозволяють виділити такі ознаки (властивості)

колективу:

- моральна спрямованість діяльності;

- організаційна єдність;

- психологічна єдність (інтелектуальна, емоційна і вольова);

- здатність до самоуправління;

- групова готовність;

- міжгрупова єдність2.

Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають загальношкільний

колектив, вчителі - педагогічний. Хоч і А.Макаренко і В.Сухомлинський стверджували: в школі

повинен бути єдиний колектив. Досягти цього дуже важко і повністю не вдавалося майже в

жодній школі. Тому говорячи про виховний, мають на увазі первинний колектив. В умовах школи

такими колективами є класи. Крім того, в межах загальношкільного колективу функціонують

групи за інтересами, гуртки, клуби, виробничі бригади, спортивні команди, колективи художньої

самодіяльності. Це теж первинні колективи, але їх називають тимчасовими через коротку

 

1 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – К., 1999.-С.285.

2 Крикупов А.С., Чернишов А.С., Луньков А.Й. Социально-психологические основы работы классного руководителя.

Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1989. – С. 14-21.

тривалість їх існування. У класах формуються найбільш тривалі та стійки стосунки між учнями,

між учнями і вчителями, відносини з іншими класами. Класи мають свої органи самоврядування,

які взаємопов'язуючись, створюють систему органів самоуправління загальношкільного

колективу, А.С.Макаренко на основі тривалих спостережень і експериментів дійшов до висновку,

що первинний колектив, який не розкладається на підгрупи, повинен складатися з 7-15 чоловік.

Тому в класах, де ЗО і більше учнів, функціонування колективу як первинного вимагає значної

педагогічної роботи. У класі складаються мікрогрупи (3-7 чоловік), об'єднані спільними

симпатіями, інтересами, діловими взаєминами. Це об'єктивне явище, і боротись за його

викорінення – марна справа. Але завдання вихователя – уміло спрямовувати вузькогрупові

інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

Велике значення має робота по згуртуванню загальношкільного колективу, взаємин між

учнями різного віку. З цією метою проводяться загальношкільні заходи і свята, трудові справи,

турніри, олімпіади. У великих (понад 700-800 чоловік) школах до участі у таких заходах

найчастіше залучають паралельні класи, але для успішного виховання варто і в таких школах

будувати вертикальні зв'язки між учнями, зміцнювати загальношкільні традиції. Для цього в школі

створюються різноманітні об'єднання школярів, діяльність яких здійснюється за принципом

різновіковості в процесі її організації. А.С.Макаренко, виходячи з власного досвіду, вважав

різновікові первинні колективи найефективнішими у вихованні. Основну організаторську функцію

у таких об'єднаннях виконують учні старших класів як більш досвідчені. Старші набувають

досвіду піклування про молодших, виконуючи ролі наставників. Молодші мають приклад для

наслідування, предмет для поваги. Участь у різновікових об'єднаннях готує школярів до дорослого

життя, до праці у виробничих колективах, які завжди є різновіковими.

Як бачимо, ефективність виховного впливу колективу зростає, коли структурувати його по

"горизонталі" і по "вертикалі".

Як спеціально організоване об'єднання учнів колектив формується не відразу: це справа

складна і потребує значних витрат сил і часу.

А.С.Макаренко сформулював закон життя колективу: рух – форма життя колективу, зупинка –

форма його смерті; виділяв певні етапи (стадії) його розвитку в залежності від того, ким і як

ставляться вимоги. Згідно з концепцією А.С.Макаренка, на першій стадії вимоги ставить

педагог, на другій – актив підтримує вимоги вихователя, ставить їх до себе і до інших членів

колективу, на третій стадії вирішальний вплив має колективна вимога – громадська думка.

Четверта стадія передбачає високий рівень самовиховання в усіх членів колективу, педагог

коригує роботу по самовдосконаленню кожної індивідуальності. Кожен вихованець ставить

суспільні вимоги сам до себе на фоні вимог колективу. Так, колектив із об'єкта виховання на 1

стадії свого розвитку перетворюється на повний його суб'єкт на четвертій.

Образний опис етапів розвитку колективу дав А.М.Лутошкін1. За основний критерій взяв

рівень його згуртованості.

І етап – " піщані розсипи " – кожен у групі сам по собі, наче піщинка в купі піску: подує

вітер – рознесе піщинки в різні боки;

II етап – " м'яка глина " – у групі вже виникають внутрішні зв'язки між вихованцями, але для

спільної діяльності їм потрібна підтримка, підказка, допомога педагога;

III етап – " блимаючий маяк " – у групі виділяється актив, знаходяться спільні цілі, у деяких

випадках учні діють як колектив, є бажання бувати разом, допомагати один

одному; але для справжніх справ ще не вистачає волі, наполегливості у

досягненні мети, уміння підкорюватися колективним вимогам, не вистачає

взаєморозуміння; активність виявляється сплесками – як світло маяка;

IV етап – " червоне вітрило " – у колективі діти живуть за принципом "Один за всіх і всі за

одного"; товариські взаємини поєднуються із взаємною вимогливістю, але

прийти на допомогу іншим колективам ще не готові;

V етап – " палаючий смолоскип " – колектив не задовольняється власним благополуччям,

прагне принести користь іншим, поспішає на допомогу, високо піднявши

смолоскип, який освітлює їм дорогу.

 

1 Див.: Лутошкин А.Н. Как вести за собой. – М., 1978.

Дещо по-іншому характеризує стадії розвитку саме класного колективу психолог

Н.П.Анікієва. В основу взято зміну характеру взаємозв'язкуофіційної та неофіційної

структури в колективі. На першій стадії класний керівник сприяє розвитку авторитету тих

мікрогруп, які мають найбільш змістовні інтереси і потреби, шляхом організації діяльності,

розрахованої на виявлення найбільш розвинених у морально-інтелектуальному плані школярів.

Друга стадія – вибір тих школярів, які здатні позитивно впливати на клас, до офіційного активу.

Третя – формування сильного активу шляхом систематичної зміни офіційного активу. На

четвертій стадії розвиток колективу досягає такого рівня, коли всі мікрогрупи користуються

авторитетом, кожна у своєму виді діяль