Мал. 2.

– ознайомлення з адміністративним правом (санітарні правила,

протипожежні, дорожнього руху, користування транспортом, поведінка в

громадських місцях, військовий облік і т.д.);

– ознайомлення з цивільним правом (права громадян і організацій);

– ознайомлення з трудовим правом (умови прийому на роботу, переведення

і звільнення, охорона й оплата праці тощо);

– ознайомлення з кримінальним правом (знати, що таке злочин, яка відповідальність за скоєння

злочину, за співучасть, які бувають покарання і т.п.);

– формування на основі цих знань відповідних рис громадянина і ставлень до права і

правопорушень.

Рівень правової вихованості школяра визначатиметься рівнем дотримання норм і правил

законів.

 

Фізичне виховання – це процес розвитку фізичної досконалості школяра. Його метою є

зміцнення здоров’я учнів, загартування організму, розвиток фізичних можливостей, рухових умінь

і навичок.

Формування фізично досконалої особистості передбачає створення умов для

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей та молоді, турботу про збереження та

зміцнення здоров'я школярів, попередження травматизму, розвиток життєво важливих рухових

умінь, правильної постави, формування навичок особистої та громадської гігієни, виховання

бажання самостійно займатися фізичною культурою, отримання знань про особливості організму,

підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

Оздоровча функція школи має реалізовуватись через таку систему виявлення стану і

корекції здоров'я учнів, яка б контролювалась як обов'язковий елемент навчально-виховного

процесу, виховання здорового способу життя не залишалося б лише компетенцією вчителів

фізичної культури.

Зміст фізичного виховання включає в себе наукове обґрунтування фізичного та психічного

здоров'я учнів, пропаганду здорового способу життя

(виконання фізичних вправ, залучення до рухливих ігр, правильне харчування, дотримання

режиму праці та відпочинку, попередження тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії), формування

і вдосконалення рухових навичок, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості,

гнучкості, спритності).

Критерієм фізичної досконалості є сформованість вищезгаданих рис і властивостей

особистості.

 

Естетичне виховання – це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на

формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

Основою естетичного виховання, вважав видатний педагог В.О.Сухомлинський, є краса: " у

світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною, з тієї

миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина

осягла красу. Краса – це глибинне людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але

вона відкривається людиною і осягається нею, в її душі – не було б нашої свідомості – не було б і

краси... Краса – це радість нашого життя." 1

Метою естетичного виховання є допомога учням у досягненні високого рівня естетичної

культури особистості, здатності до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура – це сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів,

здатності до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити

прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. Вона виявляється у розвитку всіх

компонентів естетичної свідомості, таких, як: естетичні сприйняття (спостережливість), естетичні

почуття (насолода), естетичні судження, естетичні смаки(ставлення), естетичний ідеал (зразок), а

такожу розвитку естетичної поведінки, тобто: умінь і навичок активної перетворюючої

діяльності у мистецтві, людських взаєминах, праці, побуті. Таким чином, основними завданнями

естетичного виховання є: створення умов для формування естетичної свідомості школярів,

формування у них естетичних почуттів, формування правильної культурної поведінки і залучення

до творення прекрасного.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче мистецтво,

театр, кіно, засоби масової інформації, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд

учителя, його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон, взаємини між учнями і учителями

та ін.

До провідних напрямів естетичного виховання належать:

1) вивчення предметів та курсів художньо-естетичного циклу;

2) залучення учнів до педагогічно організованої художньо-творчої колективної діяльності у

загальношкільних самодіяльних об’єднаннях і колективах, гуртках, студіях і клубах за інтересами,

організація масових мистецьких заходів, колективна, групова та індивідуальна робота з учнями

поза межами загальноосвітнього закладу;

3) залучення батьків до естетико-виховного процесу;

4) створення педагогічних умов для художньо-естетичної самоосвіти школярів,

стимулювання естетичного саморозвитку учнів. 2

Показниками естетичної вихованості учнів служать їхній зовнішній вигляд, манера

поведінки, мовлення, стан їхніх підручників, зошитів, уміння розпізнати прекрасне в оточуючому

житті.

 

Екологічне виховання – це спільний процес діяльності вихователя і вихованців,

спрямований на формування відповідального ставлення школярів до довкілля. Його метою є

формування екологічної культури школярів, а завданнями – нагромадження знань про довкілля,

виховання таких почуттів, як любов до природи, бажання її берегти і примножувати, формування

умінь і навичок природоохоронної діяльності, залучення учнів до активної роботи по збереженню

і поліпшенню довкілля.

Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити

висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Передумовою

розвитку екологічного мислення є наявність в учнів екологічних знань, а наслідком – екологічний

 

1 Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. тв.: У 5т.- К., 1996. – Т.2. – С. 409.

2 Див.: Масол Л.Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

України//Шкільний світ.- № 9.–Березень 2002 р.–С.8.

світогляд. На основі екологічного мислення формується екологічна культура як єдність глибоких

знань про навколишнє середовище, відповідального ставлення до природи та уміння вирішувати

екологічні проблеми, брати безпосередню участь в природоохоронній діяльності. У процесі

екологічного виховання необхідно враховувати такі його аспекти: національний та регіональний

підхід до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування; гуманістична спрямованість і

зростаюча роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства; збереження

фізичного і духовного здоров’я людини; розкриття основних екологічних законів та понять,

важливості екологічних знань не лише у виробництві, а й у повсякденному житті.

Рівень екологічної вихованості школяра можна визначити на основі здатності його до

активної участі у природоохоронній роботі.

 

Статеве виховання – це процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини

статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної

статі нормами моралі. Його мета – формування моральних стосунків між особами протилежних

статей, культури, дружби, кохання, інтимних почуттів.

Серед завдань статевого виховання варто виділити такі, як:

– формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку хлопчиків і

дівчат;

– ознайомлення з анатомо-фізіологічними особливостями статей;

– формування взаємоповаги хлопців і дівчат;

– виховання відповідальності за свої дії в статевих стосунках;

– виховання прагнення до створення сім’ї.

У процесі статевого виховання необхідно зосередити увагу на розгляді таких проблем, як

особливості статевого дозрівання дівчат і хлопців, можливі негативні наслідки ранніх статевих

стосунків, впорядковувати інформацію, яка приходить із різних джерел, особливо низькопробну.

У спілкуванні з школярами треба значну увагу приділяти медичним аспектам статевого

виховання: статевій гігієні, профілактиці венеричних захворювань, запобігання ВІЛ-інфекції.

Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність,

усвідомлення того, що статеві стосунки без справжнього почуття позбавляють людину можливості

відчути високе і прекрасне.

Критерієм статевої вихованості є сформованість поваги до осіб протилежної статі.

 

Трудове виховання – це процес взаємодії вчителя і учнів з метою розвитку у школярів

працьовитості. Видатний педагог К.Д.Ушинський вважав, що „ саме виховання, якщо воно бажає

щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”. 1

Метою трудового виховання є формування у школярів відповідального ставлення до праці

. Воно покликане забезпечити:

– теоретичну підготовку, опанування знаннями, які є базовими для організаціі трудової

діяльності;

– психологічну підготовку – виховання розуміння необхідності праці, почуття

відповідальності, позитивного ставлення до праці, як розумової, так і фізичної;

– практичну підготовку, тобто розвиток умінь і навичок різних видів праці, розвиток

культури праці.

Основними засобами трудового навчання є різні види праці: навчальна праця (розумова і

фізична), праця по самообслуговуванню, суспільно корисна праця, виробнича праця.

Зміст трудового навчання визначається навчальною програмою для кожного класу. Учні

отримують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування,

організації своєї праці), загальновиробничу (оволодіння знаннями основних галузей виробництва,

основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну

(оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової

підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок з обраної

спеціальності).

 

1 Ушинський К.Д.Праця в її психічному і виховному значенні // Вибр.пед.твори: В 2-х т.– Т.1.– К.:

Рад.школа, 1983.– С.107.

У процесі трудового виховання у школярів виробляється активна трудова позиція як

єдність трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагнення до

обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Важливими умовами реалізації вищезазначених завдань є спільна спрямованість праці

школярів; ініціатива і творчість дітей в організації трудової діяльності, різноманітність видів

праці; посильність трудових завдань для дітей різного віку, стимулювання праці, усвідомлення її

результативності; дотримання правил техніки безпеки, оволодіння засобами наукової організації

праці.

З метою попередження негативного ставлення до праці, правопорушень, нездорових

матеріальних потреб необхідно в єдності навчальної, позаурочної та позашкільної діяльності

вирішувати ці завдання. Особливу увагу звертати на оздоровлення навколишнього середовища

дитини, умови життя і виховного впливу, родини та школи, корекцію позиції особистості.

Основними показниками вихованості в даному аспекті будуть сформоване позитивне ставлення

особистості до будь-якої праці, повага до людей праці, працьовитість.

 

Економічне виховання – це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на

виховання економічної культури школярів.

Важливим завданням економічного виховання є формування економічної свідомості –

розуміння учнями основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності

виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи

управління та методів господарювання.

Складовою частиною економічної свідомості є економічне мислення – здатність до

осмислення явищ економічного життя країни з урахуванням досягнень науки і техніки.

До завдань економічного виховання також належать такі, як:

– розвиток почуття господаря, відповідальності, обов’язку, дисципліни, колективізму;

– формування ділових якостей: підприємливості, активності, ініціативності, прагнення до

оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції;

– розвиток умінь і навичок: планування й організації власного бюджету, доходів і витрат

сім’ї, піклування про власне здоров’я, бережливого ставлення до природи і суспільного добра;

– формування здорових матеріальних потреб (важливо, щоб матеріальні потреби не

домінували над духовними).

Зміст економічної освіти та виховання школярів визначений навчальним предметом

„Основи економічних знань”, який дає учням комплекс універсальних економічних категорій і

законів, досвід роботи з економічною літературою, уміння робити наукові, економічно

обґрунтовані висновки, досвід планування свого професійного життя. Проте цілком покладатися

лише на цей курс було б нелогічно. Економічне виховання здійснюється протягом усіх років

навчання: економічна свідомість та економічна компетентність формується завдяки спільним

зусиллям усього педагогічного колективу. Навчальна діяльність сприяє оволодінню прийомами

економічного мислення, формує досвід прийняття економічно виправданих рішень. Участь

школярів у суспільно корисній праці служить збагаченню досвіду творчої діяльності, розвитку

власної ініціативи, умінню правильного використання грошей, вдосконаленню технологій певних

виробничих процесів.

Завдання кожного вчителя полягає в тому, щоб сприяти формуванню творчої особистості

на основі знання економіки та її законів. Критерієм економічної вихованості є сформованість

економічної культури школяра.

 

Профорієнтаційна робота в школі – це процес взаємодії вихователя і вихованців,

спрямований на допомогу учням у професійному самовизначенні. Професійне самовизначення

або свідомий вибір професії – це вибір, здійснюваний учнем на основі знань про зміст професій та

їх вимог до людини, а також про ринок професій.

Система професійної орієнтації містить такі компоненти: професійне інформування,

професійне виховання, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір та

професійна адаптація.

Професійне інформування – повідомлення школярам інформації про зміст, соціально-

економічні та психофізіологічні особливості професій, про потреби суспільства в них, про

можливості здобуття цих професій.

Професійне виховання має на меті вивчення і формування правильних мотивів вибору

професії школярами на основі знань ринку професій, власних інтересів та професійних здібностей.

Професійна діагностика – це вивчення особистості з метою виявлення її професійно

значущих властивостей і якостей. Вона здійснюється фахівцями (психологами) з використанням

різноманітних діагностичних методик.

Професійна консультація полягає в наданні допомоги спеціалістів

(психологів, лікарів, педагогів) у встановленні відповідності між вимогами професії й

індивідуально-психологічними особливостями особистості. Розрізняють такі різновиди

профконсультації, як довідкова, діагностична, медична.

Професійний відбір передбачає зарахування людини до навчального закладу або на робоче

місце на підставі її відповідності певним професійним критеріям.

Професійна адаптація– це пристосування людини до виробництва, трудового колективу,

умов праці, особливостей професії. Як професійний відбір, так і професійна адаптація не є

завданнями загальноосвітньої школи, вони переважно здійснюються в професійному навчальному

закладі чи безпосередньо на робочому місці. Успішність професійної адаптації є показником

правильності вибору професії.

Реалізація завдань кожного напрямку виховання здійснюється у процесі вивчення

навчальних дисциплін, у позакласній та позашкільній виховній роботі, у процесі спільної роботи

школи, сім'ї та громадськості шляхом залучення школярів до активної участі у різних видах

діяльності.

Лише комплексний підхід до реалізації змісту та завдань виховання в єдності навчальної,

позаурочної та позашкільної діяльності дітей, в гармонії родинно-шкільних відносин забезпечить

ефективність виховного процесу.

Для того, щоб соціальні ідеї (узагальнений соціальний досвід) перетворилися в реальні

внутрішні спонукальні сили, які визначають головну спрямованість життєдіяльності вихованця,

необхідне звернення до особистісних потреб, мотивів, смислових установок і включення

особистості вихованця в значущу для нього діяльність.

 

3. Одним з найскладніших видів діяльності, до якої залучаються учні з педагогічних

міркувань – є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання 1.

Спрямовувати активність вихованця на створення власної особистості – значить перетворити його

у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної

мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення, до кінця реалізуються

сутнісні сили двостороннього процесу виховання. П.П.Блонський писав: " Найбільш дієвим і

плідним є виховання, яке звертається до власних сил особистості, що виховується, і дії на

останню не за допомогою зовнішнього впливу, а... зсередини".

Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною

формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина несвідомо

намагається ствердити своє я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської

діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у

досягненні цієї, не завжди висловленої, мети вихованця бути суб'єктом власного розвитку.

Одночасно пробудити у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його

особистості.

Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати вихованця " в усіх відношеннях: зі

всіма слабкостями і у всій величі, зі всіма його буденними дрібними потребами і з усіма його

великими духовними вимогами " (К.Д.Ушинський). Тобто, особистість, будучи, як уже вияснилось,

метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, це завжди конкретна дитина з індивідуальним

життєвим досвідом, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної

системи людських відносин. Водночас кожен вихованець, володіючи унікальними, лише йому

 

1 Викладено за посібником Н.Є Мойсеюк. Педагогіка. – К., 1999. – С. 269-275.

властивими якостями (індивідуальністю), проявляє ряд типових якостей, обумовлених віком,

статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе, тощо.

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у

самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси.

1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів

і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми;

сприймання критики від товаришів і друзів, спостереження за собою ніби з боку;

систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення

до себе об'єктивного ставлення.

2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу

на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.

3. Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ, за

допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із "зворотним

знаком" – плюсом.

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-

вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої

уяви. З цією метою вивчається мнемоніка – прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку

пам'яті; логіка – наука про закономірності, форми мислення; евристика – наука про творчу уяву

людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру,

темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами

характеру.

Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях,

проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і

самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Які ідеї покладені в основу відбору змісту виховання?

2. Назвіть основні компоненти виховання в національній школі.

3. Чому для сучасної школи є важливим взаємозв'язок народного і наукового світогляду?

4. Яким є зміст розумового виховання?

5. Відвідуючи уроки під час безвідривної педагогічної практики, визначте рівень

розумового виховання одного-двох учнів.

6. Яка мета громадянського виховання?

7. Які ставлення школяра визначають зміст морального виховання?

8. Визначте рівень моральної вихованості конкретного школяра.

9. Чому розв'язання завдань національного виховання вимагає комплексного підходу?

10. Розкрийте значення самовиховання у формуванні особистості.