Сприймання класифікуються за основною модальність: зорове сприймання, слухове сприймання, дотикове сприймання, нюхове сприймання, смакове сприймання, кінестезичне сприймання. А також за формою існування матерії: сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу. Сприйняття простору. Сприйняття простору багато в чому відрізняється від сприйняття форми предмета. Його відмінність полягає в тому, що воно спирається на інші системи спільно працюючих аналізаторів і може протікати на різних рівнях. Хоча сприйняття простору і має в своїй основі ряд спеціальних апаратів, його будова дуже складна і розвинена форма сприйняття простору можуть протікати на різних рівнях. В основі сприйняття тривимірного простору лежить функція спеціального вестибулярного апарату, розташованого у внутрішньому вусі. Кожна зміна в вестибулярному апараті викликає рефлекторні зміни в положенні очей; при швидких і тривалих змінах положення тіла в просторі наступають пульсуючі рухи очей, звані ністагмом, а при тривалій ритмічної зміни зорових подразнень (наприклад, що виникають при їзді на автомобілі по алеї з постійно миготять деревами або при тривалому погляді на обертовий барабан з частими поперечними смугами) виникає стан нестійкості, що супроводжується нудотою.
Другим істотним апаратом, що забезпечує сприйняття простору і передусім глибини, є апарат бінокулярного зорового сприйняття і відчуття м'язових зусиль. Добре відомо, що глибина (віддаленість) предметів особливо добре сприймається при спостереженні за предметом обома очима. Для чіткого сприйняття предметів потрібно, щоб їх зображення падало на відповідні точки сітківки, а це неможливо без конвергенції обох очей.Третім важливим компонентом сприйняття простору є законами структурного сприймання, описані гештальтпсихологами. До них приєднується і остання умова - вплив добре закріпленого колишнього досвіду, який може суттєво впливати на сприйняття глибини, а в деяких випадках, призводити до виникнення ілюзій.
Сприйняття простору не обмежується, однак, сприйняттям глибини. Його істотну частину складає сприйняття розташування предметів по відношенню один до одного. В умовах, коли ми можемо спиратися на додаткові зорові сигнали (розміщення речей в коридорах, різний вигляд будинків на вулицях), така орієнтування в просторі здійснюється легко. Коли ця додаткова зорова опора усувається (це має місце, наприклад, в абсолютно однакових коридорах на станціях метро, де є два нічим не відрізняються по вигляду виходу), така орієнтування різко ускладнюється. Кожен добре знає, як легко втрачається орієнтування в просторовому розташуванні у засинаючого в повній темряві людини. Сприйняття часу. Можна вказати, що сприйняття часу має різні аспекти і здійснюється на різних рівнях. Найбільш елементарними формами є процеси сприйняття тривалості послідовності, в основі яких лежать елементарні ритмічні явища, відомі під назвою “біологічних годин”. До них відносяться ритмічні процеси, що протікають в нейронах кори та підкіркових утворень. До них відносяться такі циклічні явища, як биття серця, ритм дихання, а для більш тривалих інтервалів - ритміка зміни сну і неспання, поява голоду і т.п.
Від елементарних безпосередніх форм відчуття часу слід відрізняти складні форми сприйняття часу, які спираються на виробляються людиною еталони оцінки часу: секунди, хвилини, години, а також ряд еталонів, що формуються у практиці сприйняття музики. Саме в силу цього точність такого опосередкованого сприймання часу може помітно підвищуватися, причому, як показали спостереження над музикантами, парашутистами і льотчиками, вона може помітно загострюватися завдяки вправам, в ході яких людина починає порівнювати ледь помітні проміжки часу. Від оцінки коротких інтервалів часу слід відрізняти оцінку довгих інтервалів (час дня, пора року тощо), інакше кажучи, орієнтування в тривалих відрізках часу. Ця форма оцінки є більш складної за своєю будовою і наближається до явищ інтелектуального кодування часу. У власне сприйняття часу ми розрізняємо: а) сприйняття часової тривалості; б) сприйняття часової послідовності. Характерною особливістю часу є його необоротність. Ми можемо повернутися до того місця простору, звідки ми пішли, але ми не можемо повернути той час, який минув. Під час повинна бути одна привілейована точка. Сприйняття руху - дуже складне питання, природа якого ще не цілком з'ясована. Якщо предмет об'єктивно рухається в просторі, то ми сприймаємо його рух внаслідок того, що він виходить області найкращого бачення і цим змушує нас пересувати очі або голову, щоб знов фіксувати на ньому погляд. Зміщення точки по відношенню до положення нашого тіла вказує нам на її пересування в об'єктивному просторі. Сприйняття руху в глибину простору, яке експериментально ще майже не досліджувалося, виникає внаслідок зміщення відповідних точок на сітківці ока, вліво і вправо. Таким чином, деяку роль у сприйнятті руху відіграє рух очей, що слідкують за рухомим предметом. Однак сприйняття руху не може бути пояснено тільки рухом очей: ми сприймаємо одночасно рух у двох взаємопротилежних напрямках, хоча око, очевидно, не може рухатися одночасно в протилежні сторони. У сприйнятті руху значну роль безсумнівно відіграють непрямі ознаки, що створюють опосередковане враження руху. Ми можемо не тільки робити умовиводи про рух, але і сприймати його. Теорії руху розбиваються в основному на 2 групи. Перша група теорій виводить сприйняття руху з елементарних наступних друг за іншому зорових відчуттів окремих точок, через які проходить рух, і стверджує, що сприйняття руху виникає внаслідок впливу цих елементарних зорових відчуттів (В.Вундт). Теорії другої групи стверджують, що сприйняття руху має специфічну якість, не сводимое до таким елементарним відчуттям. Представники цієї теорії говорять, що подібно до того, як, наприклад, мелодія не є простою сумою звуків, а відмінним від них якісно специфічним цілим, так і сприйняття руху не сводимо до суми складових це сприйняття елементарних зорових відчуттів. З позицій гештальтпсихології було проведено декілька спеціальних робіт про сприйняття руху. Так, наприклад, чому нам здається, що рухається місяць, а не хмари? З позицій гештальтпсихології рухомими сприймаються ті об'єкти, які явно локалізуються на деякому іншому об'єкті: рухається фігура, а не фон, на якому фігура сприймається. Так, при фіксації місяця серед хмар, вона сприймається рухається. Ними було показано, що з 2 предметів рухомим зазвичай здається менший. Рухомим також здається той предмет, який протягом досвіду зазнає найбільші кількісні або якісні зміни. Найпростіше формування сприйняття полягає в розділенні зорових відчуттів на об'єкт - фігуру, розташований на тлі. Виділення фігури з фону і утримання об'єкта сприйняття включає психофізіологічні механізми. Клітини головного мозку, одержуючі візуальну інформацію, при погляді на фігуру реагують активніше, ніж при погляді на фон.Фігура завжди висунута вперед, фон - відсунутий назад, фігура багатша фону змістом, яскравіша фону. І мислить людина про фігуру, а не про фон. Однак їх роль і місце в сприйнятті визначається особистісними, соціальними чинниками. Тому стає можливим явище оборотної фігури, коли, наприклад, при тривалому сприйнятті, фігура і фон міняються місцями. Установка - неусвідомлене психологічний стан, внутрішня якість суб'єкта, що базується на його попередньому досвіді, схильності до певної активності в певній ситуації. Установка передує і визначає розгортання будь-якої форми психічної діяльності. Вона виступає як стан змобілізованості, готовності до подальшої дії. Обумовлена відповідною ситуацією наявності у суб'єкта потреби і необхідністю її задоволення. Наявність у людини установки дозволяє йому реагувати тим чи іншим конкретним способом на те чи інше політичне або соціальне подія або явище. Узагальненість сприймання - це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення наявне в кожному акті сприймання. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червону квітку ми усвідомлюємо або як айстру, або як представника сімейства складноцвітих. Слово - знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання.
