ПОСАДОЧНЫЙ КУПОН — BOARDING COUPON

Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкінці 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.

Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.

Наприкінці XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.

Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина спостерігалася і в Закарпатті.

Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.

Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.

Важким було становище робітників. Тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, умови праці та життя залежали від підприємців. Хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 год. насправді він тривав Значно довше. Зарплата західноукраїнських робітників була найнижчою в імперії. До того ж жіночу та дитячу працю, яку Досить широко використовували у промисловості краю, оплачували наполовину менше за чоловічу.

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях міцніє робітничий рух. Перший організований виступ робітництва відбувся в січні 1870 р. Сто львівських друкарів провели 7-денний страйк, який закінчився їх перемогою. На межі 70—80-х років поряд зі страйками використовуються демонстрації, збори, мітинги. Виникають нелегальні робітничі гуртки.

Повільний розвиток економіки західноукраїнських земель, які залишились аграрно-сировинним колоніальним придатком, не міг повністю забезпечити робочими місцями населення краю. Це спричинило наприкін. XIX — на поч. XX ст. масову еміграцію. Серед основних її причин І. Франко називав перенаселення, пролетаризацію і пауперизацію більшості селян, злиденні заробітки робітництва. Лише протягом 1890—1914 рр. більш як 500 тис. галицьких українців емігрували до Канади, США, Південної Америки. Великих масштабів сягнула сезонна заробіткова еміграція в країни Європи. У Закарпатті кількість емігрантів набагато перевищувала природний приріст населення.

Одним з не багатьох чинників, який позитивно впливав на економічний розвиток західноукраїнського регіону, був своєрідною формою економічної самооборони місцевого населення, стала кооперація. Перше західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприємство "Народна торгівля" було організовано у 1883 р. у Львові.

Важливою подією стало заснування в 1899 р. товариства "Сільський господар". Найчисленнішими серед кооперативів були кредитні спілки, які надаючи 10-відсоткові позики, швидко витіснили більшість лихварів. Усього перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях налічувалося 1500 різних кооперативів.