Міста центрального підпорядкування 2 страница

Кількість, темпи зростання і густота населення у 1965-2001 роках

Кількість населення, млн. осіб	28,7	32,7	35,3	38,1	40,8	42,9	45,1	47,3	47,7
Темпи зростання, %	2,57	2,21	1,70	1,57	0,99	0,99	1,01	0,89	0,85
Густота, тис. осіб на кв. км	291,6	327,4	357,1	385,1	411,6	431,8	454,3	475,4	479,5

Також відбулися зміни у віковій структурі населення - відзначено значне старіння.

Населення Кореї за віковими групами (млн. осіб)

Вікові групи
	До 14 років	Від 15 до 64 років	65 років і більше
	12,3	26,8	1,7
	11,0	29,7	2,2
	10,5	31,9	2,7
	10,2	33,2	3,1
	10,2	33,5	3,2
	10,2	33,7	3,4
	10,3	33,9	3,5

 

Таким чином, станом на 2001 рік населення у віці до 14 років становило 21,8% всього населення країни; від 15 до 64 років - 70,4% всього населення; 65 років і більше - 7,8% всього населення.
На 100 жінок у Кореї припадає 101 чоловік (у віці до 15 років - на 100 жінок припадає 113 чоловіків; від 15 до 64 років - на 100 жінок - 103 чоловіка; 65 років і більше - на 100 жінок - 63 чоловіка).
Середня тривалість життя становить 74,7 року (чоловіків - 71 рік, жінок - 78,7 року). Коефіцієнт народжуваності - 14,9 на тисячу осіб. Коефіцієнт смертності - 5,9 померлих на 1000 осіб. Середня кількість дітей у однієї жінки - 1,7.
Міське та сільське населення
В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Нині міське населення становить 75% всього населення країни, майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея - Сеулі. Серед інших найбільших міст країни - Пусан, Тегу, Інчхон, Квагджу, Теджон.

Етнічний склад
Корейці - єдина етнічна сім'я, яка розмовляє однією мовою. Вважається, що корейці є нащадками кількох монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів з Центральної Азії.
У Кореї практично відсутні національні меншини, за винятком приблизно 20 тисяч китайців, більшість яких здавна проживають у столиці та її околицях.

Мова
Офіційною мовою є корейська.
Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного.
Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження.
Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів.
Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.

Релігія
Основними релігіями в Кореї є християнство (49% віруючих), буддизм (47% віруючих), конфуціанство (3% віруючих), чондоге та інші - 1% віруючих.
Найдревніші релігії Кореї - шаманство, буддизм і конфуціанство. Всі вони відіграли важливу роль на ранньому етапі культурного розвитку країни і значно вплинули на формування мислення та моделей поведінки корейців. Християнство прийшло у Корею близько 200 років тому і швидко здобуло прибічників; нині це одна з найбільших конфесій у країні. Паралельно в Кореї співіснує ряд дрібніших конфесій, які поєднують елементи традиційних релігій.

Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла.
Шаман, або по-корейськи мудан, є посередником між людьми і світом духів. Вважається, що він може відвернути біду, вилікувати хворобу і допомогти благополучно відійти в інший світ. Один з найважливіших елементів корейського шаманства - глибока віра в існування душ померлих. Вважається, що шаман повинен улагоджувати конфлікти і непорозуміння, які виникають між світом живих і світом мертвих.
Ці вірування зберігаються у Кореї і понині.
Шаманство і в нинішній час є однією з глибинних основ релігійних вірувань корейців, невід'ємним елементом національної культури.
Буддизм. Один з напрямків буддизму (махаяна, або "Велика колісниця") був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче.
До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними.
У 1392 році полководець Лі Сон Ге очолив повстання, проголосив себе королем і ліквідував вплив буддизму на владні структури, поклавши в основу державного управління і суспільної моралі конфуціанське вчення. Протягом усього п'ятисотрічного правління династії Лі (епоха Чосон) всі спроби відродити буддизм зустрічали жорсткий опір з боку вчених-конфуціанців і чиновників.
Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.

Конфуціанство. Конфуціанські твори з'явилися на півострові разом з ранніми пам'ятками китайської писемності.
Королівський двір Об'єднаного Силла направляв у Китай делегації вчених, щоб вони могли на місці ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому праці, присвячені конфуціанству. Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську і структурну основу держави. Навіть після приходу до влади династії Коре в X столітті форма правління істотно не змінилася, хіба що сильніше відчувався вплив буддизму.
Епоха правління династії Лі (період Чосон) була "золотим віком" конфуціанства, періодом його відродження.
Конфуціанство в Кореї найбільше виявлялося у сферах освіти, церемоніального етикету і державної служби. Іспити для прийняття на державну службу були введені за аналогією до китайської системи наприкінці X століття, з'явився серйозний стимул для вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укоренилися основні конфуціанські цінності.
Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відкинули традиції, звички і стереотипи мислення, які походять від конфуціанського вчення.
Християнство. Хвиля християнської місіонерської діяльності дісталася Кореї у XVII столітті, коли члени місії, які щорічно направляються до двору китайського імператора для сплати данини та обміну дарунками, привезли сюди з Пекіна копії творів католицького місіонера Маттео Річчі китайською мовою. Ці твори містили відомості про досягнення західної науки в різних галузях. Зокрема, у них наводилася більш досконала система літочислення, а також інша інформація, що привернула увагу вчених руху Сірках, або Школи реальних наук.
На початку XVIII століття кілька цих вчених і членів їхніх сімей вже прийняли християнство або були готові до цього, однак до 1785 року в Кореї не було жодного священика, поки батько-єзуїт Пітер Грамонт таємно не перетнув кордон і не почав хрестити віруючих і посвячувати у духовний сан. Кількість навернутих до християнства збільшувалася, хоча формально пропаганда чужоземної релігії на корейській землі була все ще заборонена, і час від часу спостерігалися випадки переслідування за віру. У 1863 році 12 корейських священиків мали паству, що налічувала близько 23 тисяч осіб.
Після приходу у 1863 році до влади принца-регента, який страждав на ксенофобію, почалися утиски християн, що тривали аж до 1876 року.
Під час і після Корейської війни 1950-1953 років кількість католицьких благодійних організацій і місіонерів зросла. Католицька церква Кореї швидко поповнювала свої лави, і до 1962 року її ієрархія була остаточно сформована. У 1984 році римсько-католицька церква Кореї відзначила своє 200-річчя, на святкування якого в Сеул прибув Папа Іоанн Павло II. Тоді ж були канонізовані 93 корейці і 10 французьких місіонерів, які стали жертвами переслідувань за віру. Вперше церемонія канонізації проходила поза стінами Ватикану. За кількістю католицьких святих Корея посідає четверте місце у світі.
Після відкриття Кореєю своїх портів у країну ринулося багато протестантських місіонерів різних напрямків, діяльність яких продовжувалася аж до їх вигнання з країни у 1940 році, напередодні Другої світової війни. Після Корейської війни кількість протестантських церков різко збільшилася, і в 1992 році в країні вже існувало 92 напрямки протестантизму. У 1985 році протестанти відзначали 100 років з часу появи цієї релігії на корейській землі. Найбільші пастви мають пресвітеріанська і методистська церкви.

Іслам. Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними.
Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама.
У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.

Чхондоге. В Кореї існує понад 240 так званих "нових релігій", послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій.
Найвпливовішим з усіх цих рухів є Чхондоге, або "Релігія Небесного Шляху". Ця відверто націоналістична релігія зародилася в 60-х роках минулого століття як суспільний і теологічний рух, спрямований проти корупції та зазіхань іноземних держав на незалежність Кореї. У той час він (рух) називався Тонхак, або "Східне вчення", на противагу "Західному вченню", тобто католицизму. На початку 90-х років цей рух переріс у селянську революцію і пізніше почав називатися Чхондоге.

68. Введення

Індія - величезний субконтинент, розташований на півдні Азії. Столиця - Делі. Глава держави - ​​президент (Нараянан). Офіційна назвакраїни, Індія, походить від давньоперсидського слова хінді, яке походить від санскритського сіндгу - історичної назви річки Інд. Конституція Індії визнає і друга назва, Бхарат, яке походить від санскритського імені давньоіндійського царя. Третя назва, Хіндустан, використовується з часів Імперії Великих Моголів, але офіційного статусу не має.

Сама назва цієї країни вже розбурхує уяву. Своєю казкової таємничістю, величавим виглядом махараджей, наявністю в лісах слонів і тигрів, величезною кількістю стародавніх і неповторних храмів, непередаваним різноманіттям запахів і ароматів... Індія - батьківщина найтривалішою цивілізації на землі. Її історія налічує понад 5 тисяч років.

Сьогодні Індія, населення якої складає близько 1 млрд. людей, є найбільшою демократичною країною у світі, з п'ятого по величиніекономікою. Ця країна, яка подарувала світу математичний нуль, десяткову систему, перші школи хірургії, в наші дні стає центром передових технологій в комп'ютерній області та медицині, запускає космічні кораблі на власних ракетоносіях [2].

З найдавніших часів Індія була синонімом багатства. З Індії везли невідомі і майстерні товари - прянощі, тканини, килими, коштовності. Індія - єдина країна, яка зберегла стародавню релігію першої цивілізації - індуїзм. Багатоконфесійність країни, численність значущих на глобальному рівні релігійних центрів становить основу внутрішнього і міжнародного паломницького і пізнавального туризму.Поєднання культурно-історичних і природних ресурсів робить Індію однією з найбільш привабливих з метою туризму країн світу. Тому дивно, що вона за рівнем розвитку туризму значно поступається багатьом країнам з гіршими туристськими ресурсами (Таїланд, Індонезія, Сянган, Сінгапур). За кількістю іноземних туристів Індія займає 41 місце у світі, за доходами від туризму - 21-у позицію [4].

«Індія нікого не залишає байдужим: всі знають, як вона виглядає, хоча мало хто був там».

«Індія - єдине місце у світі, яке жадають побачити все, і, навіть глянувши на цю країну лише раз, ви вже ні за що не пожертвуєте цим своїм скороминущим враженням заради всіх інших визначних пам'яток земної кулі» (Марк Твен).

«Індія - подорож до центру світу»

«Ця країна чекала вас п'ять тисяч років».

«Ах, цей неперевершений Боллівуд».

«Перлина Індійського узбережжя, тур в Гоа подарує Вам море яскравих вражень!» [3].

Глава 1. Географічне положення країни

Індія (площа - 3287 тис. кв. Км) займає півострів Індостан, розташована між Гімалаями і Індійським океаном, в якому їй належать Андаманські, Нікобарські і Лаккадівськіє острова. Її територія простягнулася на 3214 км від найвищого гірського хребта Гімалаїв на півночі до мису Коморін на півдні, де зливаються води Аравійського моря, Бенгальської затоки і Індійського океану. Індія розташована на північ від екватора між 6 ° 44 'і 35 ° 30' північної широти і 68 ° 7 'і 97 ° 25' східної довготи. Довжина берегової лінії складає 7,517 км, з яких 5,423 км належать континентальної Індії, і 2,094 км - островам. Територію Індії перетинають 3 найбільші річки - Ганг (2510 км), Інд (2879 км) і Брахмапутра (2900 км). Північний тропік перетинає територію Індії приблизно посередині. Її площа розкинулася на 2933 км від пустелі Тар на північно-заході до самого вологого місця в світі - плато Шиллонг (в середньому в рік випадає 12000 мм опадів) і оздоблюють Ассамо-бірманських гір на північному сході. На півночі Індія межує в Афганістаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, на сході - з М'янмою, Бангладеш, на заході - з Пакистаном [9].

Величні Гімалаї («обителі снігів») утворюють північний пояс Індії шириною 240-320 км. Деякі вершини в межах Індії здіймаються вище 8000 м над рівнем моря. Небагато високогірні перевали ведуть в сусідні Китай, Пакистан, Непал. Три майже паралельних, поступово знижуються Гімалайських хребта розділені плато і долинами. Деякі з них (знаменита Кашмірська долина, долина Кулу) мають родючими грунтами. Долини привертають потоки внутрішнього і міжнародного туризму, особливо в жаркий сезон (березень-червень), коли вся територія Індії знемагає від спеки, а в цих долинах стоїть приємна річна прохолода [1].

На південь від Гімалаїв стеляться плоскі, монотонні Гангській рівнини (по них протікають річки Інд і Ганг), що розкинулися майже на 3000 км із заходу на схід при середній ширині 300 км. На північному сході вони з'єднуються з долиною третій великої гімалайської річки - Брахмапутри. Індо-Гангський рівнини з їх родючими грунтами і великою кількістю річкової води - батьківщина однієї з найдавнішихземлеробських цивілізацій планети, «колиска» Хіндустан.

З півдня Гангський рівнини відокремлені від основної частини півострова Індостан складною системою гірських кряжів і плато Центральної Індії. На північному заході в Раджастхані майже в меридіональному напрямку аж до Делі простягнулися Араваллі - найдавніші гори на земній кулі. Плато і рівнини півострова Індостан опускаються до Аравійського моря гігантськими ступенями гірських масивів Західних Гат («гата» - сходи). Уздовж східного узбережжя тягнуться окремі гірські масиви Східних Гат. На півдні вони сходяться з Західними Гатамі, утворюючи мальовничий масив Нілгірі, який називають Індійської Швейцарією. Родючі дельти великих річок Південної Індії - Маханаді, Годаварі, Крішни, Кавері - здавна густо заселені й інтенсивно зрошуються. Більш вузьке західне узбережжя, покрите чагарниками кокосових пальм, під покровом яких ховаються численні хатини (ці території густо заселені), надзвичайно мальовниче. На крайньому півдні, в Кералі, Гоа поблизу Бомбея тягнуться прекрасні піщані пляжі, що перетворилися на центри туризму міжнародного значення.

Економіко-географічне становище Індії сприяє розвитку господарства. У першу чергу це відноситься до положення країни на морських торгових шляхах з Середземного моря в Індійський океан, на півдорозі між Близьким і Далеким Сходом. Сухопутний кордон в 2,5 рази довше морський, але здебільшого проходить по важкодоступних гірських рубежів, і в економічному житті країни її роль невелика.

Глава 2. Природні особливості та умови країни

В Індії чітко виділяються чотири основні кліматичні зони: західне узбережжя від Бомбея до Трівандрума з жарким, вологим кліматом; штати Раджастан, Джамму і Кашмір з жарким, сухим кліматом, східна частина півострова з помірно вологим кліматом; рівнини Пенджабу через гори Віндхья до західної частини Декана з помірно посушливим кліматом.

Індія, що розташовується в тропічних і субекваторіальних широтах, відгороджена стіною Гімалаїв від впливу континентальних арктичних мас повітря, - одна з самих жарких країн світу з типовим мусонним кліматом. Для всієї території Індії характерні три сезони: прохолодний листопад-лютий, середня температура від 15 до 20 ° С; жаркий березень-травень, 32-42 ° С; сезон дощів - червень-жовтень, 30-32 ° С. На рівнинах середня температура січня від 15 ° С на півночі до 27 ° С на півдні, травня - повсюдно 28-35 ° С.

Опадів - 60-100 мм на рік у пустелі Тар на заході країни, 300-400 мм у центральних районах Декана, 3000-6000 мм у Східних Гімалаях і на зовнішніх них схилах Гат, до 12000 мм в Черапунджі на плато Шиллонг (саме вологе місце на Землі). Вологість повітря в період дощів - у середньому 95-98%.

Мусонний ритм випадання опадів визначає ритм господарських робіт і всього способу життя. 70-80% річної кількості опадів випадає за 4 місяці сезону дощів (червень-вересень), коли приходить південно-західний мусон і майже безперестанку йдуть дощі. Це час основного польового сезону «Харіфових». Жовтень-листопад - послемуссонний період, коли дощі в основному припиняються. Зимовий сезон (грудень-лютий) сухий і прохолодний, у цей час цвітуть троянди і безліч інших квітів, розквітають багато дерев - це найприємніший час для відвідування Індії. Там, де є зрошення, в зимовий польовий сезон «рабі» вирощують пшеницю, деякі олійні і бобові культури, зимові сорти рису. Березень-травень - самий жаркий, сухий сезон, коли температури часто перевищують 35 ° C, нерідко піднімаючись і вище 40 ° C. Цей час виснажливої ​​спеки, коли вигорає трава, з дерев осипаються листя, в багатих будинках працюють кондиціонери. В Індії велика кількість водних ресурсів: річки, льодовики, моря й океани [9].

Річки Ганг (2510 км), Брахмапутра (2900 км), Інд (2879 км), Нарбада багатоводні і судноплавні на великій відстані. Багато деканська річки в сухий сезон пересихають. Під час сезону дощів в Північній Індії часті повені. Найбільш значні річки: Ганг, Інд, Брахмапутра, Годаварі, Крішна, Нарба-так, Маханаді, Кавері. Багато з них мають значення як джерела зрошування.

За характером живлення річки Індії діляться на "гімалайські» зі змішаним снігово-льодовиковим і дощовим живленням, повноводні протягом всього року, і «деканська» переважно з дощовим, мусонним харчуванням, великими коливаннями стоку, паводком з червня по октябрь.На всіх великих річках влітку спостерігається різкий підйом рівня, бувають повені.

Великих озер мало, вони приурочені до гірських районів переважно льодовикового або тектонічного походження. Найбільше озероВукар в Кашмірської долині. Є подпрудних озера, що виникли в результаті зсувів, обвалів. На плоскогір'ї Декан - озеро Лонар вулканічного походження.

Вічними снігами і льодовиками в Індії зайнято близько 40 тис. км ² території. Основні центри зледеніння зосереджені на Півночі Індії, вКаракуруме і на південних схилах хребтів Гімалаїв. Найбільші льодовики Сиачен (75 км), Балторо (62 км), Хіспар (53 км), Біафо (68 км). Їххарчування здійснюється головним чином за рахунок снігопадів під час літніх мусонів і Метельова перенесення снігу зі схилів. Середня висота снігової лінії близько 5300 м на Заході і 4500 м на Сході. Багато льодовики відступають.

Издревне індійці поклоняються річкам: вода - це урожай на полях, це життя. З давніх часів Індія мала однією з найбільш розвинених іригаційних систем у світі. За роки незалежності майже у всіх великих річкових басейнах були споруджені потужні комплексні гідровузли, які називають «храмами» Нової Індії. Священна ріка - Мати-Гангу. Ця річка для індійців означає те ж, що Волга для росіян чи Ніл для єгиптян.Велика річка напуває і годує найбільш населені райони Індії. За переказами, вона очищає душі від гріхів і підносить людину в очах богів.

За індуїстської міфології, річка має божественне походження. Батьком

Гангу вважається володар снігових гір - Хімават, а матір'ю - небесна діва Менака. Колись річка протікала по небес і омивала береги раю. Але одного разу могутній айодхскій цар Бхагіратха попросив її спуститися на землю, щоб змити гріхи зі своїх предків і дозволити їм знайти небесне блаженство. Річка послухала його благання і направила води на землю. Вона неодмінно зруйнувала би земну твердь, але всю тяжкість нізвергнувшего з небес вод прийняв на свою голову бог Шива. Річка заплуталася в його довгому волоссі і втекла вниз сім'ю потоками. За водами пішли боги, небесні мудреці, земні правителі і подвижники. Разом вони досягли океану. З тих пір священна річка протікає по землі.

Ганг бере початок у Великих Гімалаях на висоті 4100 м в маленькому гроті з назвою "Коров'яча морда" біля підніжжя льодовика Ганготрі. Гірським потоком він з гуркотом мчить у вузьких ущелинах гранітних скель. Близько Хардвар Ганг залишає Гімалаї і могутньої темно-сірої річкою розливається по рівнині. Далі він тече у східному напрямку і впадає в Бенгальську затоку. Загальна довжина Гангу - 2510 км.

Щороку сотні тисяч паломників-індусів, як це робили протягом тисячоліть їх предки, приходять зробити обмивання в Гангу: у головний центр паломництва Варанасі (один з найдавніших міст планети); в Аллахабад, біля злиття Гангу і Джамни.

Індія - одна з найбільш розораних країн світу: оброблювані землі становлять понад половину її площі. Ліси, що покривають менше 1 / 5поверхні, в основному збереглися в гірських районах. У горах Південної Індії виростають особливо цінні породи дерев: тик, сал, рожеведерево, сандал, з ароматної деревини якого кустарі виготовляють безліч різних виробів та ін Попит на деревину дуже великий, тому що вона становить близько 70% палива для приготування їжі в селах і близько половини у містах. Ліси широко використовують для випасу худоби, і для заготівлі кормів.

Індія має найчисленніше в світі поголів'я худоби (буйволи, корови, кози, вівці, верблюди), але пасовища становлять менше 4% її площі. Худоба нерідко бродить по міських вулицях. Корови шануються священними, забій їх заборонений. Тваринний світ Індії надзвичайно різноманітний. У лісах Півдня, Орісси, Ассама ще бродять стада диких слонів. В Ассамі і Бенгалії збереглися представники стародавньої фауни - носороги. Леви, зображення яких входить в герб республіки, живуть в лісах Гір на півострові Катхіавар. Сильно винищені, але водяться в джунглях тигри, досить багато пантер. Індія - єдина країна, де представлені всі види змій. Мавпи зустрічаються всюди - на дорогах і в храмах, в лісах і в центрі міста. В Індії мешкає понад 1600 видів птахів - папуги, горобині, грифи, шуліки, орли, цаплевие, павичі. Велико багатство річної та морської фауни. У країні діють 75 національних парків (Казіранга, Гірський, Ліс, Манас), більше 420 заповідників [8].

Глава 3. Історико-культурна характеристика країни

Історію Індії ведуть з протоиндийскую або хараппської цивілізації, що склалася до середини 3-го тисячоліття до н.е. в долині річки Інд.Однак є чимало свідчень того, що Індія була заселена ще в більш ранній період. Сліди хараппської цивілізації були виявлені в результаті розкопок в 20-х роках XX століття. Велику популярність здобули два стародавні міста, які представляли найвищий її розквіт - Хараппа і Мохенджо - Даро, що знаходяться тепер на території Пакистану. Міста були добре сплановані, їхні вулиці перетиналися під прямими кутами, там була система каналізації. Досить чіткі відмінності в місці розташування і типах будинків свідчили про поділ суспільства на вищі і нижчі шари. Відомо, що представники хараппської культури поклонялися чоловічим і жіночим божествам і, можливо, священним деревам.Вважається, що Шива шанувався вже в той час.

До 1700 р. до н.е. хараппська цивілізація прийшла в занепад. Близько XV століття до н.е. до Північної Індії вторглися племена аріїв, відтіснивши дравидов на південь. У сучасній Індії населення, яке проживає в південних штатах Керала, Тамілнаду, Карнатака належать до дравідійськой мовної сім'ї. Арії належали до кочових племен та займалися скотарством, але, осідаючи на завойованих землях, вони стали переймати навички землеробства. Прихід індоарійських племен, прабатьківщиною яких вважають Середню Азію чи південноруські степи, відкрив в історії Індії ведійську епоху, що отримала назву по ведів - найдавнішим пам'яткам духовної культури індоаріїв.

Офіційна назва сучасної держави - ​​Бхарат веде походження від назви арійського племені Бхаратія, жерці якого створили древній збірка ведійських гімнів "Рігведа". Корінням індуїзм, послідовниками якого вважають себе 83% населення Індії) йде в епоху вед.

У ведійську епоху почалося поступове розподіл суспільства на чотири стани (варни): 1) жерці - брахмани, 2) військова знать - кшатрії, 3) вільні общинники, землероби, торговці - вайшья, 4) слуги, що займають найнижче положення в соціальній ієрархії - шудри. Існували й численні касти (джати) - замкнуті групи, пов'язані із спадково закріпленою професією і становищем у суспільстві. У Ведах людям давалися приписи щодо їх становища в суспільстві, поділу за каст. З часом склалися чотири веди - Рігведа, Адхарваведа, Самаведа, Яджурведа, які передавалися усно. Писемність з'являється до IV ст. до н.е.

У кінці 1-го тисячоліття до н.е. - Перших століттях н.е. отримали остаточне оформлення безсмертні епічних твори - Махабхарата іРамаяна, що дають яскраву картину соціально-культурного життя давньої Індії.

У VII-VI ст. до н.е. в Північній Індії, переважно в долині Гангу, з'явилися перші держави з монархічною і республіканською формами правління. У IV ст. до н.е. поступово зміцнюється держава Маур'їв. Спочатку воно локалізувалося в районі Магадхи (південна частина сучасного штату Біхар), але вже в третьому столітті до н.е. підпорядкував собі майже весь півострів Індостан, за виключенням його південного краю. Особливої ​​могутності держава досягла при імператорі Ашоке. Прийнявши буддизм у 262 р. до н.е., Ашока сприяв його широкому поширенню в Індії. Його син і дочка стали місіонерами буддійського вчення.

На півдні субконтиненту в цей час існувала держава Чола, яке вело активну торгівлю з Римською імперією, продаючи перли, слонову кістку, золото, рис, перець, павичів і навіть мавп. У північно-західній Індії в 1 столітті, складається займала величезні території імперія Кушан. У II столітті в складі імперії вже були Афганістан, Середня Азія, вся Північна Індія і частину Центральної. Після дезінтеграції Кушанской імперії кілька століть спостерігалася державна роздробленість.

У 320-540 роки виникла держава - імперія Гуптів, яке об'єднало під своєю владою майже всю Індію. Період Гуптів - це становленняіндуїзму, індуїстів традицій, культури. У цей час відбувся значний прогрес у розвитку ремесел, науці, літературі. Офіційною мовою при дворі Гуптів був санскрит. Поезія і драма пережили пору найвищого розквіту завдяки творчості великого поета і драматурга Калідаса створив свої безсмертні твори. Ряд відкриттів в області астрономії зробив вчений Ар'я-Бхат, з великою точністю розрахував число "пі". Склалася традиційна система індійської медицини - Аюрведа. Посилився кастовий розподіл суспільства, виникла каста недоторканних.

Що почалося в середині V ст. навала в Індію племен гунів-ефталітів підірвало міць і єдність імперії Гуптів, обумовило її падіння. У Північній Індії настав період роздробленості який тривав з VI по XI століття. Прийшла в занепад внутрішня і зовнішня торгівля, але продовжився прогрес у сільському господарстві. У той же час на півдні і в Шрі-Ланці посилювалося могутність династії Чола, досягла апогею в XI столітті.

З початку XI століття Індія починає піддаватися набігам тюркських завойовників-мусульман з метою грабежу, потім носять характерсвященної війни з "невірними". Завершилися походи створенням на початку XIII ст. держави з мусульманським правителем, що отримало назву. У середині XIV ст. під його владою виявилася вже вся Індія, крім крайнього півдня і Кашміру. Починається проникнення ісламської культури. У цей час Суфійські поет і письменник Кабір проповідував ідеї зближення ісламу і індуїзму.