Cтандарти освітиСистема освіти в Україні традиційно мала централізований характер. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів до становлення освітніх стандартів. Вони повинні відображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного освітнього простору у державі, відігравати стабілізуючу та регламентуючу роль. У 1996р. прийнята “Концепція державного стандарту загальної середньої освіти в Україні” - унормована система показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти та вимоги і гарантії держави щодо її одержання громадянами. Державний стандарт загальної середньої освіти – звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття. Державний стандарт загальної середньої освіти згідно з Законом України “Про загальну середню освіту1” (1999р.) включає: 1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо). 2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану і вивчаються на певних ступенях навчання, а також система вимог, що визначає рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета, обов’язковий для досягнення кожним учнем. 3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форми оцінки відповідності рівня освіченості конкретної особи державному стандарту. Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти України разом з Національною академією та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не рідше одного разу на 10 років. Загальноосвітній навчальний заклад щодо додержання стандарту загальної середньої освіти зобов’язаний: - виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти; - визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і форму реалізації на кожному ступені загальної середньої освіти за погодженням з відповідними органами управляння освітою; - вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти України. Процес стандартизації освітніх систем триває шляхом пошуку найбільш оптимального співвідношення між суспільно обумовленим інваріантним “ядром” (державним компонентом) освіти, який і визначається стандартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним та шкільним компонентами в загальноосвітній школі України). Основні джерела змісту освіти: навчальний план, навчальна програма, підручники Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, програмах, підручниках і навчальних посібниках. Навчальний план– документ, що визначає склад навчальних предметів, які вивчають у навчальному закладі, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року. Згідно з законом “Про загальну середню освіту” базовий навчальний планзагальноосвітніх навчальних закладів (далі – Базовий навчальний план) визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчальних предметів), гранично допустиме навчальне навантаження учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану1. Інваріантна складова забезпечує єдність освітнього простору, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної (трудової) підготовки учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка забезпечується через обов’язкові освітні галузі: мову і літературу, суспільствознавство (або громадянознавство), мистецтво, природознавство, математику, інформатику, технології, фізичну культуру і основи здоров’я. Їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки, достатньої для вибору професії і продовження освіти”. Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова охоплює регіональний і шкільний компоненти. Вона створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне – для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі і профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Роль варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово зростає. У початковій школі на нього відводиться 8 – 10 відсотків навчального часу, в основній – 15-20, в старшій – до 35. Якщо організація профільного навчання в старшій школі неможлива, години варіативного компонента пропорційно розподіляють між освітніми галузями інваріантної частини, використовують для вивчення курсів за вибором. Враховуючи складність і поступовість переходу до 12-річної школи, для кожного ступеня затверджують окремий Базовий навчальний план, що дає можливості точніше врахувати їхні функції. У початковій школі пріоритетною є загальнонавчальна підготовка з домінуванням мовної освіти, яка є метою і засобом навчання, практична спрямованість змісту, інтеграція знань. В основній школі активно розвиваються загальнонавчальні уміння і навички, здійснюється систематичне вивчення рідної мови і літератури, іноземної мови, історії, мистецтва, математики, інформатики, фізики, хімії, біології, географії, фізичної культури, основ здоров’я, технологій (трудове навчання). Базовий план для старшої школи будується на ідеях розширення, поглиблення, узагальнення загальноосвітньої підготовки, вибору і самовизначення учнів у профілях навчання, розвитку на якісно новому рівні умінь самостійної роботи. Профільність навчання в старшій школі може реалізовуватися замовно-літературним, суспільно-історичним, фізико-математичним, природничонауковим, художньо-естетичним, фізкультурно-оздоровчим (спортивним), професійним (що передбачає здобуття професії) напрямами. У старшій школі незалежно від профілю реалізується інваріантна частина Базового плану державного освітнього стандарту, яка становить не менше 65 відсотків загальнорічного навантаження. Це потребує скорочення кількості обов’язкових предметів. Через варіативну частину і поглиблене вивчення відповідних предметів в інваріантній частині змісту досягається профільність навчання. Такий підхід створює умови для збереження обов’язкового загальноосвітнього ядра шкільної освіти. Профільне вивчення багатьох предметів забезпечує належний рівень підготовки випускників школи до вступу у вищі навчальні заклади, але, як правило, не дає професії. У старшій школі має бути достатньо можливостей для вивчення через інваріантну і варіативну частини курсів і предметів за вибором (економіки, екології, програмування, соціальних тренінгів, автосправи тощо). Отже, у старшій школі виділяється блок обов’язкових для всіх загальноосвітніх предметів, профільні предмети і предмети за вибором учнів. У Законі “Про загальну середню освіту” вказано норму навчальних годин по класах (1-2 класи – 700 год., 3-4 класи – 790 год., 5 клас – 860 год., 6-7 класи – 890 год., 8-9 класи – 950 год., 10-12 класи – 1030 годин). За дидактичними вимогами ефективне вивчення одного предмета доцільне в інтервалі двох-чотирьох годин щотижня. Виходячи з цього у початковій школі в інваріантній частині має вивчатися загалом до семи предметів, в основній – до 14; у старшій, що працює як загальноосвітня, - до 16. У профільній школі в інваріантній частині кількість предметів обмежується до восьми-дев’яти назв. Протягом навчального року в одному класі основної і старшої школи кількість предметів не може перевищувати десяти назв. Оновлення Базового плану у зв’язку з перезатвердженням державних стандартів не повинно збільшувати тижневе і річне навчальне навантаження учнів. Введення нових предметів до інваріантної частини типових навчальних планів можливе за рішенням Колегії Міністерства освіти і науки на підставі результатів експериментальної апробації навчальної програми і навчально-методичного комплексу для учнів і вчителів. Навчальна програма– документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмету, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Навчальні програми повинні відповідати високому науковому рівневі; втілювати виховний потенціал; генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки; групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій. Вони мають бути розвантаженими від надто ускладненого і другорядного матеріалу; реалізовувати міжпредметні зв’язки; ідеї взаємозв’язку науки, практики і виробництва; передбачати формування умінь і навичок учнів з кожного предмету. Основні розділи навчальної програми: - пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмету, ознаки процесу (організація навчання кожного класу); - зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; - обсяг знань, умінь і навичок (у різновидах їх) з даного предмету для учнів кожного класу; - перелік унаочнень і літератури для учнів і методичної літератури для викладачів; - критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо кожного з видів роботи. Особливою є авторська модернізація навчальних програм залежно від нових методичних знахідок або науково-методичного прогресу і змін в соціальному житті. Так, наприкінці 80-х років виникла потреба внесення істотних змін до програм з російської та української літератури, коли було повернуто імена і твори незаслужено забутих письменників і поетів, розширено коло вивчення сучасних авторів. Унаслідок необхідності загального екологічного навчання і виховання значно змінено програму з географії. Внесенням конкретних змін до програм займаються комісії з провідних учених, утворені при Науково-методичному центрі Міністерства освіти і науки. Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники. Підручник– книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики. Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу матеріалу, чіткість формування визначень правил, законів, ідей. Він має бути написаний живою, точною і доступною мовою, чітко розподіляти навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділяти шрифтом важливий матеріал. Не менш важливе і його художнє оформлення. Структура підручника: 1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний. 2. Позатекстові компоненти: апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення і ін.); апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія). За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричні (відображають факти, явища, події, містять вправи, правила) і теоретичні (містять закономірності, теорії, методологічні знання). Більшість шкільних підручників має тексти обох типів. За провідним методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні – високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подається у вигляді проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв’язують проблему, аргументують логіку руху думки. У програмованому текстові зміст подається частинами, а засвоєння кожного кроку інформації перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може мати аналітичний або синтетичний характер. Він може бути побудований дедуктивним або індуктивним способом. Крім основних, є додаткові тексти, мета яких – розширити, поглибити знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки і т.п.). Всі питання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на дві групи: репродуктивні і продуктивні. Репродуктивні – питання і завдання, які вимагають від учня відтворення знань без істотних змін. Продуктивні - передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань. Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за такими принципами: генетичний – навчальний зміст розміщено у такій послідовності, в якій він формувався історично; логічний – викладення змісту навчального матеріалу в процесі сучасної логічної структури відповідної науки; психологічний – виклад матеріалу з врахуванням пізнавальних можливостей учнів. При підготовці підручника ці принципи взаємно переплітаються. У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він конкретизує навчальну програму, показує, який зміст має бути вкладено до відповідних програмних тем, як потрібно трактувати ті чи інші питання програми і орієнтує учнів в методиці роботи. Потрібен для підготовки домашнього завдання учнів, під час повторення і будь-якої іншої необхідності. Матеріал підручника необхідно доповнювати додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання учнів тільки з нього будуть надто обмежені. Слід використовувати на уроці, крім підручника, місцевий матеріал, передбачати складнощі, можливі при використанні підручника окремими учнями. Нерідко досвідчені вчителі змінюють порядок чи методику викладання матеріалу, виходячи з інтересів та можливостей учнів, не розглядають підручник, як щось абсолютно досконале. Загальноосвітній навчальний заклад працює за навчальними програмами, підручниками, посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки, й реалізує навчально-виховні завдання на кожному ступені навчання відповідно до вікових особливостей та природних здібностей дітей. Навчальний посібник– книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До навчальних посібників належать атласи, довідники, збірники задач і вправ, словники, хрестоматії тощо. Підручники і навчальні посібники сприяють формуванню уміння самостійної пізнавальної діяльності, виробленню навичок самоконтролю, формуванню світогляду учнів, керівництву пізнавальною діяльністю учнів.
|
