33. Роккоко, як стильовий напрям у французькому мистецтві першої половини 19 ст. Стиль класицизм в європейській архітектурі. Характерні композиційні й декоративні елементи споруд і їх типи З другого десятиліття 18 століття почався новий період розвитку французького мистецтва. Перехідний характер епохи визначив складність французької художньої культури 18 століття, тяжіння до контрастів і різноманітності. Її розвиток протікало під знаком боротьби і взаємодії ідейно значного мистецтва, виявлявся в реалістичних, предромантіческіх і класицистичних формах, і панував аристократичного мистецтва пізнього бароко, рококо і академізму. З кінця 17 століття поширювалася чисто декоративна святкове живопис, виник інтерес до колориту, в ньому помітний вплив венеціанців, Рубенса, а також голландських майстрів. Живопис рококо, тісно пов'язана з інтер'єром готелю, отримала розвиток в декоративних та станкових камерних формах. У розписах плафонів, стін, наддверних панно (дессюдепорт), в гобеленах переважали пейзажі, міфологічні та сучасні галантні теми, малювали інтимний побут аристократії, пасторальний жанр (пастуші сцени), ідеалізований портрет, який зображає модель в образі міфологічного героя. Образ людини втрачав самостійне значення, фігура перетворювалася на деталь орнаментального оздоблення інтер'єру. Художникам рококо були притаманні тонка культура кольору, вміння будувати композицію злитими декоративними плямами, досягнення загальної легкості, підкресленою світлою палітрою, переважанням бляклих, сріблясто-блакитних, золотистих та рожевих відтінків. Одночасно з розвитком живопису рококо посилювалася роль реалістичного напряму; досягли розквіту портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж. Рококо (франц. rococo, від rocaille, рокайль - декоративний мотив у формі раковини), стильовий напрям в європейському мистецтві 1-ї половини 18 століття. Для рококо характерні гедоністичні настрої, відхід у світ ілюзорною і ідилічною театральної гри, пристрасть до ідилічно-пасторальної та чуттєво-еротичної сюжетіке.Преімущественно декоративний характер мала багата тонкими переливами кольору і одночасно кілька блякла по колориту живопис рококо (картини та розпису Франсуа Буше, Джованні Антоніо Гварді, Жана Оноре Фрагонара). Живопис рококо, тісно пов'язана з інтер'єром готелю, отримала розвиток в декоративних та станкових камерних формах. У розписах плафонів, стін, наддверних панно (дессюдепорти), в гобеленах переважали пейзажі, міфологічні та сучасні галантні теми, малювали інтимний побут аристократії, пасторальний жанр (пастуші сцени), ідеалізований портрет, який зображає модель в образі міфологічного героя. Художникам рококо були притаманні тонка культура кольору, вміння будувати композицію злитими декоративними плямами, досягнення загальної легкості, підкресленою світлою палітрою, перевагу бляклих, сріблясто-блакитних, золотистих та рожевих відтінків. Одночасно з розвитком живопису рококо посилювалася роль реалістичного напряму; досягли розквіту портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж. Одним з основоположників стилю рококо і «галантного жанру» був талановитий живописець Антуан Ватто, що дав найбільш досконале втілення принципів цього стилю. Емоційність і меланхолійна мрійливість надають характерам персонажів картин Ватто особливу витонченість. (Ізображееніе сцен залицяння). Найбільшим майстром власне рокайльного мистецтва став Франсуа Буше, майстер цікавих любовних сюжетів, чудовий колорист і рисувальник. Великого поширення в мистецтві рококо і всього 18 століття отримали портретні бюсти і маленькі скульптурні групи або статуї купальниць, німф, амурів, їх ставили в парку, прикрашали ними альтанки, салони, купальні. Найбільший скульптор рококоЕтьен Моріс Фальконе. Примхлива витонченість обробки, часте запозичення екзотичних декоративних мотивів китайського мистецтва (напрямок шінуазері), віртуозне виявлення виразних можливостей матеріалу притаманні рокайльного декоративно-прикладного іскусству.Сложівшісь в 20-і роки 18 століття, рококо досягло розквіту в 30-40-і роки. В цей час будівництво із Версаля було остаточно перенесено до Парижа, який зберіг славу самого багатого і красивого міста Європи. Архітектура втрачала тенденцію до грандіозних ансамблів, які наслідували Версалю, але безмежна тяга до розкоші брала лише нову форму, стиль рококо самостійно не проявив себе в архітектурі, а тільки в інтер'єрах. Залиті світлом, вишукані салони і будуари готелів ставали феєричним фоном для приватного життя і побуту аристократичної верхівки.
