Велику частину часу Гойя копіював гравюри, що навряд чи могло йому допомогти осягнути ази живопису. Правда, свій перший офіційний замовлення Франсиско отримав саме в ці роки - від місцевої парафіяльної церкви. Це була раку для зберігання мощей. У 1763 році Гойя перебрався в Мадрид, де намагався вступити в Королівську академію Сан-Фернандо. Зазнавши невдачі, молодий художник не опустив руки і незабаром став учнем придворного живописця Франсиско Бай-еу. У 1773 році він одружився на Хосефе Байеу. Це посприяло його твердженням в художньому світі того часу. Хосефа припадала сестрою згаданого Франсиско Байо, пользовавшемуся чималим впливом. У Гойї і Хосефи народилося кілька дітей, але всі вони, за винятком Хав'єра (1784-1854), померли в дитячому віці. Цей шлюб тривав до самої смерті Хосефи, що настала в 1812 році. У 1780 році Гойю нарешті взяли в Королівську академію Сан-Фернандо. Взимку 1792-93 років безхмарного життя процвітаючого художника прийшов кінець. Гойя відправився в Кадіс відвідати свого друга, Себастьяна Мартінеса. Там він переніс несподівану та загадкову хворобу. Деякі дослідники вважають, що причиною цієї хвороби могли стати сифіліс чи отруєння отрутою. Як би там не було, художника збагнув параліч і часткова втрата зору. Наступні кілька місяців він провів на грані між життям і смертю. У 1795 році, після смерті Байеу Гойя став директором живописного відділення Королівської академії Сан-Фернандо. Цей період відзначений зверненням до більш вільної техніці рисунка і гравюри і серйозними заняттями офортом. Перша серія з 80 офортів, об'єднаних назвою «Капрічос», була опублікована в 1799 році і вразила всіх гострої соціальної сатирою, з'єднанням гротеску і реальності і новизною художнього мови. До релігійних робіт Гойї цього періоду відноситься оформлення церкви Сан-Антоніо де ла Флорида в Мадриді (1798), виконане їм всього за три місяці. У ці ж роки художник створив цілий ряд портретів. Серед них - портрет герцогині Альби, з якою в 1796-97 роках у художника був зв'язок. Вважається, що саме вона позувала Гойї для знаменитої «Махи оголеною». Останні роки свого життя Гойя провів у Франції в Бордо, де і помер 16 квітня 1828, у віці 82 років. Його прах був перевезений на батьківщину і похований в мадридської церкви Сан-Антоніо де ла Флорида. Тієї самої церкви, стіни і стеля якої колись розписав художник. Час показав, що Франсіско Гойя був найвидатнішим іспанським художником з часів так званої іспанської золотої доби (XVI—XVII ст.). Гойя, що замолоду навчався класичному стилю в малярстві, одного дня став продовжувачем венеціанських та барокових традицій, що сталося завдяки його контактам з Джованні Баттіста Тьєполо (ісп. Giovanni Tiepolo), а ще більше завдяки його захвату від робіт Дієго Веласкеса (ісп. Diego Velazquez). Гойя довів, що не було суперечності між класичним стилем та барочною традицією. Художник, малював фрески в храмах, портрети монархів та пап, так само як і його відомі попередники. Але той старий світ себе знищив і такі речі втратили свою актуальність. Брак добрих справ для простого люду з боку можновладців призвів до занепаду феодальної будови суспільства. Революція у Франції та її експансія до Європи (в тому числі до Іспанії) через солдатів Наполеона сповідувала ще більший занепад добрих звичаїв. Це вимагало зміни концепції художніх творів, і Гойя її зреформував, від показав нову функцію митців, яка й надалі була і є реалізована найвидатнішими художниками. Ця функція — боротьба митців за суспільну справедливість. Можна сказати, що досягти цих змін Гойї допомогла хвороба — перша у 1792 році, друга у 1819 році. Обидві хвороби загострили силу виразу його живопису. Гойя, виходячи з обіймів «майже смерті», перемагав не тільки громадські забобони і художні канони, але в першу чергу страх. Дякуючи талантові, сміливості та їх силі, він створив нове обличчя живопису. Гойя надихнув художників свого та наступного століття: Делакруа (фр. Delacroix), Мане (фр. Manet), Мунка (фр. Munch), символістів, імпресіоністів, фовістів, сюрреалістів, але в першу чергу Пабло Пікассо (ісп. Pablo Picasso).
