Серед основних механізмів виникнення міжгрупових конфліктів виділяють міжгрупову ворожість, об'єктивний конфлікт інтересів, внутрішньогруповий фаворитизм.

Міжгрупова ворожість вперше описана З. Фрейдом, який спирався на роботи Г. Лебона і У. Мак-Дугалла. Ними постульований факт універсальності міжгрупової ворожості в будь-якій взаємодії груп. Він визначив функцію цієї ворожості, пояснивши її як головний засіб підтримки згуртованості групи.

Даний механізм отримав розвиток у роботах Д. Доллард, Н. Міллера і Л. Берковітца. Останній обгрунтував неминучість переносу людиною агресії на всіх «інших», «схожих» на тих, хто зробив на нього фруструючий вплив в минулому, в процесі «соціального навчання».

Послідовники теорії «фрустрація - агресія» показали можливість виникнення агресії в тому випадку, коли людина безпосередньо не відчував фруструючого впливу, а лише був його пасивним свідком.

Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільш повно даний механізм описаний в реалістичної теорії групового конфлікту Д. Кемпбеллом. Її суть зводиться до наступних позиціях:

□ конфлікт інтересів, властивих різним групам, здатний викликати міжгруповий конфлікт;

□ міжгруповий конфлікт, що мав місце в минулому, обумовлює сприйняття загрози окремими членами групи з боку іншої групи;

□ загроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози і внутрішньогрупову солідарність;

□ загроза обумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності і непроникність групових кордонів;

□ загроза зменшує відхилення індивідів від групових норм, призводить до необхідності покарання членів групи і збільшує міру покарання.

Внутрішньогруповий фаворитизм. Ряд фахівців (К. Фергюссон, Х. Келлі, Д. Раббі, М. Горвітц) показали, що міжгрупова конфліктність може спостерігатися тільки завдяки певним пізнавальним процесам – внутрішньо груповому фаворитизму. Даний феномен полягає в тенденції віддавати превагу членам власної групи на противагу членам іншої групи. Він може проявлятися як у зовнішньо спостережуваному поведінці, так і при формуванні думок, суджень, оцінок, що відносяться до членів власної та інших груп. Ці ефекти можуть діяти в різних ситуаціях, на різних рівнях соціальної взаємодії, як би встановлюючи «демаркаційну лінію» між людьми, які з яких-небудь критеріями оцінюються як «свої», і тими, хто за даними критеріями оцінюється як «чужі».

 

 

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ТРУДОВИХ КОНФЛІКТІВ: