Церковно-монастирська система благодійності

Протягом багатьох стеліть соціальна допомога в Україні-Руси значною! мірою була зосереджена в церквах і монастирях. Оскільки покликане на Русь православ'я спочатку не мало ані своїх інститутів, ані системи фінансування, ані священиків, формуванням їх опікується держава. Тип відносин між церквою та державою запозичується у Візантії. Фінансова підтримка церкви здійснюється за рахунок відрахувань від князівських доходів (десятина). Держава в особі княжої влади бере на себе будівництво монастирів і храмів, підготовку священиків. Влада ж визначає клієнтів, тобто осіб яким церквою має надаватися допомога. Коло їх поступово розширюється. Але коло інститутів підтримки в період, що] розглядається, залишається практично без змін - "больнице (лікарні монастирях), гостинници (заїжджі двори), странноприимнице" (будинки для! ночівлі прочан). Вони є під церковним контролем Одні з них - будинки для І прочан - будувала церква, інші - лікарні - жертводавці, благодійники на власні кошти: руські князі або церковні діячі.

Монастирі спочатку існували як закриті товариства. Вони не прагнули І спілкування з народом, бо чернецтво було подвижництвом, зреченням світських! спокус. Саме ця замкнутість, відчуженість, аскетизм стають притягальними і для І поганської свідомості. Монастирі сприймаються як якесь таїнство, що приносить чудесне зцілення, де "пророцтвують", "множать мед і хліби".

Маючи більш високу культуру життєдіяльності, монастирі являли собою багатофункціональну систему самопідтримки, де створювався особливий тип самодопомоги людині, пов'язаний з основними найважливішими сферами її життя: спілкуванням, навчанням, спільним проживанням у товаристві, лікуванням, веденням господарства. Тому традиційні функції монастирського життя сприймаються населенням Київської Руси як відкриття.

Зміцнівши економічно, монастирі стають центрами благодійної, соціальної діяльності. Вони виконують чотири основні функції: лікування, забезпечення незаможних (у вигляді надання одноразової допомоги натуральними продуктами - милостині), навчання, контроль. Відповідно до кожної з функцій при монастирях створюються особливі форми підтримки, тобто наші монастирі не спеціалізуються у якомусь одному виді допомоги, що характерно для церков Заходу.

Поступово оформлюється ктиторська (ктитор - засновник) монастирська система. її особливість у тому, що той, хто постригається у ченці, зобов'язаний приносити дар монастирю у вигляді зазвичай земельних угідь.

Іншу систему підтримки ми бачимо у парафіяльній системі допомоги і захисту, де провідну роль відіграє церква, а також парафія. Розвиток парафіяльної системи пов'язують з монголо-татарською навалою. Спустошення південних руських земель примушувало населення мігрувати на північ, на незаселені території. Поселення тут починалося із зведення храму, навколо якого будували хати. Так створювалася парафія. Опріч адміністративних функцій, парафія згідно з вченням церкви виступає і як громадський інститут підтримки хворих, немічних, Інвалідів, сиріт, жебраків. Громада обирала старосту, який виконував як економічні, так і соціальні функції: придбання землі, будівництво богоділень, збирання боргів і роздавання грошей нужденним.

Монастирі виступали не лише як інститути громадської допомоги, а й як органи громадського контролю - як місце покарання для жінок. Вони засилалися до монастирів за подружню невірність (каралися навіть і вдови). Церква завше стояла на сторожі шлюбу.

Перед нашестям монголо-татар у Київській Руси було 120 монастирів (серед них Києво-Печерський монастир, заснований 1051 р.), з них 99 знаходилися у містах. Монастирська система поступово витісняла княже благодійництво, стаючи самостійним суб'єктом допомоги. Під час самого нашестя церква та монастирі повністю взяли па себе благодійні функції, користуючись тим, що татарські хани поважливо ставилися до духівництва, звільняли церкви й монастирі від данини. Церква підтримувала в народі духовність, віру в добро і справедливість, не давала зачерствіти серцям і стати байдужими до людського горя, страждань і втрат. Вона надихала народ на боротьбу за національне визволення і відродження.