Опис методикиМонополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм. Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм. Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів. Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренії.
ВСТУП Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення в Україні визначили потребу держави у висококваліфікованих фахівцях новітніх знань і технологій. Особливо це стосується тих сфер професійної діяльності, які набувають поширеності та вагомого прояву інтересу з боку суспільства. Проблема вибору особистістю майбутньої професії залежить переважно від особливостей її індивідуальних образів та уявлень про ту чи іншу професійну діяльність. Разом з тим, формування та становлення професійної самосвідомості переважно зумовлене, як раз, тими образами та уявленнями, зокрема соціальними уявленнями особистості, які дають можливість їй класифікувати, описати та зрозуміти зміст діяльності майбутнього фахівця, підготуватись до цієї діяльності та самореалізуватись в ній. Таким чином дослідивши основні принципи якими керуються майбутні агрономи, в отриманні професійних навичок, можна виявити саме ті фактори які допоможуть краще зрозуміти мотиви а отже, це допоможе розробити кращі підходи до створення певної системи. Дана система насамперед допоможе здійснити заходи, щодо вдосконалення професійного становлення і розробки найкращих соціально-психологічних умов для професійного вдосконалення, працівників саме в аграрній галузі. Оскільки в сучасному світі, а особливо в нашій країні, професії в області аграрії рахуються не надто престижними, то це дослідження допоможе з’ясувати саме ті підходи які допоможуть, виокремити моменти, що наприклад, можуть бути задіяні в освітній програмі та допоможуть краще розуміти майбутнім студентам агрономам їхню професію, а тому студенти зможуть краще пізнати свою майбутню професію і побачити її у найкращому світлі, що допоможе їм з тим, що вони очікують від самої професії. Об'єкт дослідження: соціально-психологічні установки. Предмет дослідження: соціально-психологічні установки у професійному становленні особистості. Мета дослідження:дослідити соціально-психологічні установок у професійному становленні майбутніх агрономів. В основу нашого дослідження покладено припущення про те, що серед показників соціально-психологічних установок у майбутніх агрономів буде переважати результат та свобода. Завдання дослідження: 1. Здійснити теоретичний аналіз за допомогою наукових джерел про розуміння поняття соціально-психологічна установка у підготовці майбутніх агрономів. 2. На основі проаналізованих джерел створити дослідницьку модель з дослідження проблеми. 3. Підбір доцільної методологічної бази для дослідження соціально-психологічних установок у професійній підготовці майбутніх агрономів. 4. Дослідити соціально-психологічні установки та провести подальший аналіз. Методологічна та теоретична основа:дослідження базується на теоретичних засадах (Т.В. Говорун, В.А. Ядов, Е. И. Головаха, С. Д. Максименко, М. М. Нєчаєв, Д. М. Узнадзе) та методологічних направлень (О.Ф.Потьомкіна, А.Л. Свенцицкий, Ф. Н. Ільясов, А. Айзен) дослідження соціально-психологічних факторів впливу на професійну спрямованість, поведінку. Методи та організація дослідження: дослідження проводилося на теоретичних (розгляд та аналіз понять) та емпіричних (Методика діагностики соціально-психологічних установо особистості в мотиваційно-потребовій сфері О.Ф.Потьомкіної) засадах. Дослідження проводилося в Житомирському національному агроекологічному університеті. У дослідженні взяли участь 30 студентів 1-го та 2-го курсу агрономічного факультету, спеціальності «Агрономія». Надійність і вірогідність результатів дослідження була забезпечена опрацюванням джерел з даної проблеми; доцільністю використаних методів; послідовною реалізацією теоретичних положень у розв’язанні завдань дослідження; кількісним та якісним аналізом отриманих даних. Теоретичне значення дослідження полягає у тому, щоб виявити під час аналізу фактори, які впливають на соціально-психологічні установки особистостей, та вплив на професійну підготовку агрономів. В результаті дослідження було виявлено значний вплив відповідних установок на професійну підготовку, тобто вплив на, зокрема мотиваційну сферу особистості. Практичне значення дослідження передбачає подальше використання отриманих в ході дослідження, результатів для подальшого дослідження відповідної проблеми. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку дослідження направленого на розуміння проблеми соціально-психологічних установок в підготовці агрономів. Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладено на 69 сторінках. Ілюстративний матеріал подано у 8 рисунках, 1 таблиці на 10 сторінках. Розділ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ УСТАНОВОК В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ АГРОНОМІВ 1.1. Поняття соціальної установки та її структура Соціальна установка – одна з основних категорій соціальної психології. Соціальні установки впливають не лише на наше мислення, але й на поведінку. Засновником вітчизняної теорії установки є Д. М. Узнадзе. Згідно Узнадзе, установка – це цілісно-особистісний стан готовності до певної поведінкової реакції в даній ситуації й для задоволення певної потреби. У результаті повторення ситуації, установка особистості закріплюється, фіксується[36]. Саме зафіксована (вторинна) установка являє собою соціальну. В англійській мові соціальній установці відповідає поняття «атитюд», який запропонували у 1918-1920 рр. У.Томас та Ф. Знанецький. Саме вони дали перше визначення атитюду, який розумівся ними як «...стан свідомості, що регулює відношення й поведінку людини у зв'язку з певним об'єктом у певних умовах, і психологічне переживання ним соціальної цінності, змісту об'єкта». Згідно, Д.Крему, Р.С.Крачфільду і Е. Балачі: «Атитюди– це довгострокові стійкі системи позитивних і негативних оцінок, емоційних переживань і тенденцій діяти «за» або «проти» стосовно соціальних об'єктів». Атитюди у вітчизняній соціальній психології позначаються терміном «фіксована соціальна установка». На відміну від первинної, соціальна установка має: - соціальний характер об'єктів, з якими пов'язане відношення й поведінка людини; - усвідомленість цих відносин і поведінки; - регулятивну роль. Соціальні об'єкти розуміються в цьому випадку в самому широкому змісті: ними можуть бути інститути суспільства й держави, явища, події, норми, групи, особистості тощо [27]. Звичайна (первинна) установка, позбавлена соціальності, усвідомленості й відображує насамперед психофізіологічну готовність індивіда до певних дій. Однак установка й соціальна установка дуже часто тісно пов’язані компонентами однієї ситуації й однієї дії. Найпростіший випадок: спортсмен на старті забігу в змаганнях. Його соціальна установка – домогтися якогось результату, його звичайна установка – психофізіологічна готовність організму до зусиль. Неважко побачити, наскільки тісно взаємозалежні тут соціальна установка й проста установка У літературі існує величезна кількість визначень соціальної установки, а також інших понять, які близькі до неї за своїм психологічним змістом. До них можна віднести: - категорію відносин у концепції В.Мясищева, яка розумілася ним як система зв'язків особистості з дійсністю; - поняття особистісного смислу О.М.Леонтьєва, який виділяв насамперед особистісний характер сприйняття людиною об'єктів реального світу і його відношення до них; - спрямованість особистості в роботах Л.І.Божович. Всі ці поняття відбивають у тій або іншій мірі окремі властивості соціальної установки [4]. Як досить складне утворення, соціальна установка має свою структуру. В 1942 р. М.Сміт виокремив три компоненти структури соціальної установки: когнітивний, афективний (емоційний)та конативний (поведінковий). Когнітивний компонент містить у собі судження оцінного характеру, думки про об'єкти. На основі цих думок об'єктам приписуються якості корисності-шкідливості, бажаності-небажаності, прийнятності-неприйнятності. Афективний компонент містить у собі почуття щодо соціального об'єкта: задоволення – невдоволення; симпатія – антипатія; любов – ненависть тощо. Деякі автори вважають емоційний компонент серцевиною атитюду й зв'язують із ним мотивуючу функцію соціальної установки. Конативний компонент містить у собі тенденції готовності до поведінки щодо соціальних об'єктів й означає готовність до дії, яка не обов’язково співпадає з реальною поведінкою[4]. Цьому може бути декілька пояснень. По-перше, існує ціла система соціальних установок, які взаємопов’язані, взаємозалежні й нерідко суперечливі. Суперечливість соціальної дійсності неминуче породжує протиріччя в системі соціальних установок і навіть боротьбу між ними. Приклад: В 1934р. Річард Ла П'єр звернувся з письмовим запитом до 251 ресторану і готелів: «чи не погодитеся ви прийняти як гостей китайців?». Відповіло 128 закладів. 92% з них відкинули пропозицію й тільки одна відповідь була позитивним. Але на той час Ла П'єр і успішна пара китайських молодят уже протягом шести місяців мандрувала по всій країні, де всюди одержували привітний прийом, за винятком одного-єдиного випадку. «Парадокс Лап'єра» породив тривалу дискусію й навіть поставив під сумнів взагалі корисність теорії соціальної установки. Насправді протиріччя мало місце не між атитюдами й поведінкою, а між самими соціальними установками менеджерів, що знайшло відбиття в їхніх діях. З одного боку, вони мали забобони стосовно китайців і не хотіли б їх приймати, а з іншого, у дію вступили їхні соціальні установки стосовно суспільної думки й власної репутації. Якби вони відмовили китайцям, що вже з'явилися в готелі, це могло мати якісь негативні для їхньої репутації наслідки, а відмова під яким-небудь приводом у письмовій формі ні до чого не зобов'язувала. По-друге, існують фактори, що ускладнюють зв'язок установки й поведінки. Один соціальний психолог нарахував 40 різних факторів, які ускладнюють взаємозв'язок «установка – поведінка». Підвищити можливість дії відповідно до установок можна, якщо усвідомити їх, проговорити. Для того щоб підсилити зв'язок між об'єктом і його оцінкою, необхідно нагадувати установки (наприклад, постійно говорити їм про їхню любов або ненависть до кого-небудь). Чим частіше повторюють про установку, тим більше міцною стає ланка між об'єктом і оцінкою. Також вірогідність відповідності поведінки установкам збільшується, якщо установки є результатом досвіду. За таких умов, вони, швидше за все, будуть закріплені й почнуть визначати вчинки [34].
1.2. Поняття «професійної установки» Установка являє собою первинне стосовно діяльності явище, але системо-діяльнісний підхід відіграє важливу роль у визначення поняття «професійної установки». Термін «професійна установка» вперше вводиться біхевиористами, що досліджували різну моторну активність при здійсненні тих чи інших трудових операцій. У сучасній літературі поняття соціально-психологічних установок використовується в соціальній психології праці, інженерної психології. Соціальні установки маю такі характерні ознаки: - Представляють позицію оціночної природи; - Спрямовані на особистісно-значущі об'єкти і цінності; - Сформовані в процесі соціалізації. Опис соціальних установок можливе на основі даного суб'єктом у вербальних судженнях відносини прийняття-неприйняття, яке визначається як усвідомлене установче відношення або як глобальне відображення активації фіксованої установки в напрямку до об'єкта [29]. «Установки – це ефективний спосіб дати навколишнього світу оцінку». З точки зору Майерса, при описі установок необхідно використовувати 3 наступних характеристики: - Афект (почуття); - Поведінка (намір); - Пізнання (думки). Установка - це зв'язок, створювана нами між об'єктом його оцінкою. Зв'язок установки з оцінкою відображає певну –ціннісно-орієнтаційну– наукову парадигму в дослідженні установок [25]. У даному контексті установки виступають насамперед як явища, представлені у свідомості суб'єкта, але необов'язково усвідомлювані в момент дослідження. Відповідно до проведених досліджень В.А. Ядова ціннісні орієнтації та соціальні установки є складовими диспозиційної структури особистості. Ввівши поняття «актуальної соціальної диспозиції особистості», В.А. Ядов заклав основи динамічного підходу до вивчення особистості, поставив питання про необхідність досліджувати особистість не відокремлено, а в умовах здійснення конкретної діяльності [39]. Саме дослідження соціально – психологічних установок в рамках конкретної професійної діяльності присвячені роботи Е.С. Чугуновой і її учнів. Досліджуючи особливості функціонування соціально-психологічних установок у професійній діяльності, вона доходить висновку про складні складових, компонентах соціально-психологічних установок. У структурній діяльності стосовно до професійної діяльності Е.С. Чугунова виділяє 6 компонентів, що формують професійні установки: 1. Емоційний (сенсетивний) компонент, пов'язаний з відношенням особистості до професії, який виявляє ступінь задоволеності спеціальністю, що включає різноманітну гаму почуттів; 2. Комунікативний компонент, який полегшує або ускладнює розвиток системи ділових і міжособистісних зв'язків у процесі професійної взаємодії; 3. Когнітивний компонент, що являє відносно стійкі індивідуальні відмінності в особливостях пізнавальних процесів, що виявляється в індивідуально пізнавальних процесах в оціночних судженнях про раціональні типах роботи тощо; 4. Мотиваційний компонент, пов'язаний з усвідомленням стимулів трудової діяльності, співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів регуляції поведінки в умовах професійної діяльності; 5. Поведінковий компонент демонструє ступінь пасивно - активного ставлення фахівця до професійних обов'язків, схильність особистості до реальних позитивних (або негативним) діям у своєму мікросоціумі; 6. Рефлексивний компонент виступає як перекладу одного виду активності в іншій, стимулює саморегуляцію особистості і означає прагнення до самопізнання, до осмислення й оцінки власних дій, вчинків. Крім того, в процесі функціонування соціально - психологічних установок рефлексивний компонент відображає як реальну ситуацію, так і уявлення про неї (наприклад, еталонні), а також прогнозує власну поведінку і поведінку інших людей. Розроблені 6 компонентів соціально-психологічних установок мають методичне значення при розробці анкет і тестів для дослідження професійних установок. Під соціально-психологічною установкою розуміється схильність, готовність до певного соціального реагування. Соціальні установки не тільки формуються в діяльності, але і впливають на характер її протікання. Існують різні соціальні типи, групи людей, що володіють тими чи іншими соціально-психологічними установками, сприяють професійній успішності [34]. Термін «професійні установки» став останнім часом досить стійким в психологічній літературі (А.К. Маркова, І.А. Зимова, Е.А. Климов та ін.) Проте різні дослідники вкладають в його розуміння різний зміст: «прагнення оволодіти професією, отримати спеціальну підготовку і добитися в ній успіху, певного соціального статусу» (А.К. Марков); готовність суб'єкта до виконання обов'язків, норм, приписів до даної професійної ролі, що включає в себе як психологічну схильність (позитивне ставлення) до певної професійної діяльності, так і професійну умілість для виконання цієї діяльності (К.М. Левітан); «активний вибір завдань і моделювання відповідно до них власної поведінки» (К.М. Кондаков) [2]. На думку Є.В. Джавахішвілі професійна установка являє собою цілісну освіту, яка регулює і направляє психофізичні сили особистості для здійснення своєї професійної діяльності. Професійна установка тісно пов'язана з «образом світу» професіонала. Встановлення не існують ізольовано і значить їх зміну зумовить виникнення інших психологічних проявів. Наприклад, не можна змінити установку таким чином, щоб це не призвело до емоційним змін, Що виражаються в переживаннях і які мають найчастіше негативну модальність. Установки не можуть бути змінені, якщо не буде при цьому змінюватися весь професійний образ світу, система смислів, що лежать в його основі. Зміна образу світу є одночасно і зміна способу життя, особистісного способу буття людини в світі, який задає професія. Професійні установки можна представити, як інтегральні психологічні утворення різного ступеня усвідомленості, що виконують системоутворюючу функцію, яка виявляється в утриманні цілісності психологічної системи, що включає в себе професійну діяльність, діючу «тут і зараз» особистість професіонала «у його продовженні в об'єктивну реальність, в єдності з тією частиною об'єктивного світу, яка має для нього значення, сенс, цінність» (В.Є. Клочко). Професійні установки проявляються в умовах реальної життєдіяльності, як психологічні новоутворення професійної діяльності [2]. Таким чином, професійна установка – елемент мотиваційної підсистеми особистості. Виділення специфічних професійних установок, що формуються в процесі здійснення професійної діяльності і закріплених у професійній свідомості, або виникають у суто професійних ситуаціях є важливою частиною роботи з особистістю. Під професійними установками розуміється соціально-психологічна схильність до сприйняття, оцінки та дії, яка визначає характер протікання професійної діяльності.
1.3. Взаємозв'язок професійного самовизначення та фахової установки студентів Професійне самовизначення – це визначення людиною себе відносно вироблених у суспільстві (і прийнятих даною людиною) критеріїв професіоналізму. Вибір професії, або професійне самовизначення основа самоствердження людини в суспільстві, одне з головних рішень у житті. Існують різні варіанти визначення поняття «вибору професії», однак всі вони містять думка, що професійне самовизначення являє собою вибір, здійснюваний в результаті аналізу внутрішніх ресурсів суб'єкта і співвіднесення їх з вимогами професії. Зміст ухвали висвічує двобічність явищ вибору професії: з одного боку, той, хто вибирає (суб'єкт вибору), з іншого боку – те, що вибирають (об'єкт вибору). І суб'єкт, і об'єкт володіють величезним вибором характеристик, чим пояснюється неоднозначність явища вибору професії [22]. Вибір професії – це не одномоментний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії. У психологічній літературі немає єдиного погляду на те, як здійснюється вибір професії, і які чинники впливають на цей процес. З цього питання існує ряд точок зору, на захист кожної з яких наводяться переконливі аргументи. Безсумнівно, це пояснюється складністю процесу професійного самовизначення і двосторонніх самої ситуації вибору професії [14]. Ряд дослідників [19] дотримується розповсюдженої точки зору на вибір професії як на вибір діяльності. У цьому випадку предметами дослідження виступають, з одного боку, характеристики людини як суб'єкта діяльності, а з іншого - характер, зміст, види діяльності та її об'єкт. Професійне самовизначення розуміється тут як процес розвитку суб'єкта праці. Отже, вибір професії зроблений правильно, якщо психофізіологічні дані особистості будуть відповідати вимогам професії, трудової діяльності [21]. Однак цей погляд недооцінює активного початку особистості що вибирає. У контексті розуміння вибору професії як вибору діяльності поширена також точка зору, що основною детермінант правильного вибору є професійний інтерес, професійна спрямованість або професійна установка [30]. Безсумнівно, цей підхід більш продуктивний, так як стверджує активність самого суб'єкта вибору професії. Існує ще один погляд на підхід до вибору професії як до одного з найважливіших подій у цілісному життєвому виборі людини. Вибір професії пов'язаний з минулим досвідом особистості, і процес професійного самовизначення простирається далеко в майбутнє, беручи участь у формуванні загального образа «Я», визначаючи, в кінцевому рахунку, протягом життя. Такий підхід вимагає врахування широкого спектру факторів, що впливають на вибір професії. Крім того, він дозволяє зробити акцент на тимчасовому аспекті - на минулому досвіді особистості і на її уявленнях про майбутнє. Як чинників вибору професії повинні бути враховані життєві плани особистості в інших областях, наприклад в особистому житті [22]. Якщо процес самовизначення становить основний зміст розвитку особистості в роки ранньої юності, то формування професійної установки утворює основний зміст самовизначення. Відповідно очевидно, що перша необхідна умова формування професійної установки полягає у виникненні вибірково - позитивного ставлення людини до професії або до окремої її боці. Йдеться про виникнення суб'єктивного ставлення, а не про ті об'єктивні зв'язках, які можуть мати місце між людиною і професією (у тому числі її відображення в мистецтві, літературі, змісті навчального програмного матеріалу і т.п.). Зародження суб'єктивного ставлення, зрозуміло, визначається сформованими об'єктивними відносинами. Однак останні можуть не придбати особистісної значимості або викликати вибірково – негативне ставлення до окремих сторін діяльності.Передісторія виникнення професійної установки, в найзагальнішому вигляді, як показано у Л.І. Божович, обумовлена вже сформованими до даного часу якостями особистості, її поглядами, прагненнями, переживаннями і т.п [20]. Вказівка на вибірковопозитивне ставлення людини до професії не розкриває, однак, психологічного змісту його професійної установки. Поняття «відношення до професії» саме по собі психологічно беззмістовно, оскільки відображає лише напрямок нашої активності і вказує на її об'єкт. В основі позитивного ставлення кількох людей до однієї і тієї ж професії можуть лежати різні потреби і прагнення. Тільки шляхом аналізу системи мотивів, що лежать в основі суб'єктивного ставлення, можна судити про його реальний психологічний зміст. Високий рівень професійної направленості – це та якісна особливість структури мотивів особистості, яка виражає єдність інтересів і особистості в системі професійного самовизначення. Підвищення рівня професійної спрямованості утворює основний зміст її розвитку. П.А. Шавир підкреслює, що «вибір професії можна вважати виправданим лише в тому випадку, якщо є надія, що активність особистості призведе до такого взаємовідношенню між особистістю і працею, при якому буде успішно відбуватися подальший розвиток творчих і моральних сил людини. Одним з основних умов прогнозування такого розвитку особистості є високий рівень професійної спрямованості». Відповідність провідного мотиву основного змісту обирається професії не єдина передумова можливості знайти в цій діяльності своє покликання. Багато чого буде залежати і від характерологічних особливостей особистості, і від якісної своєрідності і рівня розвитку її здібностей. Однак у цьому взаємозв'язку професійної спрямованості, рис характеру і здібностей провідна роль належить переважному мотиву. Відсутність достатньо глибокої професійної спрямованості у студентів не виключає можливості її формування в період навчання у вузі [18]. Однак завдання полягає в тому, щоб вибір професії виявлявся логічним наслідком поступового підвищення рівня професійної спрямованості, тобто формування в процесі навчання діяльнісно-смислової єдності – збігу ціннісно-смислового (формування життєвих сенсів) і предметно-дієвого (вибір адекватної змістом діяльності) аспектів діяльності [24]. Потреби, захоплення та інтереси студента виникають на основі усвідомлення перспектив і адекватної оцінки ступеня неузгодженості вимог перспектив з готівкою схильностями, знаннями й уміннями. На основі загальнозначущих перспектив формуються світогляду, погляди, переконання та ідеали, система цілей і установок, наміри. Перспективи виступають в даному випадку в якості окремої мети студента [22]. Таким чином, формування та підтримку стійкої спрямованості особистості студента шляхом підкріплення професійної установки являє собою безперервний процес узгодження вимог перспективи за допомогою діяльності, за допомогою зворотного зв'язку. Формування мотивів, рівно, як і системи цілей і намірів, йде разом з формуванням потреб. Потреба та інші компоненти (інтереси, потяги, цілі, наміри) стають стійкіше, за рахунок більш глибокого пізнання перспективи і трансформації існуючої потреби людини в конкретні мотиви [11].
1.4. Формування професійної готовності майбутніх агрономів Організація професійної освіти стрімко змінилася за останні роки під впливом таких чинників, як поява й поширення нових виробничих та інформаційних технологій, стирання чітких меж між окремими сферами діяльності професіоналів, виникнення необхідності переорієнтації підготовки представників багатьох професій у відповідності з вимогами сьогодення. Водночас створюються нові умови для професійного розвитку та саморозвитку особистості, яка прагне стати компетентним і успішним фахівцем-аграрієм [3]. Педагогічні дослідження професійної готовності майбутніх фахівців-аграріїв зосереджені на вивченні таких питань: професійна спрямованість особистості студента-аграрія (Л.Сподін), професійне становлення студентів в аграрних ВНЗ (С.Виговська), професійна підготовка студентів різних сільськогосподарських спеціальностей (Н. Кожемякіна, В. Лозовецька, В.Свистун, М.Хоменко). Водночас проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців-агрономів у ВНЗ, зокрема, формування професійної готовності, потребують окремого дослідження. У своєму дослідженні виходимо з того, що формування професійної готовності майбутніх фахівців-агрономів є складником розвитку їхнього професійного становлення. Професійне становлення фахівця розглядаємо у контексті його особистісного становлення. При цьому спираємось на запропоновані науковцями закономірності розвитку особистості: - розвиток особистості має наслідувальний характер; - особистість людини розвивається під впливом середовища; - людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; - людина розвивається в діяльності; - зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї [10]. Серед вищевказаних закономірностей особливо значущими для нашого дослідження є вплив середовища на розвиток особистості й діяльнісний підхід до розвитку особистості та різних аспектів її становлення, зокрема, професійного. Під професійним становленням розуміємо процес формування професійного самосприйняття, професійної компетентності та професійної готовності студентів. На нашу думку, формування професійного становлення майбутніх агрономів є багатовимірним процесом, який здійснюється в аграрних ВНЗ у рамках цілісного педагогічного процесу як цілеспрямованої, мотивованої, доцільно організованої та змістовно-насиченої системи взаємодії суб’єктів та об’єктів навчально-виховного процесу щодо підготовки студентів до професійної діяльності й суспільного життя [8]. Професійну готовність студентів як майбутніх фахівців-агрономів розглядаємо як інтегративну особистісну якість і суттєву передумову ефективності їхньої професійної діяльності після закінчення ВНЗ. Професійна готовність допомагає молодому фахівцю успішно виконувати свої обов'язки, правильно використовувати знання, досвід, зберігати самоконтроль і перебудовуватися при появі непередбачених перешкод. Професійна готовність студента - вирішальна умова швидкої адаптації до умов праці, подальшого професійного їх вдосконалення та підвищення кваліфікації. Як професійно важлива якість особистості професійна готовність студента є складним психологічним утворенням і включає такі компоненти: § мотиваційний; § орієнтаційний; § операційний; § вольовий; § оціночний. Достатня розвиненість і прояв цих компонентів та їх цілісної єдності – показник високого рівня професійної готовності випускника ВНЗ до праці. Істотним компонентом професійної готовності є психологічна готовність, яка може виступати як у вигляді стійких установок, мотивів, рис характеру, так і у вигляді психічного стану. Психічний стан готовності особистості студента - це його внутрішня налаштованість на певну поведінку при виконанні навчальних і трудових завдань, орієнтованість на активні і доцільні дії (під час навчання і з початком роботи після вишу). Обидва види готовності студента до праці (професійна і психологічна) перебувають у єдності й взаємодіють у ході його діяльності. Одним з показників професійної готовності студента є професійна мобільність, яка залежить від підготовленості студента не до одного, а до різноманітних видів діяльності; до розуміння принципів функціонування не однієї соціальної спільності, а різних; до участі в діяльності різних соціальних спільнот з існуючими в них правилами; до координації різних типів діяльності при збереженні свого «Я» одночасно в різних соціальних спільнотах і, нарешті, впливу на розвиток цих спільнот; до створення в разі практичної необхідності нових соціальних спільнот і проектування відповідних їм видів діяльності. Професійна мобільність має бути результатом оволодіння не одним видом підготовленості до діяльності, а історично утвореними узагальненими формами і способами діяльності [17]. Проте неможливо говорити про досягнення професійної готовності студентів, не звертаючись до такого поняття, як професійна компетентність. Це багатоаспектне явище, яке розглядається у численних працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Професійна компетентність визначається як певне підтверджене право належності до певної професійної групи працівників, що визнається з боку соціальної системи в цілому і представниками не лише конкретної професійної групи, а й інших соціальних і професійних груп. Крім того, професійна компетентність визначає обсяг компетенцій, коло повноважень у сфері професійної діяльності. У більш вузькому розумінні під професійною компетентністю розуміється коло питань, у яких суб'єкт має пізнання, досвід і сукупність яких відображає соціально-професійний статус і професійну кваліфікацію, а також якісь особистісні, індивідуальні особливості (здібності) або якості, що забезпечують можливість реалізації певної професійної діяльності [18]. Таким чином, метою педагогічної діяльності аграрного ВНЗ, на наш погляд, є формування професійної готовності студентів, в тому числі і майбутніх агрономів, їхнє професійне становлення. До цілей професійної підготовки має належати й формування професійної компетентності майбутніх агрономів [12]. В умовах вищого навчального закладу необхідно створити умови, що сприяли б досягненню цих цілей. При визначенні умов потрібно враховувати всі складові педагогічного процесу у ВНЗ. Розглянемо навчальний процес як одну із складових педагогічного процесу і ті умови, що можуть сприяти формуванню професійної готовності й розвитку професійного становлення студентів. Сутність навчання у вищій школі відрізняється своєю специфікою як процесу викладання, так і учіння, що зумовлено метою і завданнями вищої школи. На нашу думку, викладач вищої школи при організації навчального процесу окремої навчальної дисципліни повинен враховувати взаємозв’язок з іншими дисциплінами для того, щоб сформувати в студентів цілісне розуміння професії та професійної діяльності. Адже неможливо виховати професійно сформовану особистість без розуміння міждисциплінарного зв’язку навчальних предметів. Для того, щоб виховати це розуміння, у ВНЗ можна організовувати, наприклад, науково-практичні студентські конференції. Важливим у цьому сенсі є також зв’язок з виробництвом (починаючи від екскурсій на виробництво та зустрічей із провідними фахівцями галузі і закінчуючи навчально-виробничими практиками протягом навчання та переддипломною, остання включає в себе також основу наукового дослідження, що проводить студент). Проведений розгляд питання формування професійної готовності майбутніх агрономів дозволяє зробити висновок про те, що формування професійної готовності є одним із складників розвитку професійного становлення фахівців. Майбутній агроном має не тільки засвоїти певний обсяг знань, умінь і навичок, але й бути готовим до застосування їх у стандартних та проблемних ситуаціях при виконанні своїх професійних обов’язків [8]. Перспективи подальшого дослідження пов’язані з вивченням питань професійного самосприйняття, професійної компетентності й формування ключових компетенцій майбутніх фахівців-агрономів у навчально-виховному процесі аграрних вищих навчальних закладів освіти. Розділ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ УСТАНОВОК В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ АГРОНОМІВ 2.1. Методологічна база для дослідження соціально-психологічних установок професійної спрямованості Варто звернути увагу на те, що розглядаючи установки, науковці насамперед розглядали це питання через дослідження мотивації. Тобто розглядаючи методи дослідження мотиваційної сфери, це можна трактувати як спосіб дослідження установок. Тому, буде доцільно вказати декілька методик дослідження мотиваційної сфери, для повного розуміння вирішення проблеми. Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокича. Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєдіяльності, основу життєвої концепції і "філософії життя". Найбільш поширеною в даний час є методика вивчення ціннісних орієнтації М. Рокича, заснована на прямому ранжуванні списку цінностей. Остання обставина змушує багатьох авторів сумніватися в надійності методики, так як її результат сильно залежить від адекватності самооцінки випробуваного. Тому дані, отримані за допомогою тесту Рокича бажано підкріплювати даними інших методик. М. Рокич розрізняє два класи цінностей: термінальні – переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути; інструментальні – переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим в будь-якій ситуації. Цей поділ відповідає традиційному поділу на цінності-цілі і цінності-засоби. Істотним плюсом методики є її зручність, універсальність і економічність проведення досліджень і обробки результатів. А також методика дуже гнучка – є можливість варіювати списки цінностей, підбираючи найбільш показові
|
