ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ ТА КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалося над проблемами ефективності їхнього функціонування. Говорити про історичну життєздатність названих вище типів політичних систем у сучасному світі можна, виходячи з певних критеріїв їх ефективності.

Критеріями ефективності політичної системи на сучасному етапі є такі, які здатні забезпечити:

Ø суспільний прогрес;

Ø сприятливі правові умови для економічного й соціального розвитку;

Ø соціальну справедливість;

Ø надійні гарантії прав і свобод громадян;

Ø всебічний розвиток особистості;

Ø піднесення престижу країни на міжнародній арені, посилення кон- курентноздатності на світовому ринку.

Критерії ефективності політичної системи поділяються на:

Ø економічні, які характеризують обсяг зростання ВВП на душу населення і прибуткової частини державного, регіонального і місцевого бюджетів та їх соціальну спрямованість;

Ø соціальні - зниження ступеня соціальної нерівності, забезпечення встановлених державою мінімальних стандартів оплати праці, пенсії, соціальної допомоги, надання державою послуг у сфері освіти та охорони здоров’я;

Ø правові - забезпечення гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина, створення сучасної цивілізованої системи судового і парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян, забезпечення максимально сприятливих умов для міжнародного моніторингу у цій сфері, а також для громадянської правозахисної діяльності;

Ø геополітичні - забезпечення провідних позицій держави у таких сферах глобального домінування, як військова, економічна, технологічна, культурна;

Ø інтеграційні - ступінь входження в регіональні та глобальні міжнародні структури з метою наближення своїх політичних, правових, економічних і культурних систем до універсальних цивілізаційних стандартів світового розвитку.

Факторами, які забезпечують ефективність політичної системи на сучасному етапі розвитку, можна вважати:

а) збалансований механізм стримувань і противаг у системі державної влади, який передбачає межі компетенції між такими державними інститутами, як глава держави, уряд, парламент і судова система, а також наявність у кожного інституту певних стримуючих прерогатив стосовно іншого інституту;

б) наявність конституційних норм, які унеможливлюють свідоме втручання політичних органів влади у сферу державних фінансів - один із важливих факторів забезпечення макроекономічної стабільності, запобігання корупції на найвищому політичному рівні;

в) децентралізацію центральної влади, забезпечення реального статусу місцевого та регіонального самоврядування, який передбачає можливості того чи іншого рівня влади якісно забезпечити категорію послуг стосовно їх компетенції (наприклад, пенсійне забезпечення - прерогатива держави, а надання комунальних послуг - прерогатива місцевого самоврядування);

г) партійну структуризацію політичної влади, що є противагою кланово- олігархічним і адміністративно-бюрократичним джерелам її формування і засобом здійснення політико-владної функції у політичній системі; партійна структуризація передбачає принципи і норми партійного формування інститутів політичної влади (наприклад, уряд, виконавчі органи регіональної влади і місцевого самоврядування формують партії або коаліції партій, які становлять більшість у представницьких органах, а партії, які становлять меншість, виконують роль опозиції);

д) розмежування політичної та адміністративної компетенції, формування сучасного висококваліфікованого адміністративного апарату, який формується на конкурсних і контрактних засадах, а також без гнучкої системи мотивації до праці, орієнтованої на конкретні результати управлінської діяльності, а не на номенклатурні привілеї;

е) правове забезпечення вільних засобів масової інформації (ЗМІ), які є посередниками між владою і громадськістю (теле- і радіоканали, преса, видання функціонують не для обслуговування інтересів політичних і бізнесових кіл, а спрямовані на інформування масового споживача);

є) правове забезпечення лобістської діяльності, яке передбачає публічну реєстрацію лобістських структур і сплату податків за гонорар, отриманий за цю діяльність, є найбільш дієвим механізмом для прийняття прозорих політичних рішень, запобігання корупції, створення рівних умов для вираження і захисту своїх інтересів різними громадськими організаціями;

ж) створення сприятливих правових умов для розвитку інститутів прямої демократії.