Зарубіжний досвід організації фізкультурно-оздоровчої діяльності населення

План

1. Історія розвитку міжнародного руху “Спорт для всіх”

2. Зарубіжний досвід організації фізкультурно-оздоровчої діяльності населення

3. Менеджмент фізкультурно-оздоровчих послуг

4. Маркетингова діяльність фізкультурно-оздоровчих клубів

 

 

Література:

 

1. Кеммерер Г.Г. Спортивные клубы и их вклад в физическое развитие и “Спорт для всех” // Теория и практика физической культуры. − 1991.− №2. − С.55-57.

2. Клубы разные нужны, клубы разные важны. По итогам международной встречи в Сочи //Спорт для всех. Международный журнал спортивной информации. − 1996. − №1. − С.40-45.

3. Башкиров М.М., Гуськов С.И. Спортивно-оздоровительные клубы за рубежом. − М.: ВНИИФК. − 1994.

4. Переверзин И.И. Менеджмент зарубежных спортивных клубов. В кн.: Менеджмент спортивной организации. − М.: Физкульт., образов. и наука, 1998. − С.107-123.

4. Гуськов С.И. Спорт и маркетинг. − М.: Вагриус, 1995.

5. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник, кн. 1 –К.: Олимпийская литература, 1994. –496с.

 

ВСТУП

У сфері міжнародного спортивного руху, працюють не лише організації, що мають за мету розвиток спорту вищих досягнень. Є й такі, які розповсюджують та пропагують різноманітні оздоровчі програми та проекти.

В умовах сучасного розвитку фізкультурно-оздоровчої діяльності в Україні, утворення Центрів “Спорт для всіх”, важливо знати історичні витоки міжнародного руху з такою назвою. Корисним для сучасної фізкультурно-оздоровчої практики є досвід зарубіжних країн, які відомі в світі у питаннях ефективної організації фізкультурно-оздоровчої діяльності, масового залучення населення до лав членів фізкультурно-оздоровчих клубів і споживачів послуг.

Все це обумовило зміст лекції.

 

1. Історія розвитку міжнародного руху “Спорт для всіх”

У травні 1949 року міністерствами іноземних справ 10 європейських країн − учасниць НАТО засновано нову економічну спілку − Раду Європи. У січні 1962 року в ній утворено спеціальну структуру з питань культурного співробітництва, а у 1966 році − прийнято довгострокову програму розвитку спорту, фізичного виховання і рекреації на природі, девізом якої стали слова “Спорт для всіх”.

Мета руху − залучення якомога більшої кількості населення різних країн до систематичних занять фізичними вправами для оздоровлення та активного відпочинку.

Рада Європи виступає як орган, що здійснює загальну координацію, формування спільної програми, планування. Вона виконує три основні функції:

n створює умови для обміну інформацією з питань розвитку руху “Спорт для всіх” між країнами − учасницями;

n надає консультативну допомогу;

n ініціює здійснення спільних європейських акцій у різних аспектах руху “Спорт для всіх”.

Особлива увага Ради привернена до обміну інформацією, експериментальними даними й досвідом, визначенню спортивної політики, практичного здійснення програм “Спорт для всіх”.

Новий етап у розвитку руху був закріплений Європейською Хартією “Спорт для всіх” (1975р.), у якій визначено цілі та засоби організації руху, напрями діяльності урядових і неурядових організацій.

Згідно з Європейською Хартією, оздоровчі програми, які поширюються в країнах − членах міжнародного руху, повинні враховувати їх особливості. Одночасно єдиними є вимоги до формування програм:

n різноманітність, варіативність, можливість вибору оздоровчих занять;

n поступові, індивідуальні навантаження у межах можливостей тих, хто займається;

n підтримка й заохочення з боку державних та самодіяльних структур для підвищення мотивації до занять;

n просвітницька основа формування правильного розуміння принципів збереження здоров¢я;

n оцінка, перевірка фізичного стану, рівня фізичної підготовленості та реакції на фізичне навантаження;

n наявність кваліфікованих, спеціально підготовлених фахівців.

 

На початку 80-х років, за ініціативою Х.А.Самаранча, “Спорт для всіх” було включено у сферу діяльності Міжнародного олімпійського комітету. У 1985р. Була сформована комісія МОК із “Спорту для всіх”. У 1987р. МОК вирішив щорічно проводити 23 червня Олімпійський день – Всесвітній день бігу.

У 1982 році за підтримки Ради Європи була заснована Міжнародна федерація “Спорт для всіх”. Основні завдання:

· організація міжнародних зустрічей з питань “Спорту для всіх”: конференцій, семінарів, інформаційних тижнів та ін.

· Організація навчальних курсів за програмою “Лідери руху “Спорт для всіх”, які готують кваліфікованих фахівців в сфері оздоровчих занять;

· Сприяння проведенню наукових досліджень з практичних проблем “Спорту для всіх”;

· Підготовка, публікація і розповсюдження документів з питань вирішення соціально важливих завдань федерації;

· Сприяння спонсорському руху;

· Стимулювання зацікавленості засобів масової інформації до фізкультурно-оздоровчої діяльності;

· Сприяння проведенню міжнародних компаній під егідою та патронатом федерації.

Нині міжнародний рух “Спорт для всіх” охоплює понад 80 країн світу. У 1990 році в колишньому СРСР утворено асоціацію “Спорт для всіх”. В Україні, розпочато утворення Центрів фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”. Їх діяльність, як зазначено в “Положенні про Всеукраїнський Центр”, будується з врахуванням міжнародного досвіду, особливо країн, які входять до складу Ради Європи.

Зарубіжний досвід організації фізкультурно-оздоровчої діяльності населення

Досвід Німеччини, Італії, США, Канади, Скандинавських та інших розвинених у спортивному відношенні країн світу свідчить, що клуби є основною організаційною формою оздоровчої роботи. У зарубіжних країнах функціонують численні клуби: оздоровчі або спортивно-оздоровчі.

Відомий американський фахівець спортивно-оздоровчої iндустрії М.Уолф виділяє такі види клубів:

n комерційні оздоровчі центри та атлетичні клуби;

n приватні спортивно-оздоровчі клуби;

n оздоровчі центри − клуби в готелях, великих житлових будинках, парках;

n клуби, які належать різним асоціаціям;

n спортивно-оздоровчі клуби − центри корпорацій, фірм, компаній;

n центри − клуби серцево-судинної реабілітації;

n спортивно-медичні центри − клуби;

Узагальнення зарубіжного досвіду свідчить що, залежно від контингенту членів, розрізняють такі типи оздоровчих клубів та клубів з видів спорту: дитячі; студентські; на підприємствах та фірмах; за місцем проживання; у парках. При великих поліклініках та на курортах працюють лікувально-оздоровчі клуби. Існують також спортивні клуби з видів спорту, спортивні клуби для жінок, для сімей та ін.

Залежно від обраного виду спорту або тренувальних програм, яким віддається перевага, виділяють клуби аеробіки, бігу, бодібілдінгу, тенісу, плавання, гольфу та ін.

В останні роки в зарубіжних країнах набувають популярності багатоцільові клуби. Наприклад, у США кожний четвертий клуб є багатоцільовим.

З економічної точки зору, зарубіжні фахівці розрізняють муніципальні та приватні спортивні клуби.

Муніципальні (державні) спортивні клуби фінансуються з національного, провінційних або муніципальних бюджетів. Приватні (недержавні) клуби фінансуються приватним капіталом, а зміст їх діяльності повністю залежить від власника клубу.

Розрізняють також комерційні та некомерційні спортивні клуби. У цьому разі критерієм класифікації клубів є можливість отримання або не отримання прибутку. Муніципальні спортивні клуби, як правило, некомерційні (нон-профіт) організації. Такі клуби не ставлять за мету отримання прибутку, а всі зароблені кошти скеровують на всій подальший розвиток. Приватні клуби − типові комерційні організації. Вони мають за мету прибуток, який систематично розподіляється між засновниками (володарями) клубів.

Муніципальні та приватні клуби різняться між собою за багатьма параметрами: цільовою скерованістю, економічним механізмам, ефективністю роботи.

Кожний клуб, відповідно до своєї функціонально-цільової скерованості, обирає навчально-тренувальні програми. Аналізуючи програми зарубіжних спортивних клубів, слід зазначити, що вони орієнтовані на мотиви населення до занять різними видами спорту та фізичної підготовки. Для з’ясування мотивів за кордоном на замовлення клубів систематично проводяться соціологічні опитування.

Зарубіжні спортивно-оздоровчі клуби поряд з основними надають різноманітні види додаткових послуг. Наприклад, клуби США надають такі додаткові послуги: роздягальні з камерами зберігання (72,9% клубів); тестування рівня фізичної підготовки (59,7%); сауни, бані (47,6%); фізіотерапія (31%); пральні (30,5%); комп’ютерне складання програм фізпідготовки (29,1%); магазини спортивних товарів (39,8%).

За останні роки характер та спрямованість діяльності спортивно-оздоровчих клубів дещо змінилися. Якщо раніше переважав суто оздоровчий, відновлювальний або змагальний аспект, то тепер програми стали складнішими.