Реформи республіканців в 1880-ті рр. у Франції і політика «опортунізму».

Необхідність закріпити політичні зміни і просунутися по шляху ліберальних перетворень спонукала помірних республіканців провести протягом 1879-1885 рр.. ряд буржуазно-демократичних реформ. Частина з них символізувала перехід до республіканського ладу. Такими акціями були повернення в червні 1879 р. місцеперебування уряду і парламенту в Париж, проголошення дня взяття Бастилії (14 липня) національним святом, визнання «Марсельєзи» гімном республіки. 11 липня 1880 оголосили повну амністію комунарам. Скасували богослужіння на початку роботи палат, що тлумачилося як твердження республіканізму. Проти монархічної реакції був направлений закон 1880 про заміщення посад в генеральному штабі але конкурсом з перевагою для офіцерів, які закінчили Вищу військову школу.

В червні 1881 закон про свободу зібрань. Для їх організації не було потрібно дозволу влади.

Виключно важливе значення мав закон 1881 про свободу друку. У його основі лежав принцип, згідно з яким на адміністрацію покладалася лише функція реєстрації, але не дозволу видання.

З метою зміцнити республіку внесли суттєві поправки до конституції. У 1884 р. Національні збори встановило, що не допускається перегляд основного закону держави з метою зміни республіканської форми правління. Членів царював у Франції будинків виключили з числа можливих претендентів на пости сенаторів і президента. Передбачили ліквідацію інституту довічних сенаторів. Вони в 1884 р. забезпечили твердження Національним зборами закону про легалізацію професійних спілок, обмеживши сферу їх діяльності вивченням і захистом економічних, промислових, торговельних і сільськогосподарських інтересів своїх членів.

Була проведена шкільна реформа. введення в 1882 р. безкоштовного та обов'язкового навчання дітей 6-13-річного віку. Реформа не обмежилася цим: вона передала школи у відання держави, звільнила їх від церковної опіки, виключила з викладання релігійні дисципліни, тобто зробила повністю світськими. Однак ці заходи стосувалися в основному початкової школи і не поширювалися на середню освіту. «Опортуніст» - Гамбетта, типу сильно помірні реф.

Реформи зміцнювали буржуазну республіку, значно просунули Францію в напрямку демократичного розвитку, утвердження буржуазно-демократичного ладу.

«Батьки-засновники» Третьої республіки - президент Греві, міністри і прем'єр-міністри - прагнули заспокоїти ділові кола, яких турбувала можливість суспільних потрясінь, минулого супроводжували правління республіканців. Цьому настрою піддався навіть Леон Гамбетта. він зробив наголос на політичних реформах, закликаючи при цьому не поспішати з їх проведенням, поки вони не отримають підтримки більшості громадян. За цей Гамбетта називали опортуністом. Це слово стало синонімом помірного республіканця. Соціальний консерватизм і опортунізм загальновизнаних вождів республіканської більшості викликав розчарування значної частини виборців. Їх погляди звернулися до невеликої групи політиків, які називали себе радикалами і заявляли про вірність старій програмі демократіческіхі соціальних реформ, від якої відмовилися опортуністи. Після виборів 1881 радикали вперше відділилися від республіканської більшості і утворили в палаті депутатів власну фракцію у складі 46 осіб. Їх лідерами були молоді журналісти Каміль Пельтан і Жорж Клемансо. Незабаром вони заслужили репутацію непримиренних критиків опортуністичної політики.. Республіканці, які й раніше не являли собою монолітного цілого, остаточно розкололися на дві конкуруючі угрупування - опортуністів (помірних республіканців) і радикалів. Їх називали партіями, але по суті те були аморфні політичні течії, ідейними та організаційними штабами яких служили відповідні парламентські угруповання. Вони легко розпадалися на дрібні автономні утворення, які іменували себе «лівими», «республіканськими», «демократичними» і навіть «соціалістичними» (що не завжди відповідало дійсності і навіть не обов'язково свідчило про великі відмінностях у програмі та ідеології), і так само легко знову об'єднувалися згодом.