Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів

 

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: дохідний, витратний і порівняльний. Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (табл. 10.1).

При використанні витратного підходу використовуються: метод вартості утворення і метод виграшу в собівартості.

Метод виграшу в собівартості містить елементи як витратного, так і порівняльного підходу. Вартість нематеріального активу цим методом вимірюється через визначення економії на витратах в результаті його використання.

Цей метод застосовується лише в тих випадках, коли йдеться про два близьких за своїми техніко-економічними показниках види продукції або про два способи виробництва (технологічні процеси) однієї і тієї ж продукції. Отримані величини прибутку приводяться до розрахункового року – моменту оцінки з використанням коефіцієнта дисконтування.

 

Таблиця 10.1 – Пріоритети застосування підходів до оцінки

нематеріальних активів і ОІВ

Види нематеріальних активів і ОІВ	Застосовується у першу чергу	Застосовується у другу чергу	Застосовується рідко
Патенти і технології	Дохідний	Ринковий	Витратний
Товарні знаки	Дохідний	Ринковий	Витратний
Об’єкти авторського права	Дохідний	Ринковий	Витратний
Кваліфікована робоча сила	Витратний	Дохідний	Ринковий
Інформаційне програмне забезпечення менеджменту	Витратний	Ринковий	Дохідний
Програмні продукти	Дохідний	Ринковий	Витратний
Дистриб’юторські мережі	Витратний	Дохідний	Ринковий
Базові депозити	Дохідний	Ринковий	Витратний
Права за франчайзингом	Дохідний	Ринковий	Витратний
Корпоративна практика і процедури	Витратний	Дохідний	Ринковий

 

Розрахунок величини вартості оцінюваного нематеріального активу проводиться за формулою:

 

∆Пр = Пр2 – Пр1, (10.1)

 

де Пр1 – прибуток, який одержано без використання оцінюваного результату інтелектуальної діяльності;

Пр2 – прибуток, який одержано з використанням оцінюваного результату інтелектуальної діяльності.

Пр1 і Пр2 може бути обчислено за формулою:

 

, (10.2)

 

де Прji – прибуток, одержуваний від продажу j-го товару в i-му році;

Цi – ціна одиниці товару в i-му році;

Сji – собівартість j-го товару при його виробництві з використання і без використання оцінюваного нематеріального активу, виробленого в i-му році;

Vji – об'єм виробництва j-го товару в i-м році;

Т – термін виробництва і продажу товару;

d – коефіцієнт дисконтування.

Метод виграшу в собівартості не застосовується у випадках випуску нових видів товарів.

Метод вартості утворення застосовується в такій послідовності:

1) визначається повна вартість заміщення або повна вартість відновлення нематеріального активу. При цьому виявляються всі фактичні витрати, пов'язані із створенням, придбанням і введенням активу в дію, наприклад: витрати на пошукові роботи і розробку теми; на створення експериментальних зразків; на послуги сторонніх організацій; на оплату патентних мит; на створення конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації; на складання і затвердження звіту;

2) визначається величина коефіцієнта, що враховує ступінь морального старіння нематеріального активу:

 

Кмс = 1 – Тд/Тн, (10.3)

 

де Т – номінальний термін дії охоронного документа;

Тд – термін дії охоронного документа за станом на розрахунковий рік;

3) розраховується залишкова вартість нематеріального активу з урахуванням коефіцієнта техніко-економічної значущості і коефіцієнта морального старіння:

Вна = Зс*Кмс*Кт*Ки, (10.4)

 

де Вна – вартість нематеріального активу;

Зс – сума всіх витрат;

Кмс – коефіцієнт морального старіння;

Кт – коефіцієнт техніко-економічної значущості (визначається тільки для винаходів і корисних моделей);

Ки – коефіцієнт, що відображає процеси в i-м році, враховується на основі динаміки цін.

Даний метод звичайно застосовується у випадках, коли інші методи оцінки результатів інтелектуальної діяльності незастосовно.

Порівняльний підхід в оцінці нематеріальних активів заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, ухвалюючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. Дані по аналогічних операціях порівнюються з оцінюваними. Переваги і недоліки оцінюваних активів в порівнянні з вибраними аналогами враховуються за допомогою введення відповідних поправок.

При виконанні порівняльного аналізу продажів в обов'язковому порядку здійснюється порівняльний аналіз передаваних майнових прав по конкретних об'єктах інтелектуальної власності і загальний об'єм вимог, що витікає з формули винаходу.

Експерти нематеріальних активів при використанні порівняльного аналізу продажів повинні мати на увазі, що загальні об'єми продажів об'єктів інтелектуальної власності на вітчизняному ринку вкрай низькі. Навіть по крупних науково-технічних напрямах число операцій на рік не перевищує декількох десятків. З урахуванням цього застосовувати статистичний аналіз в порівняльних технологіях аналізу продажів буде не зовсім правильним. Тут, швидше за все, необхідно використовувати методи експертних оцінок, що базуються на залученні до цієї роботи декількох експертів, думки яких можна було б використовувати для ухвалення рішень про висновок операції.

В оцінці нематеріальних активів доходному підходуналежить особливе місце як такому, що найбільш вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. Їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Класифікація методів дохідного підходу щодо оцінки нематеріальних активів наведена на рисунку 10.1.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

- виділення грошового потоку, що генерується нематеріальним активом;

- детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

- визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

- розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків або капіталізації.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

У першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

- надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує дохідність на активи і на власний капітал вище за середньоринковий рівень;

- реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

- перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об'єкта оцінки;

- виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

- перевага в обсязі реалізації продукції.

Дохідний підхід представлено методом надмірних прибутків, методом дисконтованих грошових потоків, методом звільнення від роялті та методом переваги в прибутках.

 

 

 

Рисунок 10.1 – Методи дохідного підходу щодо оцінки

нематеріальних активів

 

Метод надлишкових прибутків заснований на передумові: надлишкові прибутки приносять підприємству не відображені в балансі нематеріальні активи, що забезпечують прибутковість на активи і на власний капітал вище за галузевий рівень. Цим методом оцінюють переважно гудвіл.

Основні етапи методу:

- визначення ринкової вартості всіх активів;

- нормалізація прибутку оцінюваного підприємства;

- визначення галузевої прибутковості на активи або на власний капітал;

- розрахунок очікуваного прибутку на основі множення середнього по галузі доходу на величину активів (або на власний капітал);

- визначення надмірного прибутку (з нормалізованого прибутку віднімають очікуваний прибуток);

- розрахунок вартості гудволу шляхом розподілу надмірного прибутку на коефіцієнт капіталізації.

При методі дисконтованих грошових потоків проводяться наступні дії:

- визначається очікуваний термін корисного життя, що залишився, тобто період, протягом якого прогнозовані доходи необхідно дисконтувати;

- прогнозується грошовий потік, прибуток, що генерується нематеріальним активом;

- визначається ставка дисконтування;

- розраховується сумарна поточна вартість майбутніх доходів;

- визначається поточна вартість доходів від нематеріального активу в постпрогнозний період;

- визначається сума всіх вартостей доходів в прогнозний і постпрогнозний періоди.

Метод звільнення від роялті використовується для оцінки вартості патентів і ліцензій. Роялті – певна винагорода за право на використання об'єкту інтелектуальної власності.

Розмір роялті визначається на підставі аналізу ринку. Даний метод поєднує в собі риси прибуткового і порівняльного підходів. Послідовність вживання цього методу така:

- складається прогноз обсягу продажів, за якими очікуються виплати роялті;

- визначається ставка роялті;

- визначається економічний термін служби патенту або ліцензії;

- розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку процентних відрахувань від прогнозованого обсягу продажів;

- з очікуваних виплат по роялті віднімають усі витрати, пов'язані із забезпеченням патенту або ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати);

- розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті;

- визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті.

Таким чином, ціна ліцензії на базі роялті може бути визначена за формулою:

, (10.5)

 

де Vi – об'єм визначуваного випуску продукції за ліцензією в i-м році (шт., кг, м³);

Ri – розмір роялті в i-м році %;

Zi – продажна ціна продукції за ліцензією в i-м році, ум. од.;

Т – термін дії ліцензійного договору, років;

i – порядковий номер даного року дії ліцензійного договору;

Кd – коефіцієнт дисконтування.

Методом переваги в прибутках оцінюється вартість винаходів. Під перевагою в прибутку розуміється додатковий прибуток, обумовлений оцінюваним нематеріальним активом. Вона дорівнює різниці між прибутком, отриманим при використанні винаходів, і тим прибутком, який виробник одержує від реалізації продукції без використання винаходу. Щорічна перевага в прибутку дисконтується з урахуванням передбачуваного періоду його отримання.

Загальна формула обчислення по цьому методу виглядає таким чином:

 

, (10.6)

 

де ПП – додатковий прибуток до оподаткування, одержуваний підприємством у результаті реалізації товару або надання послуг в порівнянні з підприємствами, що реалізують аналогічну продукцію або надають аналогічні послуги, але не володіють оцінюваним об'єктом;

Цнов.i – ціна одиниці нової високотехнологічної продукції в i-му році;

Цср.i – ціна одиниці порівнюваної продукції в i-му році;

Vi, Vср.i – обсяги відповідного реалізованого товару або наданих послуг в i-му році.

Очікуваний додатковий прибуток повинен бути приведений до моменту оцінки за формулою:

 

. (10.7)

 

Проведення оцінки нематеріального активу з використанням методу переваги в прибутках можливо лише у тому випадку, коли оцінюваний об'єкт може бути використаний для отримання додаткового прибутку після дати проведення оцінки.

По статті «нематеріальні активи» показуються «витрати підприємства на нематеріальні об'єкти, що використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності і приносять дохід: права на використання природних ресурсів, будівель, обладнання, земельних ділянок, патентів, ліцензій, ноу-хау, програмні продукти, монопольні права і привілеї, включаючи ліцензії на певні види діяльності, інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), організаційні витрати (включаючи платню за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце і т. п.), торгові марки і товарні знаки і т.п. нематеріальні активи можуть бути внесені засновниками (власниками) підприємства в рахунок внесків до статутного фонду підприємства, а також придбані підприємством в процесі його діяльності».

Таким чином, сума вартостей матеріальних і нематеріальних активів складає статутний капітал, визначення розміру якого – обов'язкова умова приватизації державної і муніципальної власності в приватну власність, проведення аукціонів і конкурсів при акціонуванні підприємств.

Статутний фонд є по суті «стартовим капіталом», без якого підприємство іншої організаційно-правової форми не тільки не зможе почати свою господарську діяльність, але йому не буде надано право юридичної особи і не відкриють рахунок в банку.

Розмір статутного капіталу істотно впливає на можливість придбання об'єкту юридичними і фізичними особами. Слід підкреслити, що розмір статутного капіталу затверджується в засновницьких документах і змінюється за рішенням власника. Перерахунок статутного капіталу на конкретну дату вимагає додаткових причинних зв'язків.

Особливо важливу роль розмір частки статутного капіталу набуває у випадках, коли одна організація власників з'єднується з іншими в спільне підприємство або виступає як співзасновник при формуванні організації більш високого рівня, наприклад в концерн, асоціацію, консорціум. У цьому випадку підприємство зацікавлено в максимальному статутному капіталі, від розміру якого надалі в прямій залежності визначатиметься рівень майнових прав засновника, наприклад кількість голосів в правлінні організації, частки акцій, частки прибутку і т.п.

Якщо розрахунок вартості статутного капіталу, утворюваного основними оборотними коштами, був достатньо розроблений, то розрахунок вартості частки статутного капіталу, утворюваного промисловою й іншою інтелектуальною власністю, – явище нове і офіційних методик здійснення таких розрахунків немає.

Розглядаючи питання про визначення частки статутного капіталу, утворюваного нематеріальними активами, слід чітко визначитися в тому, що вартість нематеріальних активів не рівнозначна розміру частки статутного капіталу, утворюваного нематеріальними активами, як і безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі. По суті, частка статутного капіталу, утворюваного нематеріальними активами, – це не їх матеріальна вартість, а вартість права на використання об'єкта промислової та іншої інтелектуальної власності. Отже, для переходу від вартості нематеріальних активів до визначення частки статутного капіталу, утворюваного цими нематеріальними активами, необхідно встановити залежність між цими величинами. Таким чином, визначення розміру статутного капіталу, утворюваного промисловою та іншими видами інтелектуальної власності, складається з послідовного рішення двох завдань: по-перше, розрахунку вартості об'єктів промислової та іншої інтелектуальної власності і, по-друге, виходячи з величини вартості нематеріальних об'єктів, визначення розміру статутного капіталу як частини вартості цих активів.

У принципі розрахунок вартості об'єктів промислової або іншої інтелектуальної власності полягає в оцінці прибутку, створюваного об'єктом такої власності, або фактично проведених витрат на створення об'єкту власності. Прибуток розраховується за наявності початкових даних, а при їх відсутності визначається за експертними оцінками.

У загальному випадку вартість об'єкта (В) промислової та інших видів інтелектуальної власності, що визначається прибутком, може бути розрахована за формулою:

 

В = Д * Т * П, (10.8)

 

де П – річний прибуток, грн;

Д – частка прибутку, що доводиться на об'єкт промислової власності;

Т – час, за який проводиться розрахунок прибутку.

Величина Д залежить від рівня техніки, її правового захисту, економічних чинників, наявності ноу-хау тощо і в умовах ринку практично не обмежена.

Визначення вартості винаходу як об'єкту промислової власності по прибутку. Оскільки використання винаходу можливо тільки на основі ліцензійного договору, то вартість винаходу правомірно визначати за вартістю ліцензії. Одним із загальноприйнятих випадків визначення ціни ліцензії є оцінка її вартості по прибутку, який одержує покупець (ліцензіат).

Передбачуваний прибуток П, який отримає покупець (ліцензіат), складе:

П = Q * Ц * (Вд - В) * Н, (10.9)

 

де Q – середній річний об'єм очікуваного випуску продукції (за відсутності достовірних даних можуть бути використані паспортні дані про продуктивність обладнання);

Ц – ціна одиниці продукції, що виготовляється за ліцензією (переважно світова);

Вд – термін дії ліцензійної угоди (звичайно 5-10 років);

В – період освоєння предмету ліцензії (звичайно 1-3 роки);

Н – норма прибутку в тій або іншій області промисловості (звичайно 0,1-0,2).

Вартість (ціна) ліцензії Сл визначається як частка Д від прибутку, який одержує покупець:

 

Сл = Д * П. (10.10)

 

Визначення вартості винаходу як об'єкту промислової власності за ціною ліцензії, розрахованої на базі роялті, визначається за формулою:

 

Сп = Q * Ц * (Вп – В) * Р, (8.11)

 

де Р – розмір роялті (поточних відрахувань з одиниці продукції по ліцензії), залежить головним чином від обсягу виробництва, вартості продукції і коливається від 1 до 12 %.

Розмір роялті в угодах на передачу ноу-хау звичайно знижується на 20-60 % залежно від характеру угоди, наприклад:

- об'єкт, що передається незахищений патентами – знижується на 20-40 %;

- об'єкт, що передається, відомий, але для освоєння необхідні додаткові дослідження і значні капіталовкладення – знижується на 20-40 %;

- ноу-хау передається на об'єкт, відомий на ринку, але водночас він становить інтерес для ліцензіата, – знижується на 40-60 %.

Визначення вартості товарного знака як об'єкту промислової власності по прибутку. Вартість товарного знака Втз розраховується як частина прибутку від реалізації продукції, захищеної товарним знаком, за формулою:

 

Втз = До * Прп, (10.12)

 

де Втз – вартість товарного знака, грн;

До – коефіцієнт, характер виробництва продукції, захищеної товарним знаком, що враховує, визначається за наступною шкалою:

До = до 0,1 – індивідуальне виробництво;

До = 0,1-0,2 – дрібносерійне виробництво;

До = 0,2-0,3 – серійне виробництво;

До = 0,3-0,4 – великосерійне виробництво;

До = 0,4-0,5 – масове виробництво;

Прп – прибуток від реалізованої продукції, захищеної товарним знаком:

Прп = Н * Q * Ц, (10.13)

 

де Н – норма прибутку;

Q – обсяг реалізованої продукції за основний термін дії товарного знака;

Ц – вірогідна ціна одиниці продукції, захищеної товарним знаком, грн.

У разі неможливості точного визначення характеру виробництва продукції, захищеної товарним знаком, коефіцієнт До визначається експертним шляхом:

 

До = Пдоп / Прп, (10.14)

 

де Пдоп – додатковий прибуток, створюваний товарним знаком.

Розрахунок вартості об'єктів промислової власності, що мають правовий захист, за оцінкою фактично проведених витрат.Вартість об'єкту промислової власності Сд в загальному випадку визначається за формулою:

 

Вна = Вс * Кмс * Кт, (10.15)

 

де Вс – сума всіх витрат, пов'язаних із створенням і охороною об'єкта промислової власності, грн;

Кмс – коефіцієнт, що враховує ступінь морального старіння об'єкта промислової власності;

Кт – коефіцієнт техніко-економічної значущості об'єкта промислової власності.

У свою чергу Вс визначається за формулою:

 

Вс = С1р + В2п, (10.16)

 

де С1р – вартість розробки об'єкта промислової власності, грн), є сумою фактично проведених витрат на виконання НДР в повному обсязі і розробку всіх стадій конструкторсько-технічної, технологічної і проектної документації, розрахованих з урахуванням рентабельності. В тих випадках, коли НДР і/або конструкторсько-технічна, технологічна і проектна документація виконується частково або створенню об'єкту промислової власності передує проведення тільки НДР або розробка технічної документації, то розрахунок вартості об'єкту промислової власності проводиться по витратах на фактично виконані роботи, для промислових зразків і товарних знаків – по витратах на дизайн;

В2п – витрати на правову охорону об'єкта промислової власності (грн) (оформлення заявочних матеріалів на отримання патенту, оплата мит за подачу заявки, проведення експертизи, отримання патенту і підтримку патенту в силі).

У свою чергу С1р визначається за формулою:

, (10.17)

 

де Вндр – витрати на проведення НДР, пов'язані із створенням об'єкта промислової власності, грн.;

Вктд – витрати на розробку конструкторсько-технічної, технологічної і/або проектної документації, пов'язані із створенням об'єкту промислової власності, грн;

р – рентабельність, %.

Витрати на проведення НДР визначаються за формулою:

 

Вндр = Вп +Втд +Вэ +Ви +Всо +Вс +Він, (10.18)

 

де Вп – витрати на пошукові роботи, включаючи попереднє опрацьовування проблеми, маркетинг тощо, звичайно 10-15 % від сумарних витрат на НДР;

Втд – теоретичні дослідження, 20-25 %;

Ве – витрати на проведення експериментів, 40-60 %;

Всо – витрати на послуги сторонніх організацій, 10-15 %;

Вс – витрати на складання, розгляд і затвердження звіту, 5-10 %;

Ві – витрати на проведення випробувань, 10-15 %;

Він – інші витрати.

Витрати на розробку конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації визначаються за формулою:

 

Вктд = Вэп +Втп + Врп + Вр + Вв + Всо +Ван +Вд, (10.19)

 

де Веп – витрати на виконання ескізного проекту, звичайно 20-25 % від сумарних витрат на конструкторсько-технічну документацію;

Втп – витрати на виконання технічного проекту, 25-30 %;

Врп – витрати на виконання робочого проекту, 35-40 %;

Вр – витрати на виконання розрахунків, 5-10 %;

Вв – витрати на проведення випробувань, 5-10 %;

Всо – витрати на послуги сторонніх організацій, 10-15 %;

Ван – витрати на проведення авторського нагляду, курирування і ін., 5-10 %;

Вд – витрати на дизайн, 40-50 %.

Витрати на роботи, виконувані безпосередньо виконавцем, залежно від виду робіт, включають витрати на матеріали, зарплату, електроенергію, водопостачання, опалювання, амортизацію обладнання, експлуатацію виробничих приміщень або оренду й інші витрати.

 

 

ТЕМА 11 ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ