Позачергові президентські вибори в Киргизії 2005 і 2010 роківУпродовж 2005-2010 рр. в Киргизії від влади було усунуто двох Президентів: спочатку Аскара Акаєва, який перебував при владі майже 15 років і був скинутий унаслідок так званої «революції тюльпанів», а потім і його наступника – К. Бакієва. Киргизька «революція тюльпанів» у березні 2005 р. була спричинена масовими порушеннями одного з найліберальніших на пострадянському просторі виборчого законодавства під час парламентських виборів, які проходили у два тури – 27 лютого і 13 березня. Бажаючих потрапити до парламенту було багато, адже всі відчували наступаючу в країні політичну невизначеність і можливість зміни верховної влади. Така ситуація була зумовлена офіційною заявою, чинного на той час президента Республіки Аскара Акаєва, про те, що він не буде балотуватися в президенти на наступних виборах глави держави – восени 2005 р. Разом з тим, під час парламентських виборів А. Акаєв робив усе, щоб більшість місць у вищому законодавчому органі держави (Жогорку Кенеші) здобули члени його родини і близького оточення. Він планував до президентських виборів, новим складом парламенту, провести в Киргизії конституційну реформу, з метою перетворення республіки з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську, з широкими повноваженнями парламенту й обмеженими – президента. Таким чином, А. Акаєв хотів зберегти владу у своїх руках після того як залишить посаду глави держави. Для досягнення цієї мети під час першого туру парламентських виборів більшості опозиційних лідерів і їхнім партіям було відмовлено в реєстрації. Як наслідок, до Жогорку Кенешу пройшли 25 найближчих родичів президента, з-поміж них його син і дочка президента – Айдар і Бермет Акаєві. Це третина членів парламенту, який складався з 75 депутатів.У відповідь, опозиція звинуватила президента і його оточення у використанні адміністративних засобів, що стало причиною масових порушень виборчого процесу. Необґрунтовано недопущені до реєстрації в парламентських виборах лідери опозиції – вихідці з півдня республіки – Курманбек Бакієв (депутат парламенту, екс-прем’єр, очолював Народний рух Киргизії) і Роза Отунбаєва ( в минулому перший посол Киргизії в США, згодом у Канаді та Великобританії,екс-глава Міністерства закордонних справ країни – лідер руху «Ата-Журт» (Вітчизна)) назвали вибори несправедливими. Вони вимагали скасувати їх результати. Але, зрозумівши безперспективність таких вимог, закликали народ домагатися відставки президента, проведення дострокових виборів глави держави та формування нового уряду. Тільки після того, на їхній погляд, можна було проводити парламентські вибори. Влада не погоджувалася, зазначаючи, що позачергові президентські вибори будуть не конституційними і приведуть країну до краху. Після другого туру виборів, який закріпив перемогу провладних сил, невдоволення широких верств суспільства і кланів, виключених з найближчого оточення президента, зросло. Доведений протягом понад тринадцяти років до зубожіння й зневірений у ліберально-демократичні економічні та політичні реформи А. Акаєва народ вдався до рішучих дій і повалив режим Акаєва. Проте політична ситуація в республіці характеризувалась відсутністю єдиного центру влади. У країні існувало два парламенти – «старий», обраний у 2000 р., і «новий» – у 2005 р. Згідно з Конституцією, за відсутності президента його функції мав виконувати прем’єр-міністр М. Танаєв, але той як і президент залишив країну. Верховний Суд республіки призначив виконуючим обов’язки глави держави й уряду лідера Народного руху Киргизії, опозиційного депутата К. Бакієва, а також визначив дату проведення позачергових президентських виборів. Потенціал революції був зведений нанівець нездатністю перехідного уряду, на чолі з К. Бакієвим, відмінити конституційні норми, нав’язані А. Акаєвим для формування нового парламенту, який захищав би його інтереси, а також скасувати результати сфальсифікованих парламентських виборів. У результаті новообраний парламент набув легітимності. Це свідчило про незавершеність революції. К. Бакієв вирішив не розпускати новий парламент, щоб не поставити під сумнів законність перехідного уряду, зберегти в країні стабільність і спокій, а також розуміючи, що нові парламентські вибори, швидше за все, призведуть до влади ті ж самі клани та місцеві економічні сили, тільки налаштовані більш вороже до нового уряду, адже їм прийшлося б ще раз заплатити за депутатські місця. Разом з тим, стратегія кабінету міністрів полягала у постійному тиску на парламент, шляхом підтримки компанії по збору підписів на проведення референдуму з питання його розпуску й паралельного перегляду Конституції. На позачергових президентських виборах 10 липня 2005 р. Курманбек Бакієв здобув перемогу. Він набрав абсолютну більшість голосів виборців – 89 % і випередив своїх п’ятьох конкурентів. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) позитивно оцінила вибори у Киргизії, назвавши їх кроком вперед назустріч демократичним міжнародним стандартам. К. Бакієв забезпечив собі перемогу завдяки створенню політичного союзу із своїм головним конкурентом на посаду президента – Ф. Куловим, пообіцявши йому посаду прем’єр-міністра. Крім того, К. Бакієв пообіцяв до кінця рокупровести в країні конституційну реформу для обмеження повноважень президента і розширення владних функцій парламенту та голови уряду, тобто – перейти від напівпрезидентської або суперпрезидентської до парламентсько-президентської форми державного правління. Занадто широкі функції президента, на думку Бакієва, – один із чинників корупції в Киргизії [1]. Водночас, у такій реформі був зацікавлений новообраний проакаєвський і антипрезидентський Жогорку Кенеш. На його вимогу в республіці здійснювались незначні конституційні зміни. Зокрема, усі члени нового уряду стали затверджуватись парламентом, у результаті значення і вплив останнього дещо зросли. Це дало підставу пропрезидентським силам виступити проти поглиблення конституційних реформ. Вони почали стверджувати, що у республіці уже існує парламентсько-президентська форма державного правління, якщо порівнювати її з «суперпрезидентською» за часів А. Акаєва. Домагання конституційної реформи з боку нових опозиційних діячів (членів Жогорку Кенеша) вони розглядали як спробу нового переділу влади, а не побудови демократії[2]. Проте незбалансованість гілок влади, недосконалість та невизначеність у взаємовідносинах між органами місцевого самоуправління і державної влади породили протиріччя й конфлікти між президентом і парламентом, між центром і регіонами, які КР не могла подолати. Незважаючи на це, нова редакція Конституції у 2005 р. не була прийнята. Президент переніс її термін на кінець 2006 р. К. Бакієв, як і більшість киргизьких політиків, вважав, що доцільніше перейти до парламентської форми державного правління з наступних виборів президента і парламенту, тобто з 2010 р. Крім того, на відміну від своїх політичних противників, він пропонував лише внести поправки до Основного закону, а не переписувати його заново. Насамкінець, у послані до народу Бакієв висловився за президентську і президентсько-парламентську форму правління[3]. Дуднік О. Конституційний процес в Киргизії (2005-2006 рр.) в контексті причин та наслідків «революції тюльпанів» // Українська орієнталістика. – К.: КНЛУ. – Вип. 2-3. – 2008. – С. 115-124.; Черговий етап конституційної реформи в Киргизії 2007 року за проектом Президента // Українська орієнталістика. – К., 2009-2010. – Вип.4-5. – С. 162-171). На початку квітня 2010 р. лідер опозиційної киргизької партії «Ар-Намис», екс-премєр Киргизії Ф. Кулов закликав внести поправки до конституції й обмежити президентську владу в республіці. Відмова президента Бакієва спричинила протистояння між владою і опозицією, унаслідок чого опозиція захопила владу, уряд пішов у відставку, а президент К. Бакієв переїхав з Бішкека до своєї південної резиденції в м. Ош. Створений тимчасовий уряд Киргизії розпустив парламент і взяв на себе функції президента й Кабміну. Опозиція звинуватила Бакієва у тому, що він віддавав накази силовим структурам стріляти в мітингуючих. Унаслідок чого було вбито десятки й поранено сотні громадян. К. Бакієв змушений був залишити країну аналогічно А. Акаєву. Перший президента Киргизії А. Акаєва назвав три головні причини державного перевороту в Киргизії. По-перше, – це «флюгерна політика» адміністрації К. Бакієва, яка була спрямована від Росії в бік США. Відбувся різкий поворот з обіцянкою вашингтону створити другу базу на півдні Ферганської долини. Народ був був незадоволений цим, адже мільйон киргизьких мігрантів працюють в Росії, завдяки їм приблизно на 50 % поповнюється бюджет республіки. По-друге, в останні 5 років в республіці послідовно знищувалась демократія і фактично була встановлена диктатура: «Держава перетворилась у поліцейську». По-третє, економіка республіки прийшла до катастрофічного становища, оскільки режим Бакієва займався зміцненням особистої влади, приватизацією всієї власності республіки. На Заході існувала думка, що Киргизія опинилася в центрі боротьби наддержав за вплив в регіоні. Адже стратегічне розміщення країни викликало особливий інтерес у Вашингтону після того, як взаємовідносини США й Узбекистану, де раніше знаходилась американська військова база, ускладнились через події в Андижані (2005 р.). Також на Заході вважали, що переворот в Киргизії був і результатом невдоволення населення країни «кланом Бакієва». Адже на загальному Курултаї Бакієв стверджував, що Киргизії не зовсім підходить західна система прав людини. Як наслідок протести в киргизькому суспільстві були настільки сильні, що арешт низки опозиціонерів спричинив переворот (Минин Ст. Западные СМИ о событиях в Киргизии // Независимая газета. – 2008. – 08 .04). Влітку 2010 р., на референдумі в Киргизії була схвалена Нова конституція, яка послабила повноваження Президента на користь парламенту. Згідно з новою Конституцією Президент Киргизії обирається на шість років і тільки на один термін. До 31 грудня 2011 р. на посаді керівника держави був призначений Президент перехідного періоду – Роза Отунбаєва, яка не мала права балотуватися на позачергових президентських виборах восени 2011 р. 30 жовтня 2011 р. в Киргизії відбулися дострокові президентські вибори – перші після вигнання екс-керівника країни К. Бакієва. За офіційними даними Центральної виборчої комісії (ЦВК) республіки на виборах переміг найпопулярніший з 16-ти претендентів – 55-річний проросійський екс-прем’єр-міністр країни, бізнесмен, виходець з півночі республіки – Алмазбек Атамбаєв. Він набрав 62,5% голосів виборців, тобто більше половини від загальної кількості громадян, які брали участь у голосуванні, і тому одержав перемогу вже в першому турі. За даними місцевого виборчкому, в голосуванні брали участь 44% виборців. Близько 800 міжнародних спостерігачів з 47 організацій і 56 країн світу та понад 100 представників закордонних ЗМІ прийшли до висновку, що вибори президента Киргизії 2011 р. можуть стати прикладом демократії для сусідніх держав Центральній Азії, якщо їхні результати не викличуть загострення традиційних внутрішніх – регіональних суперечностей, що спостерігалися в країні й під час виборів. Водночас, спостерігачі ОБСЄ заявили, що сподівалися на «кращі» вибори Президента Киргизії й піддали критиці роботу ЦВК в області прозорості та відносин щодо спостерігачів. * Федеральний президент повинен користуватись бездоганним авторитетом і довірою. На відміну від інших країн, де президент може прямо впливати на рішення парламенту, втручатись у судочинство і навіть маніпулювати ним, в Німеччині влада президента є обмеженою. Насамперед, він є найвищим представником і повинен, як моральна інстанція, порушувати важливі дискусії про цінності у суспільстві, а також ініціювати розмови на найважливіші політичні теми.
|
