Українська народна пісня, її виконавці і популяризатори, літературні пісні, що стали народними.

Украї́нські наро́дні пісні́; — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.

Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко, «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів:

1. Весільні пісні

2. Голосіння

3. Жартівливі пісні

4. Історичні пісні

5. Козацькі пісні і думи

6. Балади

7. Колискові пісні

8. Колядки та щедрівки

9. Кріпацькі пісні

10. Купальські пісні

11. Ліричні пісні та балади

12. Наймитські пісні

13. Обрядові пісні

14. Побутові пісні

15. Рекрутські пісні

16. Стрілецькі пісні

17. Патріотичні пісні

18. Повстанські пісні

19. Танці і хороводи

20. Чумацькі пісні

21. Щедрівки

Народні пісні, передаючись з уст в уста, весь час удосконалювалися: поглиблювався їх зміст і гнучкішою та яскравішою ставала їх форма. Широтою охоплення явищ життя, багатством художніх засобів, глибиною ліризму, виразністю зображення картин і музикальністю народні пісні здобули велику любов у масах. Народні пісні дуже різноманітні за своїми жанрами, Бувають пісні трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові). колискові, весільні, похоронні (голосіння), історичні, баладні, коломийки, частушки.
Народні пісні глибоко і з різних сторін розкривають життя народу, його історію, його душевну красу і відвагу, працьовитість, ненависть до ворогів і віру у краще майбутнє.
Народним пісням властиве виняткове ритмічне багатство. В піснях багато яскравих і влучних епітетів (чимало з яких - постійні), метафоричних висловів, порівнянь, повторів, паралелізмів, народних символів (береза - дівчина, дуб - козак і т.д.), пестливих слів і зворотів (дівчинонька, зіронька) тощо. Глибокий і різноманітний зміст народних пісень втілений у виключно досконалу форму.

Коломийки - коротенькі пісеньки, що часто використовуются як приспівки до танцю, але також можуть виконуватись не залежно від нього. Коломийки часто об’єднуються у в’язанки, які не мають сталого змісту, а залежать від вподобань виконавця та обставин виконання. Яким би важким не було повсякдення, у коломийках воно завжди оспіване в жартівливому та веселому тоні.

Справжня коломийка має спеціальну будову - вона повинна складатись з 2 рядків, так щоб у кожному рядку було 14 складів. Преший рядок практично завжди підсилює начення думки, висловленюї в другому рядку.

До збірки увійшли кращі українські повстанські пісні, які гордо зучали в різних куточках Галичини, Волині, на етнічних землях України - Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині та інших місцях, де тільки діяла славна УПА. Їх творцями були безпосередні учасники героїчної звитяги буремних років. Обставини склалися так, що окремі автори і колективні митці творили переважно підпільно під псевдонімами. Багато з них загинуло в нерівних боях, у таборах смерті. Тому маємо дуже мало відомостей про них. Не знаємо прізвищ, хто вони, звідкіля, коли саме і де написали твори, за яких обставин, багато з цих повстанських пісень стали народними.

Також у цьому розділі зібрані сучасні пісні присвячені подвигам та героїму Української Повстанської Армії, які підкреслюють, що дух повстанський не захолов у наших серцях.

Українські думи (їх ще називали козацькими піснями, поважними піснями) це самобутні твори, які виконували в супроводі кобзи, бандури чи ліри.

Дух непокори, вічне прагнення до волі, незалежності - саме ці риси, які є генетично притаманні українському народу, оспівуються у думах. Саме у думах українська історія повстає такою, якою бачило її серце звичайного чоловіка. Дуже часто праці істориків - це погляд розуму, а як відомо розумом осягнути усього до кінця не можливо...

Колядки - це обрядові, величально обрядові пісні, які виконуються на зимові свята, зокрема на Різдво.
Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягають ще арійських часів. Колядки пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кличкали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками.
Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртомі йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!

Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім´я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім´я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Ці пісні відрізняються і формальними зовнішніми ознаками. У них спостерігається значно складніша, ніж у народних, ритмомелодика: поряд з усталеними в традиції ямбом і амфібрахієм набувають поширення й інші віршові розміри та їх комбінації (різноскладова метричність). Відбуваються зміни у способі римування: від традиційної дієслівної рими здійснюється перехід до складніших іменникових, прикметникових рим, з´являється складне багатоскладове римування.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, при чому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняєтья стилевими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці всі відмінності пісні літературного походження мають дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу).
Явище впливу літератури на фольклор почало фіксуватися орієнтовно в сімнадцятому столітті, коли в літературі виокремлюється світська тематика. Найчастіше така взаємодія і взаємовплив стосувалися пісень, створених певними авторами, популярними серед народу настільки, що їхнє авторство поступово втрачалося.
Пісні літературного походження мають певні відмінності від народних. Серед таких відмінних рис дослідники відзначають рівень індивідуалізації: ліричний герой має власне, філософське бачення світу, його „почуття виходять за рамки народної психології, драматизуються, поетизуються" (З. і М.Лановик), що підтверджуються
нетрадиційними для фольклору порівняннями, епітетами, метафорами, наявністю елементів пейзажу, оригінальної ритмомелодики тощо.
До найдавніших пісень літературного походження фольклористи відносять пісні „Ой біда, біда мені, чайці", „Перепеличенька я невеличенька", „Засвіт встали козаченьки", „В кінці греблі шумлять верби", „Чого вода каламутна", пісню C.Климовського „Їхав козак за Дунай" та ін. Як правило, це пісні ліричні, про кохання. Пісня „Грицю, Грицю, до
роботи" - жартівливого характеру.
Народними піснями стали і твори поетів: „Всякому городу нрав і права" Г.Сковороди, „Ой доля людськая" І.Котляревського, „За Немань іду" C.Писаревського, „Ой казала мені мати" Г.Гулака-Артемовського та ін.Особливої популярності набули пісні М.Петренка „Взяв я бандуру", В.Забіли „Взяв би я бандуру", цикл пісень Т.Шевченка: „Реве та стогне
Дніпр широкий", „Зоре моя вечірняя", „Садок вишневий коло хати", „Нащо мені чорні брови", „Така її доля".
Опрацьовуючи зокрема пісню Т.Шевченка „Реве та стогне Дніпр широкий", звернімо увагу на змалювання нічного пейзажу, т.зв. олюднення явищ природи, коли Дніпро, мов поранений звір, викликає страх, а "сердитий вітер" - тривогу, а вся картина породжує в читача відчуття невідворотної біди, що може статися вночі в таку негоду. Читаючи поезію „Садок вишневий коло хати", звернімо увагу на зорові картини, що влучно доповнюються слуховим враженням „Хрущі над вишнями гудуть".
Поети другої половини ХІХст. подарували такі пісні, як „Повій, вітре, на Вкраїну" C.Руданського, „Журба" Л.Глібова, „Ніч яка місячна, зоряна, ясная" М.Страрицького, „На вулиці скрипка грає" М.Кропивницького, „Чорнії очі, карії очі" К.Думитрашка, „Ой ти, дівчино, з горіха зерня" І.Франка, „Стояла я і слухала весну" Лесі Українки.