Архитектура сети GSM

Термографічні дослідження широко входять у лікарську практику з метою отримання додаткових даних для діагностики різних захворювань. Онкологічні захворювання. Перші ж дослідження показали, що розвиток пухлин дуже часто супроводжується появою на термограмі гарячої зони. Однак на теплову картину пухлин впливає багато факторiв, виявленi також термонегативнi пухлини. Найкраще розроблена термографічна діагностика раку молочної залози. До його основних критеріїв відносять вогнищеву гіпертермію, коли в ділянці однієї із залоз знаходять гарячу пляму, розміри якої можуть коливатись від кількох міліметрів до 2-3 квадрантів. При цьому протилежна молочна залоза залишається більш холодною. Часто спостерігається розігрів всієї залози з підвищеним свіченням судинної сітки. Термографічна диференціальна діагностика раку молочної залози з доброякісними пухлинами й гормональними мастопатіями залишається нерозробленою.

Захворювання серцево-судинної системи. Останнім часом термографія широко використовується в комплексі з іншими функціональними й інструментальними методами дослідження серця та кровоносних судин. У хворих на облiтеруючий атеросклероз та ендатерiт на термограмах знижується iнфрачервоне випромiнювання враженої кiнцiвки, нерiдко виникає її теплова “ампутація”. Показовим є перепад температури мiж великим пальцем ступні й середньої третини стегна: чим більше виражені ішемічні розлади, тим вищій температурний градієнт – досягає 8⁰С. Приєднання запального процесу спричиняє різке підвищення випромінювання тепла.

Особливе місце термографія займає в обстеженні хворих на цукровий діабет, кількість захворювань яких продовжує зростати. За допомогою термографії, теплової та холодової проб дiабетичну ангiопатiю вдалось виявити в кожного другого на дiабет. Більш того, ознаки мiкроангiопатiї дiабетичного типу діагностовано в частини найближчих родичiв хворих, що може служити ознакою спадкової схильносi до цукрового дiабету.

Термографiя дає змогу слiдкувати за станом здоров’я пiсля iнфаркту мiокарда, краще підбирати лiки й реабiлiтацiйнi заходи. На його раннiй стадiї в проекції серця спостерігається зона гіпотермії з перепадом температури.

Захворювання органів дихання. У 70-80% хворих на початковій стадії гострого запалення легень на сторонi враження виникає зона гiпертермiї. Термоасиметрія дорівнює 1–3 ⁰С.

Важливо відзначити, що в третини хворих, в яких пiд час рентгенологiчного дослiдження пневмонiю виявити не вдається, знайдено термографiчнi змiни, характернi для гострого запалення. Захворювання органiв травлення. Не менш цiннi данi можна отримати з допомогою термографiї при набряковiй i деструктивнiй формах панкреатиту. У хворих розрiзняють типовий, центральний i змiшаний варiант розмiщення мiсць пiдвищеної радiацiї. При типовому варiантi, який спостерiгається в 70-75% випадкiв, однаково гiпертермiчнi обидва пiдребiр’я та надчеревна дiлянка. Центральний варiант (у 8-15% хворих) характеризується розташуванням зони гiпертермiї тiльки в надчерев’ї. У решти хворих спостерiгається переважне потеплiння пiдреберних областей з деяким розповсюдженням гiпертермiї на надчревну дiлянку. Форма цих зон може бути рiзна: трапецiєвидна, трикутна, стрiчкоподiбна, пiдковоподiбна. Величина iнфрачервоного випромiнювання залежить не тiльки вiд мiсцевих змiн, а й рiвня iнтоксикацiї органiзму. Середнiй температурний перепад становить 1,1–1,3 ⁰С.

**** ****

Фізичні фактори зовнішнього середовища, що приймали участь у зародженні життя на землі й сприяли еволюційному розвитку, є невід'ємною частиною екологічної системи. Вони забезпечують нормальне функціонування життєво важливих процесів, що необхідні для підтримки роботи організму, який, з точки зору фізики, є відкритою термодинамічною системою. У процесі еволюції організм людини пристосувався до певного співвідношення зазначених факторів, і тому їх дефіцит може спричинити порушення процесів, що протікають в організмі, наслідком чого буде зниження функціональних можливостей органів і виникнення різноманітних захворювань.

Людина ще в давні часи використовувала тепло сонячних променів, води, вогню, чисте повітря не тільки для комфорту в житті, а й з лікувальною метою для зцілення. Розвиток науки й техніки дав можливість ширше використовувати фізичні фактори, зокрема тепло, з профілактичною, діагностичною та терапевтичною метою.

1. Теплолікування.

Сучасні методи теплолікування діляться на три групи:

• контактний (накладання нагрітих середовищ);

• безконтактний (свiтло-теплове опромiювання);

• використання тепла, що виникає в тканинах при дiї високочастотного електричного струму (поля).

Оскільки тепло є одним із фізичних факторів, то при використанні його в фізіотерапії необхідно пам'ятати, що теплова дія повністю визначається характером поглинання теплової енергії тканинами організму та їх теплофізичними властивостями (теплоємність та теплопровідність).

Для теплолікування нагрітими середовищами використовують речовини, які мають велику теплоємкість, тепло від яких поступово передається тілу людини під час проведення процедури. Частіше всього використовують воду, торф, парафін, лікувальні грязі.

У залежності від речовини теплоносія розрізняють:

• грязелікування;

• загальні та часткові аплікації.

Грязь наноситься на все тіло, або частину тіла за спеціальною методикою, при цьому температура повинна бути для мулової грязі 42⁰С, а для торфяних – 38-48⁰С. Процедура триває 15-20 хв., але не більше 30 хв.

Парафінолікування проводяться аплікацією. Розплавлений парафін температурою 52-55 ⁰С наносять шаром 1–2 см на відповідну ділянку шкіри марляним тампоном, потім обгортають пергаментним папером і замотують бавовняною хусткою, або рушником. Парафін можна наносити тільки на суху шкіру, щоб не було опіків.

Озокеритове лікування – використовується озокерит. Його нагрівають до 55⁰С і наносять малярною щіткою на потрібні місця на шкірі, які необхідно змазати вазеліном або риб'ячим жиром. Товщина шару повинна бути 1-2 см, після чого накладають клейонку, роблять пов'язку або укутують ковдрою.

Лікування нафталанською нафтою – використовують ванни температурою води 37-38 ⁰С, тривалість 8–10 хв. Наносять аплікації нафтою на шкіру, потім прогрівають лампою "Солюкс".

Процедури проводяться в основному в лікувальних здравницях.

Глинолікування – використовується глина, продукти вулканічних порід. Теплоємкість і теплопровідність глини залежить від кількості води, що додають при її приготуванні. Глину підігрівають на водяній бані до 40-46 ⁰С і наносять на потрібну ділянку тіла. Тривалість процедури 20-30 хв.

Лікування нагрітим піском – роблять піщані ванни. Для цього використовують нагрітий 45-50 ⁰С річковий або морський пісок. На пляжі людину засипають нагрітим піском товщиною 8–10 см, область серця повинна бути вільна, а голова знаходитись у затінку.

Тривалість процедури 20-30 хв. У лікувальних закладах пісок нагрівають на жаровнях або спеціальних приладах. Поміщають у ванни або дерев'яні ящики, а потім проводять процедури.

Водотеплолікування – вода використовується при теплових процедурах у вигляді загальних та часткових ванн. Температура води має бути до 40 ⁰С. Тривалість процедури залежить від стану хворого. Сучасна медицина використовує тепло видимого сонячного світла.

Купання в басейні при температурі води 20–26 ⁰С є одним із гартуюючих методів й одночасно лікувальною процедурою, тренуючи механізми терморегуляції, нервово-судинну систему й систему дихання. Купання в басейні з більшою температурою води (28–36⁰С) використовується для проведення гімнастики і як лікувальна процедура. Слід пам'ятати, що температура повітря при купанні в відкритих водоймищах повинна бути не нижче 22–20⁰С.

Бані – спеціальні приміщення для гігієнічних, профілактичних, лікувальних та реабілітаційних цілей. Розрізняють: російська баня – з температурою 45–60⁰С, високою відносною вологістю 90–100%, з паром; фінська баня – сауна з температурою 90–100⁰С, а відносна вологість повітря 10-15%. Дія гарячої і холодної води, сухого й вологого повітря спричиняє хороший лікувальний, профілактичний та реабілітаційний ефекти.

Теплолікування використовується при запальних процесах опорно-рухової системи, захворюваннях нервової системи, хронічних інтоксикаціях, подагрі, захворюваннях м'язів, хронічних шлункових захворюваннях, остеомієлітах, язвах, хронічних захворюваннях жіночої статевої системи.

Теплолікування не можна використовувати при хронічних швидко перебігаючих захворюваннях (туберкульозі, пухлинах), захворюваннях крові, при кровотечах, захворюваннях ЦНС, лихоманці, при вагітності.

Холод є одним з найбiльш давнiх вiдомих людинi анестезуючих, кровоспинних i протизапальних засобiв. Навiть античнi дослiдники відзначали його цiлющi властивостi. Але окремi емпiричнi знахiдки й спостереження не могли стати основою повноцiнного методу. Тiльки досягнення фiзики низьких температур i крiогенної технiки дозволили ефективно використати всi потенцiйнi можливостi цього засобу.

Сучаснi медичнi методи, в яких застосовується охолодження, можна подiлити як по ступеню охолодження й технiчним засобам його здiйснення, так i по ефектам, якi досягаються, на двi великi групи:

гiпотермiя та крiомедицина.

До першої групи можна вiднести тi методи, якi не передбачають охолодження нижче 0 ⁰С, а до другої – методи значно бiльшого охолодження, з використанням крiогенних рiдин.

2. Гiпотермiя.

Гiпотермiя, за величиною частини тiла людини, що пiдлягає охолодженню, може бути місцевою або загальною. Мiсцеве знеболювання охолодженням досягається обприскуванням відповідної дiлянки поверхнi тiла хлоретилом, температура кипіння якого 12 ⁰С. Швидке випаровування хлоретилу з поверхнi призводить до значного її охолодження.

Мiсцева гiпотермiя застосовується при травмах, запаленнях, а також для досягнення гемостатичного ефекту при кровотечах, у тому числi паренхiматозних. Можлива також гiпотермiя досить значних дiлянок тiла, наприклад, гiпотермiя пiд джгутом цiлої кiнцiвки.

Досить широке застосування в наш час має кранiоцеребральна гiпотермiя (КЦГ) – метод охолодження головного мозку через зовнiшнi покрови, який застосовується для купiрування рiзноманiтних психосоматичних розладів та неврологiчних порушень.

При глибокiй КЦГ температура мозку (вимiрювання бiля барабанної перетинки) знижується до 24 ⁰С, а температура тiла (ректальна) – до 28 ⁰С.

Таке зниження температури досягається примусовою циркуляцiєю охолодженої рiдини в гумовому шлемi з подвiйними стiнками, який одягається на голову. Терапевтичний ефект при КЦГ досягається можливiстю регулювання нейрометаболiзму, а саме за рахунок пiдвищення стiйкостi до кисневого голодування.

Саме тому, загальна гiпотермiя, тобто охолодження всього органiзму, використовується при операцiях на серцi, особливо у випадку виключення серця iз кровообiгу, для зниження обмiну речовин, а значить i потреби в киснi в усiх органах. При цьому зниження температури до 31 - 28 ⁰C дозволяє виключити серце на 5 хвилин, зниження температури до 19 ⁰С – на 20 хвилин i до 8 ⁰С – на 120 хвилин. Глибока загальна гiпотермiя можлива тiльки при використаннi апарату штучного кровообiгу. Загальну гiпотермiю спричиняють, як охолодженням поверхнi тiла, так i охолодженням кровi поза органiзмом. Охолодження поверхнi тiла досягається, як правило, зануренням хворого у холодну воду, а охолодження кровi поза органiзмом проводять у спецiальному теплообмiннику, який вмонтовано в апарат штучного кровообiгу.

3. Крiомедицина.

Крiомедицина, як окрема галузь, має великi вiдмiнностi, насамперед, в аспектi технiчних засобiв її забезпечення. Це пов’язано з тим, що в якостi холодоагента тут використовують крiогеннi рiдини, найбiльш важливою з яких є рiдкий азот. Температура кипiння рiдкого азоту дуже низька i становить 77,3 К, або – 196 ⁰С. Досить схематично ланцюг технiчних проблем, якi виникають при використаннi таких рiдин в медичнiй практицi, можна окреслити так: зрідження вiдповiдного газу, зберiгання крiогенної рiдини, теплоiзольована доставка холодоагенту до мiсця застосування безпосередньо до тканини, яка пiдлягає охолодженню, або до спецiального крiозонду, який здiйснює вплив на тканину. Останнє зумовлене тим, що в багатьох випадках потрiбен доступ до патологiчних утворень, якi знаходяться в глибинi незмінених тканин, без iстотних порушень останнiх. Не вдаючись у технiчнi подробицi, зауважимо, що зазначенi проблеми в цiлому вирiшенi й це дало можливість широко використовувати крiогенні методи в медицинi. Крiм того, великий обсяг медико-бiологiчних дослiджень цих методiв дозволяє констатувати, що виявленi й сформульованi основнi механiзми крiогенного впливу на тканини, навiть на клiтинному рiвнi.

Головним кiнцевим результатом крiогенного впливу є некроз частини тканини, зумовлений її деструкцiєю. При глибокому охолодженнi виникає кристалiзацiя клітинної води, наслiдком чого можуть бути декiлька механiзмiв деструкції. По-перше, кристалiзована вода зменшує кiлькiсть розчинника й, за рахунок сильного збiльшення концентрацiї електролiтiв у цитоплазмi, клiтина зазнає так званий “осмотичний шок”, який спричиняє денатурацiю бiлка i руйнування мембран, ядер, мiтохондрiй, рибо- i лiзосом. По-друге, вiдбувається суто механiчне руйнування структурних складових клiтини кристаликами льоду. По-третє, внаслiдок глибокого локального охолодження виникають судиннi спазми й стани, якi порушують мiкроциркуляцiю в капiлярах та артерiолах, що спричиняє iшемiчний некроз.

Iдея використання деструктивних властивостей низьких температур вперше була реалiзована в кiнцi XIX столiття в дерматологiї у хворих з доброякiсними новоутвореннями шкiри (гемангiоми, бородавки, родимi плями, кондiломи, червона волчанка, гiперкератоз i т.д.). Це, насамперед, пов’язано з порiвняною простотою доступу до вiдповiдних дiлянок тiла. Потiм крiохiрургiя була застосована в урологiї для деструкції пухлин сечового мiхура й простати. В офтальмології крiометоди використовують для лiкування патологій рогiвки, при вiдшаруваннi сiткiвки, для заморожування цилiарного тiла з метою зниження внутріочного тиску у хворих глаукомою, а також для деструкцiї очних пухлин. Широке застосування крiохiрургiчнi методи знайшли в оториноларингологiї для видалення папiлом, мигдаликів, полiпiв та для лiкування туберкульозних уражень носа, ротоглотки i гортанi. У гiнекологiї крiотерапiя використовується при маточних кровотечах, а крiокоагуляцiя при ерозiях i дисплазiях шийки матки. Використання крiометодiв у проктології пов’язано з лiкуванням геморою, анальних папiлом i кондилом.

 

Вражаючi досягнення крiохiрургiя, безперечно, має в нейрохiрургiї. Введення крiозондiв у суворо заданi дiлянки глибоких структур мозку й вибiр оптимальних параметрiв крiовпливу (температура i розмiр крiозонду, час й швидкiсть охолодження) дозволяють забезпечити стереотаксичнiсть операцiї й абсолютно точно передбачити об’єм некротизованої

Кріохірургія. Для заморожування і руйнування патологічної тканини використовується спеціальний інструмент з наконечником, через що розпилюється рідкий азот або рідкий діоксид вуглецю.

мозкової тканини. Це дає можливiсть виключити тiльки тi дiлянки мозку, порушення яких спричиняло ту чи iншу хворобу. Зазначеними способами зараз успiшно лiкують паркiнсонiзм, епiлепсiю, дитячий церебральний паралiч, м’язову дистонiю i т.д. В онкологiчнiй практицi крiолiкування використовується i як самостiйний метод, i як компонент комбiнованого методу в поєднаннi з традицiйною хiрургiєю, хiмiотерапiєю, опромiненням, iмунотерапiєю i т.д.

Слiд зазначити, що загибель ракових клiтин без рецидивiв можлива тiльки при охолодженнi до дуже низьких температур, приблизно –19⁰C.

Широке застосування крiотерапевтичнi та крiохiрургiчнi методи знайшли в стоматологiї та щелепно-лицьовiй хiрургiї, де їх використання, окрiм суто медичних переваг, приваблює можливiстю уникнути спотворень, тобто косметичним фактором.

Перелiчимо для прикладу деякi захворювання, якi досить ефективно лiкуються крiогенними методами. Насамперед, це крiодеструкцiя паталогiчно змiнених органiв i тканин, замiсть їх висічення, яка використовується при доброякiсних i злоякiсних новоутвореннях рiзної локалiзацiї. Окрiм того крiотерапiя застосовується при таких захворюваннях, як лейкоплакiя, епiтелiальна дiсплазiя, герпетичний стоматит i тому подiбнi.

4. Висновки.

Пiдбиваючи пiдсумок вище сказаному, пiдкреслимо, що крiодеструкцiя в поєднаннi з анестезуючим та гемостатичним факторами роблять крiохiрургiю одним з найбiльш “фiзiологiчних” методiв радикального хiрургiчного втручання в органiзм людини. Цей метод досить простий, доступний, легко переноситься хворими, пiсля нього вiдновлювальнi процеси протiкають без грубого рубцювання зi збереженням головних функцiй тканин i органiв. Усе це дозволяє вважати крiохiрургiчнi методи одними з найбiльш перспективних.

Щодо конструктивних особливостей кріогенної медичної апаратури, то, схематично, вся вона складається:

- з посудини Дьюара, призначеної для довгострокового зберiгання рiдкого азоту,

- трубопровода з подвiйними стiнками i вакуумованим промiжком мiж ними, призначеного для передачi крiоагента без тепловтрат,

- теплообмiнника, призначеного для безпосереднього крiовпливу на вiдповiдну тканину.

По типу теплообмiнника цю апаратуру можна подiлити на три групи: крiозрошувачi, крiоаплiкатори й крiозонди. Робоча температура крiогенних медичних приладiв залежно вiд їх призначення може бути вiд –50 до –196 ⁰C.

 

 

Архитектура сети GSM

Сеть GSM состоит из нескольких функциональных сущностей, чьи функции и интерфейсы специфицируются. На рис.1 изображена примерная архитектура сети GSM. Сеть GSM может быть подразделена на три основные части: Мобильная Станция (Mobile Station), Подсистема Базовой Станции (Base Station Subsystem), управляющая радио соединением с Мобильной Станцией, и собственно Подсистема сети (NetWork Subsystem), основной частью которой является Центр Коммутации и Управления Мобильных средств связи (Mobile services Switching Center - далее по тексту: Центр Коммутации и Управления), осуществляющий как собственно коммутацию абонентов, так и управление мобильностью. На данном рисунке не отображен Центр Операций и Поддержки (Operations and Maintenance Center), который отвечает за корректность происходящих в сети операций и за подготовку к работе новых сетей. Такие подсистемы, как Мобильная станция и Базовая станция общаются через Um-интерфейс (Um-interface), также известный под названиями: воздушный интерфейс (air interface) и радио соединение (radio link). Подсистема Базовой Станции общается с Центром Коммутации и Управления через A-интерфейс (A-interface).

Рис.1 Общая архитектура сети gsm