ТЕМА 2. СОБСТВЕННОСТЬ И ТИПЫ ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ
Опломбування приміщень і несправних засобів вимірювання здійснюється з метою недопущення подальшого порушення господарюючим суб'єктом прав споживачів та забезпечення належного контролю за усуненням ним виявлених перевіркою недоліків, а також для запобігання несанкціонованого їх використання під час перевірки чи після неї. Службові особи державних органів у справах захисту прав споживачів повинні керуватися Інструкцією про порядок опломбування виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, а також неправильних, несправних і таких, що не мають відповідного клейма, чи з порушеними термінами повірки вимірювальних приладів, затвердженої наказом Держспоживзахисту від 13.02.96 р. №5 і зареєстрованою в Мінюсті України 27.03.96 р. за № 145/1170. Вимоги Інструкції розповсюджуються на підприємства (їх об’єднання), установи, організації незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг. Підставою для опломбування є: Ø припис державного органу у справах захисту прав споживачів про тимчасове припинення діяльності господарюючого суб’єкта в цілому або роботи його окремих структурних підрозділів, в якому передбачено здійснення заходів до опломбування приміщень, акт перевірки або специфіка завдання на перевірку – стосовно приміщень (у разі необхідності); Ø акт перевірки господарюючого суб’єкта – стосовно несправних засобів вимірювання. Службова особа державного органу у справах захисту прав споживачів, яка на підставі акту перевірки прийняла рішення про опломбування приміщень господарюючого суб’єкта, зобов’язана негайно, а у разі неможливості – на другий день після опломбування приміщень доповісти про це в оперативному порядку керівництву державного органа у справах захисту прав споживачів з подальшим поданням акта опломбування (опечатування) виробничих та інших приміщень для розгляду та прийняття відповідного рішення. Термін опломбування приміщень, яке проведено згідно зі специфікою завдання на перевірку, не повинен перевищувати терміну перевірки зазначеного господарюючого суб’єкта. Розпломбування приміщень, в яких зберігаються товари, що мають термін придатності, повинно бути проведено стосовно товарів, що швидко псуються, – до початку другої половини терміну їх придатності, стосовно інших товарів – до початку останньої третини їх придатності. Розрахунок часу, на який опломбовується приміщення, здійснюється, виходячи з найменшого залишку терміну придатності одного з товарів. Господарюючий суб'єкт з дозволу службової особи державного органу у справах захисту прав споживачів повинен, при можливості, вжити заходів до звільнення приміщень, що підлягають опломбуванню, від доброякісних товарів, що мають термін придатності. Забороняється опломбовувати приміщення, якщо: Ø це позбавить господарюючого суб’єкта можливості усунути недоліки, що виявлені перевіркою; Ø це викличе фактичне припинення діяльності господарюючого суб’єкта, який надає соціальнонеобхідні послуги і є єдиним в населеному пункті (в районі міста з територіальним поділом), крім випадків, коли його подальша діяльність створює небезпеку для життя, здоров’я споживачів чи може заподіяти шкоду їх майну або навколишньому природному середовищу. Опломбування приміщень та несправних засобів вимірювання проводиться шляхом надійного прикріплення на них пломб за допомогою нитки (дроту) або опечатаної паперової стрічки (нитки, дроту) з таким розрахунком, щоб усунути можливість їх несанкціонованого використання та самочинного розпломбування чи розпечатування без пошкоджень матеріалів, застосованих для опломбування чи опечатування. Опломбування проводиться службовою особою державного органу у справах захисту прав споживачів в присутності матеріальновідповідальної особи та, при можливості, представника господарюючого суб’єкта, що перевіряється, і оформлюється відповідним актом, форма якого затверджена наказом Держспоживзахисту. У разі виявлення під час перевірки несправних засобів вимірювання, що не мають індивідуального номера чи іншої індивідуальної позначки та підлягають вилученню у господарюючого суб'єкта, а також у випадках імовірного виникнення спірних ситуацій щодо таких засобів вимірювання, їх опломбування здійснюється, при можливості, двома пломбірами – службової особи державного органу у справах захисту прав споживачів та відповідальної особи господарюючого суб'єкта, про що зазначається у відповідному акті. ТЕМА 2. СОБСТВЕННОСТЬ И ТИПЫ ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ 2.1. Экономическое содержание собственности, её основные формы. 2.2.Демократизация собственности. 2.3.Экономические системы и их типы.
2.1. Экономическое содержание собственности, её основные формы. Собственность выражает характер присвоения ресурсов, произведённого продукта, доходов, самого процесса производства в хозяйстве. Присваивать, быть собственником - это значит относиться к объектам экономических отношений, как к своим. Объектами собственности (что присваивают) могут быть производственные ресурсы (земля, труд, капитал, предпринимательский талант, информация), товары и услуги, богатство семей (недвижимость, предметы длительного пользования, деньги, акции, облигации). Понятие “присвоение” противоположно понятию “отчуждение”, отношению к объектам экономических отношений, как к чужим. Присвоение в обществе может быть равным и неравным - по отношению и к ресурсам, и к хозяйственным решениям и действиям, и к доходам. Отношения присвоения, и прежде всего, к ресурсам, определяют социально-экономическое положение субъекта в производстве, его экономические интересы как осознанные потребности. Неравенство или равенство в присвоении обусловливает различие или совпадение экономических интересов субъектов. Следовательно, как экономическое понятие собственность характеризует соподчиненность или совпадение экономических интересов участников производства, раскрывая тем самым соотношение властных функций в экономике: чьи экономические интересы (цели) являются определяющими, кто принимает основные управленческие решения, по каким принципам распределяются и используются произведенный продукт и доходы. Форма собственности выражает конкретно-исторический тип присвоения. Существуют два подхода к классификации современных форм собственности. В США и экономическая теория, и хозяйственное право выделяют только частную и государственную собственность. Европейский (в том числе российский) подход различает частную, коллективную и государственную формы собственности. Второй подход представляется более обоснованным, он точнее раскрывает основные формы присвоения. Формы собственности различаются по четырем основным признакам: 1) субъекты собственности; 2) цели хозяйствования; 3) характер управления; 4) принципы распределения и использования доходов, в том числе прибыли (табл. 2-1). Таблица 2-1 Формы собственности
Субъекты собственности (кто присваивает) – это отдельные люди, домохозяйства (семьи), фирмы, организации, государство. Экономические цели (интересы) – это осознанные потребности субъектов собственности. Например, экономическая цель функционирования частной фирмы состоит в получении максимального дохода, прибыли. Характер управления – это способ принятия хозяйственных решений. Характер управления зависит от того, кто владелец. Например, при коллективной форме собственности основные хозяйственные решения принимаются трудовым коллективом совместно. Принцип распределения доходов, прибыли. Так, при частной собственности всю прибыль, если она есть, присваивает собственник материально-вещественных ресурсов. Эволюционное развитие (и отмирание) формы собственности выражается в постепенном изменении, “размывании” этих основных признаков. На соотношение форм собственности влияют достигнутый уровень эффективности и благосостояния, особенности исторического развития страны, ее хозяйственная культура, традиции и обычаи, характер политической власти. Государство законодательно регулирует присвоение в обществе. Собственность как юридическое понятие определяют в самом общем виде как совокупность прав владения, пользования и распоряжения. В современном обществе происходит расщепление «пучка» прав собственности. Например, в корпорациях право на доход принадлежит акционерам, среди которых все возрастающую роль играют юридические, а не физические лица. Право управления реально реализует техноструктура – управляющие менеджеры, хотя основные хозяйственные вопросы решаются собранием акционеров. Производственная деятельность в определенной мере регулируется государством и т.д. Каждая фирма, организация осуществляет свою хозяйственную деятельность в определенной организационно-правовой форме бизнеса, которая фиксирует структуру собственности в экономике, определяя, образно говоря, “правила игры”. Организационно-правовая форма бизнеса - это законодательно оформленные права и обязанности собственников фирмы, организации. В США, например, выделяют три основные организационно-правовые формы бизнеса: 1) единоличное владение; 2) партнерство (товарищество); 3)корпорация (акционерное общество). В Российской Федерации установлены следующие организационно-правовые формы коммерческих организаций: 1) полное товарищество; 2) товарищество на вере (коммандитное); 3) общество с ограниченной ответственностью; 4) общество с дополнительной ответственностью; 5) акционерное общество; 6) производственный кооператив; 7) государственное (муниципальное) унитарное предприятие. Определены также следующие виды некоммерческих организаций: автономная некоммерческая организация, фонд, государственная корпорация, некоммерческое партнёрство учреждение.
|
