Основні види банківських гарантій, що використовуються у рамках проектного фінансування

Продовження таблиці 4.6.

Дослідивши цю проблему, ми приходимо до висновку, що на практиці у процесі проектного фінансування, потенціал страхування як метода управління проектними ризиками використовується не часто. Порівняльний аналіз страхування та інших методів управління проектними ризиками показує, що страхуванні надають перевагу лише у лих випадках, коли проектні ризики не можуть були “закритими” у достатній мірі активами основних учасників проектної діяльності. Гарантії, резервні фонди, фонди утримання, поруки та інші подібні інструменти управління ризиком, за змістом, базуються на принципі “поглинання” ризиків учасниками проекту. Формально банки, що видають гарантії, не відносяться до основних учасників проекту, бо гарантії надаються за винагороду та формально ці гарантії стають ”комерційними”, а не “внутрішніми”. Однак, приймаючи за увагу, що банки виставляють гарантії, як правило, при умові надання учасниками проекту відповідного забезпечення (на суму, що перевищує суму гарантії), можна стверджувати, що банківські гарантії де-юре дійсно є “комерційними”, а де-факто - “внутрішніми”, так як вони забезпечені у кінцевому рахунку активами основних учасників проекту.

На противагу банківським гарантіям, а тим паче іншим інструментам, страхування де-юре та де-факто є “комерційним інструментом”, так як джерелом покриття не активи учасників проекту, а кошти страхового фонду.

Таким чином, аналіз світового досвіду реалізації та фінансування інвестиційних проектів, а також управління проектними ризиками показує, що на Україні для успішного розвитку проектного фінансування вкрай не вистачає ефективних механізмів технології управління проектною діяльністю. Їх розвитку перешкоджає ряд об’єктивних причин, зокрема, недосконалість нормативно-правової бази, політична та соціальна нестабільність, відсутність будь-якої державної фінансово-кредитної підтримки у сфері реальних інвестицій.

Разом із тим є і суб’єктивні причини. Навіть та невелика кількість український підприємств та організацій, які сьогодні вже приймають участь у підготовці, фінансуванні та реалізації інвестиційних проектів, роблять це “старими” методами, що негативно впливає на якість проектів, підвищує витрати, затягує строки будівництва тощо. Можливо, що у деяких випадках українським учасникам передові методи та технології управління проектами взагалі невідомі, а іноді при підготовці та реалізації проектів здійснюються спроби використання окремих нових інструментів, але при цьому відсутній комплексний системний. Для переборення вказаних бар’єрів, що заважають удосконаленню системи проектного фінансування на Україні, необхідна розробка теоретичних, методологічних та законодавчих основ такої діяльності з урахуванням світового досвіду та особливостей української економіки, і, у першу чергу, шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату через ефективні важелі державної фінансово-кредитної політики. Однак у будь якому випадку основна роль у процесі організації управління ризиками проектного фінансування має належати комерційним банка.