Журнал” 8.12.1857. Національний колорит у поемі створено завдяки

Національний колорит у поемі створено завдяки

v поєднанню елементів різних мовних стилів – церковнослов’янського, риторичного й українського народнорозмовного, побутового; говірної та ораторської віршованої інтонації;

v біблійної екзотики – реалій, топонімів, імен, тропів, фразеологізмів:

v української фольклорної символіки, побутових деталей сільського життя, народно-розмовних зворотів, пісенних епітетів, порівнянь, метафор тощо.

 

“Чи не покинуть нам, небого”

Останній твір.

Близький за змістом до триптиху. У цій поезії теми музи і слави знаходять завершення. Тут поет звертається до музи з найніжнішими епітетами: “моя сестро”, “мій друже”,, “дружино святая”, котра посилає йому зорю-натхненницю. А образ слави хоч освячено високий (“слава святая”), все ж вона не вічна, вважав поет, і там за порогом буття він хотів би зберегти “святого спутника” музу – єдину незрадливу супутницю творчості.

 

Тарас Шевченко

Четвертий період

Визволення із заслання

Найдієвіша участь - родина графа Толстого, ректора Петербурзької Академії мистецтв, зокрема його дружина – Анастасія Іванівна Толстая: з нею поет вів активне листування, її клопотання перед царем прискорило визволення Шевченка.

Звістка про звільнення прийшла до поета у листі Михайла Лазаревського 2 травня 1857 р. Але ще три місяці довелося поету чекати офіційного розпорядження. Лише в серпні зміг поет покинути “безграничную тюрьму”, “эту мрачную декорацию бездушных, грубых лицедеев, с которыми мне привелось разыгрывать эту мрачную монотонную десятилетнюю драму”.

Заборона в’їзду до обох столиць (Москви та Петербурга – “хороша свобода: собака на привязи”).

 

В Астрахані поляк Томаш Зброжек написав у його щоденнику: “Хай буде благословен день, коли небо дозволило мені особисто познайомитись з тобою, гордий і мужній оповідачу слова правди”.

Капітан судна, яким мав плисти Шевченко, що мав матеріальну скруту і не міг собі дозволити білет першого класу, особисто запросив поета до найкращої каюти, а білет віддали бідарям, що не мали коштів узагалі.

 

Найдовшою була зупинка у Н.Новгороді. Саме у Н.Новгороді доля піднесла Шевченкові багато сюрпризів:

v встиг закохатися (актриса Катерина Піунова),

v зустрів давніх і нових друзів-опозиціонерів і людей “независимого человеческого чувства”,.

v зустрівся і близько зійшовся із декабристом Іваном Олександровичем Анненковим. “Седой, величественный, кроткий изгнанник в речах своих не обнаруживает и тени ожесточения… Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов!» У Нижньому жила і дружина Анненкова Поль, колишня гувернантка його братів, яка все покинула і поїхала в далекий і страшний Сибір, щоб підтримати свого коханого. Її подвиг в ім’я кохання став основою роману Дюма “Чорний тюльпан” та спогадів Герцена, якими захоплювався Шевченко “Не знаю, скоро ли я удостоюсь счастия взглянуть на эту беспримерную, святую героиню», – робить запис у щоденнику Шевченко.

 

Загалом у цей час Шевченко дуже багато читає. За дуже короткий термін йому вдалося познайомитися з великою часткою літератури, що побачила світ протягом проклятого десятиліття. Особливу увагу поета привертає нелегальна література, зокрема “Колокол” Герцена і “Полярная звезда” Іскандера, на титульній сторінці якої він побачив портрети “первых наших апостолов-мучеников”, “понесших свой крест в пустынную Сибирь, во имя человеческой совбоды”. Ці портрети так тяжко вразили поета, що він себе розважив мрією:

Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события (страти декабристів). С одной стороны портреты этих великомучеников (повішених декабристів) с надписью “П е р в ы е р у с с к и е б л а г о в е с т и т е л и с в о б о д ы”, а на другой стороне медали - портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью “Н е п е р в ы й р у с с к и й к о р о н о в а н н ы й п а л а ч”(розрядка автора).

Можна припустити, що саме ці зустрічі, роздуми стали поштовхом до написання антисамодержавних, антитоталітарних творів “Неофіти” і “Юродивий”, що народились саме у Новгороді. Сам автор підкреслив: “Поползновение большое чувствую к писанию”.

 

“Неофіти”

В продолжение этих четырех дней писал поэму, названия которой не придумал. Кажется, назову ее Неофиты, или первые христиане. Хорошо, если бы не обманул меня Щепкин, я ему посвящаю это произведение, и мне бы ужасно хотелось ему прочитать и услышать его верные дружеские замечания».

Журнал” 8.12.1857

Поема могла існувати лише в рукопису. Він відсилає її Кулішу, Лазаревському, Кухаренку, Аксакову. А прибувши до Петербурга, він читає її своїм визволителям графині і графу Толстим.

 

Поема – алегорична: події староримської історії, крізь які раз у раз прозирає російська дійсність часів Миколи І.

В образах мучеників-християн - риси тих, хто ніс слово правди, протистояв насильництву, а в сатиричному образі кесаря Нерона – як реальні риси царя Миколи І, так і узагальнений портрет будь-якого тирана.

 

Нерон постає у творі як душитель вільної мислі, вільного слова, як кат борців за народну правду. Автор підкреслив визначальні риси тирана:

v жорстокість,

v цинізм,

v безмірна пихатість,

v потворне шанолюбство,

v потворна розпуста.

Це той симбіоз рис, які є моральними розкладачами людини зсередини. Отже, тиран – страшна моральна потвора. Але найстрашніше, що ця потвора деморалізує і своє оточення (патриціїв, сенаторів), його необмежена влада впливає на психіку підлеглих.

Сам автор підкреслив призначення свого твору. У посвяті Щепкіну він акцентував, що поема