Держава як головний елемент політичної системи

Виникнення держави як соціально-політичного інституту та головного структурного елементу політичної системи було зумовлено процесами ускладнення суспільного життя і диференціацією економічних, соціальних, культурних та інших інтересів і потреб соціальних груп та індивідів.

Держава в своєму історичному й соціальному призначенні мала відбивати ті спільні соціальні потреби й інтереси, які попередні соціальні інститути не мали задовольнити. До них відносяться: потреби в суспільному впорядкуванні, у безпеці, дотримання прав і свобод індивідів, збереження громадянського миру і правопорядку тощо.

Як політичний інститут держава має ряд суттєвих відмінностей /ознак/ від партій, рухів та інших політичних утворень, які вказують на його величезний вплив на суспільство.

По-перше, держава – це єдина територіальна організація політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада розповсюджується на все населення певної території; цілісність суспільства і взаємозв’язок його членів забезпечують інститут громадянства і підданства. Просторові /географічні/ межі держави визначаються державними кордонами, які відділяють держави одну від одної. У цих межах держава володіє верховенством і повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади над населенням.

По-друге, держава – це орган влади, соціального примусу, який активно використовує санкції заохочення і покарання щодо дотримання чи порушення встановлених ним норм і правил організації суспільних відносин. Механізм держави не тільки представлений інститутами законодавчої, виконавчої та судової влади /вертикальний поділ/ та її горизонтальними ланками /центральне, регіональне, місцеве/, але й системою органів і установ, що безпосередньо управляють суспільством; зокрема, для підтримки нормальних умов існування соціуму держава застосовує “легітимне насильство” через уповноважені органи влади – армію, поліцію, служби безпеки і правопорядку.

По-третє, - правовий характер держави. Серед норм, що регулюють його діяльність, особливе значення держава надає праву – обов’язковим нормам-законам, які вона охороняє. На основі правових норм здійснюються управління та інтеграція суспільства.

По-четверте, публічність державної влади, професіоналізація управління соціальними справами, добровільна чи примусова передача державним органам та їх службовцям повноважень на управління іншими людьми.

По-п’яте, держава являє собою суверенну організацію влади. Суверенітет держави виявляється в її верховенстві й автономії від будь-яких інших видів влади у суспільстві, в повній незалежності у взаємовідносинах з іншими державами. Зокрема, верховенство і суверенітет державної влади означає: а/ обов’язковість її рішень для населення; б/ можливість скасування постанов і рішень недержавних політичних організацій; в/ володіння рядом виключних прав /прерогатив/, наприклад, право видання законів; г/ наявність спеціальних засобів впливу на населення /апарат примусу і насильства/; д/ утворення системи примусового стягнення податків та інших обов’язкових платежів, яка забезпечує економічну самостійність держави.

Таким чином, держава – це організація політичної влади, що сприяє здійсненню конкретних соціальних інтересів /класових, загальнолюдських, релігійних, національних та ін./ в межах певної території.

Функції держави – це основні напрямки її діяльності згідно вирішення тих завдань, що є на часі й стоять перед нею у перспективі.

В залежності від тривалості дії функції держави поділяють на постійні та тимчасові; в залежності від значення – на часові та допоміжні; врешті, найчастіше говорять про внутрішні та зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави відносять:

 

 економічну – організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій;

 

 соціальну – полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, підтримці здоров’я, в соціальних гарантіях дітям, пенсіонерам і інвалідам; у страхуванні життя та власності;

 

 правову, яка містить забезпечення правопорядку, усталеного правового режиму, захист прав і свобод людини і громадянина, охорону суспільного ладу від руйнівних дій екстремістів;

 культурно-виховну, що спрямована на задоволення культурних потреб населення, на залучення його до звершень світової художньої культури, на створення умов щодо самореалізації особи у творчості й аматорстві;

 

 екологічну – ця функція за допомогою державного законодавства і контролю утворює правовий режим природокористування, відбиває обов’язки перед громадянами щодо забезпечення нормального середовища життя;

 політичну – найважливіша функція держави, що забезпечує політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення політичного курсу, який би поділяли як найширші верстви суспільства /або утримання політичного панування класу-владника/.

Серед зовнішніх функцій треба виділити оборонну, функцію підтримки світового порядку /характерна для великих держав/, функцію взаємовигідного співробітництва в економічній, торгівельній, технологічній, культурній, соціальній та інших галузях з іншими країнами.