РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ2.1. Організація обліку доходів, витрат та фінансових результатів діяльності аграрних підприємств.
2/2 Доходи підприємств є достатньо різноманітними, регламентуються чинними П(С)БО та визнаються у відповідності до них. Дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів, робіт) визнається в момент продажу з переходом юридичного права власності на активи та виникнення зобов’язання сплати за них грошових коштів. Однак дохід від реалізації може визнаватися до продажу (поставки), якщо процес виробництва триває достатньо довго, що є справедливим для довгострокових контрактів та послуг. В. М. Костюченко [1, с. 36] в такому випадку виділяє три моменти визнання доходу: до виробництва, впродовж виробництва та при завершенні виробництва. Визнання доходу від реалізації після моменту продажу (поставки) застосовується для консигнаційних угод чи угод щодо заставної закупівлі зерна та виїзної торгівлі. На думку авторів, раціональність такого підходу пояснюється відповідно низькою ймовірністю отримання дебіторської заборгованості від консигнанта чи повернення коштів державному агенту, оскільки продукція ще не продана споживачу, чи можливістю повернення продукції на підприємство в разі її не продажу при виїзній торгівлі. За В. М. Костюченко [1, с. 36], дохід від продажу товару (продукції) у розстрочку може визнаватися у міру того, як отримано грошові кошти та їх еквіваленти, після відшкодування витрат чи виконання певної суттєвої дії. Доходи, які отримані не від реалізації, можуть визнаватися на дату балансу, при встановленні винних осіб, відшкодуванні раніше списаних активів, оприбуткуванні активів чи на дату їх переоцінки тощо, але обов’язково в тому періоді, який є їх причиною, що підтверджує наші попередні міркування. Таким чином, за результатами дослідження методичних засад визнання, класифікації та обліку доходів робимо висновок, що в основу класифікації доходу доцільно покласти саме джерело його одержання. Відображення в обліку витрат передбачає вирішення питань щодо співвідношення витрат із певним звітним періодом (періодами), тобто їх визнання і правдивої оцінки. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» [2], витрати періоду визнаються під час зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена. Крім того, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання кого вони були здійснені, за неможливості встановлення зв’язку доходів з витратами, останні відображаються в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Можливий також систематичний розподіл витрат між звітними періодами, якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів. Таким чином, співвідношення витрат із певним звітним періодом чи кількома періодами визначається, по-перше, встановленням причинно-наслідкового зв’язку між доходами та витратами, по- друге, часом, по-третє, правдивою оцінкою витрат. На рахунку фінансових результатів повинна накопичуватися інформація про результати господарювання за всіма видами діяльності, у тому числі й фінансової. Загалом, уточнення субрахунків до рахунків з обліку доходів і витрат, що підлягають списанню на фінансові результати дозволить без додаткового перегрупування інформації визначити фінансовий результат за видами діяльності підприємства. Для уточнення результатів фінансової та інвестиційної діяльності авторами розмежовано витрати від списання безнадійної дебіторської заборгованості й витрати (доходи) у вигляді штрафів, пені, неустойок за видами діяльності. Крім того, доходи у вигляді дивідендів та відсотків від володіння фінансовими інвестиціями віднесено до складу інвестиційної діяльності як такі, що її супроводжують. Витрати на дослідження і розробки включено до складу як операційної, так і інвестиційної діяльності, оскільки в момент їх визнання можуть існувати (або ні) критерії визнання нематеріального активу. Проаналізовані витрати й доходи досліджених сільськогосподарських підприємств найчастіше щоквартально підлягають списанню на фінансовий результат у розрізі субрахунків, але визначення собівартості готової продукції є можливим тільки в кінці звітного року. На жаль, практика ведення обліку доходів, витрат та фінансових результатів свідчить про його спрямованість на складання фінансової, податкової й статистичної звітності, тоді як деталізація інформації за центрами відповідальності з метою ведення аналітичного обліку та здійснення контролю відсутня, що пояснюється низьким рівнем автоматизації ведення обліку (близько 20% із загальної сукупності досліджених підприємств). Облік нормативних (планових) витрат на досліджених підприємствах також не передбачає оперативний контроль відхилень у розрізі місць виникнення витрат, причин чи винуватців [3, с. 81]. Фінансовий результат сільськогосподарського підприємства в основному включає результат операційної діяльності, то й деталізація інформації саме в розрізі основної й іншої операційної діяльності є найбільш цікавою керівництву, що потребує найбільшої аналітичності. Обчислення прибутку (збитку) в розрізі галузей сільськогосподарського виробництва є необхідним для прийняття як оперативних, так і стратегічних управлінських рішень. Визначення фінансового результату за видами продукції, робіт чи послуг забезпечить керівництво підприємства інформацією про найбільш вигідні для вирощування культури (надані послуги) та внесок кожного виду продукції (послуг) у покриття витрат підприємства. Обчислення прибутку (збитку) у розрізі центрів відповідальності забезпечить контроль і оцінку діяльності структурних підрозділів підприємства, їх вклад у отриманий фінансовий результат та покриття (економію) витрат [4, с. 29]. Визначення результату діяльності в розрізі каналів реалізації забезпечить керівництво інформацією про найбільш та найменш вигідні контракти. В основу виділення аналітичних рахунків у розрізі джерел формування фінансових результатів за видами іншої операційної, фінансової та інвестиційної діяльності покладено принцип релевантності, оскільки результат від реалізації й від операцій володіння залежить від підприємства, тоді як результат діяльності від зміни цін та від інших операцій – від дії чинників об’єктивного характеру, що важливо для поточного контролю фінансових результатів. Деталізація інформації про прибуток (збиток) від надзвичайних подій буде доцільною керівництву при визначенні джерел покриття понесених витрат. Таким чином, запропоновані авторами методичні засади обліку в сільськогосподарському виробництві забезпечать необхідну деталізацію інформації про доходи, витрати і фінансові результати та розширять можливості її використання центрами відповідальності для прийняття управлінських рішень. Визначений фінансовий результат за певний звітний період враховуватиме вклад центру відповідальності в його формування, що в подальшому вплине на порядок розподілу прибутку (покриття збитків).
ЗМІСТ
ВСТУП Актуальність теми дослідження. Одним із механізмів виправлення судових помилок у рішеннях, що набрали законної сили, є провадження за нововиявленими обставинами. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами це усталений вид перегляду, який існував завжди і залишався за будь-яких судових реформ. Центральним інститутом будь-якого провадження з оскарження й перевірки судових рішень є його підстави. Судові рішення, а тим більше ті, що набрали законної сили, не можуть перевірятися під кутом зору якихось надуманих, абстрактних, неоднозначних критеріїв. Від нормативного регулювання підстав значною мірою залежить і ефективність самого провадження за нововиявленими обставинами. Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України стало знаковою правовою подією у нашій державі. Однак, нова регламентація окремих кримінально-процесуальних інститутів є дещо недопрацьованою. Зокрема, це стосується інституту перегляду судових рішень у кримінальних справах, пошук шляхів вдосконалення якого залишається одним із найгостріших у ході реформування українського кримінального процесу. Із набуттям 20 листопада 2012 року чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України було суттєво змінено порядок ініціювання та власне перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами у порівнянні з тим, що встановлювався як Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, так і Кримінально-процесуальним кодексом УРСР 1927 року. Авторами Кримінального процесуального кодексу України було відновлено демократичні тенденції у розвитку даного інституту та повернуто ряд прогресивних положень, прописаних ще у Статуті кримінального судочинства 1864 року, зокрема, щодо дії принципу змагальності та рівного доступу усіх учасників процесу до правосуддя. Разом із цим, аналіз положень чинного Кримінального процесуального кодексу України показав, що окрім позитивних моментів у ньому також наявні і прорахунки та колізії, які певною мірою перешкоджатимуть ефективному перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Результатом діяльності правосуддя повинно бути законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, яким припиняються матеріальні та процесуальні правовідносини шляхом категоричного вирішення правового конфлікту. Однак як би правильно не була б організована судова система, можливість допущення помилок при їх постановленні все одно має місце. Тому виникає потреба в створенні надійної та ефективної системи виявлення, виправлення та попередження судових помилок. В умовах взятого Україною курсу на повноправне членство у європейській спільноті хід реформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, зокрема його контрольних стадій, перебуває під пильним спостереженням європейської та світової громадськості. Серед цих стадій на особливу увагу заслуговує перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, оскільки питання, які ставляться та вирішуються на цьому етапі кримінально-процесуальної діяльності, зумовлені перевіркою таких судових рішень, правосудність яких не повинна викликати сумнівів. Проблеми, пов’язані з переглядом судових рішень за нововиявленими обставинами, незважаючи на надзвичайно важливе теоретичне та практичне значення, після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України і до цього часу не досить досліджені. Окремі аспекти перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами висвітлені, головним чином у статтях, в окремих главах посібників і підручників з кримінального процесу України та в розділах науково-практичних коментарів до чинного Кримінального процесуального кодексу України. Мета і завдання дослідження.Метою даної роботи є дослідження теоретичних та практичних проблем перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, вироблення пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України. Мета роботи передбачає реалізацію таких завдань: - розглянути способи перевірки судових рішень в кримінальному провадженні; - визначити поняття, сутність та значення перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні; - розкрити поняття та ознаки нововиявлених обставин у кримінальному провадженні; - розглянути актуальні питання подання заяви про перегляд судового рішення та відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами; - проаналізувати порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами; - дослідити результати здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Об’єктом дослідження є теоретичний та практичний аспекти відносин, які виникають, змінюються та припиняються під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а також процесуальна форма їх застосування. Предметом дослідження єнорми чинного кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують питання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами та теоретичні дослідження в цій галузі. Методологічною основою дипломної роботи передусім є загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, формально-логічний метод. Крім того, застосовано і спеціальні методи пізнання: - порівняльно-правовий (застосовувався при порівнянні українського кримінально-процесуального законодавства та кримінально-процесуального законодавства інших держав, що дало змогу виявити факти подібності і відмінності, притаманні кримінально-процесуальним законодавствам різних держав стосовно регулювання перегляду судових рішень, що набрали законної сили, а також використати найоптимальніші схеми побудови процесуальних інститутів та проваджень у зарубіжних країнах для вдосконалення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства); - статистичний (використано в ході вивчення та узагальнення судової практики, що дало можливість глибше дослідити ефективність застосування норм, які регламентують перегляд судових рішень у порядку провадження за нововиявленими обставинами в судовій практиці, критично оцінити результати судової діяльності). Теоретична основа дослідження.Різним аспектам провадження за нововиявленими обставинами в кримінальному процесі України присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних дослідників, як Г. З. Анашкін, B. C. Балакшин, В. Є Баскакова, В. М. Беднарська, В. О. Давидов, О.М. Дроздов, М. О. Громов, А.А. Собенін, О. Ю. Татаров О. П. Темушкін, Б. С. Тетерин, Ю. О. Фідря, Н. Р. Бобечко та інші. Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, інші закони, що регулюють дану галузь правовідносин. Завдання, які були поставлені, відбиті у структурі дипломної роботи, яка складається із вступу, двох розділів, що включають у себе сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 34 найменування та додатків. Загальний обсяг роботи становить 82 сторінок. Така побудова дозволяє найбільш повно освітити основну проблему теми РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ
|
