Текст из сыра.

«Я вірю, що критика сучасності

є одним з найбільш важливих інтелектуальних завдань майбутнього...

Зрештою, це питання про те, як ми та наші діти

будуть жити по-людськи в світі, створеному модернізацією»

П.Бергер

Сучасне вітчизняне вивчення п’ятидесятницького руху, образно кажучи, нагадує події байки Івана Крилова «Лебідь, рак і щука». Всупереч активізації вивчення цього руху українськими дослідниками на початку 1990-х років, позбавленого радянського наративу, «а віз і нині там». Безумовно, намагання дати визначення терміну «п’ятидесятництво» як віровизнанню, - завдання не з легких. Згідно досліджень українських вчених, серед значної частини населення України зберігається стала упередженість щодо євангельських церков (баптистських та п’ятидесятницьких), які вважаються деструктивними культами, чужими та ворожими українській культурі. Проаналізувавши велику кількість науково-популярної літератури, християнські та антихристиянські блоги, сайти, форуми, чи просто спілкуючись з людьми, сучаснику важко констатувати, що відбулося зрушення в історичному пізнанні українців. Іншими словами, у суспільній свідомості великої різниці між баптистами та п’ятидесятниками, п’ятидесятниками та харизматами не спостерігається. І якщо баптизм все ж утвердився як євангельський рух, п’ятидесятників й до сьогодні називають сектою (особливо це стосується православної апологетики та історіографії).

19 квітня 2006 року правління Асоціації «Новомедіа» обнародувало звернення до ЗМІ, в якому наголошується на непоодиноких випадках порушення конституційних прав та свобод людини з боку мас-медіа, які поширюють спотворену та неправдиву інформацію щодо діяльності релігійних організацій в Україні; у відношенні до протестантських церков вживаються образливі терміни «секта», «тоталітарна секта», «деструктивний культ»; систематичне вживання образливих слів на зразок «адепта» стосовно віруючих християн є приниженням їхньої честі та гідності. Відтак негативна та неправдива інформація, яка розповсюджується через ЗМІ, формує негативне та неприязне відношення суспільства до християнських конфесій, розпалюючи таким чином релігійну ворожнечу у суспільстві.

Безумовно, поява релігійного вільнодумства з перших часів введення християнства серед українського народу свідкує передусім про духовну незадоволеність людської душі зовнішніми приписами офіційної церкви, відсутністю розумного служіння Богу. Прагнучи живого спілкування з Богом, люди у своїх пошуках зверталися безпосередньо до Євангелії як до єдиного авторитетного джерела правди. Релігійне неуцтво, в якому перебувала основна маса народу, пануюче марновірство як залишки дохристиянського слов’янського язичництва, відтісняло релігійність на другий план і сприяло розвитку в народі крайнього містицизму. Їх поява свідкує про те, що слов’янам, поруч із раціоналізмом, в релігійних пошуках властиве шукання чуттєвих та трансцендентних екстатичних проявів духу. Однак протестантизм однозначно спричинився до творення української культури: ранні протестантські рухи посіяли на Україні плідні ідеї, як безпосередній наслідок реформаційного впливу на духовне життя України було звернення до живої мови його народу як мови релігійної освіти, виховання, тлумачення Святого Письма. Наслідуючи приклад протестантизму, до живої мови звернулися і найбільш радикальні діячі із православного духовенства. Євангельський протестантизм виступав стимулом духовного пробудження інтелігенції, субкультурою сектантів і вільнодумців, а також вираженням народної селянської віри. Прикметно, що український п’ятидесятницький рух розвивався переважно третім шляхом. Замість богословсько-філософського осмислення догматів проголошувалася проста євангельська істина та необхідність її втілення в життя; замість активної суспільно-політичної діяльності церкви – неформальне братське життя в громаді; замість широкого екуменізму – сепаратизм; гуманізму й філантропії протиставлялась ригористична проповідь про гріх і спасіння.

Радянському науковому атеїзму належить творення майже класичному визначенні п’ятидесятників: «Реакційна, яскраво виражена містична секта, яка допускає при відправі культу фізичні виснажливі форми - істеричний екстаз, нервова тряска, яка доводить до втрати свідомості із послідуючими психологічними захворюваннями. Під виглядом «пророцтв» та «говоріння іншими мовами» поширюються антирадянські наклепи та пропаганда, провокації тощо. Більшість послідовників цієї секти не визнають службу в Радянській армії, не приймають участь у проведенні заходів партії та уряду. Члени секти доводять себе до надзвичайного нервового збудження, до істерії, аби здобути «божу благодать». В результаті цього у віруючих починаються галюцинації, розлад мови, трясіння тіла (звідси їх ще називають трясунами), втрата свідомості. Так «сходить» на декого «дух святий», проявляється «божа благодать», людина в несамовитому стані щось вигукує («розмовляє іншими мовами»), «бачить видіння». Стараннями пресвітерів, проповідників, «пророків» та «пророчиць», найбільш активних членів секти під час моління та інших обрядів створюється атмосфера релігійного екстазу, що охоплює всіх присутніх. Усі ці речі завдають віруючим надзвичайної шкоди, оскільки п’ятидесятники мають сумнівну честь бути першою порівняно з іншими щодо кількості психічнохворих».

Особливу увагу споживачів інформації зосереджували навколо констатації фактів, що серед п’ятидесятників поширені самогубства, калічення і навіть вбивства, що вчиняються під впливом релігійного фанатизму і мають характер жертвоприношення. Так, у м. Житомирі п’ятидесятник І. Лозко, дійшовши під час моління до нестями, зарубав сокирою свою семимісячну доньку, у с. Паришево Херсонської області молоду віруючу жінку Марію Урюпу штовхнули на самогубство, цьому не перешкодила навіть рідна мати, яка була активною п’ятидесятницею. Інший, жахливий, дикий приклад описує Ю.Терещенко у своїй сумнівній за змістом науковій праці «Антисуспільні повчання і діяльність п’ятидесятників»: «У с. Михалин Ровенської області «пророки» на одному із молінь з бурмотіння віруючого Валюти витлумачили, що дух святий вимагає, щоб хтось утопився. Ця вимога була виконана самим Валютою, який втопився в озері. В с. Плоске цієї ж області Наталка Мирончук під впливом фанатика тестя, щоб умилостивити бога, умертвила своє двомісячне немовля, нагодувавши його товченим склом і поламаними голками». Не оминали радянські дослідники й медичної тематики: покладаючись на «божу волю», «боже зцілення», члени секти уникають медичної допомоги під час тяжкої хвороби або нещасного випадку, що нерідко приводить до смертельних наслідків. Однак феномен тілесного одужання п’ятидесятниці Євгенії Косюги (Поліщук) чомусь так і не став об’єктом дослідження.

Акцентуючи увагу на використанні керівниками п’ятидесятницьких громад бузувірських засобів збудження людської психіки при відправленні культу, що згубно впливає на стан здоров’я громадян, 209 стаття Кримінального Кодексу УРСР (1964 р.) зазначала: «організація або керівництво групою, діяльність якої, що провадиться під приводом проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів або під іншим приводом, поєднана з заподіянням шкоди здоров’ю громадян, статевою розпустою або іншими посяганнями на особу чи на права громадян до відмови від громадської діяльності або виконання громадянських обов’язків, - караються позбавленням волі на термін до п’яти років із засланням на той же термін чи без такого, або засланням на термін до п’яти років, з конфіскацією майна або без конфіскації.

Пройшло багато часу від цих визначень, але в людській пам’яті залишаються вищевикладені стереотипи, штампи, оцінки, судження. Повз людську та наукову увагу пройшла думка, що за оцим маренням, псевдонаукою - людські долі, страждання дітей та дружин. Страждання, яке вилилося у масовий протест, який прибере собі назви еміграції за релігійними мотивами.

Здавалося б, саме настав час виступити самим п’ятидесятникам із гідним захистом свого віровчення, - але на жаль, крім описовості та слабкого, майже дилетантського, апологетичного ситуативного захисту допоки немає, на відміну із зростаючим інтелектуальним рівнем євангельських християн-баптистів. Можливо, головна причина такого становища криється у відсутності ідентичності у п’ятидесятницькому богослов’ї. Дійсно, п’ятидесятники на теологічні ускладнення інколи дивилися з підозрою, тоді як різновиди духовних переживань вважалися нормальними. Відтак основа п’ятидесятницького теологічного мислення і дій полягає у трансформуючому переживанні – наділенні сили згори, що дає можливість перевтілити термінологію віросповідання в дію, зробити віру практикою, а доктрину – щоденним життям.

У п’ятидесятницьких громадах практично повністю відсутнє літургійне богослов’я: у богословських навчальних закладах відсутні загальновизнані підручники по літургії. Тому викладання цієї важливої дисципліни як галузі богословського знання, яка вивчає науку і мистецтво спільного поклоніння Богу, являє собою поле повної самодіяльності викладачів. При відсутності єдиного розуміння і підходів до теми богослужіння таке навчання активізує «фольклорне» богослов’я п’ятидесятницьких церков, що не сприяє стабілізації п’ятидесятницького богослов’я. Розуміння доктринальних питань та сфери церковного впорядкування міняється від пастора до пастора, що призводить до ще більшого «розмиття» богословських уявлень серед рядових членів церкви. Відсутність літургійного богослов’я викликало безперервні експерименти у сфері поклоніння. Так у п’ятидесятницьких церквах відбулося розшарування богослужінь за віковою ознакою: традиційне богослужіння – основний хор; молодіжне богослужіння – молодіжний хор чи так звана «група прославлення»; дитяче богослужіння – дитячий хор чи дитячі групи недільної школи. У деяких п’ятидесятницьких церквах впроваджується нова форма богослужіння – «участкові богослужіння», відповідальним за які є не пресвітер церкви чи керівник/лідер молоді, а диякон відповідного участку церкви. Зрештою, відсутність літургійного богослов’я відображається і у субкультурному мовленні п’ятидесятників. Вони практично не вживають терміну «богослужіння», а послуговуються терміном «зібрання».

Тема поклоніння – головний біль п’ятидесятницьких пресвітерів. Оскільки термін набув негативного забарвлення із харизматичними обрядодійствами, до цієї теми підходять вкрай обережно. У п’ятидесятницьких церквах поклоніння набуває людської спрямованості, стає інструментом для удосконалення розуму, покращення самопочуття, виступає як певна дієва формула успіху. Проголошення змінилося поясненням, причастя – запрошенням, форма – спонтанністю, Святий Дух – майстерними способами маніпулювання людською свідомістю, церковний хор – голосними та нав’язливими привітаннями, або ж піснями сумнівного змісту чи низької музичної якості. Напевно, протестантське заперечення зовнішньої обрядовості «впало» у другу крайність – зміну однієї форми на іншу, далеко не кращу за попередню. Сучасні п’ятидесятницькі церкви використовують різні модернізаційні сценарії, які, по суті, вірянину нічого не дають, окрім тимчасового епатування, психологічної розгрузки. Усе з часом повертається на круги своя: перенасичення, втома, бажання новизни.

Окрім всього вище сказаного, у п’ятидесятницьких колах можливе зародження тенденції до зниження популярності руху у суспільстві, оскільки проблемність, невизначеність доктрини освячення потребує детального вивчення, аналізу та одновимірності. Допоки це питання є проблематичним, п’ятидесятницькі церкви втрачатимуть свою цінність. По-перше, досить незначна кількість п’ятидесятників вважає, що їм сьогодні необхідне духовне оновлення. Незважаючи на велику кількість віруючих, охрещених Святим Духом, велика кількість п’ятидесятницьких церков переживає недостачу стійкості та ефективності, які були присутні в церкві у більш ранні часи. Як показує практика, різнотолки та труднощі в п’ятидесятницьких церквах з’являються завжди там, де односторонньо вчать про діяльність Святого Духу. Одні звертають увагу тільки на плоди Духу й вчать про освячення. Інші наповнення Духом Святим, дари Духу та дії Духу вбачають як самоціль, і віруючі забувають, що Бог дав усе це для побудови церкви так, щоб Христос був прославлений в віруючих і через віруючих у світі.

По-друге, п’ятидесятницьке акцентування на хрещенні Святим Духом та надприродніх духовніх дарах призвело до недостатньої уваги до інших ділянок роботи Духу, включно й освячення. Перші християни отримали дар Святого Духа так, як їм було обіцяно Господом та апостолом Петром у День П’ятидесятниці. Для них це не було певним доказом їхнього віросповідання, який окреслював ортодоксальну доктрину Святого Духа. Вони не приймали невиразну ідею про те, що Святий Дух наділив їх Своєю силою лише під час їхнього навернення. Вони радо пізнавали милостиву дію Святого Духа. Їхнє отримання Святого Духа було явним і очевидним переживанням, вони знали, коли Дух прийшов, де Він прийшов, і як Він прийшов (Дії ап. 2:4; 8:17; 9:17; 10:44; 19:6; Гал. 3:2; Єф. 1:13». Ще 04.11.1947 р. Дональд Джі з сумом писав, що: «Із дарами [пророкування, мови та тлумачення мови] сьогодні існує багато непорозумінь. Нам прикро робити таку заяву про необізнаність віруючих з цими дарами, але це правда. Нехай Бог прискорить той день, коли ми правильно будемо розуміти суть духовних дарів так, як їх розуміли християни в першому столітті. Найголовнішим в житті християнина є те, щоб він своїм життям віддзеркалював характер Христа, і тому є великою помилкою думати, що духовні дари можуть замінити плід».

По-третє, сучасний активний розвиток п’ятидесятницького руху загрожує традиційному розумінню Церкви та світу, піддаючи своєю практикою «старі» еталони святості під сумнів. Насолоджуючись своєю новонабутою популярністю, п’ятидесятники повинні прикласти максимум зусиль, щоб уникнути усякого прояву духовного «елітарного» стану.

І, на кінець, наше розуміння – це завжди лише модель, за допомогою якої ми щось усвідомлюємо по-новому, але те, що ми розуміємо, зумовлено тим, як ми це робимо, тобто на підставі яких методів, прийомів, підходів тощо. Це, зрештою, дозволяє сподіватися на те, що ми маємо доступ до сенсу джерела, але не прямий і доконечний, а опосередкований та ситуативний, незавершений і частковий. П’ятидесятництво як протестантський рух не становить небезпеки для догматичних основ православної віри і може розглядатися як критичний метод богослов’я, що є спільним для всіх конфесій. Тому слід говорити не стільки про богословські несумісності, скільки про відмінності методів і форм проповіді. Розуміння того, що протестантизм – не інша віра, але інше вираження спільної, єдиної віри, має сприяти подоланню багатьох стереотипів та ворожості. З другого боку, історичний досвід маргінальності, богословський консерватизм, соціальна структура церков, домінування православної культури та інші особливості українського контексту унеможливлюють механічне копіювання західних зразків євангельського протестантизму. Осмислення українськими п’ятидесятницькими церквами власного історичного досвіду, об’єднання євангельської інтелігенції з метою створення ідейно-концептуальної бази для формування інтелектуально-богословських центрів та дослідницьких груп – саме ці сучасні тенденції й мусять окреслити образ майбутнього українського євангельського протестантизму.

Література:

1. Бергер П. Понимание современности // Социологические исследования. – 1990. - № 7. – С. 127-133.

2. Викстен М. Основные черты здравого учения: Пер. с финского. – Н/ук., 1989. – 157 с.

3. Джі. Д. Відносно духовних дарів. – Торонто, 1986. –150 с.

4. Назаркіна О.І. Протестантські конфесії України в 90-ті роки ХХ ст.: баптистські та п’ятидесятницькі течії: Автореф. канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2003. – 18 с.

5. Терещенко Ю. Антисуспільні повчання і діяльність п’ятидесятників. – К.: Політвидав України, 1975. – 102 с.

6. Терещенко Ю.И. Философско-психологический аспект критики вероучения и культа современного пятидесятничества: Автореф. канд. филос. наук. – К., 1971. – 22 с.

7. Хортон С. Что Библия говорит о Святом Духе. – Спрингфилд: Life, 2002. – С.327 с.

8. Черенков М. Європейська реформація та український євангельський протестантизм: Генетико-типологічна спорідненість і національно-ідентифікаційні виміри сучасності: Монографія / Ін-т філософії ім.. Г.С.Сковороди НАН України, Від-ня релігієзнавства. – К.: Християнська просвіта, 2008. – 566 с.

9. Чернявский М. Кризис богослужения в евангельских церквах. Что дальше? // http://baptist.org.ru/articles/dialog/407

Текст из сыра.

Для начала создайте новое изображение в цветовом режиме RGB. Будем работать с достаточно большим полотном – 1000х400 пикселов. Для нашего примера это необходимо, т.к. в ином случае «сырная» надпись выйдет недостаточно гладкой. Сразу залейте изображение черным цветом.

Очень важно правильно подобрать шрифт. Он должен быть достаточно массивным и, между тем, с мягкими контурами. Подойдет достаточно распространенный шрифт Bulka, которым инаписано слово «СЫР!» (рис. 4.109).

Цвет также важен — наш выбор: R248 G230 В161.

Выделите надпись, щелкнув левой кнопкой мыши на текстовом слое в Layers (Слои), одновременно удерживая клавишу Ctrl.

Сейчас вам предстоит самый важный и сложный этап работы, в котором придете рассчитывать только на собственный художественный вкус. Нужно создать дырки в тексте.

Технически это очень просто — нужно активизировать инструмент Eraser (Ластик), и, меняя в панели параметров размер кисти, нарисовать нужное количество различных по диаметру отверстий.

Но в этом и сложность. Сколько делать отверстий и какого размера они должны быть? Можно рассмотреть вариант, показанный на рис. 4.110. Создайте новый слой. Обратите внимание на то, что созданное выделение должно быть активным. Залейте его на новом слое более темным желтым цветом, чем тот, что мы использовали для основной надписи. Остановим свой выбор на цвете R217 G190 В110. Надпись сразу станет похожей на сыр.

Снимите выделение (Ctrl+D).

Остался последний шаг, который добавит надписи большую схожесть с сыром. Запустите кнопкой Add Layer Style (Добавить стиль слоя) в палитре Layers (Слои), слоевой эффект Drop Shadow (Падающая тень). Он нужен нам как одна из составляющих имитации объема надписи. Использованные настройки показаны на рис.

Не закрывая окна Layer Style (Стиль слоя), переключитесь на Bevel and Emboss (Скосы и рельеф). Этот основной инструмент для имитации объема в Photoshop, выручит нас и на этот раз. Необходимые настройки смотрите на рис.

Снова переключитесь, на этот раз на Satin (Атлас). Он нам необходим для того, что бы изменить цвет поверхности, создав на ней переходы, которые сделают надписьпохожей на настоящий сыр. Примененные настройки показаны на рис.

Объедините слои (Ctrl+E). Можно немного улучшить изображение, поработав ластиком (Eraser), чтобы некоторые отверстия стали сквозными. Итоговое изображение показано на рис. 4.114.