Предмет економіки інтелектуальної власності та його відмінність від предмета економічної теорії

Економіка – це наука про дію економічних законів, про те, суспільство використовує певні, обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів та розподілу їх серед різних груп населення. Вона вивчає теоретичні основи і практичні форми функціонування ринкового механізму господарювання, вирішує питання щодо економічного витрачання ресурсів, зниження витрат виробництва, використання і впровадження високопродуктивної техніки, технології, результатів інтелектуальної праці на основі побудови економічних, соціальних і трудових відносин.

Поняття “економіка” походить від грецької oiconomia (oikos ("ойкос") – дом. господарство, nomos ("номос") – вчення, закон. Тому економічна наука в її первісному значенні – це наука про домашнє господарство чи про управління домашнім господарством. Пізніше виникла потреба ширшого трактування поняття “економіка”. в 1615 році французький вчений А.Монкретьєн вводить поняття “політична економія” (від грецької politicos "політейа" –державний, суспільний устрій та вже відомого oiconomia), що означає “мистецтво державного управління господарством”. Аналогічне по широті змісту набуває поняття “економіка”. Таке широке трактування цього поняття обумовлюється зростаючою роллю держави в процесі первісного накопичення капіталу і розвитку зовнішньої торгівлі. У 1890 році, після появи праці англійського економіста А.Маршалла “Економікс”, замість поняття “політична економія” став використовуватись термін “економікс”. В подальшому “економікс” стає теорією соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій, з однієї сторони, здійснюється її саморегуляція на основі економічної свободи її учасників, а з іншої – обмежене регулювання за допомогою держави (як організатора господарського життя суспільства).

З позиції же економічної теорії заслуговує на увагу визначення її предмета англійським економістом Дж. Роббінсом: “Економіка – це наука, яка вивчає поведінку людей з точки зору відношення між його цілями і обмеженими способами, які допускають альтернативне використання”.

З позиції політичної економії матеріальні блага люди створюють не поодинці, а разом. Людина живе і працює в суспільстві (соціум – сфера діяльності людей). Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво, яке має колективний, суспільний характер. В процесі праці чи впливу людей на предмети і сили природи вони вступають між собою у відповідні зв'язки і відносини з приводу кооперації, спеціалізації виробництва тощо. Люди не тільки виготовляють продукти праці, а й обмінюють і споживають їх. Відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг в політичній економії називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять базис суспільства і є предметом вивчення політичної економії. Зауважимо, що у кожному способі виробництва є дві сторони – продуктивні сили (сукупність засобів виробництва і люди, що приводять їх у дію) і виробничі відносини (сукупність економічних відносин, які виникають між людьми незалежно від їхньої свідомості та волі у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ). Виробничі відносини взаємодіють не лише з продуктивними силами. Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, яка виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, сімейних та інших суспільних відносин та відповідних їм інститутів.

Розмежування між економічною теорією і політичної економією почалось ще з праць англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, метою якої є обґрунтування універсальних закономірностей. Ось чому він відмовився від поняття "політична економія" і замінив його терміном "економікс". Підставою для такого висновку стала основна ідея неокласичної школи і, зокрема, маржиналістської теорії, про те, що рівновага економічної системи може бути досягнута лише на підставі взаємодії попиту та пропозиції без участі держави.

Таким чином, в залежності від осмислення ролі держави в економіці полягає перша відмінність політичної економії від економічної теорії, відтвореної в "економіксі".

З точки зору методології, в "економіксі" переважає кількісний підхід (в політичній економії – якісний і сутнісний аналіз в сполученні з кількісними характеристиками), функціональний аналіз (замість причинно-наслідкового), суб'єктивно-ідеалістичне спрямування (замість формаційного, у тому числі класового, в сполученні з цивілізаційним).

Головна відмінність політичної економії від "економікс" визначається тим, що політична економія, а тому, в значній мірі, і сучасна економічна наука більше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів, в той час, як "економікс" деякі найбільш фундаментальні поняття економічної науки розглядає на рівні поверхових, зовнішніх взаємозв'язків.

Так, в центрі логічної системи "економікс" знаходиться категорія ціни, яка визначається не витратами праці, а корисністю речі (що, у свою чергу, визначається оцінкою споживачем корисності товару чи послуг, точніше, корисністю останнього примірника, який задовольняє найменш значуще споживання) та співвідношенням попиту і пропозиції. В політичній економії в центрі логічної системи – категорія вартості (цінності), яка визначається витратами суспільно потрібної праці і лежить в основі ціни товару.

Окрім цього, слід визначити дві важливі особливості економічних відносин:

- Перша складається з того, що економічні відносини, в першу чергу виробничі, відтворюються незалежно від волі і свідомості людей, тобто є об'єктивними. У вченні А.Сміта ця властивість виробничих відносин отримала назву "невидимої руки".

- Другою особливістю економічних відносин є, перш за все, відношення до власності, і те, що вони проявляються як інтереси, і в цьому аспекті вони суб'єктивні. Більше того, вони можуть бути корисні лише завдяки свідомій діяльності, до того ж, і дослідник не може у певною мірі не переносити своєї соціально-економічної позиції на наукові висновки і узагальнення, на факти реальної дійсності.

Сьогодні економічна теорія – це по суті політична економія, але в світлі нових економічних вимог, з іншою економічною доктриною. Предметом її вивчення є також виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису.

Отже, економічна теорія вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну і споживання в умовах ринкової економіки. Вона є методологічним фундаментом комплексу економічних наук:

- галузевих (економіка промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства);

- функціональних (фінанси, кредит, маркетинг);

- міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика, теорія управління і регулювання).

 

Економіка інтелектуальної власності, або Інтелектуальна економіка (Creative Economy) – це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

Вона є функціональною складовою економічних наук і спирається на фундаментальні положення, які вже відомі економічній теорії.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, які спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Бізнес – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та відповідну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес – це ризик. Одночасно, він передбачає залучення власного капіталу або опосередницьку участь у такій діяльності шляхом вкладення в діло власного капіталу на умовах корпоративного права.

Підприємницька діяльність, або бізнес зростання інтелектуального капіталу – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. До інтелектуального капіталу відносять продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.