ВВЕДЕННЯ. Програма вивчення вибіркової дисципліни «Теорія та історія художніх стилів в образотворчому мистецтві» складена у відповідності до освітньо-професійної

РЕСПУБЛИКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИМСКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Програма вивчення вибіркової дисципліни «Теорія та історія художніх стилів в образотворчому мистецтві» складена у відповідності до освітньо-професійної програми підготовки спеціалістів напряму 0202 «Мистецтво» спеціальностей «Образотворче мистецтво» та «Декоративно-прикладне мистецтво».

Предметом вивчення навчальної дисципліни є освоєння найважливіших явищ у світовому художньому процесі, висвітлення основних етапів його еволюції з точки зору цілісності ідейно-образного задуму (змісту) та виражальних засобів його реалізації.

Студенти повинні не лише засвоїти інформацію відносно тих чи інших етапів світової стильової еволюції, а і уміти пояснити ці явища, дати їм об’єктивну оцінку. На базі попереднього вивчення історії різних видів світового образотворчого мистецтва, засвоєння студентами основних матеріалів зарубіжного та вітчизняного мистецтва минулих часів та мистецьких досягнень ХХ століття формуються чіткі уявлення про синтез різних художніх форм завдяки підпорядкованості певним вимогам конкретного стилю з метою створення органічної єдності художньо-предметного середовища проживання людини. Водночас, студенти повинні усвідомити і виявляти як споріднені стильові ознаки в творах різних видів і жанрів образотворчості так і співвідношення індивідуального та всезагального у кожному з художніх стилів і можливі оптимальні шляхи подальшого розвитку стилю як історико - художньої категорії.

Міждисциплінарні зв’язки. Дисципліна «Теорія та історія художніх стилів в образотворчому мистецтві» виступає вагомою складовою завершального етапу освітньо професійної програми підготовки фахівців галузі «Мистецтво». ЇЇ призначення – забезпечити формування важливого компоненту кваліфікаційної характеристики випускника. Навчальна програма з дисципліни будується за принципами модульного навчання і складена з урахуванням міждисциплінарних зв’язків з іншими дисциплінами фахового та гуманітарного блоків – “Історією мистецтва», «Історією дизайну», «Ысторыэю костюма» «Істрією світової та вітчизняної художньої культури», «Композицією» тощо.

 

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. «Поняття стилю. Стилі Нового часу»

2. «Стилі, напрямки і течії другої половини ХІХ – ХХ століття (Новітній час)».

 

 

1. МЕТА І ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Курс “Історія стилів” є важливою складовою фахової підготовки художників - спеціалістів та магістрів у різних галузях образотворчості - прикладної графіки, монументально-декоративного живопису та скульптури, художнього виготовлення виробів з металів та кераміки, художньої вишивки і ткацтва та моделювання костюма. Об’єднуючою ланкою всіх галузей пластичних мистецтв та загального художнього процесу виявляються художні стилі і напрямки Основним змістом курсу є розкриття сутності та ознак стилю як єдності форми і змісту художнього твору та висвітлення основних етапів стильової еволюції, аналіз провідних напрямків та стилів, притаманних певній історичній добі і аналіз творчості окремих митців у контексті домінуючого історико-хуожнього стилю, напрямку чи течії. Студенти повинні не лише засвоїти інформацію відносно характерних ознак тих чи інших стилів світового художнього процесу, а і уміти пояснити ці явища, дати їм об’єктивну оцінку. Сприйняття і оцінка світового мистецтва як історії художніх стилів, засвоєння майбутніми фахівцями основних матеріалів історії зарубіжного і вітчизняного мистецтва минулих часів і сучасності як загальної єдності архітектури, скульптури й живопису, графіки, різних видів прикладного мистецтва і дизайну тощо - трактується як підгрунтя, на якому базується професійна майстерність, практична діяльність фахівця кожної конкретної галузі, його науково-пошукова діяльність. Студенти повинні усвідомити і уміти виявляти самостійність та національну своєрідність стилів і напрямків давнього і сучасного мистецтва різних зарубіжних шкіл та України і можливі оптимальні шляхи їх подальшого розвитку.

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Теорія та історія художніх стилів в образотворчому мистецтві»підготувати висококваліфікованих фахівців у галузі образотворчого та декоративного мистецтва за спеціалізаціями: прикладна графіка, монументально-декоративний живопис, монументально-декоративна скульптура, художні вироби з металів, кераміки, вишивка і ткацтво, моделювання костюма для відповідних галузей сучасного виробництва, культури і мистецтва, обізнаних зі світовими пам’ятками у всіх ділянках образотворчої та декоративно-прикладної і дизайнерської діяльності на різних етапах розвитку, спроможних створювати власні творчі проекти та реалізувати їх, опираючись на досягнення світової та вітчизняної художньої культури. Інтегративний характер курсу покликаний забезпечити формування цілісного мистецького мислення студентів.

1.2. Одним з найважливіших завдань дисципліни «Теорія та історія художніх стилів в образотворчому мистецтві» є ознайомлення студентів з принципами та методами систематизації фактологічного матеріалу за стильовими ознаками, комплексного мистецтвознавчого аналізу в галузі, що відповідає темі магістерського теоретичного дослідження. Програма передбачає також набуття навичок самостійної роботи як зі спеціальними виданнями, іншими інформаційними ресурсами так і репродукційним матеріалом з метою якісного оволодіння частиною тем теоретичного курсу. У цьому контексті вважаємо доцільним не розмежовувати у програмі аудиторні та самостійні лекційні теми, оскільки студент повинен опрацьовувати весь теоретичний курс як єдине ціле.

1.3. Згідно вимог освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

- тлумачення поняття «стиль»;

- співвідношення понять стиль, стилізація, напрямок та течія;

- загальну схему еволюції художніх стилів у мистецтві;

- межі, сутність та типологію стилів;

- структуру стилю та рівні стилістичної спільності;

- різницю між художнім каноном та художнім стилем;

- стилістичні ознаки мистецтва стародавніх часів;

- стилістичні особливості стилів доби феодалізму: візантійського, романського, готики;

- формально-стилістичні ознаки художніх творів доби Ренесансу;

- складові стилю бароко і рококо в творах різних мистецьких галузей;

- провідні ознаки неокласицизму в образотворчому мистецтві та дизайні;

- характерні риси історизму – так зване «повернення минулого»:

- стилістичні особливості ар-нуво, ар-деко, модернізму та модернізму;

- загальний стан художньої культури середини 19 століття як підґрунтя нових стилістичних пошуків і рішень;

- напрямки і течії нового і новітнього часів – від реалістичної лінії, сентименталізму, романтизму і до поп-арту, оп-арту, концептуального, кінетичного мистецтва в художньому процесі 19-20 століть.

уміти:

- визначати характерні стильові ознаки та специфічні риси течій і напрямків конкретних творів в архітектурі, скульптурі, живопису, графіці, декоративноому мистецтві та дизайні.

- обґрунтувати різницю між стилем та течією:

- проводити графічний аналіз мистецьких творів та дизайнерських виробів і пропонувати власні варіанти рішень творів з обраної спеціалізації в одному із зазначених стилів;

- будувати схему стильової еволюції конкретного виду, жанру мистецтва згідно теми дослідження;

- підбирати візуальні ряди для висвітлення стильової проблематики в контексті дослідження;

- володіти порівняльним мистецтвознавчим аналізом мистецьких творів.

 

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 72 год / 2 кредити ECTS

 

2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОБСЯГ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль 1. «Поняття стилю. Стилі Нового часу»

Тема 1. Предмет і завдання дисципліни. Термінологія. Стилі, напрямки і течії, школи. Історичний стиль як набір найхарактерніших засобів художньої виразності, що надає пам’яткам особливого, неповторного для конкретної історичної доби звучання – як змістово-формальна категорія.. Поєднання різних рівнів змісту і форми - не абстрактне, а конкретно-історичне. Фрагментарність локалізації стилістичних якостей в межах одного твору (стилістичний ряд). Образотворчо-виражальні засоби як ознаки стилю: композиція, простір, колір, площина, об’єм, лінія, фактура. Єдність образної системи, межі та сутність стилю.

Стиль як особлива якість форм твору мистецтва, забезпечена цілісністю метода; цілісність та взаємний зв’язок всіх елементів у стилі як вияв світоглядних тенденцій до синтезу. Історія стилів як джерело творчості сучасного художника. Зміни в моді та смаках, манері і техніках як фактори впливу на митця. Структура стилю. Рівні стилістичної спільності – від історичного до індивідуального. Об’єднання у стилі митця загального сприйняття дійсності та художнього методу, обумовленого поставленими автором завданнями. Позастильові явища (течії) в творчості митців часів процвітання конкретних стилів. Стилізація в мистецтві: сучасність через призму ремінісценцій історичних стилів на стадії Новітнього часу.

Завдання для самостійного опрацювання. Напрямки і течії як мистецькі рухи з єдиною естетичною програмою (маніфести) та художнім методом. Обумовленість форм та структури твору культурно історичним та соціальним змістом мистецтва. Стиль і манера – тлумачення поняття «манера» від часів ренесансу і до наших днів. Позиція Г.Вельфліна відносно «формальних носіїв» як засобів ідентифікації стилю. Теорія стилів А.Ригля на основі орнаменту: геометричний, геральдичний, арабесковий, класичний тощо. Змістові рівні поняття стиль згідно Е.Уїтца: стиль часу, стиль митця, «матеріальний» стиль твору. «Стиль доби – доба, якою вона є та історичний стиль – епоха, якою вона хоче здаватися». Причини найбільш повного вияву стилю в архітектурі та прикладному мистецтві (дизайні): чуття стилю як вияв органічної єдності формоутворення. Послідовність етапів стилеутворення: індивідуальний стиль митця як результат техніки і манери – стилістика школи (групи митців) – історико-регіональний – історичний стиль. Національний стиль як єдність художнього мислення та форм і засобів його реалізації, притаманних конкретному народу. Взаємодія історичних стилів, відсутність «чистих» стилів. Програмний полістилізм, його відмінність від еклектики. «Стиль життя» та його матеріалізація в дизайні. «Фірмовий стиль». Стилізація як важливий компонент творення мистецтва Новітнього часу: культурні посилання та асоціації. Об’єктивізація певних попередніх стилів, художніх рішень як мета стилізації. Стилізація як творче осмислення специфіки, її загострення і певне «абстрагування», а не імітація.

Тема 2. Історія мистецтва як історія стилів. Від Давнього Єгипту до Ренесансу. Зміна та домінування художніх стилів як свідоцтво стадіальності розвиткумистецтва. Історизм існування стилю: зародження, розквіт та згасання. Відсутність жорстких часових меж: в кожному стилі існують залишки попереднього та ростки майбутнього стилів. Стиль як один з принципів членування художнього процесу в мистецтвознавстві до середини 19 століття і в Новітню добу. «Стиль як пізнання сутності речей» Гете та «стиль як осередок історії мистецтва» Г.Вельфліна. Поступова втрата кожним наступним стилем частини своєї всезагальності як вияв розвитку творчої індивідуальності. Стилістичний аналіз як засіб атрибуції мистецьких творів на основі співвіднесення конкретного даного твору з іншими, близькими по стилю.

Художній канон в мистецтві Стародавнього Сходу як вияв заупокійного культу в поєднанні з обожненням фараонів. Провідна роль ідеологічної, комунікативно-меморіальної та магіко-релігійної функцій в процесі формування художнього канону.

Оформлення світогляду еллінів у вигляді міфології та її вплив на формування їх художнього мислення. Віра в розумність керованого богами світового ладу, місце та можливості людини в цьому процесі як підґрунтя античного антропоцентризму в мистецтві. Раціоналізм та практицизм мислення давніх римлян на відміну від мрійливості еллінського сприйняття і вияв цих відмінностей в мистецтві. Спільні риси давньогрецького та давньоримського мистецтва як основа стилістичних ознак культури античності.

Становлення типового для світових релігій світогляду з повною перевагою трансцендентного світу. Формування культурних орієнтирів середньовіччя на основі підпорядкування земного життя умовам духовного удосконалення та розвиненій системі догм. Становлення Візантійської художньої системи та Романського стилю як формально-образної реалізації даних орієнтирів. Відображення цивілізаційних і світоглядних змін в стилі Готики.

Завдання для самостійного опрацювання. Постійність, доцільність та сталість єгипетської іконографії на засадах майже механічного порядку. Стилістична спільність архітектури, скульптури, живопису, костюму та інших видів прикладного мистецтва Давнього Єгипту.

Упорядкованість - ордери давньогрецької архітектури. Стилістична спільність конструктивно-тектонічних рішень Парфенону, його рельєфів, канелюр колон та складках хітонів статуй роботи Фідія чи Праксителя, графічних ритмів грецького вазопису тощо. Стилістична спорідненість Колізею чи Пантеону, тріумфальних арок, скульптурного портрету (Август у тозі, Цицерон) рельєфів Вівтаря Миру, розписів вілли Містерій, драпірувань тоги тощо.

Ідейно-образний задум та технічна реалізація християнського храму (Софія Константинопольська), його внутрішнє оздоблення (візантійська мозаїка Равенни та Константинополя). Стилістична спорідненість архітектури і монументального живопису з іконою (Володимирська Богородиця), костюмом та прикладним мистецтвом Візантії.

Синтез мистецтв на основі пріоритету сакральної архітектури в романському мистецтві. Екстремальне зіставлення спіритуального і реального в спорудах церкви Сен-Сернен в Тулузі чи собору у Вормсі, скульптурних рельєфів (ц. Сен П’єр в Муассаці чи ворота у Гільдесгеймсі, килиму з Байє, мозаїк собору в Палермо, книжкової мініатюри, костюму тощо.

Поступова секуляризація та індивідуалізація суспільного життя, міжнаціональні зв’язки як передумови стилістичних змін в мистецтві Готики. Підкресленість вертикальність композиції та маскування конструктивних рішень як вияв спіритуалізму готичного собору (Собори в Реймсі чи Ам’єні) і єдність його зі скульптурою _(«Ангел - Реймська посмішка» чи Екгегардт і Ута з Наумбурга), вітражіами капели Сен-Шапель, франко-бургундськими модами тощо. Регіональні відмінності стилю (англійська «перпендикулярна» готика).

 

Тема 3. Відродження, Бароко, Класицизм і Рококо. Ренесанс як початковий етап розвитку стадії мистецтва Нового часу. Формування естетичного ідеалу на основі гуманістичного світогляду. Відродження і поглиблення античного принципу «людина – мірило всіх речей. Домінування концепції наслідування мистецтву античності у поєднанні з технічними відкриттями у різних видах прикладного мистецтва. Вигадливість маньєризму. Розповсюдження ренесансних художніх ідей в Європі, зміцнення і збагачення зв’язків через зміни кордонів, політично-релігійні альянси, товарообмін. Місцеві традиції в ренесансному мистецтві Іспанії, Франції, Німеччини, Англії тощо.

Стиль Бароко як засіб утвердження краси і величі католицької церкви з метою протистояння реформації. Розповсюдження стилю у різних європейських країнах. Зміни орієнтирів у класичних зразках з давньогрецьких Ренесанс) на давньоримські часів Імперії. Могутність, велич та театральність як провідні риси барокового мистецтва. Зацікавленість передачею руху і освітлення у формах та декорі. Упорядкованість та раціоналізм французького мистецтва Класицизму 17 ст.. Реалізація ідей підпорядкування емоцій розумові та почуттю обов’язку. Позастильова реалістична лінія в творчості видатних європейських митців 17 століття. Конкретно-історичні тлумачення терміну «реалізм». Сукупність ідейно-художніх особливостей творчості Д.Веласкеса, братів Лененів, Рембрандта, Я.Вермеєра, малих голландців.

Вияв світоглядних орієнтирів аристократичної верхівки в культурних параметрах Рококо. Примхлива легковажність, зосередженість на приватному житті, комфорті і зручності проживання людини. Органічна природність та асиметричний хвилястий рух композицій рококо. Індивідуальна інтерпретація і авторська свобода трактування традиційних мотивів.

Завдання для самостійного опрацювання. Періодизація мистецтва Відродження. Становлення єдиного науково-художнього пізнання світу. Формування системи законів образотворчої грамоти Нового часу: симетрія, рівновага, перцептивна перспектива, пластанатомія тощо. Художні досягнення в галузі архітектури (співрозмірність людині, гармонія вертикалей та горизонталей в сакральних та світських спорудах). Розквіт всіх видів скульптури: Н.Пізано, Донателло, Мікельанжело та інші. Живопис як пріоритетний вид мистецтва Ренесансу. Індивідуальний підхід до реалізації художнього ідеалу у Леонардо, Мікельанжело. Рафаєля, Тиціана. Завитки з листя, фестони, гірлянди і «канделябри», гротеск як провідні античні орнаментальні мотиви, запроваджені в ренесансне декорування. Криза ренесансного світогляду в творчості маньєристів.

Сакральна архітектура італійського бароко – сприйняття художнього образу «не холодним розумом, а схвильованим серцем»: творчість Л.Берніні та Ф.Борроміні. Нелінійність та підкреслена динаміка, пишність і яскравість рішень. Нові засади пластичної організації образу в скульптурі Л.Берніні. Болонський академізм братів Караччі та його еволюція в творчості учнів і послідовників. Становлення загальноєвропейського академізму 17 – 19 століть як напрямку в мистецтві, пов’язаному з догматичним наслідуванням класичним зразкам та авторитетам – зокрема в мистецькій освіті. Н.Пуссен як теоретик і практик французького класицизму. Творчість архітекторів, скульпторів, декораторів та живописців Франції. Синтез класицизму і бароко у «Великому стилі» Версаля («Людовика XIV»), покликаному прославляти абсолютну королівську владу, розкіш та могутність країни. Домінування французької мистецької школи в європейському прикладному мистецтві 17 – 18 століть. Роль французьких майстрів декораторів та живописців у становленні Рококо на початку 18 століття. Естетизація штучної краси в мистецтві зрілого Рококо. Розквіт мотивів «шинуазері» в декорі. Рокайльні інтер’єри барокових споруд. Причини блискучого розвитку графіки та різних видів прикладного мистецтва в добу рококо. Живопис А.Ватто, Ж.Б.Шардена, Ф.Буше, інтер’єр Субіз, севрська порцеляна.

 

 

Тема 4. Неокласицизм і Ампір, Сентименталізм, Романтизм. Простота, урівноваженість та функціональність як вияв смаків третього стану на противагу аристократичному рококо. Поєднання теорії класицизму з філософією Просвітництва. Поява Неокласицизму як результат захоплення античністю та негативним ставленням до надмірної розкоші рококо. Розповсюдження Неокласицизму від Франції 1760-х років на всю Європу та Новий світ. Захоплення античною культурою і відродження давніх ідеалів політичної рівності. Неокласицизм і боротьба американських колоній за незалежність та Французька революція 1789 року. Вплив ідей французької революції на культурні ідеали світу в 19 столітті.

Зміни в суспільно-політичному устрої Франції та її роль в європейській історії кінця 18 - початку 19 століття. Відновлення централізації та одноосібної влади в країні як передумови формування стилю Ампір як пізньої фази Неокласицизму. Нормативність, історизм, раціоналізм, пластична ясність, декоративність і тектонізм ампірного мистецтва. Формування на тлі домінуючих раціоналістичних ідей Неокласицизму Сентименталізму як напрямку, пов’язаному зі зростаючим індивідуалізмом буржуазного суспільства. Звернення сентименталізму до особистих почуттів, індивідуальних переживань приватної особистості, а не героя-громадянина.

Бурхливий розвиток капіталістичних відносин та науково-технічного прогресу в європейському та американському суспільстві від початку 19 століття. Поглиблення контрасту між рівнем життя фінансово-промислової буржуазії та робітників і соціальні заворушення. Вияв складної соціальної ситуації в культурному житті доби. Формування напрямку Романтизм як реакція на меркантилізм і прагматизм повсякдення. Концепція конфліктної протилежності людини і суспільства, ідеалу і дійсності. Ідея безповоротності прекрасного минулого і незбагненності майбутнього в Романтизмі.

Завдання для самостійного опрацювання. Двоїстість класицизму: звернення до історії мистецтва та пошуки нового стилю, не пов’язаного з епохою. Археологічні відкриття середини 18 століття на території Італії (Помпеї та Геркуланум). Зростання знань про античність. Праця Й. Вінкельмана «Історія давнього мистецтва» зі звеличенням античності. Стажування європейських митців у Італії як складова завершення фахової освіти. Геометризм і лаконічність всіх видів пластичних мистецтв часів класицизму. Класицистичні полотна Л.Давида 18 століття, гармонійність споруд Ж.А.Габріеля, раціоналізм Пантеону Ж.Суфло, елегантна умовність образів А.Канови. Революція форм і декору в костюмі післяреволюційних літ.

Збагачення форм і декору в архітектурі і прикладному мистецтві доби Ампіру. Своєрідність регіонально-історичних варіантів стилю в Англії, Росії, Німеччині тощо. Величність громадських і палацових споруд, пишність палацових інтер’єрів Ампіру. Гармонійна пластичність образів в скульптурі. Пріоритет рисунку і композиції в живописних творах і краса лінійних ритмів в графіці тих літ. Сентименталізм полотен Грьоза, В.Боровиковського та інших митців к.18 – поч.. 19 ст як реакція на «самовпевненість» класицистичних образів.

Криза «жанру великих історичних тем» в творчості видатних митців – Л.Давида і Ж.О.Д.Енгра, О.Кипренського та К.Брюллова. Напруженість духовного життя героїв в романтичній літературі (Байрон, Шеллі, Гюго, Стендаль, Шатобріан, Пушкін). Експресивність образів в скульптурі Рюда та живописних творах Т.Жеріко, Е.Делакруа, портретах О.Кіпренського. Своєрідне переплетення академізму та романтизму в портретах та сюжетних творах К.-Д.Фридріха, Ж.О.Д.Енгра, У.Тернера, К.Брюллова, молодого Т.Шевченка.

Змістовий модуль II «Стилі, напрямки і течії другої половини ХІХ – ХХ століття (Новітній час)».

Тема 1. Пошуки нових рішень - Історизм. Критичний реалізм і натуралізм. Естетичний рух та Мистецтва і ремесла. Впливи промислової революції, міжнародних виставок та історичних стилів на стилеутворення доби Історизму. Вражаюче розмаїття стилів, що відповідають віянням моди – від готики та єлизаветинського чи флорентійського стилю до поверненого рококо, мавританського тощо паралельно з ампіром.. Впливи літератури романтичного напрямку. Зростання споживацького ринку та попиту середнього класу як чинник еклектичності смаків.. Космополітизм стилів історизму як прояв нового рівня комунікацій та обміну ідеями.

Реалістичний напрямок в мистецтві 19 століття. Критичний реалізм як принцип об’єктивного відображення дійсності у всій багатогранності та взаємозв’язках особистості і суспільства, у всій неоднозначності проявів життєвої правди. Акцентування уваги на змістовій складовій з виявленням соціальних протиріч доби. Зовнішня правдоподібність натуралістичного мистецтва. Абсолютна ілюзорність як мета натуралізму.

Становлення професійного дизайну всередині століття і його роль в осмисленні необхідності існування художнього стилю як запоруки цілісності середовища проживання людини. Естетичний напрямок в мистецтві. Пошуки нових рішень. Культ краси і зростання статусу всіх творів мистецтва. Перегляд і комбінування художниками-декораторами культурних цінностей минулого з метою створення цілком нового стилю.

Взаємовпливи Естетичного напрямку та руху «Мистецтва і ремесла». Виникнення руху в Англії як реакція на індустріалізацію та погіршення зовнішнього вигляду і якості виробів при машинному виробництві (механічне копіювання та шаблони). Боротьба поглядів на працю, суспільство та мистецтво, спроби подолати бар’єри між художниками, дизайнерами та ремісниками. Розповсюдження ідей руху на всі види пластичних мистецтв. Ініціатори руху – А.Пьюджин (1812-52), Джон Раскін (1819–1900). У.Морріс (1834–96) як голова руху «Мистецтв і ремесел», його творча та суспільна діяльність.

Завдання для самостійного опрацювання. Популяризація минулого через гравюри та спеціальні видання. Лондонська виставка у Кристал-Паласі (Кришталевому палаці) 1851 року як фактор початку фахової підготовки дизайнерів у Британії.. Популяризація знань про історичні стилі Публікації Віоле ле Дюка, творчість О.Пьюджина та захоплення Європи готикою в оформленні інтер’єрів. Удосконалення засад стилізації, увиразнення художньої мови стилів минулого в творчості митців доби історизму. Історизм та еклектика. Історизм в архітектурі, живописі, прикладному мистецтві. Роль Братства прерафаелітів у змінах мистецьких орієнтирів і пошуках. Символічні мотиви в творчості Д.Г.Росетті, Е.Берн-Джонса. Конфлікт між прагненням образотворчості до переконливої правдивості і певною нормативністю стилю як художньої категорії та спроби його подолання.

Творчість митців критичного реалізму у Франції: К.Коро, «барбізонська школа», Ф.Міллє та Г.Курбе. Чому реалізм не може мати ознак повноцінного художнього стилю. Російський реалізм ХІХ століття – від В.Федотова та Перова до І.Крамського. Зрілий період творчості Т.Г.Шевченка. Схильність живописців - реалістів до оповідності і увага до сюжету як прояв провідного місця літератури в системі мистецтв 19 століття. Живопис представників натуралізму.

Ідея функціональності та двовимірності декору як результат впливів японського мистецтва (виставка 1862 року в Лондоні). Вільний і асиметричний східний орнамент; використання форм і мотивів японського живопису та графіки. Утвердження гасла «класичні закони симетрії і композиції мистецтва не повинні вважатись абсолютними нормами». Відкриття у багатьох містах Європи і Америки художніх і художньо-промислових шкіл, вплив «Мистецтв і ремесел» на викладання дизайну та на весь дизайн ХХ століття.

Тема 2. Імпресіонізм, Символізм, Постімпресіонізм. Ар-нуво. Криза стилю як історико-художньої категорії та завершення стадії розвитку мистецтва Нового часу. Академізм і салонне мистецтво середини століття і боротьба визначних митців за більз повноцінне мистецтво. Формування художнього світосприйняття Новітньої доби культурного розвитку. Провідний характер французької школи в мистецтві зазначеної доби. Імпресіонізм: естетична програма та живописна система. Протиставлення салонному мистецтву.

Інтеграція філософії, релігії та мистецтва у відповідних художніх формах (культурно-естетична діяльність) митців символізму к.19 – поч.. 20 ст.. Пріоритет літератури в даній течії (Ш.Бодлер, М.Метерлінк, С.Малларме) з акцентуванням суб’єктивного фактора та відмовою від безпосереднього зображення дійсності. Домінування в символізмі тези про безумовний пріоритет вищої реальності ідей як єдино достойної тематики мистецтва. Пошуки засобів неалегоричного відтворення ідеальних сутностей.

Інтеграція різних підходів до виявлення позиції неприйняття принципів імпресіонізму в загальній течії постімпресіонізму. Загальна тенденція постімпресіоністів до відтворення не окремих моментів і мотивів дійсності, а стабільних естетичних та етичних цінностей, постійних «величин» в житті і мистецтві. Узагальнена передача явищ дійсності, декоративна стилізація образів. Заперечення буржуазного способу життя в житті і творчості. Вплив митців постімпресіонізму на розвиток течій 20 століття.

Ар-нуво як перший свідомо сформований зусиллями митців багатьох національних шкіл художній стиль і як останній цілісний стиль в європейському та американському мистецтві. Виникнення стилю під впливом численних художніх напрямків, виробників, громадських установ, видавництв, митців, антрепренерів і меценатів. Різні назви стилю. Кульмінація стилю на Всесвітній виставці 1900 року Парижі. Широта охоплення всіх видів образотворчості і розмаїття стилістичних особливостей в залежності від сфери використання. Образна асоціативність, символізм форм і значень

Завдання для самостійного опрацювання. Утвердження краси навколишньої дійсності у безпосередньо переданому моменті. Нове ставлення митців до кольору і світла як вияв боротьби з нормативністю академічного мистецтва. Динаміка життя у специфічних формах: складних ракурсах, «кадруванні» композиції, чистих барвах: свіжість першого враження.Пошуки нової художньо ї мови в роботах Е.Мане. Своєрідність втілення загальних ідей в творчості К.Моне, К.Пісарро, А.Сіслея, Е.Дега, О.Ренуара, Б.Морізо. Своєрідність пластики О.Родена.

Прагнення художників-символістів до розробки власного «словника» образів, і ліній та барв для їх втілення. Багатозначність образів, гра асоціацій та метафор в символізмі. Створення певного настрою шляхом кольорових контрастів, умовного трактування простору, узагальнення форм в творчості Г.Моро, П. де Шаванна, О.Редона, М.Дені та групи «набі». Е.Мунк, Ф.Ходлер, М.Клінгер – «суворий» варіант символізму. Російський символізм: творчість М.Врубеля.., В.Борисова-Мусатова,

Складні взаємовідносини – від протилежного – постімпресіоністів з імпресіонізмом. Осмислення сутнісних станів навколишнього світу, сутності речей під їх зовнішньою оболонкою. «Не мить, а вічність». Масштабність відображення дійсності у П.Сезанна: відхід на другий план переживань, характеру людини, настрою тощо, Символізм ранніх робіт П.Гогена і пошуки гармонії у природі і «природних» людях в творчості «полінезійського» періоду. Експресія і «віталізм» полотен В.Ван-Гога. Трагізм і іронія творів А.Тулуз-Лотрека. Дивізіонізм Сіслея та Синьяка.

Декларативне відмежування Ар-нуво від історичних стилів і наслідування природи; звернення до природи як джерела натхнення в орнаментах. Підкреслена декоративність і двовимірність зображень, рух гнучких ліній і площинні узори. Пріоритет декору в Ар-нуво: «орнамент диктує форму»; єдність орнаментальних мотивів для різних видів образотворчості. Два напрямки Ар-нуво та національна своєрідність інтерпретації загальних тенденцій. «Природний» варіант стилю у Франції, Відні, Бельгії, Італії тощо. «Геометризований» варіант стилю школи Глазго, Німеччини, Англії. Національний романтизм Ар-нуво в країнах Північної та Східної Європи. «Львівська сецесія і київський модерн» в Україні. Різнонаправленість творчості Г.Гімара, А.Гауді, П.Беренса, А. Ван де Вельде, Ч.Р.Макінтоша, А Мухи та інших митців. Впливи Ар-нуво в роботах Лотрека і Гогена. Л.К.Тіффані.

 

Тема 3. Художні течії початку ХХ століття. Модернізм та Ар-деко. Стилістичні зміни в різних видах мистецтв. Соціальні потрясіння початку століття та їх вплив на посилення кризи гармонійного художнього світосприйняття. Поява течій, орієнтованих на створення «антимистецтва», на шокування консервативної публіки. Модернізм як узагальнена назва значної низки течій від початку століття.

Кубізм як принципова руйнація передачі ілюзії природності форм у просторі. Відтворення реальних предметів, з різних точок зору, «розкладених» на площині у підкресленій двовимірності.

Експресіонізм як напрямок переважно німецького мистецтва в 1905 – 1930 роках. Пристрасність і глибока напруженість підкреслено суб’єктивного сприйняття світу. Нервовість мазка та напруженість барв, деформація реальних форм з метою підкреслення внутрішніх рухів душі.

Фовізм (дикі) у французькому мистецтві початку століття. Футуризм в Італії та Росії початку століття.

Дадаїзм. Предмети, вирвані з природного побутування і виставлені в якості творів дадаїзму. Сюрреалізм як відображення надреальних алогічних зв’язків об’єктів реального світу у підсвідомості людини – під час сну, гіпнозу, хвороби тощо.

Ар-нуво як джерело становлення архітектури і дизайну раннього Модернізму. Використання нових форм, прямолінійного стилю та охоплення масового виробництва в пізньому модерні як основи становлення модернізму. Пошуки ціннісного еквіваленту античним спорудам і творам при лозунгах повного розриву з минулим. Зародження стилю Ар-деко в Парижі перед початком першої світової війни. Завдання стилю по створенню ілюзії розкішного життя в складні часи Депресії. Спільність певних рис з Ар-нуво. Створення окремими митцями та осередками виробів в обох стилях, чудові матеріали і бездоганна якість. Розмаїття рішень в Ар-деко в залежності від національних традицій. Поєднання традицій різних культур: африканських народів та американських індіанців, Російських балетних сезонів і скарбів Тутанхамона – вільно інтерпретованих професіоналами.

Завдання для самостійного опрацювання. Творчість митців різних течій початку ХХ століття. Ж.Брак і П.Пікассо як творці кубізму. Гранично яскраві відкриті барви, узагальнені контури, зведення реальних форм до простих обрисів без моделювання світлотінню та лінійної перспективи в полотнах дадаїстів А.Матісса, А.Дерена, А.Марке, М.Вламінка, Р.Дюфі, Кесса ван Донгена.

Експресіоністи початку століття з об’єднання “Міст» та «Синій вершник»: Е.Нольде, Ф.Марк, В.Кандинський, П.Клеє. Німецькі митці – представники «нової речевистості» - Г.Гросс, О.Діке та інші; протиставлення експресіонізму творів з урівноваженим зображенням реальності.

М.Дюшан, Ф.Пікабіа як типові представники дадаїзму. Зовнішньо ілюзорні, але неможливі по суті як явища дійсності образи полотен М.Ернста, Х.Міро, С.Далі, та інших сюрреалістів. Творчість Дж. Балли, У Боччоні, та інших футуристів. Сюпрематизм як геометрична абстракція у післяреволюційній Росії: творчість К.Малевича як основоположника течії, І.Пуні.

Ріджіоналізм в американському мистецтві 1920- 1940-х років. Ідеї–національної самобутності та наслідування місцевим митцям ХVIII – ХІХ ст.

Соціалістичний реалізм як панівний напрямок в країнах СРСР в 1930-і – 1950-і роки. А.Дейнеки, В.Мухіної, Г.Ряжського, О.Герасимова. Суворий стиль в СРСР 1950-х – 1960-х років як покажчик змін у соцреалізмі: узагальнено-монументалізовані композиції. Енергійні ритми, лаконічні форми, стримані крупні барвні плями полотен Т.Салахова, Г.Коржева, В.Попкова. Андеграунд як підпільна культура і складова загальної контркультури в СРСР: мистецтво не визнаних владою митців. Драматичні долі радянських – українських – «шістдесятників»: А.Горської, В.Зарецького, Г.Синиці та інших.

Примітивізм в мистецтві к.ХІХ - ХХ століття: творчість А.Руссо, Н.Піросмані, І.Генералича.

Свідомапростота теорії дизайну модернізмуяк реакція на зростаючу складність світу. Баухаус та Вхутемас як центри теорії і практики модернізму та конструктивізму. Творчість Ле Корбюзьє та Ф.Л.Райта. Післявоєнні роки як перехід від аскетизму до бурхливого новаторства. Радикально нова колекція К.Діора «Новий погляд» 1947 року як поштовх до загальних змін в естетиці

Тема 4. Напрямки і течії мистецтва другої половини ХХ століття. Постмодернізм. Абстракціонізм як домінуючий напрямок післявоєнного мистецтва Європи та Америки. Побудова твору на виключно формальних засадах: конфігурації ліній і барвних плям. Абстрактний експресіонізм як об’єднання “живопису активної дії» та живопису «барвних просторів. Насичена кольорова гама, гра барв як ознаки течії. Гіперреалізм в мистецтві 1960-х