Культура давньовавилонського царства

Спадкоємицею Шумеро-Аккадської цивілізації була Вавілонія. Центром її було місто Вавілон (Бабілі означає «Ворота бога»), царі якого в II тис. до н.е. змогли об'єднати під своїм верховенством всі області Шумера і Аккада. Розквіт Старовавілонського царства припав на час правління шостого царя Вавілонської династії — Хаммурапі. При ньому Вавілон з невеликого міста перетворився на найбільший економічний, політичний і культурний центр Передньої Азії.

Успіхів досягли в Месопотамії правові знання, про що свідчить "Кодекс законів Хаммурапі", одна з копій якого увічнана на чорному базальтовому стовпі, (слайд 14) який зберігається в Луврі. "Кодекс" складався із 282 статей, що охоплювали всі аспекти життя вавилонян (цивільне, карне, адміністративне право). Судебник відбивав один із звичаєвих законів стародавнього світу: "око за око, зуб за зуб". Кара за провину визначалася залежно від соціального статусу.

У цих законах відбилися господарське життя, побут і вдачі жителів Старовавилонского царства. З цих законів ми знаємо, що вільний повноправний громадянин називався " авилум" - людина. У цю групу населення входили земельні власники, жерці, селяни-общинники, ремісники, до яких поряд із традиційними ремісничими спеціальностями, такими, як будівельники, ковалі, ткачі, кожум’яки, ін., також відносилися лікарі, ветеринари, цирульники, Вільні з обмеженими правами називалися " що схиляються ниць", однак вони володіли майном і рабами і їхні права як власників суворо захищалися. Нижчий шар вавілонського суспільства складали раби. Середня родина мала від двох до п'яти рабів, багаті родини володіли багатьма десятками рабів. Характерно, що раб також міг мати майно, одружуватися на вільних жінках і діти від таких змішаних шлюбів вважалися вільними. Право на спадкування батьківського майна мали всі діти обох полів, але перевага віддавалася синам. Розлучення, а також повторне заміжжя вдови були ускладнені.

Релігійні погляди

Важливою новиною в релігійному житті Месопотамії 2 тис. до н. е. стало поступове висунення серед всіх шумеро-вавілонських богів міського бога Вавілона — Мардука (слайд 15). Він майже повсюдно шанується як цар богів. Жерці пояснювали це тим, що великі боги самі поступилися верховенством Мардуку, оскільки саме він зміг позбавити їх від страшного чудовиська — кровожерною Тіамат, з якою ніхто не наважувався вступити в боротьбу.

Вавилоняни на основі надбань шумерів, задовго до Піфагора знали число "пі", знали десятинну і шістдесятирічну систему обчислень, але на практиці більше користувалися другою, яка застосовується нами й сьогодні. Ми ділимо коло На 360 градусів, годину на 60 хвилин, хвилину на 60 секунд. Вавилоняни створили систему мір і маси. Одиницею, якою вимірювали масу, був шеум, мірою довжини - палець, долоня, лікоть.

Вавилоняни заклали основи сучасної астрономії, склали детальну карту зоряного неба, на яку нанесли всі видимі неозброєним оком світила, вели спостереження за небесними тілами. Усі відкриття трималися жерцями в таємниці і використовувалися для зміцнення влади над народом, складання релігійно-містичних ритуалів та організації управління державою.

Вавілонські боги, як і боги шумерські, були численні. Вони зображалися як заступники царя, що свідчить про оформлення ідеології обожнювання сильної царської влади. В той же час богів олюднювали: як і люди, вони прагнули успіху, бажали вигод, владнали свої справи, діяли за обставинами. Вони були небайдужі до багатства, володіли матеріальними благами, могли обзаводитися сім'ями і потомством. Вони повинні були пити і є, як і люди; ним, як і людям, були властиві різні слабкості і вади: заздрість, злість, нерішучість, сумніви, непостійність. Згідно вчення вавілонських жерців, люди були створені з глини, щоб служити богам. І саме боги визначали долі людей. Волю бога могли знати лише жерці : вони одні уміли викликати і заклинати духів, розмовляти з богами, визначати майбутнє по руху небесних світил. Культ небесних світил, таким чином, стає виключно важливим у Вавілонії. В незмінному і тому дивному русі зірок по раз і назавжди заданому шляху жителі Вавілона бачили вияв божественної волі.

Увага до зірок і планет сприяла швидкому розвитку астрономії і математики. Так, була створена шестидесятеричная система, яка і до цього дня існує в численні часу — хвилинах, секундах. Вавілонські астрономи уперше в історії людства вирахували закони обігу Сонця, Місяця і повторюваність затемнень, і загалом вони значно випередили в астрономічних спостереженнях єгиптян. Наукові пізнання в області математики і астрономії часто випереджали практичні потреби жителів Вавілонії.

Всі наукові знання і дослідження учених були пов'язані з магією і ворожінням: як наукове знання, так і магічні формули і заклинання були привілеєм мудреців, звіздарів і жерців.

Люди підкорялися волі жерців і царів, вірячи в приреченість людської долі, в підлеглість людини вищим силам, добрим і злим. Та покірливість долі була далеко не абсолютною: вона поєднувалася з волею отримати перемогу в боротьбі з ворожим оточенням. Постійна свідомість небезпеки для людини в навколишньому світі перепліталася з бажанням цілком насолодитися життям. Загадки і страхи, забобони, містика і чаклунство були сусідами з тверезою думкою, точним розрахунком і прагматизмом.

Всі основні інтереси стародавніх мешканців Месопотамії були зосереджені на реальній дійсності. Вавілонський жрець не обіцяв благ і радощів в царстві мертвих, Та в разі слухняності обіцяв їх за життя. У вавілонському мистецтві майже немає зображення похоронних сцен. Загалом релігія, мистецтво і ідеологія Стародавнього Вавилона було більш реалістичне ніж культура Давнього Єгипту того ж періоду.

Уявлення жителів Вавилона про смерть і про посмертну долю людини зводилися до наступного. Вони вірили, що після смерті людина попадає в «країну без повернення», там він перебуватиме вічно, воскресіння неможливе. Місце, де перебуватиме померлий, дуже похмуре і сумне — там немає світла, а їжа мертвих — прах і глина. Покійні вже не знатимуть людських радощів. В такому однаково сумному становищі приречені перебувати все — незалежно від свого статусу і поведінки за життя — і знатні, і безрідні, і багаті і бідні, і праведники, і негідники. В дещо кращій ситуації, мабуть, перебуватимуть лише ті, хто залишив на землі численне чоловіче потомство, — вони можуть розраховувати на отримання заупокійних жертв і питимуть чисту воду. Гірша ж доля чекала тих, чиє тіло не було поховано. Мешканці Месопотамії вважали, що між живими і мертвими існує певний зв'язок: мертві могли дати живим потрібну пораду або застерегти від лиха. Живі прагнули бути ближче до своїх мертвих: небіжчиків часто ховали не на кладовищах, а прямо під підлогою дома або у внутрішньому дворику.

Такі уявлення про зв'язок живих і мертвих посилювала віра в існування особистого бога людини — мулу, який брав участь у всіх його справах. Між людиною і його мулу існував особливий зв'язок: з покоління в покоління особовий бог передавався з тіла батька в тіло сина у момент зачаття. Людина — син мулу — міг розраховувати на заступництво свого особового бога і на його посередництво при зверненні до великих богів.

 

Монументалиює мистецтво Релігійні вірування стародавніх мешканців Двуречья відбилися в їх монументальному мистецтві. Особливо важливу роль грали храми, присвячені богам. Храми були найважливішими культурними і господарськими центрами в містах Месопотамії. Їм належали землі, на яких працювали тисячі селян-общинників, безліч храмових рабів. Вони вели торгівлю з ближніми і далекими країнами, займалися операціями з нерухомістю; при них знаходилися майстерні, архіви, бібліотеки і школи.

Храми будувалися так, щоб продемонструвати могутність свого божества. Класичною формою месопотамських храмів була висока східчаста вежа - зіккурат(слайд 16,17), оперезана виступаючими терасами. Що складало враженням декількох веж, що зменшувалися в обсязі уступ за уступом. Таких уступів-терас могло бути від чотирьох до семи. Зіккурати були розфарбовані, причому нижні уступи робилися більш темними, чим верхні; тераси були, як правило, озеленені. Найвідомішим в історії зиккуратом можна вважати храм бога Мардука у Вавилоні - знамениту Вавілонську вежу (слайд 18,19), про будівництво якої як про Вавілонське стовпотворіння говориться в Біблії.

У головному внутрішньому залі храму поміщали статую бога, виготовлену, як правило, з коштовних порід дерева і покриту пластинками з золота і слонової кісти; статую вдягали в пишні одяги і вінчали короною. Доступ у зал, де стояла статуя, був відкритий тільки вузькому колу жреців (слайд 20). Всі інші жителі могли бачити божество тільки в короткий час святкових церемоній, коли статую проносили по вулицях міста, - бог тоді благословляв місто й округу. Особливо важливим було свято нового року, присвячений до весняного рівнодення, коли боги на рік визначали долі міста і городян.

Власне святилище бога, його "житло", знаходилося у верхній вежі зіккурата, нерідко увінчаної золотим куполом, - там бог гостював по ночах. Усередині цієї вежі не було нічого, крім ложа і золоченого столу. Утім, цю вежу використовували і для більш конкретних земних нестатків: жреці вели відтіля астрономічні спостереження. Жреці учили, що боги могли приймати гостей - богів інших храмів і міст і самі іноді відправлялися в гості; боги цінували смачну їжу - трапези богів проходили ранком і ввечері: правда, божество поглинало їжу і напої, лише дивлячись на них; деякі боги були жагучими мисливцями і т.д..

Архітектура й образотворче мистецтво. У цілому архітектурних пам'ятників вавілонського мистецтва дійшло до нас значно менше, ніж, наприклад, єгипетського. Це цілком з'ясовно: на відміну від Єгипту територія Двуріччя була бідна каменем, і основним будівельним матеріалом була цегла, просто висушена на сонці. Така цегла була недовговічною - цегельні будівлі майже не збереглися. Крім того, неміцний і важкий матеріал істотно обмежував можливості будівельників, диктуючи сам стиль будинків Месопотамії, що відрізнялися ваговитістю, простими прямокутними формами, масивними стінами. Для вавілонського образотворчого мистецтва типовим було зображення звірів - найчастіше лева, бика. Чудові також мармурові статуетки з Тель-Асмара, (слайд 21) що зображують групу чоловічих фігур. Кожна фігурка поставлена так, що глядач завжди зустрічав її погляд. Характерною рисою цих статуеток була більш тонка в порівнянні зі статуетками з Єгипту пророблення, велика реалістичність і жвавість зображення, трохи менша умовність.