І. ПИТАННЯ. Для закріплення даної теми лекції варто відповісти на контрольні запитання:

 

Для закріплення даної теми лекції варто відповісти на контрольні запитання:

1. Які етапи у своєму розвитку пройшла українська культура?

2. Що таке «циркумпонтійська» теорія?

3. Чим характеризується духовний світ носіїв Трипільської культури?

На семінарському занятті варто зосередитися на питаннях: основні досягнення Трипільської культури, «Кам’яна могила» – пам’ятка прадавньої культури всесвітнього значення, міфомодель слов’янського світу та пантеон слов’янських богів, «Велесова книга» про вірування та давнину наших предків. Самостійно доопрацювати питання про скіфську культуру.

 

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

 

Кафедра філософії та політології

 

 

Лекція

 

з дисципліни «Історія української культури»

 

 

Тема № 4. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

ТА ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(2 години)

 

 

Для слухачів 1 курсу ФЗН працівників ОВС ННІ ПОЗН

 

Дніпропетровськ ‑ 2015

Лекцію підготував доцент кафедри філософії та політологіїДніпропетровського державного університету внутрішніх справ Головіна О.В.

 

Рецензенти:

Бекетова В.М., заступник директора з наукової роботи, кандидат історичних наук (Дніпропетровський Національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького)

Чепурко О.О., доцент кафедри української історії та етнополітики, кандидат історичних наук, доцент (Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара)

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри філософії та політології 17 серпня 2015 р., протокол № 2.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

 

1. Середньовіччя як новий етап культури людства

2. Християнство як основа середньовічної культури

3. Міфологічні (ведичні) уявлення давніх слов’ян

4. Культура Київської Русі та її зв’язки із Візантією

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Греченко В., Чорний І. та ін. Історія світової та української культури. – К., 2002.

2. Історія світової культури. Культурні регіони / Ред. Л.Левчук. –К., 2000.

3. Історія української культури. Ред. І. Крип’якевича. – К., 1999.

4. Історія української та зарубіжної культури / Ред. С. Клапчука, В. Остафійчука. – К., 2007.

5. Культурологія / Ред. І.Тюрменка. – К., 2005.

6. Культурологія: українська та зарубіжна культура / Ред. М.Заковича. – К., 2006.

7. Скрипникова Л., Ефремова Ж. Основы мировой и украинской культуры. –Днепропетровск, 1997.

 

 

Додаткова література:

 

1. Асєєв. Джерела: мистецтво Київської Русі. – Київ, 1980.

2. Войтович В. Українська міфологія. – К., 2002.

3. Годенко-Наконечн О.. Семіотичний аналіз мистецьких образів як метод дослідження української культури. /Міжвузівський збірник наукових праць ”Філософія. Культура. Життя”. – Дніпропетровськ, 2001. – С. 170.

4. Гуревич А. Культура и общество средневековой Европы глазами современников. – М., 1989.

5. Лихачева В. Искусство Византии IV – XV веков. – Л., 1981.

6. Лозко Г. Язичництво давніх слов’ян. – К., 1998.

7. Наливайко С. Етнічна історія Давньої України. – К., 2007.

8. Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

9. Рыбаков Б. Язычество древних славян. – М., 1982.

10. Українська культура / Ред. Д.Антоновича. – К., 1993.

11. Шаян В. Віра предків наших. – Гамільтон, 1987.

 

 

МЕТА лекції:

· надати характеристику новому середньовічному періоду в історії культури;

· охарактеризувати культуру України таких періодів, як давньослов’янський (язичницький або ведичний) та давньоруський (християнський);

· прослідкувати взаємозв’язки давньоукраїнської культури з візантійською культурою та романо-готичною культурою середньовічної Західної Європи;

· визначити роль християнства у розвитку середньовічної культури, показати взаємодію християнської та язичницької складових у культурі давньої Русі-України;

· визначити вплив традицій культури Давньої Русі, яка є невід’ємною ланкою історії культури України, на всю подальшу історію культури нашої країни.

 

ВСТУП

Наступними за скіфо-сарматським часом періоди культури України безпосередньо пов’язані із слов’янами. Археологічні матеріали засвідчують, що стародавні слов’яни, починаючи з періоду їх виділення з індоєвропейської спільноти і аж до раннього середньовіччя, постійно змінювали місця свого проживання, але в цілому це була території між Дніпром і Одрою (Одером). Серед слов’янських культур на українських землях виділяють черняхівську культуру, зарубинецьку, київську, волинсько-подільську, колочинську, пеньківську, празьку. Проблема походження слов’ян та їх культури досить складна і суперечлива. Одна з причин полягає у тому, що більшість стародавніх джерел дохристиянського часу були знищені як „поганські”. Тому, лише із запровадженням християнської абетки („кирилиці”) і появою перших літературних джерел можна скласти уяву про розвиток слов’яно-руської культури.

Київська Русь – видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює ІХ—сер. ХІІІ ст.. Ця культура розвивалась у загальноєвропейському контексті і мала безпосередні зв’язки передусім із Візантією, а також із західним світом. Запровадивши християнство, Русь увійшла безпосередньо в зону впливу візантійського мистецтва, а від культури західних сусідів отримувала певні нашарування на давньоруський стиль у своїй архітектурі та образотворчому мистецтві. Незважаючи на запозичення, культура Київської Русі формувалась як самобутня й своєрідна – завдяки переробці та переосмисленню нових християнських традицій – та набувала національного забарвлення, зокрема й завдяки зрощенню їх з традиціями язичництва, які найбільше проявились у народному мистецтві.

І. ПИТАННЯ

Термін “середні віки” введений вперше гуманістами в добу Відродження для означення періоду після античності. Ними цей етап характеризувався негативно як “темні”, варварські (готські) часи невігластва та неуцтва. Цікавість до середньовіччя пробудилася лише на поч. ХІХ ст. в добу романтизму: для братів Шлегелів готика перетворилась в нескінченне прекрасне, в романі В.Гюго “Собор Паризької богоматері” готичний собор стає одним із головних героїв твору, романи В.Скотта надавали середньовіччю ореол романтичної фантазії й таємничості. Філософська думка поч. ХІХ ст. вперше осмислила цю культуру та значення духовної краси її пам’яток.

Проте негативна оцінка середньовіччя має під собою підґрунтя: середні віки втратили (або знищили) багато цінного, що було досягнуто в античності, передусім, ідеал гармонійно розвинутої людини, на зміну якому прийшли догмати церкви, переслідування єресей як прояву вільнодумства, відмова від вивчення реального світу.

Сучасна наука розглядає середньовіччя як закономірний етап розвитку людства, який, відкрив в людині багатство внутрішнього життя, пристрасність душевних поривів на основі спіритуалістичного самозаглиблення. (Згадаємо, що античність сповідувала “олімпійський спокій”, а внутрішні конфлікти вважала нездоров’ям). Середньовічні мислителі та художники звернули увагу на багатство почуттів,, що проявляються часом в драматичній формі, на цінність людських страждань як основного засобу боротьби із світовим злом.

Істотно різняться античне та середньовічне розуміння моралі та совісті. Всі типи античної моралі не перевищували сфери права. Християнське розуміння совісті та моралі вимагає благих думок, які керуються внутрішнім законом моралі, коли благо ближнього є основною ціллю. Сфера совісті перевищує сферу права.

Середньовіччя – це об’єднання певних традицій античності та різних культурних традицій народів Європи. Своєрідність та цінність середньовічній культурі надає присутність в ній демократичного, народного, карнавально-сміхового пласта, що було підґрунтям для подальшого розвитку європейської літератури та мистецтва. Внесок середньовіччя в історію світової культури великий, він проявився у філософії, просвіті, науці, релігії, проте особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва.

Початок добі середньовіччя поклала криза Давнього Риму ІІІ ст.: Рим так і не зміг побороти провінції. В майбутньому нові європейські варварські держави успадкували цю боротьбу: на них впливали процеси як об’єднання на основі християнської віри, так і уособлення різних частин та потяг до національної самостійності.

(В ІІІ ст. римські імператори дозволили варварам селитися на окраїнах імперії, деякі правителі мали надію відновити імперію під зверхністю нового бога – Христа. В 311 р. імператор Галерій визнав християн.

На зламі Античності та Середньовіччявиникає держава Візантія. Візантія відкриває епоху, світоглядною основою якої стало християнство. Після перенесення імператором Константином столиці із Риму до Візантія, яку на честь нього назвали Константинополем (це відбулось в 324 – 330 рр.), Римська імперія фактично розпалась на 2 частини – Західну з центром в Римі та Східну з центром в Константинополі, проте остаточний поділ імперії на Західну та Східну стався в 395 р. (після смерті Феодосія І). Рим (Захід) та Візантія (Схід) йшли в своєму розвитку різними шляхами. Прийняте Константином християнство (313 р.) остаточно поширилось на всю країну в YI ст. при імператорі Феодосії. За своїм політичним устроєм Візантія була самодержавною християнською монархією. Правитель Візантії – цар (імператор), василевс. У Візантії поступово формувались класичні феодальні відносини.

Середньовіччя охоплює не тільки Європу, але й народи Азії, Північної Африки. Можна сказати, що головні осередки середньовічної культури були саме в афро-азіатському регіоні (культури Китаю, Японії, Індії, арабського світу, Османської імперії). Проте зосередимо увагу на культурних процесах Європи.

В історичній науці середньовіччя поділяють на 3 великі періоди:

1. раннє середньовіччя – з Y ст. по Х ст.

2. розквіт середньовіччя – з ХІ ст. по XY ст.

3. пізнє середньовіччя – XYI ст. – 1 пол. XYII ст.).

Українська культура ранньослов’янського (дохристиянського) періоду формувалась у взаємозв’язку із варварськими народами, які у певній мірі «перетинали» Україну у своєму русі із Сходу на Захід (в часи т.зв. великого переселення народів). Наші предки брали безпосередню участь у цьому переселенні на Захід (зокрема на Балканський півострів) та у походах на Римську імперію у складі інших варварських племен. Слов’яно-руські племена до Х ст. зберігали свої давні ведичні вірування. До загальноєвропейської середньовічної християнської культури вони приєднались лише з часу запровадження нової християнської віри князем Володимиром 988 року. Тож новий етап української культури розпочався з прийняттям християнства – це був, як вважається, розквіт давно-руської (давньоукраїнської) культури, пов'язаний з княжими часами.

 

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

 

Зазвичай, середньовіччя асоціюється в людей з темними часами, де ключову роль відігравала церква зі своїми догматами. Однак розвиток людства та дослідники ХІХ – ХХІ ст. не згодні з таким трактуванням у повній мірі. Так, середньовіччя – це була перша епоха, яка звернулася до чуттєво-емоційного боку існування людини, а також, що не менш важливо, за його часів поширилося християнство, яке значно вплинуло на розвиток культури тоді і зберігає свій вплив дотепер.