3 страница. Образ розсудливого, відважного керівника козацької голоти Ганжі Андибера, розправу над українськими панами-дуками змалював народ ще в думі кінця XVI — початку

Образ розсудливого, відважного керівника козацької голоти Ганжі Андибера, розправу над українськими панами-дуками змалював народ ще в думі кінця XVI — початку XVII ст. — «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер», яка належить до найяскравіших творів українського героїчного епосу.

Ганжа Андибер — справжній герой-богатир, якого одного бояться три дуки-срібляники; від його удару кулаком по столу розлітається груба в шинку. У відповідь на звернення Андибера «до рік низових — помощниць Дніпрових» за допомогою до нього прибувають його однодумці — козаки-бідняки і охоче виконують наказ свого ватажка — «у три березини» потягають дуків:

Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Добре дбали —
Сих дуків-сребраників за лоб брали,
Із-за стола, паче волів, виводжали,
Перед окнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:
«Ей, дуки, — кажуть, — ви, дуки!
За вами всі луги і луки, —
Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати
І коня попасти!».

До найвидатніших образів героїчної поезії українського народу XVI — XVII ст. належать образи запорозьких козаків і Запорозької Січі — центра українського козацтва, яка відіграла прогресивну роль в історії України. В основі цих образів (в думах та піснях — запорожці, козаки, козацька голота, Запорожжя, Січ, Великий Луг, Низ, Базавлук і т. п.) художньо відтворена реальна військова сила, створена українськими народними масами в ході боротьби проти феодально-кріпосницького і національного гніту, а також проти турецько-татарських нападів. Разом з тим в цій поезії знайшли відображення і ті соціальні суперечності, які мали місце на Запорожжі.

У відповідності з історичною дійсністю в думах та піснях показано, що із Запорозької Січі вирушають на битви з ворогами-нападниками і феодалами селяни та козаки; сюди вони повертаються з турецької неволі або переможного бою. Тут вони знаходять захист і притулок від переслідувань турецько-татарських ханів і польсько-шляхетських поневолювачів, українських феодалів — дуків. Це ми бачимо в думах «Самійло Кішка», «Іван Богуславець», «Отаман Матяш старий», «Козак Голота», «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер», в піснях про побережців, Морозенка, Супруна, Івана Сірка, про розправу голоти з дукою-багачем та ін.

З великою силою ненависті і протесту народні думи та історичні пісні XV — XVII ст. зображують страшні спустошливі напади турецьких і татарських загарбників, розорення і руйнування, які вони несли з собою. Негативним образам лютих нападників, які знищують все на своєму шляху (пісня «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»), український народ протиставляє світлі образи народних героїв; він возвеличує свою справедливу героїчну боротьбу проти турецько-татарської навали і неволі. Такі образи позитивного героя — мужнього українського народу, його хоробрих синів — козаків, які разом з представниками великого російського народу — донськими козаками ведуть спільну боротьбу проти іноземних агресорів, маємо в піснях про взяття Азова, «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві» та ін.

Якщо в героїчній поезії українського народу XV — XVI ст. оспівано в основному епічних, невідомих в історії героїв, то з кінця XVI — початку XVII ст. такими героями показано переважно відомих історичних діячів, які віддано служили інтересам народу. Так, у багатьох українських народних думах та історичних піснях оспівано селянсько-козацькі повстання кінця XVI — першої половини XVII ст., визвольну війну 1648—1654 рр., яка була однією з найславніших сторінок в історії українського народу, таку велику історичну подію, як возз’єднання України з Росією.

Твори героїчної народної поезії кінця XVI — початку XVII ст. змальовують найтяжчий, нелюдський кріпосницький гніт і національно-релігійне гноблення українського селянства, міської бідноти і козацьких низів з боку польської шляхти, яка на той час загарбала більшу частину України, з боку українських кріпосників, що разом з польськими панами намагалися придушити антифеодальну боротьбу українських народних мас. Думи того часу стверджують, що трудовий народ ні в чому «волі не має», що польські магнати і їх прислужники — орендарі над усім «господарями стали знаходжатись».

Український народ завжди боровся проти поневолення, за свою свободу, честь і незалежність. Запалюючі приклади українському народу показував великий російський народ, який героїчно боровся в час селянського повстання під керівництвом Івана Болотникова (1606—1607 рр.), а також проти польсько-шведських інтервентів на початку XVII ст.

Дума «Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю» показує одну з яскравих сторінок визвольної боротьби українського народу в 30-х роках XVII ст. Повсталі селяни і козаки розправляються з польською шляхтою, яка заклала перед Запорожжям Кодацьку фортецю з метою поневолити народ і «на Дніпрі», і «на Росі», і «в чистому полі», руйнують ненависний Кодак, але зазнають поразки. Один з керівників повстанців — Остряниця з козаками знаходять порятунок у російських землях. Дума говорить:

Та й повів свій кіш
Отаман Остряниця
У московські землі,
Щоб там поселиться.

Героїчна поезія початку XVII ст. свідчить, що тогочасна боротьба українського народу за соціальне і національне визволення була разом з тим боротьбою за возз’єднання з російським народом. Тільки возз’єднання України з Росією врятувало Україну від поневолення шляхетською Польщею і поглинення султанською Туреччиною.

В думах та історичних піснях про визвольну війну українського народу 1648—1654 рр. правдиво змальовано українське селянство, яке повстало проти гніту польських і українських феодалів-кріпосників, показано широкі маси козацтва і міського населення, які виступали у визвольній війні разом з селянами. Героїчна поезія стверджує, що українське селянство було головною і вирішальною силою цієї війни. Силою широких народних мас (в думах «козаки та мужики») звершуються всі військові подвиги і здобувається перемога над ворогами. З цієї поезії видно, що класові і політичні інтереси повсталих мас, за які вони боролися у визвольній війні, виступали під релігійною оболонкою, що пояснюється умовами часу. Так, в думі «Хмельницький та Барабаш» показується, що селяни і козаки

Лядські ²² табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.

Думи та історичні пісні середини XVII ст. оспівують таких реальних історичних героїв — народних ватажків, як видатний державний діяч і полководець Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс (у народній поезії Перебийніс), Данило Нечай, Іван Богун, яких висунув повсталий український народ із свого середовища. Цим героям часто приписуються такі вчинки і подвиги, які під силу тільки колективу, широким масам, що свідчить про велику любов народу до кращих своїх синів, бажання наділити їх своїми невичерпними силами.

Трудовий народ прославляє Хмельницького за його розум, за мужню і рішучу боротьбу проти польсько-шляхетського національно-релігійного гніту, за возз’єднання України з Росією. Героїчна поезія показує його хоробрим воїном, далекоглядним політиком, мудрим полководцем. Так, у думі «Хмельницький та Барабаш» говориться, що Богдан Хмельницький рішуче боровся за те, щоб «козакам козацькі порядки подавати, за віру християнську одностайно стати», і проти того, щоб «із ляхами, мостивими панами, з упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати». В пісні «Чи ж не той то хміль» оспівано могутню енергію, військову доблесть Богдана Хмельницького.

Визначне місце в героїчній поезії про визвольну війну українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького займають думи та історичні пісні, в яких змальовані блискучі перемоги над польсько-шляхетськими військами, показано мужність і доблесть селянсько-козацьких військ, таких видатних військових діячів і героїв, як Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун та ін.

Максим Кривоніс, як полковник Богдана Хмельницького «з правої руки», згадується в думі «Хмельницький та Барабаш»; про нього збереглися дві пісні — «Не дивуйтеся, добрії люди, що на Вкраїні повстало» та «Ой усе лужком та все бережком». В піснях про Кривоноса висловлено захоплення народу своїм героєм — воїни з повстанських загонів Кривоноса з гордістю заявляють, що їх «Перебийніс водить не много», але від них не сховався жоден пан.

Про Данила Нечая, — відданого борця за інтереси народу, згадується в ряді пісень. Про популярність однієї з пісень про Нечая може свідчити хоч би той факт, що вона ще в ХIХ ст. була записана понад 50 разів. Нечая Богдан Хмельницький називає у піснях своїм другом, Нечай має таку силу, що ніщо не встоїть на його шляху, він ніколи не відступає перед ворогами і не кидає поля бою, яка б небезпека йому не загрожувала.

Іван Богун, — відважний і винахідливий військовий керівник середини XVII ст., — згадується в думі «Хмельницький та Барабаш»; про нього збереглася пісня і дума («Іван Богун»). В думі показано, як хоробро б’ється Богун з військами султанської Туреччини і шляхетської Польщі, що оточили козаків у Вінниці:

Силу він ляхів-турків стріляв
І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.

Сам Богдан Хмельницький — «його військо гетьманське морем нахлинає — приходить на допомогу Богуну. Дума прославляє Хмельницького і Богуна.

Велика історична подія — возз’єднання України з Росією, всенародно проголошене 8(18) січня 1654 р. на раді в Переяславі, — змальована в ряді творів героїчної поезії. Переяславська рада оспівана як велике всенародне свято, торжество. Пісні про Переяславську раду пройняті великою радістю, святковим настроєм. Народ дякує Хмельницькому за те, що він стійко добивався возз’єднання України з Росією, називає його «батьком», «славним гетьманом»:

Ой спасибі, батьку Хмелю,
За твою пораду...
Що з’єднав ти нас з Москвою,
З рідними братами!
Ой Богдане, батьку Хмелю,
Славний наш гетьмане!
(«Ой Богдане, батьку Хмелю»).

Про спільну боротьбу російського і українського народів проти своїх спільних ворогів у другій половині XVII і у XVIII ст. розповідається в таких думах та піснях, як «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко», «Вдова Сірчиха-Іваниха» (про відданого борця проти турецько-татарської агресії в другій половині XVII ст. Івана Сірка); «Годі, коню, в стайні спати», «Ой під річкою під Сабореєю», «Семен Палій і Мазепа» (про Семена Палія — борця проти польської шляхти, турецько-татарських загарбників, шведської навали і зрадника гетьмана Мазепи в кінці XVII — на початку XVIII ст.); «Ой закурила, затопила сирими дровами» (про Абазіна — сподвижника Семена Палія), і в численних інших народних творах. Ці твори засвідчують, що об’єднання економічних ресурсів Росії і України умножило сили російського і українського народів у їх боротьбі проти іноземних загарбників, внаслідок чого в XVII — XVIII ст. було завдано смертельного удару агресивним прагненням султанської Туреччини і шляхетської Польщі, що мало величезне міжнародне значення.

Яскравим зразком спільної боротьби російського і українського народів проти іноземних загарбників є розгром у 1709 р. російською армією, до складу якої входили і українські частини, шведських загарбників під Полтавою. Український народ оспівав цю перемогу в багатьох своїх творах. Разом з прославленням великого російського народу і його героїв він високо оцінив Семена Палія, затаврувавши мерзенного зрадника Мазепу. В народній поезії до імені Мазепи обов’язково прикладається епітет «проклятий».

Український народ звеличує перемоги, здобуті Росією над султанською Туреччиною у XVIII ст. (пісні «Ой над Бугом над рікою», «В славнім місті під Хотином», «Ой пише, пише сотник Поволоцький», «Від Килії до Ізмайлова покопані шанці»). Про великого російського полководця О. В. Суворова, який відіграв видатну роль у цих перемогах, зокрема у взятті Очакова, Ізмаїла, Кілії, трудящі України склали щиру, задушевну пісню «Ой світи, місяченьку, і ти, ясна зоренько».

Спільна боротьба російського і українського народів проти своїх ворогів породила багато споріднених сюжетів історичних пісень. Це яскраво видно на прикладі російської і української народної поезії про Вітчизняну війну 1812 р. проти французьких загарбників. Українські пісні «Пише король листи а король французький» (про погрози Наполеона і гідну відповідь російських генералів), «Пісня про Матвія Платова» (про прославленого героя війни 1812 р.) дуже близькі змістом і формою з такими російськими історичними піснями, як: «Ай, вот хвалится француз, выхваляется» і «Ты, Россия, ты, Россия» (див. зб. «Исторические песни. «Библиотека поэта». Малая серия. Второе издание», «Советский писатель», Л., 1951, стор. 314—315, 330—332).

Особливо слід підкреслити спільні мотиви, наявні в російській і українській народній поезії другої половини XVII — першої половини XIX ст., про боротьбу проти соціального гніту. Ці мотиви є свідченням того, що возз’єднання України з Росією зміцнило єдність українського і російського народів в їх боротьбі проти українських і російських кріпосників, що у великих антифеодальних повстаннях XVII — XVIII ст. в Росії під керівництвом Степана Разіна і Омеляна Пугачова брали активну участь і українські селяни, так само як в антифеодальних повстаннях на Україні — представники російського народу. Саме цим можна пояснити той факт, що і в російській, і в українській народній поезії маємо споріднені історичні пісні і перекази про сина Разіна (зокрема, пісня «Виходила дитина з-під білого каменя»), а також пісні про рекрутчину, ненависну панщину, про розправи з панами.

Рухи проти феодально-кріпосницького і національного гноблення, що охопили у XVIII — першій половині XIX ст. селянські маси України, як і трудящих інших національностей Росії, змальовані в народній поезії як велика, грізна сила, спрямована проти влади експлуататорів. Народ оспівав мужню, героїчну боротьбу проти українських, польських, російських та інших поміщиків-кріпосників, прославив народних ватажків цієї боротьби — таких, як Максим Залізняк, Олекса Довбуш, Устим Кармалюк та ін.

Ці твори пройняті гнівом і ненавистю до кріпосництва. Народні маси і їх герої, зображені в антикріпосницькій героїчній поезії, — хоробрі, відважні; вони сміливо виступають на боротьбу проти соціального гніту, знищують панів-кріпосників. Так, у пісні XVIII ст. про одного з ватажків селянського повстання — Левенця («Ой Левенче, Левченоньку») говориться, що «лежать пани да порубані, помучені, вони од Левенця не утечені!». В піснях «Ой був в Січі старий козак» (про Саву Чалого і Гната Голого) і «Ох, як поїхав наш пан Лебеденко» (про розправу гайдамаків з паном Лебеденком) подано яскраві картини боротьби народних мас проти кріпосників та їх прислужників — зрадників народу:

Ох, і взяли, взяли пана Лебеденка
На три штихи вгору
Та вдарили пана Лебеденка
Об сухий пень головою.
(«Ох, як поїхав наш пан Лебеденко»).

В ході героїчної боротьби проти феодально-кріпосницького гніту та іноземних загарбників розвивалась і зміцнювалась бойова співдружність трудящих Росії і України. Розхитуючи кріпосницький лад, антифеодальні рухи селянських мас різних національностей Росії згуртовували їх на боротьбу проти спільних ворогів, зокрема проти найлютішого ворога російського, українського та інших народів Росії — царського самодержавства. Царизм на Україні, як відомо, ліквідував місцеве самоврядування, люто придушував національно-визвольний рух, присікаючи прагнення до створення української державності, провадив насильствену політику русифікації, перешкоджав розвиткові української мови і культури.

Важкий гніт царизму, який великим тягарем лягав на плечі українського народу, показано в багатьох народних поетичних творах. Так, у піснях «У Глухові у городі» та «Ой за річкою та й за Синюхою» змальовано каторжні умови праці «на лініях», велике зубожіння козаків, перетворення їх з царської волі в кайданників:

Гей, дала, дала славним запорожцям
Та цариця заплату,
Що понабивали на ноги кайдани,
Дали в руки лопату.
(«Ой за річкою та й за Синюхою»).

Пісня «Зібралися всі бурлаки» говорить, що цариця Катерина II посилювала кріпосництво на Україні:

Край веселий, край зелений
Панам роздарила!
Багатому розпродала
Від краю до краю,
А бідному зоставила
Те, де поховають.

Український народ склав пісні про численні селянські повстання, які часто відбувалися на Україні у XVIII — першій половині XIX ст. Так, антифеодальні гайдамацькі рухи 30—40-х років XVIII ст., спрямовані проти польських і українських панів на Правобережній Україні, відображені в піснях про Гната Голого, Левенця, в пісні «Не славная Чута густими дубами». В численних народних піснях розповідається про антикріпосницький рух народних повстанців у Галичині — опришків та їх ватажка Олексу Довбуша, який довгий час очолював боротьбу проти українських, польських, австрійських та інших панів і національно-релігійного гноблення. На 60—70-і роки XVIII ст. припадає створення багатьох пісень про велике селянське повстання 1768 р. на Правобережжі, відоме під назвою Коліївщина, учасники якого мужньо боролися проти польсько-шляхетського гніту, за возз’єднання Правобережжя з Росією. Це пісні про народного героя, одного з найвидатніших ватажків Коліївщини Максима Залізняка («Максим козак Залізняк»), про видатних ватажків Івана Ґонту («Ой наварили ляхи пива»), Микиту Швачку («Он, виїхав із Гуманя козаченько Швачка»), Івана Бондаренка («У селі Грузькому жила вдова Бондариха») та ін.

В образах ватажків Коліївщини втілено могутні сили народу, його богатирські риси, нездоланність. Так, у пісні про Максима Залізняка показано, що він зібрав «війська сорок тисяч» і з ним за годину набив «панів повні шанці».

Риси селянського повстання, як грізного, рішучого руху, розправи з панами, яскраво проступають у відомій пісні «Задумали Базилевці» — про Турбаївське повстання 1789—1793 рр. Оповідаючи про тяжкі, нелюдські умови життя кріпаків, ця пісня, як і пісні «Ой судома, пане-брате», «На панщину гонять», вказує, що єдиний вихід з кріпосного становища — збройне повстання проти панів.

Пісня «Задумали Базилевці» розповідає, що повсталі селяни і козаки с. Турбаї на Полтавщині у відповідь на утиски панів Базилевських повстали — обступили «панську оселю спереду і ззаду». Про непримиренне ставлення селян до панів красномовно свідчать такі слова пісні:

Шкода тепер, Маріано,
З вами говорити, —
З кіллям прийшли не радиться —
Прийшли вас побити.

В образі народного ватажка Устима Кармалюка, який очолював антикріпосницький рух селянства на Поділлі в 20—30-х роках XIX ст., створеному українською народною поезією, багато спільного з образами Разіна і Пугачова в російському фольклорі. Кармалюк, як і Разін та Пугачов, у численних піснях, переказах і легендах показаний відважним борцем проти кріпосництва, за інтереси селянства; він — богатир, наділений безсмертям. У народній пісні «Зібралися отамани в зеленому гаю» говориться, що Кармалюк закликає до рішучої розправи з панами-кріпосниками:

Збирайтеся, козаченьки,
Беріть коли в руки
Та й підемо панів бити
За народні муки!

Героїчна поезія українського народу першої половини XIX ст. змалювала видатного селянського ватажка Лук’яна Кобилицю — борця проти поміщиків і австрійської монархії у 40—50-х роках XIX ст. на Буковині (пісні «Ой у моїм городчику копана криниця», «Ой слухайте, люди добрі, що хочу казати»), ватажка опришків на Прикарпатті в 20-х роках XIX ст. Мирона Штолу, повстання кріпаків с. Дорогинки на Чернігівщині в 50-х роках XIX ст. (пісні «Біда, мати, біда, мати, біда з бідочкою», «За горою за крутою косарики косять»). В останніх двох піснях розповідається про те, що кріпаки «убили Саливона за усю громаду», про той переляк, який нагнала ця розправа селян на всіх панів.

Ці мотиви пісень першої половини XIX ст., як і всіх антикріпосницьких пісень XVII — XVIII ст., є особливо типовими для народної творчості епохи феодалізму. Пісня «Крейсамт з панами тримає» прямо зазначає, що «панська жила» лопне тільки тоді, коли народ нагострить коси і вила на панів, тобто підніметься на збройну боротьбу.

Коли після скасування кріпосного права у зв’язку з розвитком капіталізму в Росії виник новий клас суспільства — робітничий клас, пролетаріат, в особі якого трудящі всіх національностей нашої країни знайшли надійного керівника в боротьбі за повалення буржуазно-поміщицького ладу, виникла і нова народна поезія, якісно відмінна від народної творчості попередніх епох, — робітнича поезія. Ця поезія була тісно зв’язана із загальноросійським визвольним рухом і своїм вістрям була спрямована проти царського самодержавства, проти поміщиків і капіталістів.

В ряді українських історичних народних пісень 70—80-х років XIX ст. показано каторжні умови життя робітників, їх тяжку працю на фабриках і заводах, у поміщицьких економіях (пісні заводських робітників, шахтарські, наймитські, заробітчанські і т. п.). Ці пісні викривають нелюдську капіталістичну експлуатацію, жорстокість і здирства поміщиків і капіталістів та їх посіпак («Як у Карлівці на заводі», «В шахту спускається — з світом прощається», «Ой горе нам, молодим», «Закувала зозуленька в стодолі на розі» та ін.).

Уже у 80-х роках XIX ст. на Україні було створено значну поезію соціального протесту і боротьби проти поміщицько-капіталістичного гноблення. Типовим зразком поезії соціального протесту і ранніх форм боротьби робітничого класу є пісня «Ой чи воля, чи неволя», записана ще в 70-х роках XIX ст. і відома в кількох варіантах («Вітер з поля — хвиля з моря» та ін.). Робітник на сахарному (варіант — на літейному) заводі працює, «аж піт очі заливає», «а хазяїн його лає», б’є («аршином потягає»), бо капіталістові все «мало» прибутків. Робітники протестують проти визиску, борються з капіталістом, вдаючись до ламання машин:

...Наробили хлопці лому,
Розпустили пару по заводу —
Пішла слава по народу!

Якщо в історичних робітничих піснях перших двох десятиріч після скасування кріпосного права ще не пропагувався соціалістичний ідеал, то в пролетарській поезії кінця XIX — початку XX ст., коли центр світового революційного руху перемістився з Заходу на Схід, в Росію, де робітничий клас створив свою партію нового типу — Комуністичну партію, він став провідним мотивом. Пісні загальноросійського робітничого революційного руху цього періоду закликали до знищення самодержавства і капіталізму.

Російські робітники створили героїчні пісні революційної боротьби, які мали значне поширення серед передової частини українських робітників, трудового селянства та інтелігенції. Переважали серед цієї поезії гімни і марші («Смело, товарищи, в ногу», «Варшавянка», «Беснуйтесь, тираны», «Красное знамя», «Интернационал»). Завдяки російському пролетаріату ці гімни і марші набули світового поширення.

Основним героєм пісень революційної боротьби виступає російський пролетаріат, клас свідомий свого історичного покликання, здатний очолити всіх трудящих і в союзі з ними революційним шляхом визволити їх від соціального і національного гніту. Пролетарські пісні мали революційно-закличний характер. В них уже відсутній показ ламання машин чи зображення інших первісних форм боротьби робітничого класу, зате ясно видна мета, за здійснення якої ведеться боротьба, — повалення царського самодержавства, ліквідація поміщицько-капіталістичного ладу, створення такого суспільного і державного ладу, в якому не буде експлуатації, а влада належатиме всім трудящим на чолі з робітничим класом. Це — справжня героїчна поезія, центральним образом якої є образ всеперемагаючого робітничого класу, його червоного прапора, навколо якого згуртовуються на боротьбу проти самодержавства всі трудящі нашої країни.

Багато творів цієї поезії склали певні автори — робітники, революціонери-професіонали, але поширювалися вони переважно як анонімні пісні чи вірші. В процесі усного побутування ці твори дороблялися і перероблялися, шліфувалися, так що переважна більшість виконавців не знала їх авторів.

Революційна поезія робітничого класу і трудового селянства України розвивалася під благотворним впливом загальноросійських революційних пісень пролетаріату, які широко побутували на Україні як в російських оригіналах, так і в численних українських народних переробках та переспівах. Соціалістичний світогляд, ідеологія пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів, під прапором якої виступала російська революційна соціал-демократія на чолі з В. І. Леніним, боротьба за створення союзу робітничого класу і селянства були тією основою, на якій розвивалася пролетарська народна поезія кінця XIX — початку XX ст. і в Росії, і на Україні.

Російські пісні пролетарської боротьби і пісні резолюції 1905—1907 рр. стали ідейно-художнім надбанням і зброєю в руках робітників і трудового селянства всіх народів Росії, в тому числі і українського. Трудящі України разом з російськими трудящими під керівництвом російського пролетаріату і його Комуністичної партії самовіддано боролися проти своїх класових ворогів як напередодні, так і під час першої буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. На Україні відбулися великі повстання в ряді міст і губерній, а також повстання чорноморських моряків; за прикладом робітників промислових центрів Росії в ряді міст України були створені Ради робітничих депутатів, що стали прообразом Радянської влади на Україні. Революційна поезія робітничого класу була невідступним і активним учасником цієї боротьби.

В українських піснях початку XX ст. «Зберемося ми у полі», «Ну-бо, хлопці, повстаньмо», «Долой панів, долой царя!», як і в російських революційних піснях цього періоду, пропагуються завдання робітничого класу і революційного селянства Росії і України в першій російській буржуазно-демократичній революції, яка повинна була в дальшому перерости в революцію пролетарську, соціалістичну. В ряді народних історичних пісень і дум початку XX ст., особливо 1905—1907 рр., відображено самовіддану боротьбу трудящих України в цей час (пісні «У Молочках на фільварку», «Засвистали арештанти», «Випустив цар свій маніфест», «То не вітер, то не сильний» та ін., думи «Чорна неділя у Сорочинцях», «Про сорочинські події 1905 року»). В цій революційній поезії створено узагальнені художні образи революціонера нового типу, тісно зв’язаного з широкими народними масами, революціонера — героя, агітатора, що закликає трудящих до збройного повстання проти експлуататорів.

Змальованих героїв ми бачимо в дії, скрізь і завжди відчуваємо їх присутність, коли мова йде про трудовий народ, його інтереси. В пісні «Долой панів, долой царя!» народний герой — сам народ — заявляє:

Долой усіх панів!
Не треба нам царя Миколи,
З престолу ми його зіпхнем,
Напишем ми нові закони,
Нові порядки заведем!

В іншій пісні — «Одна хмара із села, а другая з міста» — він владно проголошує:

Другого Миколу
Разом з іншими панами
Зженем із престолу!
Нам солдати-москалі
У цьому поможуть,
Щоб селянам взяти землі,
Робочим заводи!

Такі образи позитивного героя кликали трудящих на революційну боротьбу проти самодержавства, поміщиків і капіталістів, вселяли впевненість в остаточній перемозі справи робітничого класу і його союзника — трудового селянства.

Поряд з образами позитивного героя народна поезія створила і типові, часто сатиричні, негативні образи. Це, насамперед, образ нікчемного, жалюгідного, жорстокого царя — винного торговця, п’яниці, натхненника розбою, грабежів і вбивств. Це образи царських посіпак-карателів — таких, як «Дубасов божевільний», образи реакційного духовенства — «попів — чортів довговолосих» і т. п.

Образи української революційної поезії початку XX ст. споріднені з подібними образами творів російської народної поезії, зокрема з такими, як у піснях про повстання на броненосці «Потемкин», про розстріл царем 9 січня 1905 р. демонстрації перед Зимовим палацом у Петербурзі та ін.

В появі і розвитку такої революційної поезії важливу роль відіграло всеперемагаюче вчення марксизму-ленінізму, велика ідейно-виховна робота більшовиків-ленінців в широких народних масах, Комуністична партія, яка, виражаючи інтереси трудящих, вела їх на революційну боротьбу проти самодержавства.

Вплив ідей марксизму-ленінізму особливо помітний на піснях про імперіалістичну світову війну 1914—1918 рр. Так, у піснях «В неділю раненько кує зозуленька», «Ой посіяла я хліб», «Карпати, Карпати, великії гори» змальовуються страхіття імперіалістичної війни, викривається її загарбницький характер, а також вказується на єдиний можливий вихід з такої війни — боротьбу проти експлуататорських класів, які організовують загарбницькі війни.

Пісні передодня Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 р. показують революційне піднесення в країні, викривають капіталістичний лад, закликають до завоювання пролетаріатом влади, до встановлення радянського суспільного і державного ладу. Такий заклик маємо в поширеній тоді пісні «Туман яром котиться»:

Ходім з панством воювать,
Землю й волю добувать!
Товариство, пора встать,
Лад радянський будувать!

Українська народна героїчна поезія — думи та історичні пісні — дожовтневого періоду є великої ваги історико-художнім матеріалом, в якому засвідчено велич трудового народу, його благородство, патріотизм, любов українського народу до великого російського народу, їх непорушна дружба, великі творчі сили трудящих мас, їх героїзм і самовідданість у боротьбі проти зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Проте поряд з передовими, прогресивними, справді глибоконародними ідеями, які є в цій поезії провідними, в ній відбилися і відсталі, забобонні уявлення народних мас того часу. До таких передсудів, в тій чи іншій мірі наявних у думах та історичних піснях XV — XIX ст., належать елементи нерозуміння реакційної суті релігії, зокрема зв’язку церкви з експлуататорськими класами, випадки зневажливого ставлення до жінок, нерозуміння, що скасування кріпосного права не знищить експлуатації, наївна віра в царя, «доброго» пана, звернення до надприродної сили і т. п. Наявність таких ілюзорних уявлень у трудящих зумовлена як їх власною обмеженістю, суперечливістю їх ідеології в епоху феодалізму і капіталізму внаслідок неймовірного гноблення і визиску, темноти і затурканості, так і багатовіковим шкідливим впливом на маси ідеології пануючих експлуататорських класів, зокрема пропаганди цієї ідеології церквою.