Заходи примусу в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ.

У попередньому параграфі підручника видилялося загальне поняття адміністративного примусу в діяльності органів внутрішніх справ. На підставі викладеного можливо розглянути конкретні види адміністративного примусу, що застосовуються органами внутрішніх справ. У зв’язку з цим нагадаємо, що адміністративний примус традиційно визначається як застосування відповідними суб’єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного (фізичного) та іншого характеру з метою охорони відповідних суспільних відносин шляхом попередження і припинення правопорушень, а також покарання за їх вчинення. Адміністративний примус, як відомо, застосовується з потрійною метою. Відповідно до цього заходи адміністративного примусу поділяються на три основних вида: 1)адміністративно-запобіжні заходи; 2)заходи адміністративного припинення і 3)заходи адміністративної відповідальності. Повний перелік адміністративно-запобіжних заходів і заходів адміністративного припинення, що сьогодні використовуються, ні на законодавчому, ні на науково-доктринальному рівні поки що чітко і вичерпно не визначений і достатньо не систематизований, як і не кодифіковане ще повністю й адміністративне законодавство України в цілому. Ці заходи застосовуються багатьма видами органів та їх посадовими особами, а порядок їх застосування регулюється значною кількістю законів та інших підзаконних нормативно-правових актів. Це Митний кодекс України[1], закони України Про міліцію[2], Про Службу безпеки України[3] тощо. По практичному застосуванню різних видів адміністративного примусу працівники ОВС серед інших суб’єктів, що здійснюють адміністративну діяльність, по праву займають одно з перших місць, а практика застосування кожного виду заходів адміністративного примусу в ОВС строго і чітко регулюється діючим законодавством та іншими нормативно-правовими, насамперед відомчими актами МВС України, які за відомих причин дуже часто мають гриф «для службового користування» або навіть «таємно». Важливе місце серед них займають, зокрема, ті адміністративно-запобіжні заходи і заходи адміністративного припинення, що перелічені в Законі України «Про міліцію». Наведемо декілька прикладів поширених у використанні адміністративно-запобіжних заходів та заходів адміністративного припинення, що застосовуються працівниками ОВС в конкретних видах їх адміністративної діяльності, що ми розглянемо нижче.

Перевірка документів (якадміністративно-запобіжний захід): працівники міліції мають право перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію (п. 2 ст. 11 Закону «Про міліцію»).

Взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (як адміністративно-запобіжний захід):міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (п. 4 ст. 11 Закону «Про міліцію»)

Зупинка транспортних засобів на практиці може використовуватися і якадміністративно-запобіжний захід, і як захід адміністративного припинення, і як передбачена законом допомога працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків у випадках, передбачених законом. Цей захід може здійснювати кожен працівник міліції, хоча на практиці його найчастіше застосовують працівники Державної автомобільної інспекції (ДАІ). Підстави застосування цього заходу передбачені п. 21-1 ст. 11 Закону України Про міліцію, згідно з яким міліція має право зупиняти транспортні засоби лише в разі: порушення правил дорожнього руху водіями; відсутності номерного знака на транспортному засобі або наявності номерного знака, який не відповідає встановленим вимогам, закріплений у не встановленому для цього місці, закритий іншими предметами чи забруднений, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів; наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; наявності даних, що свідчать про причетність транспортного засобу, його водія, пасажирів або вантажу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; перебування транспортного засобу в розшуку; наявності даних про використання транспортного засобу з протиправною метою; необхідності опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; необхідності залучення водія транспортного засобу для надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або працівникам міліції чи як свідка при оформленні протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; проведення цільових заходів (операції, відпрацювання, оперативні плани) для перевірки документів на право користування і керування транспортним засобом, документів на транспортний засіб; виконання рішень про обмеження чи заборону руху, прийнятих уповноваженими на це державними органами; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення визначеного порядку встановлення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Працівник підрозділу міліції повинен повідомити водія про причину зупинення транспортного засобу, суть вчиненого правопорушення. Невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу становить склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122² Кодексу України про адміністративні правопорушення[4].

Затримання і тримання у спеціально відведених для цього приміщеннях на практиці використовуються, і якадміністративно-запобіжні заходи, і як заходи адміністративного припинення.Згідно з п. 5 ст. 11 Закону України Про міліцію для виконання покладених на неї обов’язків міліції надається право: затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях: 1) осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; обвинувачених, які переховуються від слідства чи суду; засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - на строки і в порядку, передбачених законом; 2) осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на строк до трьох годин; 3) неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування, - на строк до передачі законним представникам або до влаштування в установленому законом порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей, але не більш як на вісім годин; 4) осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, - до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а за відсутності таких - до їх витвереження; 5) військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, - до передачі їх військовослужбовцям Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військового командування; 6) осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до передачі їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години; 7) іноземців та осіб без громадянства, які розшукуються правоохоронними органами інших держав як підозрювані, обвинувачені у вчиненні злочину або як засуджені, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - в порядку та на строки, передбачені законодавством України, міжнародними договорами України.

Особистий огляд, огляд речей і транспортних засобів (як адміністративно-запобіжний захід):у відповідності до п. 6 ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліція має право проводити огляд осіб, зазначених і перелічених вище (тобто тих осіб, яких міліції надано право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях), а також речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров’ю.

Відповідно до п. 15 ст. 11 Закону України «Про міліцію» працівники міліції мають право входити безперешкодно у будь-який час доби: а) на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; б) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; в) до житла чи до іншого володіння особи, яка перебуває під домашнім арештом або адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом обмежень.

Відповідно до п. 26 ст. 11 Закону України «Про міліцію» працівники міліції мають право використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію і таке інше.

Застосування заходів адміністративного припинення на відміну від адміністративно-запобіжних заходів, враховуючи їх цільове призначення, характеризується насамперед тим, що це застосування спричиняється реальною протиправною поведінкою певних осіб і починається в той момент, коли ця протиправна поведінка досягла певних меж і розвитку, а саме: коли використання попереджувально-запобіжних заходів стає вже неефективним або зовсім марним. Заходи адміністративного припинення безпосередньо припиняють наявні правопорушення, створюють умови для встановлення особи правопорушника, з’ясування обставин справи і реальної можливості для подальшого застосування до правопорушника заходів адміністративного або іншого впливу чи відповідальності. На відміну від адміністративних стягнень заходи адміністративного припинення не містять елемента покарання особи, до якої вони застосовуються. Виконуючи поряд з виховною і каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю дією в часі звернене в минуле, і є ретроспективним. Заходи ж адміністративного припинення, як правило, спрямовані в сьогодення і тому здатні самостійно й оперативно вирішувати конфліктну ситуацію, зокрема примусово припиняти правопорушення. Вони можуть також забезпечувати й умови для подальшого застосування заходів відповідальності до винних осіб. Нерідко заходи припинення використовуються і для боротьби з протиправними діяннями душевнохворих та малолітніх, тобто осіб, які не підлягають юридичній відповідальності.

Заходи адміністративного припинення: 1) не потребують, як і адміністративно-запобіжні заходи, наявності вини правопорушника як обов’язкової умови їх застосування; 2) спрямовані на примусове припинення діянь, які мають ознаки як адміністративного, так і кримінального правопорушення; 3) направлені на недопущення їх шкідливих наслідків, а також 4) забезпечують (в разі необхідності й у випадках, передбачених законом) провадження в справах про адміністративні правопорушення і притягнення винних осіб до адміністративної та у випадках, передбачених законом, кримінальної відповідальності. Заходи адміністративного припинення дуже неоднорідні, відрізняються один від одного за багатьма ознаками. На практиці їх найчастіше поділяютьза загальною чи спеціальною сферою застосування на дві великі групи: заходи припинення загального та заходи припинення спеціального призначення. Заходи адміністративного припинення загального призначення, в свою чергу, поділяються на самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні).

Загальні самостійні (або оперативні) заходи адміністративного припинення характеризуються тим, що оперативно вирішують конфліктну ситуацію, тобто конфлікт найчастіше вичерпується остаточно. Наприклад, вимога припинити протиправну поведінку. Підставою застосування зазначеного заходу припинення може бути як адміністративне правопорушення так і кримінальне. Вимога може бути висловлена усно, а також оформлена у вигляді письмового припису (розпорядження). Вона юридично обов’язкова, непокора цій вимозі є підставою для застосування інших заходів примусу. Так, у відповідності до п.1 ст.11Закону України «Про міліцію»міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи примусу.

Особливості загальних допоміжних (забезпечувальних) заходів адміністративного припинення полягають в тому, що вони не є самостійними, а їх застування забезпечує створення умов для притягнення правопорушника до адміністративної, а в деяких передбачених законом випадках і кримінальної відповідальності. Наприклад, доставляння порушника застосовується відповідно до ст. 259 КУпАП з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку не тільки працівником міліції, але й посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником, а доставлення порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу (див.: ст. 259 КУпАП).

Взяття під варту і досудове тримання під вартою, як адміністративно-запобіжний захід, повинен обиратися органами дізнання і досудового слідства не як правило, а як виняток з загального правила, а підстави для того повинні бути відповідними і достатніми. Метою застосування цього запобіжного заходу у відповідності до ч.1 ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України[5] є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування цього запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, перелічені вище і передбачені частиною першою ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Тримання під вартою у відповідності до ст. 183 КПК України є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Клопотання слідчого, прокурора про застосування цього запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування (докладніше про це дивись у наступній главі при розглядіпитаньорганізації роботи органів дізнання та досудового слідства з використання ними зовнішньої адміністративної діяльності як допоміжної).

Заходи припинення спеціального призначення слід визначити як комплекс виняткових, екстраординарних засобів адміністративного впливу. Спеціальний характер зазначених заходів визначає специфіку підстав їх застосування. Це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров’я людей. Крім того, заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані й не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників. Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених законом (ст.12 Закону України «Про міліцію»). Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків, і має зводитись до мінімуму у можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує надання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший термін. Про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, а також про будь-які ушкодження або смерть, які спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві. Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків.

Міліція може направляти спеціальні підрозділи для забезпечення проведення контролюючими органами перевірок суб’єктів господарської діяльності лише за рішенням суду. Дозвіл на направлення спеціального підрозділу міліції надається лише у випадках, коли перевірка проводиться в рамках кримінального провадження. Органам міліції забороняється використовувати фізичний та психологічний вплив для забезпечення проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб’єктів господарської діяльності, у тому числі шляхом демонстрації зброї, спеціальних засобів, погроз їх застосування. Органам міліції забороняється направлення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення проведення слідчих дій, використання при їх проведенні спеціальних засобів, що приховують зовнішність (масок для обличчя, шоломів тощо), а також демонстрація зброї чи спеціальних засобів, крім виняткових випадків під час проведення слідчої ії у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину та наявності достатніх підстав вважати, що проведенню слідчої дії буде чинитися фізичний опір чи іншим чином унеможливлено досягнення її мети. Такі дії можуть бути здійснені лише з дозволу прокурора, крім невідкладних випадків, коли затримка в проведенні слідчої дії може призвести до неможливості досягнення її мети (у такому разі прокурор невідкладно повідомляється про здійснення відповідних дій).

Спеціальні засоби — це різноманітні технічні та інші засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках - також на транспортні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Види спеціальних засобів, підстави і порядок їх застосування, як правило, встановлюються Законом України «Про міліцію», а також спеціальними правилами, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках: 1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю; 2) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку; 3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення; 4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі; 5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей; 6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю; 7) для звільнення заложників. Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника. Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації.

Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках: 1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх иттю і здоров’ю, а також звільнення заложників; 2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека; 3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення; 4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; 5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції; 6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції. Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Нами з урахуванням обмежених обсягів підручника розглянуті далеко не всі заходи адміністративного примусу, які використовуються працівниками ОВС в своїй адміністративній та іншій діяльності. Їх кількість значно більша, але, повторимо, що ні на законодавчому, ні на науково-доктринальному рівні загальний і вичерпний перелік цих заходів чітко ще не визначено. Таке завдання має бути вирішено в ході подальшої кодифікації адміністративного законодавства України.

 

§ 3. Адміністративний нагляд в діяльності органів внутрішніх справ.

 

Одним із способів діяльності органів внутрішніх справ (міліції) є адміністративний нагляд. Міліція здійснює адміністративний нагляд за виконанням громадянами, посадовими особами рішень органів державної влади і державного управління у сфері громадського порядку і безпеки.

Нормативно-правовою базою наглядової діяльності міліції є: Конституція України[6], Кодекс України про адміністративні правопорушення[7], Кримінальний кодекс України[8], Закон України Про міліцію[9], Закон України Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі[10] та Накази МВС України.

Під адміністративним наглядом розуміють наглядову діяльність, що регламентується нормами адміністративного права і реалізується за допомогою застосування адміністративно-правових форм та адміністративно-правовими засобами

Адміністративний нагляд поділяється на два види: загальний, спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд міліції − це систематичне спостереження працівниками міліції за точним і неухильним дотриманням посадовими особами і громадянами правил, що регулюють громадський порядок і безпеку, з метою попередження, припинення порушення цих правил, виявлення порушників і притягнення їх до відповідальності або вжиття щодо них інших заходів впливу.

Загальний нагляд здійснюється:

1) щодо невизначеного кола осіб (фізичних, посадових і юридичних), які не перебувають в організаційному або іншому підпорядкуванні міліції за дотриманням ними певних правил. Наприклад, рішень місцевих рад з питань охорони громадського порядку;

2) на певне коло суб'єктів або спрямований на визначене коло питань, він здійснюється органами управління (їх посадовими особами) лише з визначених питань їх діяльності. наприклад, нагляд за дотриманням посадовими особами і громадянами правил дозвільної системи.

Мета адміністративного нагляду − забезпечення точного та неухильного провадження загальнообов'язкових правил, попередження, виявлення припинення правопорушень, а також забезпечення застосування до правопорушників відповідних державних або громадських заходів впливу.

Зміст, форми і методи адміністративного нагляду міліції залежить від кола осіб та об'єктів, на які він розповсюджується.

Форми адміністративного нагляду міліції:

− правові;

− організаційні.

До організаційних форм можна віднести, наприклад: звернення уваги адміністрації підприємства, установи чи організації, а також громадськості на факти правопорушень або обставини, що можуть спричинити суспільно-небезпечні наслідки.

Правові форми регулятивного характеру слід розглядати як діяльність з оформлення і видачі працівниками міліції громадянам та організаціям різних дозволів, ліцензій та інших документів, що дозляють їм реалізувати свої суб'єктивні права у сферах, що перебувають під загальним наглядом таких служб органів внутрішніх справ.

Методи адміністративного нагляду міліції:

− безпосередній нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами встановлених правил;

− періодичні перевірки дотримання підприємствами, установами та організаціями правил, нагляд за дотриманням яких віднесений до компетенції міліції;

− виявлення порушень при перевірці скарг і заяв громадян.

При виявленні порушень під час здійснення адміністративного нагляду працівник міліції, вживаючи заходів до усунення виявлення порушень чинного законодавства, оформляє це необхідними документами, якими є:

− акт;

− протокол;

− рапорт.

Акти, складаються посадовими особами інспекторського складу міліції, коли факти протиправної поведінки під час перевірки не встановлені або якщо самі по собі вони не є підставою притягнення до відповідальності (акт приймання кімнати зберігання зброї і бойових припасів), або можуть бути приводом для прийняття рішень стосовно застосування інших примусових заходів (заборона на експлуатацію транспортного засобу).

Протоколи працівники міліції складаються на підставах і в порядку, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення, у разі виявлення ознак конкретного адміністративного проступку або застосування таких запобіжних заходів, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, автотранспорту, вилучення предметів, що стали знаряддями або безпосереднім об'єктом правопорушення.

Рапорти складаються у всіх інших випадках і виступають як первинні документи інформаційного характеру, що передують наступній перевірці викладених у них фактів, або як підсумкові документи,.

Таким чином, працівники міліції здійснюючи адміністративний нагляд, виявляють факти порушень, а також обставини, які здатні дестабілізувати суспільні відносини в підконтрольних сферах, дають їм юридичну оцінку і застосовують заходи впливу відповідно до чинного законодавства.

Запобігання злочинів та припинення правопорушень зумовило необхідність індивідуалізації нагляду за окремими особами, які становлять небезпеку для суспільства. Особливістю цього виду нагляду що він здійснюється індивідуально лише щодо визначеної законом категорії осіб.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції − це комплекс обмежувальних заходів, які призначаються судом до чітко визначеного кола осіб з метою недопущення ними повторного вчинення правопорушень.

Завданням адміністративного нагляду відповідно до Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” є запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд за окремими категоріями осіб

Адміністративний нагляд − примусовий захід, і встановлюється щодо повнолітніх осіб:

1) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;

2) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, ситематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;

3) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, повязаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови суду про встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється:

1) щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства: а також засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів − в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням установи виконання покарань за поданням начальника установи виконання покарань;

2) щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчи­няють інші правопорушення − в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу внутрішніх справ. У поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити відповідно начальник установи виконання покарань чи керівник органу внутрішніх справ щодо поведінки піднаглядного, та грунтування доцільності таких заходів.

При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, під особистий підпис роз’яснюється обов’язок дотримуватись таких правил:

− прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ним місце проживання і зареєструватися в органі внунтрішніх справ;

− з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

− письмово повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

− у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

1) вирок суду, що набрав законної сили, − щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

2) матеріали установи виконання покарань − щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення залишаються небезпечними для суспільства;

3) матеріали органів внутрішніх справ − щодо