Фінансова звітність при об’єднанні підприємств 6. Фінансова звітність при об’єднанні підприємств 6.1 Загальні положенняВ процесі розвитку відносин у підприємств виникає необхідність в розширенні сфер діяльності, отриманні доходів від інвестицій, отримані матеріальних і нематеріальних активів, прискорені операційного циклу, зростанні рентабельності виробництва, оптимізації оподаткування. Вирішити такі проблеми можливо шляхом об’єднання підприємств. Об’єднання підприємств – це об’єднання окремих незалежних юридичних осіб з метою створення нової економічної одиниці. Це не означає створення нової юридичної особи, але виробнича діяльність об’єднаних підприємств з моменту об’єднання буде для користувачів фінансової звітності як діяльність одного підприємства. Прикладом такого об’єднання є зведена фінансова звітність підприємств залізничного транспорту. Залізничні підприємства (локомотивні, вагоні депо, станції та ін.) є самостійними юридичними особами, які мають свою фінансову звітність, але в цілому по залізниці складається ще і загальна зведена фінансова звітність. При об’єднані підприємств виникають проблеми обліку активів, зобов’язань, капіталу, які необхідно показати в зведеній фінансовій звітності. Особливості облікового підходу та вимоги розкриття інформації по об’єднанню наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств». Норми П(с)БО 19 «Об’єднання підприємств» не розповсюджуються на: бюджетні підприємства; на філії, які не є юридично самостійними; підприємства, які находяться під загальним контролем, спільні підприємства. Можливо виділити різні варіанти об’єднання: одно підприємство купує долю капіталу іншого підприємства; купує інші активи або шляхом прийняття на себе його зобов’язань або об’єднання інтересів його учасників на рівних правах. В П(с)БО 19 «Об’єднання підприємств» наведено два варіанти об’єднання окремих підприємств – придбання та злиття. Придбання – об’єднання підприємств, в результаті якого покупець набуває контроль над чистими активами та діяльністю інших підприємств в обмін на передачу активів, прийняття на себе зобов’язань або випуск акцій. Злиття – об’єднання підприємств (шляхом створення нової юридичної особи, або приєднання підприємств до головного підприємства), в результаті якого власники (акціонери) підприємств, що об’єднуються здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків та вигод від об’єднання. При цьому жодна зі сторін не можу бути визначена як покупець. Таблиця 6.1 – Характеристика варіантів об’єднання підприємств
Згідно роз’ясненню Державного комітету статистки України (від 25.09.2003 року № 01-3-01-8/468) можливо виділити такі зміни в організаційній структурі, що відбуваються на підприємствах в наслідок економічного розвитку та змін в фінансовому становище підприємства. Такі зміни можливо поділити на чотири блоки. У першому блоці – питання щодо створення підприємства, яке може відбуватися шляхом: утворення нового підприємства (код - 111). Підприємство вважається новоствореним у разі створення абсолютно нових факторів виробництва: нових робочих місць та засобів виробництва або створення на базі ліквідованого підприємства за умови зміни основного виду діяльності, виникнення нової правової одиниці (юридичної особи), яка не є правонаступником ліквідованого підприємства; злиття підприємств в одне (код - 112). У даному випадку в результаті злиття підприємств виникає одне нове підприємство, до якого переходять всі майнові права та обов’язки підприємств, що злились, і при цьому є ліквідованими; поділу підприємства на декілька (код - 113). Під поділом підприємства слід розуміти: - поділ підприємства на декілька нових підприємств, до яких переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства, яке при цьому ліквідується; - утворення підприємства на базі структурного підрозділу (або кількох). До новоствореного підприємства (або кількох) переходять за роздільним актом (балансом) майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства, яке при цьому не зникає, а лише зазнає організаційних змін; поновлення діяльності раніше існуючого підприємства (код -.114). У даному випадку відбувається зміна власника в результаті продажу, дарування, спадкування підприємства, вкладання внеску до акціонерного капіталу, або зміна правової категорії, наприклад, підприємець-фізична особа для продовження своєї діяльності створює підприємство зі статусом; юридичної особи. При цьому на підприємстві зберігається основний вид діяльності та хоча б половина працюючих на підприємстві; інший (код - 115) - у разі створення підприємства шляхом, який не вказано в бланку, необхідно вказати його у запропонованій позиції. У другому блоці - питання щодо структурних змін на підприємстві: злиття підприємств в одне із збереженням звітуючого (код — 121). У даному випадку ліквідується одне із раніше існуючих підприємств, а інше (звітуюче), до якого переходять всі майнові права та обов’язки ліквідованого підприємства, продовжує свою діяльність. В результаті злиття підприємств в одне нове підприємство не створюється; злиття-поглинання своїх дочірніх компаній (код - 122) відповідає інтеграції в підприємство однієї із власних дочірніх компаній, яка при цьому ліквідується; поділу підприємства на декілька (код - 123). Цю подію вказують підприємства, від яких відокремились структурні підрозділи, із збереженням звітуючого; часткового зменшення активів шляхом їх передачі, продажу (код -124). Цю подію вказують підприємства в разі зменшення вартості активів підприємства (основних фондів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень та інших необоротних активів) за рахунок продажу, передачі частини підприємства або основних засобів, що призводить до зміни основного виду економічної діяльності підприємства; часткового збільшення активів шляхом їх отримання, купівлі (код -125). Цю подію вказують підприємства в разі збільшення вартості активів підприємства (основних фондів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень та інших необоротних активів) за рахунок їх отримання, купівлі, що призводить до появи нового виду економічної діяльності підприємства. Не зазначають цю подію підприємства, на яких активи збільшились за рахунок Ііридбання (або отримання) частини стороннього підприємства, основних фондів з розширенням вже існуючих видів економічної діяльності на даному підприємстві, тобто нового виду економічної діяльності не з’явилось; взяття в оренду основних фондів іншого підприємства (код - 126). Цю подію вказують підприємства, які орендують (оперативна або фінансова оренда) основні фонди іншого підприємства разом із обслуговуючим персоналом або без обслуговуючого персоналу та орендують "земельні паї" фізичних осіб. Для довгострокової оренди датою події є дата, з якої згідно договору орендовано основні фонди; передачі в оренду основних фондів свого підприємства (код - 127). Цю подію вказують підприємства, які надають в оперативну та фінансову оренду свої основні фонди іншому підприємству разом із обслуговуючим персоналом або без обслуговуючого персоналу. Для довгострокової оренди датою події є дата, з якої згідно договору здано в оренду основні фонди; інші (код - 128) - заповнюється у випадках, коли на підприємстві мали місце інші структурні зміни, які не вказані в бланку. У третьому блоці — питання щодо припинення діяльності підприємства в результаті: злиття підприємств в одне (код - 131) - відмічають підприємства, які були ліквідовані в результаті злиття підприємств; злиття - поглинання своїх дочірніх компаній (код - 132) - відмічають підприємства-дочірні компанії, які були ліквідовані в результаті їх поглинання підприємством - засновником; поділу підприємства на декілька (код -133) - відмічає підприємство, яке було ліквідоване в результаті поділу підприємства на декілька; тимчасового призупинення виробництва (код — 134) - відмічає підприємство, яке протягом звітного року не працювало (не виготовляло продукції (робіт, послуг), не сплачувало податків), але в подальшому планує відновити свою діяльність. Для підприємств, що тимчасово не працювали не тільки в звітному році, айв попередніх, датою події є фактична дата призупинення діяльності; повної ліквідації підприємства (код - 135). У даному випадку фактори виробництва (основні фонди, робочі місця) зникають без продажу (передачі) іншим підприємствам; перебування підприємства в процесі ліквідації (код - 136) - заповнює підприємство, на якому працює ліквідаційна комісія. Датою події є дата початку роботи ліквідаційної комісії; інше (код — 137) — заповнюється у випадках, коли підприємство було ліквідовано іншим шляхом, не вказаним у бланку. У четвертому блоці необхідно в разі відсутності будь-яких організаційних змін на підприємстві зробити відмітку в клітині із кодом 199. Таким чином, класифікація структурних змін за П(с)БО та роз’ясненнями державного комітету статистки значно відрізняються. Таке становище приводить до складностей в методології бухгалтерського обліку структурних змін в організації підприємства. Далі розглянемо можливі варіанти бухгалтерського обліку структурних змін в організації підприємство згідно П(с)БО.
Середовище фінансової діяльності об'єднань підприємств
Після Другої світової війни відбулася суттєва модифікація форм і напрямів вивезення капіталу. Якщо на початку XX ст. переважало вивезення капіталу у формі позик і портфельних вкладень, капітали спрямовувалися з розвинених країн у країни, що розвиваються, і переважно в паливно-сировинні галузі, то у повоєнний період випереджаючими темпами почали зростати прямі інвестиції за кордон. Зросла роль міграції капіталу між розвиненими країнами, а її галузева структура зазнала еволюції на користь технологічно- і наукомістких виробництв. Хоча інтенсифікація вивезення капіталу в повоєнний період пов'язана певною мірою зі значним збільшенням кількості фірм, що здійснюють закордонні капіталовкладення, основна маса капіталовкладень зосередилася в руках міжнародних компаній. Діалектика процесу полягає в тому, що, з одного боку, вивезення капіталу у формі прямих вкладень сприяє утворенню транс- і багатонаціональних концернів та розширенню їхньої діяльності, а з іншого — саме існування таких компаній неможливе без форсування прямих часток закордонних інвестицій. Питома вага капіталовкладень цього типу в сукупному обсязі приватного довгострокового експорту капіталу всіх країн збільшилася з 10% у 1917 р. до 80% наприкінці 80-х років. Зростання обсягів вивезення прямих інвестицій відбувається, по-перше, за рахунок вивезення підприємницького капіталу; по-друге, через наступне реінвестування прибутків. В одних країнах до прямих інвестицій зараховують також внутрішньофірмові довго- і короткострокові кредити (США, Японія), в інших — тільки довгострокові (окремі країни Західної Європи). Незважаючи на розбіжності у визначенні предмета прямого інвестування, світове інвестиційне середовище є однаковим для всіх інвесторів. Воно складається з трьох основних елементів: цінні папери (фінансові та прямі інвестиції або фінансові активи), фондові (фінансові) ринки, фінансові посередники (фінансові інститути). Нині, в умовах економічної глобалізації, для інвестора, який має тимчасово вільні кошти й прагне вигідно їх розмістити, існують альтернативи для ефективного розміщення. По-перше, він може сформувати портфель інвестицій з інструментів національних емітентів, номінованих у національній валюті. Такими інструментами є. цінні папери, державні, регіональні та місцеві органи влади, національні акціонерні товариства, депозити в національній валюті. По-друге, до інвестиційного портфеля можна включити цінні папери іноземних емітентів, що номіновані в національній валюті й купуються й продаються на національному ринку. По-третє, до інвестиційного портфеля можна включити інструменти, що купуються й продаються на національних фондовому й грошовому ринках, але номіновані в іноземній валюті. При здійсненні міжнародних інвестицій кожна ТНК має брати до уваги особливості діяльності на світовому фінансовому ринку. Ці особливості зумовлені економічними й неекономічними чинниками. Найістотніші неекономічні чинники — психологічні, інформаційні та правові. Психологічні чинники. Психологічні бар'єри, пов'язані з міжнародними інвестиціями, спричинені незнанням економіки, політики, культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на іноземних фінансових ринках, порядку звітності. Тому інституціональним інвесторам доцільніше здійснювати міжнародні інвестиції через брокерів відповідних національних ринків. Інформаційні чинники. Отримання інформації про іноземні ринки та емітентів — надзвичайно складне завдання. У наш час чимало іноземних брокерів надають постійно оновлювані дані фінансового аналізу стосовно великої частини іноземних акцій. Тому іноземні інвестори можуть звертатися до комп'ютерних інформаційних мереж, у яких містяться дані про ціни на світових фінансових ринках. Найбільший інтерес викликають: • юридичні чинники: у різних країнах існують свої юридичні складності для іноземних інвесторів при розміщенні капіталу й поверненні його та отриманого доходу у свою країну, а також особливості оподатковування; • економічні чинники: вони пов'язані насамперед з виникненням додаткових трансакційних витрат. Найпоширенішими серед них є такі: а) вищі комісійні, що сплачуються посередникам на іноземних ринках; б) вища плата за оформлення угод; в) вища плата управителям портфелями міжнародних інвестицій. Комісійні дилери фондових бірж можуть брати плату в різних формах: у договірному розмірі, фіксовано за встановленою шкалою, як різницю цін купівлі та продажу. У США комісійні за угоди з акціями низькі — переважно 0,18% для великих угод. В інших країнах вони вищі — від 0,3 до 1%. Плата за оформлення угод про міжнародні інвестиції вища, ніж за угоди на національних ринках. Це пов'язано з багатовалютною системою обліку та звітності й можливою складністю структури розрахункових систем. Плата за управління портфелем міжнародних інвестицій переважно вища, ніж за управління національним портфелем, що зумовлено різними причинами, зокрема передплатою на міжнародні бази даних, витратами на дослідження міжнародного фінансового ринку, відмінностями облікових систем у різних країнах, вартістю комунікацій.
Список використаних джерел: 1. Квасницька Р. С. Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва: навч. посіб. / Р. С. Квасницька. – Львів: Магнолія, 2013. – 631 с. 2. Калінін О. В. Шляхи управління фінансовим капіталом об’єднань підприємств та їх удосконалення / О. В. Калінін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.journals.uran.ua/index.php/2225-6407/article/view/6534 3. Бондаренко Л. П. Аналіз структури капіталу українських промислово-фінансових об’єднань / Л. П. Бондаренко // Економічний простір: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2009. – № 28/1. – С. 217–223. 4. Яненкова І. Г. Економіка та організація діяльності об’єднань підприємств: навч. посіб. / І. Г. Яненкова. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2013. – 220 с. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навчальний посібник / Чепурда Л.М., Бєляєва С.С., Плахотнікова М.В. та ін. Під заг. ред. Л.М. Чепурди. — К.: ВД «Професіонал», 2005. — 272 с.» Розділ 6. РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ Література
1. Закон України «Про підприємництво» від 7.02.1991 р. — №698-12. 2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. — №887-12. 3. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. — №1576-12. 4. Круглов М.И. Стратегическое управление компанией: Учебник для вузов. — М.: Русская Деловая Литература, 1998. — 768 с. 5. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 317 с. 6. Поршнев А.Г., Румянцева З.П. Управление организацией: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 669 с. 7. Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Учеб. иособ. для вузов. — М.: ПРИОР, 1998. — 384 с. 8. Нємцов В.Д., Довгань Л.Е. Стратегічний менеджмент. Навч. посіб. — К., 2001. —559 с. 9. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с. 10. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — 457 с. 11. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб. Вид 2-ге, перероб. і доп. / Й.I. Петрович, І.О. Будіщева та ін. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. — 405 с. 12. Экономика предприятия: Учебник / Под. ред. проф. Н. А. Сафронова. — М.: Юристъ, 2001. — 608 с. 13. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М. Купрякова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. — 367 с. 14. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — 228 с. 15. Мачуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. — К.: КНЕУ, 2002. — 348 с. 16. Акціонерні товариства. Організація та діяльність / Укладач: Г.С. Шестопал. — Київ, 1997. — 340 с. 17. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И. Волкова. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 416 с.
Регулювання інформаційного поля та комерційної таємниці
Щоб регулювати інформаційне поле й чітко окреслити частину інформації, що є комерційною таємницею, розробляються положення «Про ознайомлення з інформацією», «Про комерційну таємницю», які регулюють інформаційні потоки в корпорації. Перелік інформації, яка є комерційною таємницею, визначається в цих положеннях згідно з чинним законодавством. Кожен співробітник має бути поінформованим, яка інформація є відкритою для ознайомлення; де, коли і на яких умовах він може з нею ознайомитися; крім того, усіх працівників слід ознайомити з переліком даних, які є комерційною таємницею. Документами, відкритими для ознайомлення, є такі: • свідоцтво про реєстрацію товариства; • статут зі змінами та доповненнями; • установчий договір; • ліцензії, що дозволяють корпорації здійснювати підприємницьку діяльність; • фінансовий звіт та баланс; • внутрішні нормативні акти. На практиці для надання інформації застосовують таку форму, як подання акціонером заяви. Заява може подаватися в письмовій формі як особисто, так і через уповноважену особу, яка не обов'язково має бути акціонером. У положенні визначаються вимоги до форми заяви, термінів її подання й форм надання інформації. Частину інформації слід підготувати завчасно, щоб акціонер міг з нею ознайомитися в зручний для нього час і в доступному місці без письмової заяви. 5.1. Сутність організаційно-управлінських структур об'єднань підприємств
Формою організації елементів об'єднань підприємств як системи є їх структура. Існує декілька підходів щодо визначення поняття організаційної структури управління. Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що спрямовані на досягнення визначеної мети, називається організаційною. Організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети. Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління суб'єктом господарювання. Ця конструкція має формальне або неформальне вираження та охоплює канали влади й комунікації, а також інформацію, що передається цими каналами. З іншого боку, організаційна структура управління визначається як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць апарату управління, які виконують різні функції управління суб'єктом. Згідно із цим визначенням, основними елементами організаційної структури управління є: • склад і структура функцій управління; • кількість працівників для реалізації кожної функції; • кваліфікаційний склад працівників апарату управління; • склад, самостійних структурних підрозділів, • кількість рівнів управління; • інформаційні зв'язки. Об'єднання підприємств мають такі загальні ознаки: • кількість членів — два або більше; • кожний учасник має характерні лише для нього характеристики; • між учасниками існують певні зв'язки, через які вони впливають один на одного; • об'єднання існують у часі й просторі, тобто склад об'єднання підприємств можна визначити в даний момент часу; вони мають свої кінцеві межі та оточуюче середовище. Згідно з вищезазначеними ознаками об'єднання утворюють штучну та відкриту систему і для управління ними можна використовувати загальні принципи побудови організаційно-управлінських структур. Структура будь-якого об'єднання підприємств відображає упорядковане розташування його елементів і форму їхнього взаємозв'язку, перетворюючи діючу структуру на систему. До важливих характеристик організаційної структури об'єднань підприємств належать: • кількість ланок управління; • ієрархічність (кількість рівнів управління); • чіткість розмежування функцій між учасниками об'єднання; • чіткість розмежування повноважень і відповідальності по вертикалі й горизонталі в системі управління об'єднанням. На процес вибору організаційно-управлінської структури об'єднань підприємств впливають такі чинники: • кількість учасників створюваного об'єднання; • хто є власником капіталу, що його було використано; • джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності; • потреба у фінансових коштах; • межі майнової (матеріальної) відповідальності; • спосіб розподілу прибутку чи збитків; • форми управління суб'єктами господарювання, що входять до складу об'єднання; • відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера та обмежена молодшого партнера); • прогнозована тривалість існування. Організаційна структура об'єднань підприємств повинна відповідати таким вимогам: • адаптивність, тобто здатність пристосовуватися до змін навколишнього середовища; • гнучкість, динамізм, тобто здатність чітко реагувати на зміну попиту, технологій виробництва, інновації; • адекватність, тобто відповідність організаційної структури параметрам керованої системи; • спеціалізація, тобто обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної ланки структури; • оптимальність, тобто налагодження раціональних зв'язків між елемента їй системи; • оперативність, тобто недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення; • надійність, тобто гарантія достовірності передачі інформації; • економічність, тобто відповідність витрат на утримання апарату управління можливостям системи; • простота, тобто зрозумілість для персоналу.
|
Рис. 5.1. Класифікація організаційних структур управління
Уся інша різноманітність існуючих структур (рис. 5.2) є результатом комбінації цих двох основних типів.
Рис. 5.2. Класифікація комбінованих організаційних структур
Лінійна структура (рис. 5.3) базується на зосередженні всіх виробничих та управлінських функцій у керівника. Тут усі повноваження є прямими (лінійними), вони спрямовані від вищої ланки управління до нижчої.
Рис. 5.3 Лінійна організаційна структура управління об'єднанням підприємств
Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Лінійна структура управління вимагає високої компетенції керівника з усіх питань. Вона може використовуватися за умови відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями й функціями менеджменту. Переваги та недоліки лінійних організаційних структур наведено у табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління
