Розділ 4. Методика проведення лекційних занять у вищій школі.

 

Про те, як слід читати лекцію, накопичилось чи мало порад і рекомендацій, викладених в методичній літературі.

Важлива проблема, яку необхідно спробувати вирішити з першої ж зустрічі – це визначення тональності взаємовідносин, позиції викладача у спілкуванні з студентами.

Часто молодий викладач, перейнятий проблемою швидкого завоювання авторитету, намагається йти шляхом збільшення вимог, збільшення дистанції між собою і своїми підлеглими, вважаючи: чим більше суворості, заборон, обмежень, тим краще.

Студент, який відчуває тиск, займає частіше всього пасивно-захисну позицію. Така установка негативно впливає на його формування як спеціаліста і людини. Для того, щоб змінити установку студентів, лектору необхідно змінити власні установки по відношенню до них.

Можна виділити три етапи по формуванню нової установки на співпрацю. На першому етапі, знайомлячись зі студентами, лектор може повідомити їм, як буде проходити лекція. Успіх першого етапу полягає у тому, що у студента виникає бажання спілкуватися з викладачем як з людиною і професіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, що передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачами і студентами. Співпрацюючі сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. Тому для лектора продемонструвати співробітництво – це означає щиро розповісти студенту про свої переживання з приводу заняття, а не заковуватись в броню недоступності і холодності. На третьому етапі дії студентів ще невпевнені, вони не почувають себе розкуто, допускають помилки. Важливо не оцінювати дії студентів, а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань студента рекомендується відноситись як до думки співробітника [ 7, 5 ].

Перед усім необхідно торкнутися мистецтва оволодіння увагою присутніх, уміння перетворювати масу слухачів в аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи. Не слід, наприклад, починати лекцію “з ходу”, краще зачекати кілька секунд, скажімо, маніпулюючи мікрофоном або перебираючи тези тощо, а потім оглянути всіх присутніх, ніби збираючи їх в одне ціле. Це дає можливість слухачам придивитися до лектора, психологічно, внутрішньо приготуватись.

Повідомлення основних питань теми певним чином “заціплює” і утримує протягом всієї лекції увагу слухачів. Так, з самого початку програмується свідомість слухачів, формується їх інтерес і очікування відповідей на поставлені питання. Починати лекцію необхідно непоспішаючи, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом в даній галузі знань, тобто без сумнівів у словах, але й без будь-якої напищеності. Мова повинна починатись зразу ж з суті справи і бути проникнута свідомістю серйозності всього того, про що говориться. Дуже важливо взяти такий саме тон, бо, якщо ти сам не відчуєш всієї значущості проблеми, то і слухач не відчує це.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розпутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, жива міміка. Відштовхуюче враження призводять на слухачів як паніхідні обличчя, так і вічно сяюча фізіономія, прикрашені з приводу (або без приводу) чергуючою посмішкою. Ці природжені або “навішені” маски викликають почуття роздратованості, заважають сприйняттю лекції. Недопустимо заходити в аудиторію і з обличчям злим, легковажним. Воно повинно бути привітним, серйозним, живим [ 4, 21 ].

Але більш всього допомагає успіху лекторська мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Хороша лекція передбачає індивідуалізовану (свою) мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану мову, в якій “чується музика”. Не одноманітну за звучанням мову, не абстраговану, а образну, насичену яскравими прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, юмористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу (якщо він є і необхідне), власними роздумами.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність [ 22, 13 ].

Лекції слід читати слухачам, дивлячись на них, а не читати з аркушу, уткнувшись в нього. Це – правило, з нього робиться виняток лише для самих молодих лекторів, котрі не здобули ще навичків публічного виступу, і тих випадків, коли необхідно користуватись статистичними даними і різними іншими допоміжними матеріалами у вигляді тез, цитат, бібліографічних рекомендацій тощо. Початківці повинні тому як можна швидше “відриватись” від аркушів, переборювати в собі нерішучість і смуток перед аудиторією. Конспект зразу ж ставить бар’єр між лектором і слухачами, а через цю стіну їм пробитись буває дуже складно [ 3, 63 ].

Дякуючи лекторському красномовству в доказах, почуттю і знанням, розуму і дотепності у слухачів прокидається і весь час підтримується увага. В результаті всього досягається повний контакт, злиття аудиторії з лектором, тиша в залі, атмосфера загальної зацікавленості. Цієї кульмінації може досягти і досягає лише сам лектор, але велика роль і слухачів, увага яких надихає, емоційно “підхльостує” його. Тому, не випускаючи з виду всю аудиторію, корисно знайти двох-трьох найбільш старанних і доброзичливих слухачів і час від часу звертати мову безпосередньо до них. Це також надає лекції неповторні фарби і ту гарячу задушевність тону, котра робить її по-справжньому переконливою і яскравою.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпаність змісту даної теми. Важливою складовою частиною всього лекційного процесу являються відповіді на запитання. Саме питання являються показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковане теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно роздвинути тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.

Головна умова повноціного засвоєння – це розуміння. Керувати процесом засвоєння – означає своєчасно виявляти ускладнення студента і допомагати йому швидше їх усувати. Тому необхідно зразу ж поставити перед собою задачу домогтися розуміння студентами лекційного матеріалу. З цією метою бажано поставити себе не місце слухача і проаналізувати сприйняття ним матеріалу [ 11, 42 ].

В задачі аналізу входить: визначити ускладнені моменти, встановити їх психологічні причини і відшукати методичні прийоми їх усунення.

Робота викладача, направлена на досягнення студентами розуміння, вимагає значних затрат лекційного часу, необхідного для викладення всього матеріалу програми. На різних потоках затраченим часом можна варіювати в залежності від швидкості переробки інформації, обумовленої властивостями нервової системи студентів.

Використання емоційних прийомів викладання – це засіб, що посилює сприйняття лекції студентами, що заглиблює їх розуміння і запам’ятовування. Атмосфера лекції залежить також від того, як лектор відноситься до свого предмету.

Досить обгрунтованою являється порада досвідчених лекторів: необхідно вивчити напам’ять початок і кінець лекції, щоб не збитись в ці особливо відповідальні моменти виступу, а також мати можливість справитись з хвилюванням, зняти з себе надмірне психологічне напруження, котре може бути згубним. Тоді досягається самооволодіння, яке необхідне при всій напрузі свідомості, необхідно для того, щоб говорити впевнено і викладати матеріал, розмірковуючи, а не просто “випалюючи” завчані положення. Лише ця внутрішня розкутість і “роздуми вголос” по ходу лекції робить її по-справжньому творчою, живою і яскравою [ 22, 13 ].