Орфографічні закінчення іменників у кличному відмінку

о	е	є	у	ю
1 відміна
Тверда група: Голово, колего, Ірино, Миколо	М’яка група (крім й): земле, Ілле	М’яка група (з основою на й): Лідіє, Маріє, Наталіє		М’яка група (пестливий варіант, у побуті): матусю, Костю, Валю
2 відміна
	Тверда група: міністре, ректоре, пане президенте, Павле, Федоре; мішана група (з основою на ж, ч, ш, дж): стороже, Тимоше, Манодже, Джордже		Тверда група: начальнику, сину; імена з кінцевими г, к, х: Олегу, Марку, Джеку, Генріху; мішана група (крім ж) у деяких іменниках: викладачу, завідувачу, слухачу	М’яка група: Андрію, Сергію, Віталію, лікарю, секретарю
3 відміна
	Тверда і м’яка групи: Любове, незалежносте, Нінеле

 

У мовознавчій літературі зустрічаються дві форми кличного відмінка іменника Ігор: Ігоре й Ігорю. Перша форма утворена за аналогією до інших власних імен на -р (наприклад, Вікторе, Володимире). Однак іменник Ігор належить до м'якої групи, тому трапляється форма Ігорю. Оскільки в «Українському правописі» подається форма Ігоре,то її треба вживати в діловому мовленні.

Закінчення кличного відмінка множини збігаються із закінченнями називного відмінка множини: Івани, Федори, Марії, Ірини.

 

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду – закінчення -у: Галино Яківно, Вікторе Івановичу.

 

Можливі проблеми щодо використання форм відмінків у звертаннях, які складаються з кількох назв.

Запам'ятайте:

·У діловій українській мові під впливом журналіст­ської практики з початку 90-х років XX ст. поширилося традиційне для європейських народів та для розмовно-побутового спілкування українців звертання до різних осіб, аж до найвищих державних керівників, за форму­лою пане (пані) + ім'я. У таких звертаннях форму клич­ного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім'я: пане Олександре, пані Маріє, пане Валерію, пані Валеріє.

·У звертаннях, які складаються з двох власних назв або із
загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного
відмінка: добродію Сергію, друже Андрію, колего Дмитре;

· У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного від­мінка: Петре Васильовичу, Вікторе Миколайовичу, Оль­го Федорівно, Олено Петрівно,Юрію Івановичу, Ірино Богданівно;

· у звертаннях, які складаються із загальної назви й прізвища,
форму кличного відмінка має загальна назва, а прізвище
вживається у формі називного відмінка: добродійко Волошина,
пане Максимчук, пане Максименко, пані Василенко, друже Іванченко лейтенан­те Гордійчук;

· у звертаннях, які складаються із двох загальних назв, форму
кличного відмінка обов'язково має перше слово, а друге може
вживатися у формі як називного, так і кличного відмінка: пане
службовцю (службовець), пане полковнику (полков­ник), пані голово (голова). (За ви­нятком слів посол, суддя та ін., які використовуються тіль­ки у формі називного відмінка).

 

 

Прикметники. Виражаючи ознаку, вони окреслю­ють і виділяють предмет з-поміж інших, завдяки чому описуване стає чіткішим і зрозумілішим для слухача (чи­тача). Вони також конкретизують назви реалій. Наприк­лад: Технічне обслуговування виробів здійснюється про­тягом гарантійного терміну; Вчасно підготувати жит­ловий будинок і його технічні пристрої до експлуатації в осінньо-зимовий період; Дія гарантії припиняється після повної виплати позики.

В офіційно-діловому стилі використовують всі значен­нєво-граматичні розряди прикметників, але різною мірою. Найчастіше вживаються відносні прикметники, які вира­жають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів через відношення з іншими предметами або діями і в пря­мому значенні не мають супровідних експресивно-оцінних відтінків.

Якісні прикметники позначають безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, які можуть вияв­лятися з різною інтенсивністю. З потреби вираження міри ознаки, що виникає внаслідок зіставлення, порівняння кількох предметів, явищ, дій, творяться ступені порівнян­ня: дорогий — дорожчий, більш дорогий — найдорожчий, найбільш дорогий; вагомий — вагоміший, більш вагомий — найвагоміший, найбільш вагомий. Використання форм ступенів порівняння прикметників з якісним значенням у ділових текстах має деякі особливості.

Ступені порівняння в українській мові реалізуються у двох формах: синтетичній, однослівній (дорожчий, най­дорожчий; вагоміший, найвагоміший) і аналітичній, двослівній (більш (менш) дорогий, найбільш (найменш) дорогий; більш (менш) вагомий, найбільш (найменш) ва­гомий). Аналітична форма має книжне забарвлення, тому в офіційно-діловому стилі віддають перевагу їй. Синте­тична форма позначена колоритом розмовності, оскільки здавна використовується в розмовному та художньому стилях.

Сучасній українській літературній мові не властива складена форма найвищого ступеня порівняння зі сло­вом самий (сама, саме, самі): самий дорогий, сама деше­ва, саме менше. Утворюючи ступені порівняння якісних прикметників, слід уникати тавтології форм на зразок: більш дорожчий, більш вищий, більш, активніший, більш простіший тощо. У наведених прикладах слово більш зайве.

Правильно	Неправильно
(най)більш активний, (най)більш актуальний, (най)більш дорогий, (най)більш важливий тощо	більш активніший більш актуальніший більш дорожчий більш важливіший
активніший, актуальніший, дорожчий, важливіший тощо
найактивніший, найактуальніший, найдорожчий, найважливіший тощо

 

В офіційно-діловому стилі української мови, згідно з вимогами ДСТУ 3966—2000, не рекомендовано вживати прикметники (дієприкметники) в іменниковому значенні; натомість запропоновано замінити деякі з них іменника­ми: не напрямна, а напрямник; не складова, а складник; не комплектуючі, а комплектування, комплектівка.

В українській мові, на відміну від російської, дійові оз­наки (тобто здатність або призначеність бути учасником дії) не позначаються дієприкметниками; для цього вико­ристовують віддієслівні прикметники, утворені за допомо­гою певних суфіксів.

 

 

Вид ознак	Суфікси	Приклади
дійовіознакисубєктівдії	-льн(ий)	складальний, копіювальний
-івн(ий)	гальмівний, руйнівний
-ч(ий)	виконавчий, споживчий, вірчий
дійовіознакиобєктівдії	-н(ий)	виховний, приставний, підривний
дійовіознакиобєктівдії	-н(ий)	виховний, приставний, підривний
	-овн(ий)	виліковний
	-енн(ий)	нездійсненний, неоціненний
	-анн(ий)	нездоланний, несказанний
дійовіознакиучасниківнеперехідноїдії	-к(ий)	леткий
	-лив(ий)	мінливий
	-уч(ий)	плавучий

 

Займенники. Загалом займенники широко вжива­ються у всіх функціональних стилях сучасної української літературної мови, але в багатьох видах ділових паперів іс­нують обмеження на використання деяких розрядів. Це пов'язано з тим, що ділові тексти мають бути нейтральни­ми або суто офіційними. Більшість документів пишеться від імені установи, організації, підприємства, тобто від першої особи множини, яка виражається особовим дієсло­вом: повідомляємо.., доводимо до вашого відома.., надсила­ємо... тощо. З цією ж метою вживаються конструкції «імен­ник + дієслово у формі третьої особи однини»: Оргкомітет пропонує.., Компанія «№№» повідомляє.., Аукціонер бере на себе такі зобов'язання... тощо. У таких випадках вка­зівка на особу автора майже відсутня, що надає викладові потрібного стилістичного забарвлення.

Особовий займенник я, що вказує на особу мовця, вжи­вається в офіційно-діловому стилі тільки в особистих доку­ментах (доручення, розписка, заповіт, позовна заява) і в документах з кадрово-контрактових питань (автобіогра­фія): Я, Тимошенко Олег Дмитрович, народився 15 червня 1985 року в с. Угринів Тисменицького району Івано- Франківської області...; Я, Денисенко Тетяна Василівна, одер­жала від Гоменюк Ірини Марківни 300 (триста) гривень... В інших документах його випускають. Без займенника я укладаються розпорядження, накази, заяви, подання, кло­потання. Займенник замінюють формою дієслова 1-ї особи однини: доручаю, наказую; прошу.

У більшості документів випускається також особовий займенник ми: пропонуємо.., просимо.., звертаємося....

Займенник ти не вживається в текстах документів, ос­кільки може мати різноманітне експресивне забарвлення, передаючи презирство, грубість, інтимність, неповагу тощо.

Натомість широковживаним у звертаннях до однієї особи є займенник ви (пошанна множина), який виражає ввічливість мовця та повагу його до співрозмовника: нага­дуємо Вам.., дякуємо Вам.., дирекція заводу звер­тається до Вас.... Цей займенник у всіх відмінкових фор­мах пишеться з великої літери.

Він, вона, воно, вони у мовленні є замінниками слів, що позначають як назви істот, так і назви різних предме­тів, тому вони знаходяться здебільшого після іменників, указуючи на них. В офіційно-діловому стилі простежуєть­ся тенденція до невживання цих займенників, натомість використовуються багаторазові повтори.

Займенник воно не вживається в офіційно-діловому стилі зі значенням вказівності (Що воно буде?), неозначе­ності (Що воно таке?), зі значенням частки (Ось воно як), бо надає мовленню просторічного відтінку.

 

Із займенником ви слова весь, один, який, такий вживаються в однині: форма множини вважається експресивно забарвленою, просторічною і може мати відтінок улесливості, підлабузництва.

При займеннику ви вживається присудок, виражений корот­ким прикметником у формі множини: Ви винні, а не Ви винен. Уживання займенників він, вона на позначення присутньої під час розмови третьої особи має відтінок неввічливості, фамільярності. Присутню особу слід називати на ім'я та по батькові.

Займенник вони замість він уживають для улесливого позначення представників, які обіймають вищу від мовця посаду або для вираження поваги та пошани (особливо, колийдеться про батьків) чи навпаки — для вираження зневаги. Займенник вони з такими значеннями в офіційно-діловому стилі не вживається.

Зворотний займенник себе стосується усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе. Його вживан­ня в офіційно-діловому стилі обмежене. Уживання зворот­ного займенника себе у формі давального відмінка харак­терне для розмовного мовлення: Був собі дід та баба.

Присвійні займенники мій, твій, ваш, наш, свій, його за значенням і граматичними ознаками близькі до прик­метника. В офіційно-діловому стилі ці займенники не ма­ють особливих стилістичних відтінків.

Займенники усякий, будь-який, кожний близькі за значенням, але не тотожні. У розмовній мові їх можна взаємозамінювати тоді, коли необхідно виділити якийсь предмет з групи однорідних; в інших випадках заміна не можлива. Стилістичне забарвлення цих займенників теж різне: усякий позначений відтінком розмовності; будь-який і кожний — нейтральні.

Займенник жодний уживається в ділових паперах для підкреслення повного, категоричного заперечення. Він має два значення:

1)«ні один» (Жодний кандидат на посаду не спромігся довести свою компетентність);

2)«будь-який з ряду подібних». Це значення реалізу­ється здебільшого у формі множини. (Жодних претензій з приводу організації виробництва з боку комісії не було ви­сунуто).

Відносний займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки.

Займенник котрий вживається за необхідності під­креслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних. Слід уникати вживання в ділових паперах відносного зай­менника котрий у значенні який, що надає мовленню просторічного характеру.

Відносний займенник чий вказує на належність пред­мета. Його вживання є характерною ознакою книжного мовлення, зокрема ділового.

Займенники хто і що співвідносні з іменниками: хто — з особою, а що — з предметом або особою; скільки співвід­носний з числівником.

У текстах документів не вживають неозначених за­йменників, утворених за допомогою часток аби-, казна-, хтозна-, оскільки вони мають розмовне забарвлення.

В українській мові російському слову «любой» відпові­дає займенник «будь-який», а російське «другой» пере­кладається як “інший”.

Щоб уникнути помилок уживання займенників, слід пам'ятати такі російсько-українські паралелі:

Російська мова	Українська мова
до сих пор	до цього часу
каждый в отдельности	кожний зокрема
идет к чему	ідеться до чого
по вашему усмотрению	на ваш розсуд
в свою очередь	у свою чергу
в таком случае	у такому разі (випадку)
на всякий случай	на (про) всякий (всяк) випадок
каждый месяц	щомісяця, кожного місяця
каждый год	щороку, щорічно, кожного року
каждую неделю	щотижня, щотижнево
лучше всего	краще за все, якнайкраще
между тем	тим часом, проте
ни в коем случае	ні в якому разі, у жодному разі
прежде всего	насамперед, передусім, перш за все, найперше
таким образом	таким чином (способом), у такий спосіб
тем более	тим більше, тим паче, поготів
тем временем	тим часом, поки там що

Числівник. Це самостійна частина мови, що позна­чає кількість предметів (точно фіксовану або неозначену) або їх порядок при лічбі та відповідає на питання скільки? котрий? який? Кількісну інформацію у ділових паперах записують здебільшого цифрами (перевага надається араб­ським цифрам), але в багатьох випадках послуговуються словами. Наприклад, словами пишуться прості кількісні числівники, що позначають однозначне число без одиниці виміру: примірників повинно бути не менше двох. Якщо число вживається з одиницею виміру, то воно пишеться цифрами: погоджувати з підприємством зв'язку підклю­чення абонентських гучномовців потужністю понад 1 Вт. З метою досягнення максимальної точності у текстах бага­тьох документів використовують паралельно цифровий і словесний записи, при цьому кількісну інформацію, запи­сану словами, подають в дужках: страховий платіж ста­новить 262 (двісті шістдесят дві) грн.

Багатозначні цифрові числа розбивають на класи за до­помогою пропусків: 10 373 120; 2 156, але в числах після знака № та у позначеннях нормативних документів такого поділу немає.

Числівникові конструкції на позначення приблизної кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до, понад. Числівникові конструкції на позначення приблизної кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до, понад. У ділових паперах переважають власне кількісні (один, два) та дробові (три четвертих) числівники, тоді як неозначено-кількісні (багато, мало, чимало, кілька, декілька) та збірні (двоє, троє, п'ятеро, десяте­ро, тридцятеро) вживаються рідко. В офіційно-діловому стилі важливу роль відіграє сполучуваність числівників з іменниками (табл. 3.3).