Є два шляхи розвитку літератури: усний (фольклор, народна література) і писемний (книжна, авторська література).
ФОЛЬКЛОР (УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ)
Ознаки фольклору:
1. Усність – спосіб зберігання в пам’яті поколінь;
2. варіантність – існування одночасно кількох варіантів одного і того ж твору, серед яких неможливо встановити оригінал;
3. традиційність – незважаючи на внесення «співавторами» змін до текстів, всі твори обмежені традицією i спираються на неї;
4. колективність - кожен фольклорний твір створювався багатьма авторами, та і взагалі увібрав у себе досвід поколінь;
5. анонімність – відсутність конкретного автора, що дає кожному право вносити правки, доповнення, скорочення тощо.
Перш ніж говорити про роди і жанри фольклору, визначимо поняття «спосіб викладу худ.матеріалу» та «роди літератури».
Отже, існує три основні способи викладу художнього матеріалу:
- розповідь (об’єктивне зображення подій у часі від особи автора. Не плутати з оповіддю – виклад від оповідача)
- опис ( зображення предмета через повне або часткове розкриття його рис )
- роздум ( міркування )
За способом зображення життя виділяємо три роди:
| Епос
| Лірика
| Драма
|
| (від грец. – епос – слово, розповідь)
У вузькому, історико-літературному, значенні епос – це сукупність фольклорних творів розповідного характеру.
| (від грец. - ліра). Твори, що виконувались під ліру, стали називатися ліричними.
| (від грец. -)
У вузькому значенні – п’єса, тобто вид драматичної творчості.
|
| У широкому розумінні – один із 3-х родів.
Епічні твори– твори, в яких письменник у розповідно-описовій формі змальовує події, людей; їхні характери і вчинки. Події можуть бути зображені в минулому, чи теперішньому часі – для надання яскравості. Події зображені в їхньому виникненні, розвитку та завершенні. У ході подій розв’язується життєвий конфлікт, тому основною особливістю композиції є сюжетність. Також у епічних творах є позасюжетні елементи.
Образ оповідача тут – це умовний образ, від особи якого письменник веде розповідь у творі.
Образ автора відчутний у ставленні до зображуваного, у ліричних відступах, у доборі зображувально-виражальних засобах.
Основний спосіб викладу художнього матеріалу: (всі) розповідь, опис, роздум.
| Ліричні твори – твори, в яких віддзеркалені думки, настрої та почуття людини, душевний стан автора, його ставлення до оточення. У них багато суб’єктивного, розкрито світогляд автора. Ліричні поезії майже завжди безсюжетні. Головне завдання ліричного твору не розповісти про перебіг подій, а викликати у читача емоції, збудити думки, створити певний настрій, часом закликати до дій.
Основний спосіб викладу художнього матеріалу: роздум, опис (як засіб розкриття стану людини).
Ліричний герой – образ людини, думки, почуття та переживання якої поет розкриває у ліричному творі.
| У широкому: драма – літературний вид, для якого характерне зображення дійсності через висловлювання та дії самих персонажів. Драматичні твори призначені для театральної постановки (Драма розрахована на синтез мистецтва слова з іншими видами мистецтва).
Спосіб викладу художнього матеріалу: роздум та розповідь у формі розмови між дійовими персонажами. Форми прямої мови: - монолог, діалог, полілог.
Особливості композиції: поділ тексту на дії (акти), які поділяються на яви (або відміни).
Дія (акт) – частина драматичного твору, уривок, у якому склад дійових осіб лишається незмінним.
|
| Ліро-епос
– проміжний літературний рід, у якому поєднані властивості епічних і ліричних творів, наявний розгорнутий сюжет з системою образів (як в епосі), але присутній і автор, який висловлює свої думки, почуття, оцінює зображуване (як у ліриці)
|
|
А тепер розбираємо роди і жанри фольклору.
