Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин.

 

Одним з основних суб'єктів трудових правовідносин виступає роботодавець.

Згідно зі ст. 21 КЗпП на стороні роботодавця визнається власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а також фізична особа.

Термін "роботодавець" єновим для трудового законодавства України, у Кодексі законів про працю він не вживається. Його визначення дано в більш сучасних законодавчих актах — Законах України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 р.), "Про організації роботодавців" (2001 р.). Термін "роботодавець" широко застосовується у законодавстві про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зокрема, визначення терміна "роботодавець" міститься в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР.

У зарубіжному трудовому праві не застосовується термін "власник або уповноважений ним орган". Сторонами індивідуального трудового правовідношення є найманий працівник і роботодавець (підприємець).

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або фізичні особи, які використовують найману працю на підставі укладеного трудового договору.

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації. Трудова правосуб'єктність роботодавців — фізичних осіб виникає з досягнення повноліття.

До основних ознак правосуб'єктності роботодавців належать такі.

1. Можливість приймати і звільняти працівників.

2. Майнова самостійність роботодавця. Уклавши трудовий договір, роботодавцю необхідно виконувати певні майнові зобов'язання - виплата заробітної плати на рівні, не нижчому від визначеного законом, а також сплата страхових внесків на соціальне страхування на випадок безробіття, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, на пенсійне забезпечення та ін.

3. Здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці, а також всі гарантії, передбачені трудовим законодавством.

Всі роботодавці як володільці трудової правосуб'єктності можуть бути поділені на такі види:

- роботодавці: юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;

- роботодавці: державні органи;

- роботодавці — фізичні особи.

Найчисленнішу групу становлять роботодавці — юридичні особи. До їх числа належать всі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян.

З моменту утворення юридичної особи саме вона виступає роботодавцем, а не власник, який створив цю юридичну особу. На думку П.Д. Пилипенко власник підприємства (юридична особа), яке він створив і зареєстрував, виступатиме роботодавцем безпосередньо тільки у випадку найняття керівника підприємства. В інших випадках керівник підприємства, наймаючи працівників, діятиме не від імені власника підприємства, а від імені юридичної особи, яку він представляє як уповноважений орган. (Пилипенко П.Д.

Юридична особа здійснює свою трудову правоздатність через свої органи — директора, керуючого, правління тощо. Такі органи укладають трудові договори не від себе особисто, а від імені юридичної особи, яку вони представляють.

При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Серед роботодавців — юридичних осіб значне місце посідають непідприємницькі юридичні особи — установи, заклади освіти, охорони здоров'я, громадські організації та їх об'єднання, соціальні страхові фонди тощо.

Державні органи як роботодавці — це відповідні міністерства, державні комітети, відомства, прокуратура, суди та ін. Керівник такого органу укладає від його імені трудові договори. При цьому можуть вимагатися й додаткові до трудового договору юридичні факти, такі як попереднє обрання або призначення особи на посаду.

Згідно зі статтею 21 КЗпП стороною трудового договору може виступати роботодавець — фізична особа.

Н.Б. Болотіна поділяє роботодавців — фізичних осіб на дві групи: роботодавці, які використовують найманих працівників для власного обслуговування та обслуговування членів своєї сім'ї; роботодавці, які використовують найману працю з метою отримання прибутку (підприємці, адвокати, приватні нотаріуси).

Роботодавці — фізичні особи зобов'язані вести трудові книжки на працівників, котрі працюють у них за трудовим договором понад п'ять днів, запроваджено обов'язкову письмову форму трудового договору між працівником і фізичною особою — роботодавцем з обов'язковою реєстрацією такого трудового договору в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Роботодавці є суб'єктами як індивідуальних так і колективних правовідносин. Так, роботодавець виступає стороною колективного договору, який укладається на підприємстві; разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації вирішує питання щодо встановлення форм, систем оплати праці, режиму робочого часу та інших умов праці, заохочення працівників.

Права і обов'язки роботодавця:

роботодавець має такі основні права:

- укладати, змінювати та припиняти трудові договори з працівниками;

- вести колективні переговори й укладати колективний договір;

- заохочувати працівників за сумлінну працю;

- вимагати від працівників виконання трудових обов'язків, дотримання внутрішнього трудового розпорядку, дбайливого ставлення до майна роботодавця;

- притягати працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності у порядку, передбаченому трудовим законодавством;

- приймати локальні нормативно-правові акти;

- створювати і брати участь в організаціях роботодавців для представництва та захисту своїх інтересів.

основні обов'язки роботодавця:

-дотримуватися законів та інших нормативно-правових актів, локальних актів про працю, колективного договору, колективних угод та умов трудового договору;

- надавати працівникові роботу, обумовлену трудовим договором;

- забезпечувати безпеку праці та умови, які відповідають вимогам охорони та гігієни праці;

- забезпечувати працівників необхідними засобами охорони праці, спецодягом, спецвзуттям, засобами захисту;

- забезпечувати працівників необхідними засобами для виконання роботи (обладнанням, інструментом, сировиною);

- виплачувати працівникові у повному розмірі заробітну плату в строки, встановлені КЗпП, колективним і трудовим договором;

- вести колективні переговори, а також укладати колективний договір у порядку, встановленому законодавством;

- розглядати подання профспілкових органів, а також інших повноважних представників працівників про виявлені порушення законодавства про працю, про охорону праці та повідомляти про вжиті заходи;

- забезпечувати соціальне страхування працівників у порядку, встановленому законодавством;

- забезпечувати побутові потреби працівників;

- відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому при виконанні трудових обов'язків.

 

3. Трудовий колектив як суб’єкт трудових правовідносин;

 

Повноваження трудових колективів регулюються главами "Колективний договір", "Трудовий колектив", статтями 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252-1, 252-5, 252-6, 252-7 КЗпП України, Законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про приватизацію державного майна" (у редакції від 19 лютого 1997 р. № 90/97-ВР, зі змінами і доповненнями), "Про оренду державного і комунального майна". До прийняття Закону України "Про трудові колективи" діє Закон СРСР від 17 червня 1983 р. "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями".

Відповідно до ст. 252-1 КЗпП України трудовий колектив підприємства утворюють всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив має спільні, такі, що збігаються, інтереси з власником (роботодавцем) у стратегічному питанні про отримання якомога більшого прибутку, в ефективній організації виробництва, у доборі кваліфікованих і сумлінних кадрів, у забезпеченні внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, дотриманні техніки безпеки, охорони праці. Причому трудовий колектив зацікавлений в отриманні роботодавцем більшого прибутку лише в тому разі, якщо сам трудовий колектив безпосередньо, або через своїх представників бере участь у розподілі такого прибутку.

Протилежні інтереси лежать в основі розподілу прибутку, оплати праці, відрахувань з прибутку на заходи щодо впровадження нових захисних технічних засобів, безпеки праці, нешкідливих і безпечних технологій; фінансування з прибутку заходів щодо соціально-побутового обслуговування працівників, надання додаткових трудових пільг.

Повноваження трудового колективу:

Компетенція і повноваження трудового колективу та його виборних органів визначаються в статуті підприємства. У статуті підприємства визначається й орган, що має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та ін.) (п. 7 ст. 65 Госп.К. Укр.).

1. Чинним законодавством про працю передбачено повноваження трудового колективу у встановленні колективних умов праці, укладенні колективного договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, схваленні комплексних планів щодо поліпшення охорони праці й контролю за їх виконанням, утворенні комісії з трудових спорів на підприємстві.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" в Україні упроваджено інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, який має створюватися на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство) незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 135 від 28 грудня 1993р. та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 64 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" затверджено Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. У наказі встановлено, що діяльність з охорони праці і розробка локальних положень на підприємствах має провадитися на основі залучення широких кіл працівників до здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці на виробництві.

Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці обираються простою більшістю голосів на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці, ланки тощо відкритим голосуванням з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу.

У ст. 252-5 КЗпП встановлено принципи матеріальної зацікавленості трудового колективу в результатах господарської діяльності. Зарахування працівників до бригади повинне проводитися зі згоди членів трудового колективу бригади. Розподіл колективного заробітку в бригаді здійснюється із застосуванням коефіцієнта трудової участі.

2. Законодавство передбачає права трудових колективів щодо набуття права власності на майно свого підприємства, а також право на оренду майна державних підприємств.

Згідно із Законом України "Про оренду державного і комунального майна" трудовий колектив підприємства має право ухвалювати рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу і створити господарське товариство з цією метою (ст. 7 Закону) протягом 15 днів після отримання повідомлення Фонду державного майна України. Рішення про оренду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу підприємства. Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне право над іншими фізичними і юридичними особами на укладення договору оренди майна того державного підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство (ст. 8 Закону).

Орендар має право викупу орендованого майна відповідно до законодавства з питань приватизації (ст. 25).

Для спільної участі у приватизації підприємства члени трудового колективу мають право створити господарське товариство, яке засновується на основі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 % працівників підприємства або їх уповноважених представників (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна".

3. На приватизованому підприємстві не допускається звільнення працівників з ініціативи нового власника протягом 6 місяців. Колективний договір, укладений на такому підприємстві, зберігає свою чинність протягом терміну його дії, але не більш як 1 рік. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового колективного договору.

4. При виникненні спору щодо зміні існуючих соціально-економічних умов праці, укладення або зміни колективного договору, угоди, їх виконання, застосування законодавства про працю між роботодавцем і трудовим колективом Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. визначив повноваження трудового колективу найманих працівників щодо формулювання колективних вимог, а також встановив процедуру їх розгляду. У ст. 18 Закону передбачено право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.