Простір є форма існування матерії в таких всезагально-універсальних як протяжність, упорядкованість, структурність. Простір можна розглядати як спосіб збільшення існування.

Час є форма існування матерії в таких всезагально-універсальних як послідовність процесів і явищ, їх тривалість при зміні одних матеріальних станів іншими. У взаємбзв'язку з простором час можна представити як процес існування (того, що має буття).

Субстанціональна концепція простору і часу (П-Ч) за- те­перішнього часу оформилась в уявлення про їх квантованість і в кон­цептуальну ідею «калібрувальних просторів». Згідно з цими кон цепціями матеріальні системи знаходяться в прямій залежності від фундаментальних характеристик П-Ч. Граничні просторові розміри для нашого макроВсесвіту — 10'¹³ см, що є розміром електрона. Він і береться за «квант простору» — все, що менше за нього, підкоряється вже іншим фізичним закономірностям, законам мікросвіту. «Квант ча­су» — 10²³ с, часові проміжки вимірюються швидкістю світла. Нижче цієї межі формуються вже «калібрувальні простори», які не кванту-ються розмірностями макросвіту.

Це «калібрувальний П-Ч» з параметрами 10'¹⁷ см, 10~²⁷ с. У цьо­му континіумі П-Ч стають дискретними, час — оборотним, швидкість світла — величиною непостійною. Воєдино зливаються слабка та елек­тромагнітна взаємодії з утворенням «електрославкої» взаємодії. Це мікросвіт всередині елементарних частинок, внутрішньоелектронний світ, «світ кварків» (із яких елементарні частинки складаються).

Далі йде «калібрувальний П-Ч» з параметрами 10'³³ см, 10'⁴³ с. У цьому континіумі поєднуються гравітаційні і квантові взаємодії, тоб­то об'єднується мегасвіт і мікросвіт. Утворюється єдине поле матерії, в якому чотири види фундаментальних взаємодій стають єдиним не-розчленованим цілим. Такий об'єднаний мега- і мікросвіт М.А.Марков назвав «максимоном». У ньому відбувається повний розрив із закона­ми нашого макрофізичного світу і з нього можуть розгортатися інші Всесвіти і реальності, включаючи відомий нам мегакосм і мікрокосм і об'єднуючий їх на фізичному рівні нашої розмірності макрокосм.

Подібні уявлення носять, звичайно, концептуальний характер. Тому слід розрізняти: «реальний П-Ч» як об'єктивні форми буття ма­терії, що рухається; «концептуальний П-Ч» як спосіб описування ре­ально можливих просторово-часових світів у різних теоретичних мо­делях; «перцептуальний П-Ч» — той простір і час, який доступний нашим відчуттям (біологічний, психологічний, соціальний).

Самий характер «концептуальних П-Ч» може бути у сучасних теоретичних розробках представлений у двох основних моделях:

а) концептуальна модель і б) темпоральна модель, що знаходиться в контексті субстанціональних уявлень про П-Ч.

«Квантовані» простір і час, «калібрувальні простори» — це кон­тинуальні моделі, в яких простір виступає як всезагально-універсальний спосіб зв'язку нашого Всесвіту і всієї світобудови у формі протяжності. Вище це було показано на структурному рівні мікросвіту. Але такий зв'язок простежується і в мегасвіті, тобто для матеріальних об'єктів масштабу 10¹⁹ см — зіркові системи, 10²³ см — галактики, 10²⁸ см — метагалактики. Найголовніша властивість кон-тинуальності (протяжності) простору — це відкрита фізиками (але ще достатньою мірою не підтверджена) генетична властивість «масштаб- ної інверсії». Це свого роду «світова константа структурного відтворення матеріального буття».

Суть феномена «масштабної інверсії» полягає ось у чому. Розра­хунки астрофізиків, що стосуються еволюції галактик, показують, що активний стан ядер галактичних об'єктів триває не більш як 1.% від часу життя «нормальної галактики». При цьому з ядра розміром 10¹' см утворюється галактика розміром в 10⁵ разів більше (10²² см). Це свого роду «галактичне чудо» в космічних розмірах. Але подібне «зем­не чудо» у звичайних земнопланетних розмірах ми спостерігаємо, але тільки незрівняно більш ефективним шляхом. З ядра людської статевої клітини розміром 10"³ см за 9 місяців виростає організм розміром при­близно 50 см. Тут те ж саме «галактичне співвідношення» — 1 % і 10⁵ разів, але в земних розмірах.

Темперальну модель організації матерії розробив Ю.Т.Фрейзер на основі фундаментальних часових відношень нашого буття. Онто-логічно оточуючий світ він розглядає як «умвельт» (по-німецьки це те саме і означає — «оточуючий світ*). Це та сфера дійсності, на яку живі організми даного структурного рівня матерії реагують, і ця сфера має для них життєве значення. Для кожного «умвельта» існують свої принципи життя і свої теоретичні інструменти їх описування, своя сиг­нальна система, рівняння, мови, придатні тільки для даної сфери дійсності.' Існує шість інтегративних рівнів «умвельтів», котрі якісно відрізняються своєю темпоральністю і цією темпоральністю розділених взаємним нерсагуванням. Ця «тимчасова розділеність»виникає через те, що на кожному рівні «умвельта» існують граничні величини ча­сових відносин, за яким фіксується їх відсутність. Час виявляється процесуальне дискретним і в ньому існують діапазони, де немає часо­вих відносин. Це «хронони»: в них одночасність протікання часу в про­цесі, що відбувається, на якусь мить переривається. Для електрона — це мікродіапазон в 10'²³ с, для системи «Сонце — Земля» — це вже близько 500 с, тобто той час, який потрібний електромагнітним взаємодіям, щоб встановити зв'язок між різними елементами даної си­стеми, що поширюються із швидкістю світла (150 млн.км: 300 тис. км/с ° 500 с). Для кожного «умвельта» — своя одиниця відсутності часових відносин, свій хронон.

«Перший умвельт» —атемпоральний, тобто з вищеназваної при­чини в ньому часові відносини взагалі не мають смисла — це «світ перших сигналів» (фотони, нейтрино, гравітони), які не мають маси спокою. Моделлю такого світу є релятивістський газ.

«Другий умвельт» —прототемпоральний: світ частинок, що во­лодіють масою спокою, отже, примітивними часовими відносинами ти­пу «тут», «там», «тепер», «тоді». У ньому в наявності імовірна при­чинність у формі взаємодій і взаємоперетворень. Модель — одноатом­ний нерелятивістський газ.

«Третіц умвельт» —еотемпоральний: ньютоновський світ тяжіючих тіл, астрономічного Всесвіту, в якому матерія зібрана у важкі зіркові маси, галактики та їх скупчення. Це «світанок часу», який здобуває властивість «плинності» і пливе з минулого через те­перішнє в майбутнє. Часового інтервалу в ньому немає, і причинний зв'язок суворо детерміністський.

«Четвертий умвельт» —бютецпоральнки: світ автономних жи-•их організмів, які належать теперішньому (в силу своєї автономності у відношенні до оточуючого середовища) і зі своєю специфічною при­чинністю — фінальиістю існування і телеологізмом (доцільність).

«П'ятий умвельт» —ноотемпоральний: світ тотожності людсь­ких особис" зстей і людських символів («других сигналів»). Кау­зальність розширюється до включення в причинність людської свобо­ди. Приналежність минулому і майбутньому чітко розділяється, біотемпоральне теперішнє постійно відкрите мисленному те­перішньому і є віртуальним буттям з межами, які постійно змінюються.

«Шостий умвельт» —соціотемпоральний, але Фрейзер утруд­нюється з визначенням його критеріїв: «соціальне» — все людство в цілому, однак актуальна людська цілісність відсутня й існує лише в потенціалі.

Релятивістський підхід до П-Ч, його найбільш типічним пред­став никомГ'АЗц.бертЕйншїейн'ІЇа відміну від субстанціонального підходу, за Ейнштейном, матеріальні системи самі формують просто­рово-часові відношення. Простір і час нерозривно зв'язані і в такій якості утворюютьчетвертий вимір як єдиний континіум. При зви­чайних швидкостях руху матеріальних об'єктів він себе не проявляє. Але коли матеріальне тіло починає прискорюватись, тобто набирати енергію, просторово-часові характеристики об'єкта починають змінюватися. Його просторові розміри в напрямі руху скорочуються, а внутрішній час об'єкта, тобто процеси, що йдуть у ньому, почи­нають уповільнюватись. Особливо помітно це виявляється при на­ближенні до швидкості світла (елементарна частинка пі-мезон з часом життя 2хІО'⁸ с, розігнана до 0,5 швидкості світла, збільшує час свого життя в 100 разів — до 2х10'⁶ с). Ця обумовленість П-Ч ма­теріальними об'єктами, що рухаються, описується відомою формулою:

Е - тс² (спеціальна теорія відносності). Відносність властивостей про­стору і часу як єдиного цілого в тому й полягає, що при зміні однієї перемінної змінюється і друга в такій пропорції, що П-Ч інтервал за­лишається незмінним. Ця залежність на польовому рівні матерії та­ка, що П-Ч перестають бути всезагальними формами матерії, а по­стають у статусіструктурних властивостей поля,тобто його функціональними параметрами.

Утворення єдиного просторово-часового контииіума у системах, що швидко рухаються, пов'язане з ростом маси речовини і, отже, збільшенням сили поля тяжіння. Воно може бут" такої сили, що по­чинає викривлюватись траєкторія світового променя (що експери­ментальне зафіксовано). Отже, починає викривлюватись простір і ви­никає цілком інша метрика реальності. Евклідова геометрія і Декар-това система координат поступаються неевклідовій геометрії зі сферичною системою координат («Римановий простір» з сумою кутів трикутника більше 180°) і псевдосферичній, «сідлоподібній» системі координат («простір Лобачевського» з сумою кутів менше 180"). Це описує загальна теорія відносності Ейнштейна.

У кінці життя Ейнштейн приходить до думки про замкненість Всесвіту. Набагато раніше цю проблему розв'язав вітчизняний фізик А.А.Фрідман. У сильнодіючих гравітаційних полях матеріальна систе­ма, що швидко рухається, стягується в точку для зовнішнього спо­стерігача, стає «точковою», «сингулярним Всесвітом». Для внутріш­нього ж спостерігача маса речовини в системі зростає — адже її швидкість збільшується — і йому здається, що його Всесвіт розши­рюється, більше того, «розбігається» і час його існування безконеч­ний. Такий Всесвіт отримав назву «фрідмон».

В.І.Вернадський висловив припущення, що взаємозв'язок П-Ч, матерії і руху існує і на звичайних рівнях макросвіту, навіть на рівні живого, в біології. Проте тільки тут він представлений принципом, єдності симетричності і асиметричності. Так, функціональна аси­метрія в живій природі забезпечує існування багатьох біологічних про­сторів, знаходячи вираження в різних часових ритмах живої природи. функціональна асиметрія мозку, на думку Н.Н.Брагіної і Т.А.Добро-хотової, зумовлюють наявність «психічного часу» і «психічного про­стору» в менталосфері людини.

За теперішнього часу отримує розвиток думка Г-Лейбніца про «можливі світи». У наш час її розробляв Р.Карнап: для нього «можливі світи» всі ті, які несуперечливо можна описати математично і фізично, і таких «віртуальних світів» може бути величезна множина.

Тим самим матеріальна єдність світу, його матеріального буття можна бачити на найширших підставах: субстаціональній і реля­тивістській, у континуальності і структурності, в неперервності і дис­кретності, у невичерпності і множинності; в універсальності форм ру­ну, взаємодії і взаємоперетворенні; в єдності ізотропності і анізотропності, симетричності і асиметричності; у багатомірності і взаємозв'язку різних реальних вимірів, взаємообумовленості мікро-, макро- і мегакосму. І в цьому розумінні об'єктивне існування ма теріального світу багаторазово резервоване і незнищуване.