Льодовикова область.

Будова четвертинного покриву. Заледеніння залишили специфічний рельєф і комплекс відкладань - пагорби й гряди, складені моренами й водно-льодовиковими відкладаннями, зандры, глибокі, здебільшого нині поховані долини виорювання.

У розрізах спостерігається чергування або накладення один на одного льодовикових і міжльодовикових відкладань. Більша частина розрізів неповна. Льодовикові й водно-льодовикові відкладання збереглися краще, чим міжльодовикові. Найбільша потужність відкладань (120-250 м) спостерігається в дольодовикових зниженнях, балках льодовикового виорювання й у крайових зонах заледенінь.

Эоплейстоцен (1670-800 тис. років). Відкладання розвинені незначно, вивчені погано й віднесені до эоплейстоцену умовно. Виконують прадавні глибокі долини, поховані під моренами й флювіогляціальними відкладаннями. У долинах пра-волги, пра-оки, пра-москви й припливах Дону залягають на глибині 100-150 м. Представлені алювіальними пісками потужністю 3-4 м, рідше – лессовидными суглинками.

Клімат мав сталий характер похолодання (по пилкові).

Нижня ланка (нижній плейстоцен) поєднує кілька обріїв.

Донський обрій. До нього приблизно ставляться моренні утвори СЗ Росії й Білорусії; залягає в підставі четвертинної товщі.

Більш виразно розвинений у Прибалтиці (названий дзукийским) – моренні й флювіогляціальні відкладання.

Біловезький обрій (близько 600 тис. років) – міжльодовиковий. Відомий у Підмосков'ю, Прибалтиці, Білорусії, на Україні.

Це прадавній аллювий Волги, Дону, Оки, Німану, Дніпра, Москви й ін. Потужність від 5-10 до 30-35 м. Крім того – малопотужні озерні супеси, піски, глини з торфом і рослинними залишками.

Залягає у врезах у корінні породи, у цей час похований.

У цей час були широко поширені хвойні ліси з домішкою широколистяних; до півдня перемінялися лесостепями.

Окский (березинский) обрій (542-440 тис. років) – моренні утвори. Звичайно перебуває в похованому состянии. Відомий у долинах рік Москви, Волги, Дону, Дніпра, Мезені, Печори, Вичегди, Ками й ін.

Потужність морени на СВ Російської рівнини змінюється від 1 м на височинах до 40-45 м у похованих долинах. У Білорусії (березинский обрій) - від 3-м до 50-60, іноді до 70-100 м

У басейні р.Оки –важкі темно-сірі або бурі суглинки з уламками місцевих вапняків і кременів і кристалічних порід, принесених з Фенноскандии й з Нової Землі.

У долині р.Дону – сірувато-жовті, бурі суглинки з галькою й валунами кристалічних і осадових порід потужністю близько 20 м (раніше ставилися до дніпровського обрію).

Середня ланка (середній плейстоцен) широко розвинене на Російській рівнині. На півночі – поховані, за межами позднеплейстоценовых заледенінь складають основні форми рельєфу.

Лихвинский обрій (440-300 тис. років) – міжльодовиковий. Відомий північніше й на захід Московської області, у долинах Волги, Оки, Москви.

Представлений озерними й алювіальними відкладаннями.

В еталонному розрізі спостерігається наступне. У нижній частині III тераси р.Оки висотою 40 м на розмитій поверхні окской морени й біловезького аллювия залягають алювіальні гравійні піски, озерні глини й лессовидные суглинки з похованими ґрунтами потужністю 15 м. Відкладання містять рослинні залишки, мікрофауну, діатомові водорості, молюски, велика кількість залишків риб, кістки ссавців среднеплейстоценового віку (хазарський комплекс).

На узбережжях Балтійського, Білого й Баренцева морів нагромадилися морські глини й піски потужністю 5-70 м з фауною морських молюсків і форамініферами.

Дніпровський обрій (300-250 тис. років) представлений льодовиковими й флювіогляціальними відкладаннями, що покривають суцільним чохлом нижележащие відкладання. На поверхню відкладання виходять південніше границі московського заледеніння, де складає вододіли, оголюються в долинах рік, розкривається ярами й балками.

Дніпровське заледеніння було одним із самих значних на Російській рівнині. Наболее далеко на південь льодовик спускався по долині Дніпра.

Морена представлена щільними валунними суглинками бурого, темно-коричневого кольору, іноді здобуває чорний колір від, що підстилають юрських глин і крейдових пісків. Грубоуламковий матеріал утворений вапняками, гнейсами, метаморфічними сланцями, кварцитами й гранітами. У багатьох місцях переважають місцеві карбонатні породи. Потужність морени на вододілах 10-20 м, у прадавніх зниженнях рельєфу й у крайовій зоні збільшується до 25-30 м.

Поверхня морени розмита, згладжена, дуже часто перекрита лессовидными суглинками.

Флювіогляціальні відкладання дніпровського заледеніння залягають під, усередині й на морені у вигляді окремих піщано-гравійно-галькових лінз. Вони також виконують більші балки стоку, вкладені в морену або утворюють плоскі зандровые рівнини, що переходять до півдня в поверхні IV надзаплавних терас Дону й Дніпра. Потужність аллювия досягає 80 м.

В отделных місцях відомі озерно-льодовикові стрічкові глинисті відкладання, що залягають на морені.

Одинцовский (рославльский) обрій – міжльодовиковий – включає алювіальні, озерні й болотні відкладання; на півночі – морські опади, що утворювалися на нерівній поверхні.

Відкладання представлені пісками, глинами, мергелями, торфом і гиттией, що залягають на дніпровській морені. Потужність – від 0,5-1 до 40-50 м. Місцями обрій представлений похованими ґрунтами, розвиненими на дніпровській морені.

Відкладання містять залишки й пилок дуба, граба, в'яза, липи.

Московський обрій (140-150 тис. років) – льодовиковий. Морена широко поширена й залягає плащеобразно, наділяючи вододіли й заповнюючи прадавні долини. На сході московський покрив замикається з тазовским покривом Західного Сибіру.

Льодовиковий покрив складався з окремих потоків льоду, що рухалися по прадавніх зниженнях і річковим долинам.

Морена в центральній частині Російської рівнини складається з валунних суглинків червонясто-бурого кольору. На СЗ морена сіра й темно-сіра залежно від кольору, що підстилають корінних порід. Суглинки нешаруваті, несортовані, известковистые, часто опесчаненные, з валунами різноманітного складу (граніти, кварцити, гнейси, вапняки, сланці). У порівнянні із дніпровської мореною, московська містить менше кристалічних порід, валуни гірше окатаны, вона менш карбонатна. Потужність 10-30 м, в окремих зниженнях рельєфу й у крайовій зоні збільшується до 50-60 м.

У зв'язку з нерівномірністю отступания покриву, іноді виділяється два обрії морени, розділених малопотужними флювіогляціальними пісками. Край льодовика довге времы перебував на рівні Клина й Дмитрова, де сформувалася потужна (до 100 м) кінцева стадіальна морена, що утворює в рельєфі Клинско-Дмитровскую гряду.

Флювіогляціальні відкладання, пов'язані із заледенінням, утворювалися під час наступания й танення льодовиків. Вони представлені в основному шаруватими бурувато-сірими або жовтуватими пісками із гравієм і галькою, часто деформованими.; місцями матеріал валунно-гальковий. Потужність відкладань 5-10 м.

Флювіогляціальні відкладання часу отступания льодовика складають поверхня третьої тераси й представлені піщаними, гравійно-піщаними й гальковими відкладаннями горизонтально- і косослоистыми, добре сортованими, часто ожелезненными. Потужність відкладань 8-10 м.

Південніше поширення морен московського заледеніння розвинені великі зандровые рівнини.