Сутність теорії життєвого циклу

I. Теорія життєвого циклу та її характеристика

Динаміка споживчих витрат населення, а саме стабілізуючі фактори, були і є предметом дослідження у багатьох економістів всього світу. Проводяться також детальні розрахунки обмежень тиску інфляційних сил, які породив надлишковий попит. У своїй праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» Дж.-М. Кейнс заклав основні теорії споживчих функцій. Деякі вміщенні у ній твердження стали поштовхом до появи моделі Баумоля-Тобіна. Це була модель попиту на гроші, завдяки якій люди визначали розміри необхідної їм суми готівкових грошей. Праця Дж.-М. Кейнса зумовила появу гіпотези досягнутого піку Д’юзенберрі та видозміни, яка була запропонована Брауном. [1,c.14]

Варто зазначити, що важливий внесок у дослідження цієї проблеми зробив і Франко-Енріко Модільяні. Це був італійський економіст, лауреат Нобелівської премії в області економіки. Більшість робіт економіста були присвячені ринковому механізму, приватним заощадженням і їхнім раціональним використанням, циклам ділової активності і, звичайно ж, побудові моделей «життєвого циклу». Модільяні став одним із авторів «теореми Модільяні-Міллера». Свою Нобелівську премії він отримав у 1985 році за аналіз поведінки людей стосовно їх заощаджень. [2,c.14]

На основі моделі Д’юзенберрі Модільяні побудував власну модель, суть якої полягає у виявленні впливу уже сформованих споживчих стандартів на повеінку споживача за допомогою різноманітних дослідів. Разом із Р. Брумбергом та А. Андо у 50-60 рокі ХХ ст. Модільяні розробив модель життєвого циклу. У своїй нобелівській праці «Життєвий цикл, заощадження громадян і багатство націй» італійський економіст виклав сучасну інтерпретацію цієї теорії.

Зі всього вище написаного можемо зробити висновок, що теорія життєвого циклу – це теорія споживання, головну роль в якій відіграє заощадження і запозичення як способи перерозподілу засобів впродовж життя.

На думку Ф.-Е. Модільяні, споживання залежить від доходу у кожний період, який очікується протягом усього життя, а не тільки від доходу в конкретний період. Поки люди молоді, то доходи у них, як правило, незначні і, відповідно, вони опиняються із великої кількістю боргів, так як вважають, що в майбутньому зароблятимуть більше. Протягом певного періоду їхні доходи зростають, потім досягають свого піку у старшому віці. Тоді люди розраховуються зі своїми минулими боргами і відкладають кошти на старість.

Зазначимо, що в житті людини є два періоди, коли динаміка заощаджень негативна – це молодість та старість. А функція заощадження полягає саме у збереженні життєвого стандарту.

Із формуванням свого «життєвого горизонту», тобто ймовірної тривалості життя, людина планує споживання своїх доходів. Середній рівень доходу, який індивід сподівається отримати в старості, і визначає рівень споживання індивіда.

 

Рис. 1.1

На рис. 1.1 графічно зображено споживання, заощадження і витрата заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом CNL. У період, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, накопичених протягом робочого періоду. Отже, заштриховані відрізки (YL — С) WL і С (NL — WL) однакові, тобто за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

З цього твердження випливає важлива ідея теорії життєвого циклу. Вона полягає у плануванні споживання шляхом заощадження в такий спосіб, аби досягти однакового рівня споживання впродовж періодів високих доходів і витрат заощаджень у періоди низьких доходів.

Отож, Ф.-Е. Модільяні разом із А. Андо розраховують зміни у співвідношенні між трудовими доходами людей і особистими споживаннями, вираховуючи прямо пропорційну залежність питомої ваги заощаджень від темпів зростання реального доходу.

Більшість дослідників вважали, що соціальні фактори безпосередньо впливають на співвідношення доходу та заощаджень. А саме, освіта, національні та расові особливості, професійний склад тощо. Незрозумілим залишалося те, як потрібно на практиці здійснювати розподіл доходу на споживчу і заощаджувальну частини та на чому ґрунтуються такі рішення.

Абсолютні розміри доходів є несуттєвими, за думкою Модільяні. На прагненні людини розподілити свої доходи за періодами життя формується розподіл доходу на споживання та заощадження. Тому, в якийсь період людина мусить робити заощадження для використання їх в подальші періоди, коли доходи не досягатимуть бажаного рівня. Саме у цьому випадку використовують поняття періоду життя людини, тобто «життєвий цикл».

Загалом, життєвий цикл можна поділити на чотири етапи. На першому етапі працівник лише приступає до роботи, створює сім’ю. Його заощадження мають «негативну» динаміку, так як доходи невеликі. На другому етапі йде погашення минулих боргів, протягом третього – сім’я заощаджує свої кошти. Відповідно на четвертому етапі заощадження вичерпуються.

Модільяні зумів описати моделей життєвого циклу, що повинні були пояснити закономірності утворення особистих заощадження, задля вдосконалення споживчої функції Дж.-М. Кейнса. Автор запроваджує величину нагромаджених активів у своїх працях зі споживчої функції. В свою чергу, ці активи пояснюються як форма заощаджень. Передусім це житлові будинки, предмети тривалого користування. Їхнє придбання постає як відкладне споживання і характеризується як певна форма заощаджень, так як споживання цих активів здійснюється поступово. Основною метою дослідника є показати залежність попиту на товари тривалого користування від насиченості ними ринку товарів. А на розподіл доходів він приділяє меншу увагу.

Практика підтвердила деякі положення, але виявила і деяку невідповідність даним. Зокрема, домашні господарства більше заощаджують в зрілі роки, аніж в юності та в старості. Люди похилого віку зберігають свої кошти майже у недоторканості і передають їх своєму молодому поколінню. Важливим аргументом прости моделі життєвого циклу є небажання старшого покоління витрачати свої заощадження.

Після виходу на пенсію споживання забезпечується заощадженнями попереднього періоду і засобами, що люди похилого віку отримують від держави та своїх дітей. На разі, у багатьох країнах функціонує суспільна система перерозподілу засобів від молодого до старшого покоління. Мова йде про соціальне забезпечення. Виплати непрацюючим членам сім’ї, на тих працівників, що померли у працездатному віці та людям з інвалідними групами забезпечує саме така система.

Багато дослідників вивчали, як бюджети споживачів впливають на їхні рішення щодо видатків. Завдяки своїй теорії життєвого циклу, Модільяні розвинув цю ідею.

Беручи до уваги попередні теорії, можемо легко побачити, що споживання залежить від доходу особи після сплати податків, тобто чистого доходу. Тому, зменшення податкових зобов’язань особи збільшує її чистий дохід. Відповідно до теорії життєвого циклу Модільяні, заощадження – це результат бажання особи забезпечити собі можливість споживання і більш зрілому віці. Також теорія вказує на вплив соціальних чинників: вікової структури населення, темпів економічного приросту тощо.

Деякі сім’ї витрачають більше, ніж заощаджують. Це в деякій мірі пов’язано із віком заощаджувачів. Отже, у створенні національних пенсійних програм важливе значення має аналіз поведінки людей щодо заощаджень.