Проблеми права в соціології ДюркгеймаУ науці немає чіткої й однозначної відповіді на питання: хто є основоположником соціології права. Одні пов´язують це з ім´ям Е. Дюркгейма, інші — М. Вебера, треті — з ім´ям австрійського юриста Є. Ерліха. Зрозуміло одне: соціологія права починає складатися на рубежі XIX і XX ст., коли вперше з´являються досить великі спеціальні наукові праці, у тому числі й насамперед зазначених авторів, у дусі вимог сучасної соціології. Багато дослідників пов´язують виникнення соціології права як самостійної науки з завершенням процесу подолання панування юридичного позитивізму, що охопив і весь XIX в. У ході утвердження концепції природного права, що відбувалося одночасно з цим, мала місце і поступова відмова від розуміння права як тільки того, що укладено в чинному законодавстві (позитивному праві). Юридичний же позитивізм (легалізм, конформізм) не визнавав існування будь-якого іншого права (наприклад, природного права, що випливає з природи людини), крім позитивного, тобто встановленого державою законодавства. Соціологія марксизму чимало зробила для соціологічного тлумачення права з позицій матеріалістичного розуміння історії. Вона розглядала право як частину надбудови, детермінованої матеріальними соціальними умовами і факторами. Розкриваючи класову обумовленість права, к. Маркс підкреслював, що право — це зведена в закон воля пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу. Сутність права, за марксизмом, у соціальній нерівності, а саме воно — інструмент, масштаб міри такої нерівності. Але і при цьому виникнення соціології права неправомірно пов´язувати з марксизмом, оскільки в нього не склалася цілісна і самостійна соціологія права. Інше положення склалося наприкінці XIX в. Особливу, основну роль тут відіграв Е. Дюркгейм. Справа не тільки в тому, що проблеми соціології права дуже широко представлені практично у всіх його основних працях і спеціальних статтях, але й у тому, що Е. Дюркгейм розробив такий поняттєво-категоріальний апарат, інструментарій, що широко і досить швидко був сприйнятий соціологією права, яка тоді формувалася. Особливо велика заслуга Е. Дюркгейма в розробці соціології карного права, насамперед питань соціальної природи злочинності і соціальних функцій покарання. Злочин, за Дюркгеймом, — це те, що визнає таким суспільство виходячи із своїх правових норм. Його джерела лежать у соціальній аномії, коли в суспільстві спостерігається занепад норм моралі і права, розрив соціальної солідарності, різке загострення протиріч між запитами особистості і соціально-правовими нормами. Не заперечуючи важливу роль покарання у виправленні злочинця і попередженні злочинності, Е. Дюркгейм вважав, що головне в ньому все-таки — забезпечення нормального функціонування суспільства і належного рівня суспільної свідомості.
|
