ГЛІІ11. ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

ного через державний бюджет, держава надає урядові змішані кредити, субсидії, допомогу іншим країнам. На сучасному етапі державні кредити видають переважно по лінії допомоги краї­нам, що розпиваються, включаючи субсидії¹.

Міждержавне регулювання міжнародного кредиту здійсню­ють у різних формах, зокрема шляхом: координації умов експо­ртних кредитів та гарантій; узгодження розміру допомоги краї­нам, що розвиваються; регламентації діяльності міжнародних і регіональних валютно-кредитних та фінансових організацій; міжнародних нарад на найвищому рівні тощо.

Із утворенням ЄС регулювання міжнародного кредиту під­нялося на міждержавний, навіть певною мірою наднаціональ­ний рівень та здійснюється через регіональні організації. Краї­ни—члени ЄС уклали угоди щодо умов кредитування експорту, мінімальних процентних ставок, максимальних термінів креди­тування.

На міжнародному фінансовому ринку здійснюються опера­ції з цінними паперами, номінованими, зокрема, в євровалю-тах, переважно у доларах США, а також в євро та японських ієнах.

У сучасних умовах емітерами іноземних облігаційних позик є провідні країни. У кожній з них зберігається специфічна назва облігацій, що випускаються: у Швейцарії — СЬосоїаІе Вопсіз, Японії — Зашоигаі Вопсіз, США — Тапкее Вопсіз, Великій Брита­нії — Виїїсіос².

Відбуваються зміни в інфраструктурі світових фондових ринків. Відкриваються торговельні майданчики іноземних учас­ників торгів. Наприклад, на Лондонській фондовій біржі здійс­нюють торги сотні міжнародних інвестиційних інститутів, понад 500 іноземних банків, до лістингу акцій допущено міжнародні компанії більш як 60 країн. Зрівнюється обсяг операцій на бір­жовому та позабіржовому ринках.

У ЄС поступово сформувався єдиний європейський фондо­вий ринок, чому сприяли принципи: 1) уніфікація дозволу на банківську діяльність; 2) свобода підприємництва за умов взає-

¹ Международньїе валютно-кредитньїе и финансовьіе отношения / под
ред. Л. Н. Красавиной. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Фипансьі и статисти­
ка, 2007. - С. 228-230.

² Рубцов Б. В. Мировме рмнки денних бумаг / Б. В. Рубцон. — М.: Зкза-
мен, 2002. - С. 27.

40 ____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

мної інформованості; 3) контроль органів нагляду країни похо­дження; 4) створення єдиної міжбіржової системи обмінуїнфор-мацією.

На міжнародних нарадах відпрацьовують спільні заходи з вирішення проблем регулювання міжнародних фінансів, переда­чі технологій, здійснення розрахунків, торгівлі тощо. Зокрема, своєрідною формою співробітництва банків на багатосторонній основі стали міжнародні банківські клуби. Наприклад, Форекс клуб (Рогех сІиЬ) об'єднує 1600 банкірів, що представляють між­народні фінансові центри, та щороку проводить наради з акту­альних проблем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Останніми роками Україна поступово інтегрується до між­народних фінансових ринків; наслідки глобалізаційних проце­сів стають дедалі відчутнішими для української фінансової си­стеми. Враховуючи, що процес глобалізації дасть позитивні результати переважно за стабільної й сильної фінансової систе­ми, Україна потребує вироблення політики, здатної протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним її на­слідкам та максималізувати вигоди від даного процесу. Для цьо­го необхідна чітка система впливу держави на національних фі­нансових ринках, забезпечення прозорих фінансів, надходження інвестицій.

Не викликає сумнівів і той факт, що охорона інтересів самої держави та її захист у процесі глобалізації — це також фінансове право, оскільки в період миттєвої передачі інформації від дер­жавної публічної влади залежить не лише регулювання, а й кон­троль за грошовим обігом та валютною діяльністю на території держави¹.

Загалом слід виходити із того, що критерієм втягнення дер­жави в глобалізацію є ступінь інтегрованості норм міжнародно­го права в національне. І саме тут роль фінансового права як права публічного є надзвичайно важливою, оскільки законода­вець за допомогою науковців має своєчасно реагувати на проце­си, що відбуваються, та приводити своє національне законодав­ство у відповідність із потребою участі у глобалізації.