ГЕОПОЛІТИКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

У

сучасному світі не тільки США, а й кожна країї ■ ■ посідає своє місце й виконує відповідну роль у систем. геополітичних відносин. З геостратегічного погляд¹. Росія ототожнюється із самою Євразією, збігається з гем політичним поняттям «географічна вісь історії», об'єдну євразійський Захід і євразійський Схід і є самостійний особливим геополітичним організмом — ані Сходом, аи Заходом — зі своєю особливою культурою «Серединне Імперії». Відповідна геополітика є й у Росії, як нове незалежної держави.

ІІ1 Росія в системі геополітичних відносин

Розпад Радянського Союзу, появу 15 сувереннії\ держав можна вважати такими, що в політичному й право вому сенсі відбулися.

Цей процес був зумовлений об'єктивними причинами По-перше, величезні розміри СРСР. Великі простори — ш не тільки благо, а й неможливість стати на шлях інтенсив ного розвитку економіки. По-друге, авторитарне керівниці во та управління країною й народним господарством приз вели державу до глибокої кризи.

У новій геополітичній ситуації Росія (Російська Феде рація) на зламі XX—XXI ст. теоретично і практично стаї континентальною державою, має обмежені виходи до Чорного та балтійського морів, віддалена від Центральної Європи поясом незалежних держав. Перед Росією на весі, зріст постала потреба визначити свою геополітичну ідем тичність. На сучасному етапі є два підходи до визначення гео-іюлітичної самоідентифікації Росії. Прибічники одного з них вважають, що в Росії необхідно утворити суспільство, ике б жило в системі тих економічних, політичних і духов­них координат, у яких живе Захід. Прибічники іншого, від-кидаючи ліберальні реформи, взяли на озброєння неокон-сервативні цінності, змістили центр Росії в східні регіони.

Розпад Організації Варшавського Договору і Радянсько­го Союзу означав панування атлантистської стратегії, яка втілювалася в життя США та їхніми союзниками протягом усього XX ст. Захід перемагає в холодній війні зі Сходом. Морська сила святкує свою перемогу над Сушею. Кінець двополярного світу — це стратегічний удар по Євразії, по континенталізму й суверенітету всіх євразійських держав. При цьому складається враження, що Захід гаслом «благо­родної боротьби з радянським комунізмом» насправді при­кривав свою одвічну боротьбу з Росією.

Існує три версії майбутнього світового розвитку. Перша —-перемога Заходу в холодній війні є повною і безповоротною. Друга — протистояння Суші й Моря збережеться, що при­веде до створення нових блоків. У центрі одного з них стоя­тимуть США та їхні союзники, в центрі іншого — Росія, яка має перетворитися на Євразійську імперію. Експерти дохо­дять висновку, що говорити про єдиний світ передчасно, й планетарний дуалізм таласократії (зміцнений аерократією й ефірократією) й телурократії залишається засадничою полі­тичною схемою і для XXI сторіччя. І, нарешті, третя — ба-гатополюсна модель світового розвитку, яка, на думку її прибічників, найбільше відповідає інтересам Росії.

Необхідно визнати, що, незважаючи на розпад СРСР, Росія за своєю політичною значущістю і впливом на події у світі, в тому числі як постійний член Ради Безпеки ООН, безперечно залишається однією з великих держав. Не ви­падково Захід, визнаючи політичну вагу й потенційну еко­номічну могутність Росії, включив її у вісімку провідних країн світу. Поряд із геополітичним положенням і наяв­ністю ядерних озброєнь до ознак, які дають змогу в сучас­них умовах вважати Росію великою державою, належать її потенційні можливості в ресурсному забезпеченні, високий науково-технічний потенціал тощо.

 

природно, що.захід загалом США зокрема зацікавим в подальшому ослабленні Росії. Водночас Захід не може и усвідомлювати того, що Росія самим своїм існування забезпечує відповідний баланс сил, відіграючи тим сами позитивну геополітичну роль на світовій арені. Збереженії цієї ролі Росії є одним із важливих засобів запобігання спої занню Європи, а також світу загалом до геополітичної' хаосу. Ось чому провідні промислово розвинені країні Європи й Азії, а також США насправді мають бути зацікаї лені не тільки в тому, щоб забезпечити й зміцнити терн торіальну цілісність Росії, а й у відродженні сильної Роси спроможної проводити у співробітництві з ними впливом як європейську, так і азійську політику.

Очевидно, що Росія сама повинна визначити своє міси й роль у світовій політиці, усвідомити свої національні інп реси в зовнішньополітичному вимірі. Експерти поділяють і і інтереси на три категорії.

Найважливіший інтерес Росії на глобальному рівні поля гає в її активній і повноправній участі в побудові такої cm теми міжнародних відносин, у якій їй відводилося б місім що найбільшою мірою відповідає її політичному, економіч ному й інтелектуальному потенціалові, військовим і зовніїн ньополітичним та економічним можливостям і потребам Визначальними тут є взаємовідносини Росії і Сполученій Штатів Америки, Росії, Європейського Союзу й Північноаі лантичного альянсу. За зваженого реалістичного підходу л< регулювання міжнародних відносин рівноправне, партнер ське співробітництво може стати становим хребтом спільної глобальної безпеки. Об'єднати зусилля Росії і США з одно го боку, Росії та європейських і євроатлантичних структур іншого, можна у таких сферах, як мирне освоєння космосу захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ра кстпо-мдерної зброї, контроль за поширенням звичайних озброєнь, спільна боротьба з тероризмом і організованок злочинністю, розповсюдженням наркотиків тощо.

Найважливіші інтереси Росії на регіональному рівні зво дяться до забезпечення стабільного й безпечного міжнарол ного оточення, а також до просування і зміцнення її вій ськово-полііичних і економічних позицій на світовій арені на засаді використання механізмів регіонального спів робітництва. йдеться насамперед про взаємовідносини госи з фаїнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, зокрема з наймогутнішою в геополітичному та військовому відношенні країною в цьому регіоні — Китаєм.

Національні інтереси Росії на пострадянському просторі полягають в налагодженні всесторонніх взаємовигідних Ів'язків із країнами СНД і участь в розвитку інтеграційних Іроцесів між ними на взаємній основі. Нині об'єднати учас-Іиків СНД могла б якась загальна для всіх зовнішня або внутрішня загроза, або ідея, близька всім без винятку учас­никам об'єднання. Іще одна обов'язкова умова — реальний Центр тяжіння. Цим центром може стати динамічна, успіш­на держава — регіональний лідер, економічна модель роз­витку якого здається сусідам привабливою й вони природно починають до нього тяжіти.

90-і роки XX ст., як і початок XXI ст., переконливо Підтвердили: сьогодні, як і сторіччя тому, міжнародна безпе-[ка полягає не в домінуванні однієї наддержави, хай і супро­воджуваної деклараціями про захист демократії і свободи, В в збалансованій силі взаємодії основних суб'єктів гео­політики.

У цьому контексті можна по-різному сприймати ідею ут­ворення Євразійської імперії, в центрі якої має стояти Росія, але не можна не визнати права на її існування. Хоча б з урахуванням того, що це своєрідна відповідь на імпер­ську політику, яку після Другої світової війни проводять як наддержава Сполучені Штати Америки. Якою ж її автори вбачають модель нової Євразійської Імперії? Прийдешня імперія не повинна бути регіональною державою або держа-вою-нацією. Це дещо інше: стратегічний і геополітичний блок, який переважає параметри звичайної держави. Це наддержава.

У центрі такого об'єднання обов'язково має бути Росія. Нова Євразійська імперія, хоча й буде єдиним неподільним організмом у військово-стратегічному смислі, але в політич­ному контексті представлятиме «Конфедерацію Великих Просторів»: Європейську імперію на Заході (навколо Ні меч чини й Середньої Європи); Тихоокеанську імперію на Півдні (навколо Ірану); Російську імперію в Центрі

Усередині цих імперій теж діятиме конфедератин ний принцип.

Головною геополітичною проблемою на сучасному етапі є організація простору на Заході Євразії. Планетарний Захі і у найширшому сенсі розпадається для Росії на дві скл;і дові — Захід як Америка і Захід як Європа. Завдання Євразії полягає у зміцненні союзницьких відносин між Росією і;і Європою, перетворенні простору від «Дубліна до Владивос тока» в зону євразійської кооперації, співробітництва п стратегічного партнерства.

Росія — велика держава, розташована у Європі і Азії Останнім часом вона більше тяжіє до Заходу. Треба, щои Росія повернулась обличчям до Сходу: Японії, Китаю, Азії Тоді збудеться передбачення великого політика XX ст. Шар ля де Голля про створення великого континентальної^ Євразійського Союзу, який об'єднав би Іспанію, Італію Францію, Росію і Японію проти Великої Британії і країн Західної півкулі. Цей союз був би надійним гарантом проїм світового панування США.

Росія, інші провідні держави не сприймають однополяр ної моделі світового устрою. Водночас економічно ослабле­на Росія неспроможна сьогодні стати могутнім другим по люсом світової структури. Лідер комуністів Росії Г. Зюганог визнає: «Ми повинні дивитися гіркій правді в очі: за сучас­них умов будь-яка спроба грати за правилами наддержави < повною авантюрою».

Найбільш імовірною виглядає багатополюсна моделі світового розвитку. У багатополярному світовому ладі збері гаються окремі «центри тяжіння». Це — Сполучені Штат Америки, які залишаються глобальною наддержавою. Онон лена й зміцнена в політичному та економічному сенсі Росія посяде у світі властиве їй місце, знову знайшовши свою тр;і диційпу силу. У Європі такою наддержавою є, зрозуміло Німеччина. Саме навколо німецького ядра (ФРН—Швеіі царія—Австрія) створюється справді європейська спільнот;; яка в тісному союзі з Францією може створити несп\ конструкцію пової континентальної Європи. На Середньо му Сході це, без сумніву, Іран, що розкинувся від Каспію jn Індійського океану і є абсолютно самостійним у прийняти рішень. На Далекому Сході—Китай, а також Японія, небі

 

фінансово-економічному сенсі. У Південно-Східній Азії — насамперед Індія, а потім Індонезія і Малайзія. І якщо у біполярній моделі блоки були стабільними, то багатополяр-на модель передбачає рухливість її конфігурації.

Нині офіційна Росія заново сформулювала свою гео-політичну мету, адекватну новим реаліям, пов'язаним із вересневими 2001 р. подіями у США, війною у Перській затоці, визначила й реалізує якісно нові стосунки як із За­ходом, насамперед зі Сполученими Штатами Америки й Німеччиною, так і країнами СНД, передусім з Україною.